Дослідження релігійної політики античних держав.
Питань формування сакрального характеру влади в полісний період грецької історії торкався Ю. Андреєв, проводячи аналогію “богонатхненного” царя-законодавця цього періоду з відповідними традиціями Стародавнього Сходу7.
Дж. Беннет вказав на наявність у каносських текстах топонімів, пов’язаних із спеціальною культовою дільністю (храми, святилища тощо)8.1 Шарма Рам Шаран. Древнеиндийское общество[Пер. с англ.; Под ред. Г. М. Бонгард-Левина; послесл. А. А. Вигасина] / Рам Шаран Шарма. — М.: Прогресс, 1987. — С. 195.
2 Эдвардс М.Древняя Индия. Быт, религия, культура [Пер. с англ. С. К. Меркулова] / М. Эдвардс. — М.: ЗАО Центрполиграф, 2005. — С. 32.
3Дандамаев М. А. Политическая история Ахеменидской державы / М. А. Дандамаев. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1985. — 319 с.
4Дандамаев М. А. Государство, религия и экономика в Древней Передней Азии (характерные особенности) / М. А. Дандамаев // Государство и социальные структуры на Древнем Востоке: Сб. ст. [Отв. ред. М. А. Дандамаев]. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1989. — С. 4 — 16.
5 Дьяконов И. М. История Мидии от древнейших времен до конца IV века до н. э. / И. М. Дьяконов [Под ред. С. Р. Тохтасьева, В. А. Якобсона]. — [2 изд., доп.]. — СПб.: Ф-т филол. и искусств СПбГУ, 2008. — 572 с.
6 Михайлов А. В. Надпись на гробнице Кира Великого / А. В. Михайлов // АІ. - № 5. - 2009. - Саратов: Наука, 2010. - С. 31 - 37.
7 АндреевЮ. В. Раннегреческий полис (гомеровский период) / Ю. В. Андреев. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. - С. 50.
8Беликов А. М. Могли ли Фивы быть столицей Аххиявы? (этникон шг-га-Ц-р в новых фиванских табличках) / А. М. Беликов // АІ. - № 4. - 2008. - Саратов: Наука, 2008. - С. 13.
Релігійні функції царя досліджувала Л. Печатнова, вважаючи їх причиною тривалого збереження цього інституту1. Ролі сакрально-релігійних чинників у становленні державності античної Еллади неодноразово торкалася Т.
Блаватська[9] [10]. М. Холод проаналізувала два випадки присвяти Олександром Македонським від свого імені грецьким храмам[11]. Вона наголосила на важливості його культових дій, спрямованих на отримання підтримки в грецьких малоазійських полісах[12]. На думку А. Михайлова Олександру Македонському при створенні імперії не вдалося об’єднати східну і західну релігійні традиції[13]. І. Свенцицька характеризує обожнення правителів як сутнісну рису елліністичної доби. Причому ці культи не обов’язково встановлювалися за вказівкою звище, часто відповідне рішення приймали народні збори полісу і вони були наслідком відповідної угоди між правителем та громадою полісу[14]. Низка дослідників приділили увагу формуванню засад релігійно- культової сфери управлінськими елітами та діадохами окремих елліністичних держав: Віфінії (О. Габелко[15]), Пергаму (Ю. Климов1), Понту, Боспору (С. Саприкін[16] [17], А. Анохін[18]) та ін. Так відомий московський дослідник С. Саприкін досить детально аналізує релігійно-ідеологічну концепцію Мітрідатідів, дії органів влади, спрямовані на формування культу правителя. При цьому слушно підкреслено синкретизацію грецьких божеств з місцевими, що доводить інтегративний характер релігійно-культової політики Понтійського царства[19].На думку французького дослідника П. Левека, елліністичні суверени, будучи спадкоємцями східної теократії, володіли абсолютною могутністю, як боги і діти богів. Він відзначив культи елліністичних правителів та присутність їхніх образів на монетах[20]. Вже німецький дослідник І. Г. Дройзен писав про особливувагужрецтватарелігіїудержавіПтолемеїв[21].Російський дослідник С. Смирнов, характеризуючи реформи Антіоха IV Епіфана в релігійній сфері у 70—60 рр. II ст. до н. е., переконливо доводить, що вони спрямовувалися не на релігійну єдність, що було неможливим в умовах полірелігійного елліністичного суспільства.
Дії царя полягали у забезпеченні зростання престижу царської влади і політичному згуртуванні держави в умовах нових загроз з боку Риму та Парфії[22]. Твердження щодо характеру обожнення греко-бактрійського правителя Діодота І привернуло увагу і А. Попова. На його думку, обожнення, якщо воно і було, відбувалося вже за правління Евтідема І та його наступників1. Ю. Кузьмін відзначив збереження статусу важливого культового центру за містом Егами, де відбувалися поховання низки македонських царів вже в елліністичну добу[23] [24]. Проблему формування посмертного царського культу в ранній Парфії на основі аналізу монетного карбу розглядали Г. Кошеленко та В. Гаібов[25].Велику увагу висвітленню проблем релігії у контексті загального розвитку держав полісної та елліністичної доби приділяють учені провідних навчальних та наукових закладів і установ України, зокрема КНУ, Інституту історії України НАН України. Це стосується наукового наробку кафедри Стародавнього світу та Середніх віків ХНУ. Ще у 1980 р. викладач цієї кафедри В. Мещеряков захистив у МДУ кандидатську дисертацію „Релігія і культи Херсонесу Таврійського у І — IV ст. н. е.” Дослідник наголошував на впливі Риму на релігійно-культове життя цього регіону на початку нашої ери[26]. Сучасна українська дослідниця М. Скржинська припускає, що боспорська цариця Камасарія їздила в Елладу на знамениті загальногрецькі святкування Аполлона[27]. К. Нефедов, розглядаючи історію культу правителів ранньоелліністичної доби як цілісного ідеологічного феномену, доводить, що античний царський культ не мав східного коріння і був породженням греко-македонської ідеології. Він зауважує, що культове вшанування правителів зародилося у грецькому світі вже наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. як один із засобів легітимації єдиновладдя. В епоху раннього еллінізму культ правителів вперше в історії античності набув масового характеру. Науковець розглянув форми та вияви культового шанування ранньоелліністичних монархів, відтворив загальну еволюцію цього феномену, місце культу правителя у системі легітимації влади діадохів.
Він спростовує поширену думку про те, що культ правителів ранньоелліністичної доби був обожнюванням людини чи сакралізацією одноособової влади. Культове шанування мало лише надавати діадохам харизматичного статусу, прирівнюючи їх до героїчних царів міфічного минулого. Культ правителів як цілісна система виконував роль адаптивного механізму персональної елліністичної монархії, репрезентуючи нову авторитарну владу у звичних еллінам і македонянам символах і образах1.На окрему увагу заслуговують дослідження, які торкаються релігійної політики етрусків, особливо з огляду на обмеженість джерельної бази та вплив культурної традиції цієї спільноти на римську цивілізацію. Передусім слід назвати праці Г. Соколова[28] [29] та Ж.-Н. Робера[30]. О. Немировський погоджується з думкою західних дослідників щодо саме релігійно-культурного характеру етруського союзу[31].