Давньокитайська міфологія

Одна з відмітних ознак давньокитайської міфології — історнзація міфічних персонажів, головні з яких перетворювалися на правителів та імператорів, а другорядні — на вельмож, чиновників та ін.

КОСМОГОНІЯ Міф про Хаос, що був безформною масою, належить, мабуть, до найдавніших. Ознаки нерозчленованості (зрощені ноги, зуби) притаманні окремим першопредкам Згідно з трактатом «Хуайнань-цзи» (II ст. до н. е.|, коли не було ще ані Неба, ані Землі й безформні образи блукали у не­проглядній пітьмі, з Хаосу виникли два божества. Згідно з іншим трактатом. Небо і Земля перебували в Хаосі подібно до вмісту курячого яйця. Відокремлен­ня Неба від Землі вибувалося в міру росту Пань-гу (першопредок, перша лю­дина на Землі), з яким пов'язується ще походження явищ природи (вітер і дощ. грім і блискавка, зміна дня і ночі), а також поява людей (з паразитів на його тілі). Міф про Пань-гу («давня страва») свідчить про наявність у Давньому Ки­таї космогонічної системи, в якій Космос порівнюється з людським тілом і го­вориться про єдність макро- і мікрокосму (33. І. 652—653].

Більш архаїчним стадіально синологи визнають цикл міфів про прародительку Нюй-ва. яку уявляли напівлюдиною-на- про прарОДИТЄЛІВ півзмією (або драконом) і вважали творцем всіх речей і людей (проте міф про створення нею Всесвіту невідомий). Згідно з одним із міфів, вона виліпила людей з глини. Пізні варіанти міфу пов'язують з нею ще й вста­новлення шлюбного ритуалу. Можливо. Пань-гу і Нюй-ва спочатку належали до різних племінних релігійно-міфологічних систем: образ Нюй-ва виник або у південно-східних областях давньокитайських земель, або у південно-західній провінції Сичуань, а образ Пань-гу — у південнокитайських областях.

Поширенішнми були міфи про культурного героя Фу-сі («який влаштував засідку на жертовних тварин»), очевидно, першопредка племен І (Східний Ки­тай), якому приписувалося винайдення риболовних сіток, ворожильних триграм, навчання людей мисливству, приготуванню їжі на вогні. Згодом, найімовірніше, десь на межі нашої ери, у процесі формування загальнокитайської релігійно- міфологічної системи Фу-сі почав з'являтися в парі з Нюй-ва. З перших століть нашої ери їх зображують у вигляді пари подібних істот з тулубами людини і пе­реплетеними хвостами змії (дракона), що символізує подружню близькість (рис. 87| Згідно з міфом, Фу-сі та Нюй-ва — брат і сестра, які врятувалися від потопу і згодом побралися, щоб відродити загибле людство. Міф про потоп за­фіксований у літературі раніше від інших міфів («Шуцзін», «Шицзін», XI — ХП ст. до н. е.). Здогадно, в основі цього сюжету лежить архаїчне уявлення про розширення Землі у процесі творення Космосу, що увійшло до оповіді про при­боркання потопу, що в міфах зазвичай свідчить про початок нового етап)' роз­витку світу і життя на Землі [33, І, 653|.

Рнс 07. Фу-сі (ліворуч) І Нюй-ва (праворуч)

Світова вісь і головні духи

Оскільки давні китайці уявляли створення світу як посту­пове відокремлення Неба від Землі, у міфах згадується про те. ідо спочатку на Небо можна було піднятися особливою небесною драбиною. Поряд з уявленням про небесну драбину існували й міфи про гору Куньлунь (китайський варіант Світової гори}, на якій розміщувалася нижня столиця Верховного Небесного Володаря — Шаи-ді (уявлення про нього з'явилося, мабуть, у надрах шан-іньського суспільства у 11 тис. до н. е.|. Інша версія міфу про космічну вісь втілена в образі сонячного дерева — фусан. в ос­нові якого лежить ідея Світового дерева. На дереві фусан живуть Сонця — десять золотих воронів — діти матінки Сі-хе, яка живе за Південно-Східним мо­рем. З уявленням про множинність сонць пов'язаний міф про порушення кос­мічної рівноваги внаслідок одночасної появи десяти сонць: настає страшенна посуха.

