Державна політика щодо храмів і храмового господарства.
Птолемеї усіляко намагалися виявити свою прихильність до богів, як елліністичних, так і місцевих. У ієрогліфічному написі кінця 311 р. до н. е. жерці Пе і Теп оповідають, що Птолемей знову подарував їхнім храмам округу Потанут на лівійській стороні Дельти.
Сам подарунок зображено на камені: справа — цар, прикрашений діадемою, приносить дарунок Богу Гору у Пе, зліва — він приносить дарунок Богині Буто у Теп. З обох сторонах царя зображено з царськими щитами, однак без написів1. Областю великого храмового землеволодіння був, передусім, Верхній Єгипет. Храми Гора в Едфу, Хнума в Елефантині, Нехебт в Ель Каб володіли сотнями і тисячами арур землі, оскільки храмове землеволодіння мало більше простору для свого розвитку саме на півдні, де контроль Птолемеїв не був таким ретельним, як у Нижньому Єгипті. При цьому у Верхньому Єгипті існували храми „першої” категорії (разряду), які мали у своєму розпорядженні більші ділянки землі, ніж так звані „другорядні” храми. Господарство великих святилищ мало складну господарську організацію з численним штатом робітників різної кваліфікації і найрізноманітніших спеціальностей — землеробів, пастухів, садівників, ремісників. Окрім цього населення, безпосередньо пов’язаного з храмом, на його території, у межах „священної округи”, жило чимало людей інших професій, життя яких також залежало від храму. Фактично наявність численних храмів, великих господарських організацій, з діяльністю яких пов’язувалися інтереси, потреби і праця великої кількості людей самих різноманітних професій і соціального статусу, стало головною особливістю соціально-економічної структури Фіваїди[412] [413]. Відповідно, характеризуючи соціальну структуру елліністичного Єгипту, можна чітко виокремити гієродулів („священних рабів”), як окрему соціальну групу. Вони не були рабами у прямому розумінні цього слова. Фактично залежність гієродулів являла собою особливу форму залежності в елліністичному Єгипті. Гієродули — це люди, пов’язані з храмом. Однак цей зв’язок виражався не лише в тому, що вони орендували ділянки храмової землі чи працювали як ремісники на храм. Мотивом для заяви про присвячення себе божеству була надія на могутній захист храму в разі потреби. Гієродули мали родини, майно, володіли правоздатністю і уважалися перебуваючими під покровительством храму. Їхня залежність гієродулів була спадковою, вільні люди могли добровільно присвятити себе божеству і, таким чином, стати гієродулами. Загалом для гієродулів характерні наступні риси:•взаємини з храмом ґрунтувалися на угоді, яка передбачала добровільне підпорядкування данному божеству;
• бралинасебезобов’язанняслужитихраму, обробляти землю, займатися ремеслом чи обслуговувати храм;
• віддавали храму частину свого заробітку чи безпосередньо працювали на нього;
• їхній статус був спадковим;
• користувалися захистом храму.
Оскільки храмове господарство, як і храми загалом, у державі Птолемеїв знаходилися під контролем державної влади, то і діяльність гієродулів, тією чи іншою мірою, перебувала під контролем державного апарату. Вони, зокрема, використовувалися на іригаційних роботах, що мали загальнодержавне значення1. Розуміння важливості аграрної сфери у системі державного управління знайшло свій сакральний вияв. Напис на храмі в Едфу вказує, що саме Бог Хор дав монарху землю Єгипту з правом власності, що було зафіксовано божественним писарем Тотом[414] [415]. Висновки. Характеризуючи релігійну політику Птолемеїв, слід відзначити її важливу інтегративну функцію, спрямовану на як формування спільної ідентичності усіх мешканців Єгипту (не лише єгиптян, а й греків), так і адаптацію та інтеграцію місцевого населення в елліністичну систему цінностей. У цих умовах показовим є розроблення на урядовому рівні спільного культу та механізмів його втілення на місцях. Список рекомендованої літератури 1. Кузнецов Д. В. Эллинистический Египет: основные тенденции развития в конце IV — второй трети I вв. до н. э.: Учеб. пособие / Д. В. Кузнецов. — Благовещенск: Изд-во БГПУ, 2005. - 196 с. 2. Ладынин И. А. Египетская подвеска, найденная на городище Чайка (Северно-Западный Крым), и посмертное обожествление Арсинои ІІ Филадельфы / И. А. Ладынин, Е. А. Попова // ВДИ. — 2010. — № 2. — С. 71—85. 3. Ладынин И. А. Основные этапы царского культа Птолемеев в контексте общей эволюции египетского эллинизма / И. А. Ладынин // МНЕМОН. — Вып. 3. — СПб., 2004 — С. 145—184. 4. Левек П. Эллинистический мир [Пер. с франц. Е. П. Чиковой, коммент. и послесл. Г. А. Кошеленко] / П. Левек. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1987. — 252 с. 5. Свенцицкая И. С. Восприятие царя и царской власти в эллинистических полисах (по данным эпиграфики) / И. С. Свенцицкая // Государство, политика и идеология в античному мире: Межвузов. сб. [Отв. ред. Э. Д. Фролов]. — Л.: ЛГУ им. А. А. Жданова, 1990. — С. 97—108. 6. Скржинская М. В. Культурные традиции Эллады в античных государствах Северного Причерноморья / М. В. Скржинская. — К.: Ин-т истории Украины НАН Украины, 2010. — 324 с. Питання для самоконтролю 1. Визначте особливості релігійної політики держави Птолемеїв. 2. Схарактеризуйте роль релігії у зміцненні інститутів державної влади. 3. Яким було ставлення до юдеїв у державі Птолемеїв? 4. Опишіть культ Сарапіса. Теми рефератів 1. Релігійно-культова політика елліністичного Єгипту. 2. Державна опіка культу Сарапіса. 3. Династичний культ Птолемеїв.