Глава 18 ДЕРЖАВИ МАННА І МІДІЯ
З огляду на археологічні дані, склад населення історичної області Мідія залишався загалом незмінним з ГГГ до початку Г тис. до н. е. Це населення на всьому просторі від озера Урмія до верхів’їв Діяли було кутійсько-лулубейським, а в якості третього етнічного елемента виступали мехранці, споріднені з носіями нахсь- ко-дагестанських мов, з албанами включно.
Південно-західні райони займала ка- ситсько-еламська група, до якої належали і каспії. Був присутнім також хуритський етнічний елемент. Серед державних утворень, що вперше складаються на території майбутнього Мідійського царства в Г тис. до н. е., провідна роль належала спочатку дрібним державам лулубейсько-кутійської області Замуа, серед яких на перше місце висунулася держава Манна. Центр цієї держави знаходився в нинішньому Іранському Азербайджані, на рівнині південніше озера Урмія. Держава Манна, починаючи з УГГГ ст. до н. е., нерідко вступала в боротьбу з Ассирією й Урарту і успішно протистояла цим могутнім державам. Країна Манна стала згодом культурним і економічним осередком Мідійської держави VI ст. до н. е. [37, 138-144].«Країналулубеїв» Замуа (термін, під яким на початку Г тис. до. н. е. розуміли всю територію від озера Урмія до верхів’їв ріки Діяли) сусідила з «країною Мехрі» (біля західних берегів озера Урмія), які з деякими прилеглими районами і склали територію держави Манна. Очевидно, на цій території (її північній частині) знаходилася гора Нісір (по лулубейськи — Кініпа), на якій, за ассиро-вавилонськими переказами, зупинився ковчег після Всесвітнього потопу (цю гору пов’язували з кутіями). Замуа зазнавала постійних нападів з боку Ассирії, їй не могли протистояти дрібні князівства. Однак поступово виникає гегемонія окремих князівств, насамперед Уалкі, чийого правителя називають царем Манни. Згодом уся приурмійська територія (Внутрішня Замуа) почала називатися «Країноюманеїв» (за племенем, що населяло Уалкі й інші князівства цього регіону).
Цар Манни вів також тривалі війни із сусідньою державою Урарту, що близько 802-801 рр. до н. е. встановила в Манні своє панування. Проте трохи пізніше Манна відокремилася від Урарту і саме в боротьбі з ним Манна консолідувалася як єдина держава, що охоплювала весь приурмійський басейн. Примітно, що на території лулубеїв і кутіїв знаходилася фортеця Ураш — так називався один з давніх богів у кам’яномогильних текстах [37, 150-171].Згодом держава Манна за своєю силою і значенням лише трохи поступалася Урарту й Ассирії. Населення Манни було переважно скотарським, однак і землеробство відігравало тут значну роль. Ремесло також було високо розвиненим. Маннейсь- кий цар правив своєю державою не самодержавно, оскільки був обмежений владою ради старійшин (форма ранньокласової олігархії). Держава Манна поділялася на кілька областей. У Манні було поширене рабство. Культура Маннейського царства, патріархальна у своїй основі, стояла на тому ж рівні, що й культура Урарту. До початку VIII ст. до н. е. майже вся територія нинішнього Іранського Азербайджану перебувала під владою царів Манни. Зовнішньополітичним визначальним фактором цього часу було суперництво між великими державами — Ассирією, Урарту, Манною і Ела- мом (своєрідним буфером між Ассирією й Еламом у цей час служила Елліпі — одне з дрібних царств майбутньої південної Мідії). Деякі фортеці на південних схилах гір Гізілбунди і на схилах Ельвенду виявилися відрізаними від Манни ассирійськими завоюваннями. Жителі однієї з таких фортець — Хархар — вигнали свого правителя і звернулися до царя Елліпі з проханням прийняти їх у підданство. За це ассирійський цар Саргон II зайняв Хархар і забрав його жителів у полон. На місце колишніх жителів були поселені ізраїльтяни, скорені ще в 722-721 рр. до н. е. Про це переселення повідомляють і давньоєврейські джерела, згідно з якими ізраїльтяни були виселені в Гозан на ріці Хабур у Месопотамії, у Халах(ху) у власне Ассирії й у поселення мідян. 715 р. до н. е. є найімовірнішою датою поселення ізраїльтян у Мідії [37, 172-209].