Лунарні міфи у давніх китайців вочевидь бідніші від солярних. Якщо Сон­це асоціювалося з трилапим вороном, то Місяць первісно, мабуть, — із жабою (так само трилапою). Вважалося, що на Місяці живе білий заєць, який товче у ступі зілля безсмертя. Якщо солярні міфи пов'язані зі стрільцем і. то лунарні — з ного дружиною Чан-е (богиня Місяця), яка викрадає в І зілля безсмертя і піднімається на Місяць, де й живе самотньо.

Важливе значення для розуміння давньокитайської міфології мають уяв­лення про п'ять зоряних палаців (гун) — серединний, східний, західний, півден­ний і північний, які співвідносяться із символами цих напрямів і сузір'ями. Ок­ремі зірки вважалися втіленнями богів, духів або місцями їхнього проживання (наприклад. Велика Ведмедиця і духи, що живуть тут, відали життям і смертю, долею тощо). Серед божеств стихій і явищ природи найбільш архаїчним є бог грому Лсй-гун. який первісно уявлявся у зооантропоморфному вигляді і, мож­ливо, вважався батьком першопредка Фу-сі. На межі нашої ери існували й уяв­лення про Лей-гуна небесного дракона (веселка у давніх китайців так само мала вигляд вигнутого дракона). Вітер і дощ персоніфікувалися у вигляді духа впру Фен-бо (зображався собакою з людським обличчям) і володаря дощів Юй- пгі. Духи гір у давніх китайців були асиметричними (одно- або триногими, одно­окими тощо), мали подвоєні звичайні людські ознаки (наприклад, зображалися двоголовими) або поєднували риси людини і тварин, що свідчігть про їхній можливий зв'язок із хтоиічною стихією. Духи вод мали вигляд істот з рисами дракона, риби, черепахи. Серед духів річок зустрічаються і чоловіки, і жінки [33. І. 654-6551-

Культурні герої та демони

Основні персонажі давньокитайської міфологи — куль­турні героі-періиопредки — зображені у давніх історизо- ваних пам'ятках як реальні правителі й вельможі глибо­кої давнини. Вони є творцями культурних благ і речей, але в різних варіантах міфу одне й те саме діяння приписується різним персонажам.

На відміну від культурних героїв, володарка заходу Сі-ван-му — зовсім ін­ший тни міфічного персонажа, первісно, мабуть, демонічного характеру. В ар­хаїчних текстах вона має явні зооморфні ознаки — хвіст барса н ікла тигра; відас небесними карами, насилає мор і хвороби. Здогадно. Сі-ван-му — гірська, хтонічна істота, тотожна образу матріархальної господарки. Інший демонічний варіант міфічного героя — руйнівник космічної та соціальної рівноваги зооан- тропоморфний дух вод Гун-гун, який воював з духом вогню Чжу-жуном (бороть­ба двох протилежних стихій — одна з популярних тем архаїчної міфології). Із цим мотивом перекликається війна Небесного володаря Хуан-ді. що уособлює гармонію і порядок, з бунтівником Чи-ю — багатооким і багатоногим образом Хаосу. Загалом війну Хуан-ді з Чи-ю, що типологічно схожа на боротьбу Зевса з титанами у грецькій міфології, можна вважати боротьбою небесного (Хуан-ді) із хтонічним (Чи-ю).

Особливе місце у давньокитайській міфології посідають образи ідеальних правителів давнини, насамперед Яо і його наступника Шуня. Яо, за припущен­ням окремих вчених, первісно був одним із сонячних божеств і уявлявся у виг­ляді птаха, який згодом перетворився на земного правителя [33, І. 655]

Верховним небесним правителем, божеством центру ПЗНТЄОН прЗВИТЄЛІВ (у китайців, як вже згадувалося, переважала п'яти- членна модель світу: чотири сторони світу плюс середина або центр) був Шан- ді (принаймні з епохи Шан-Інь, тобто з XVI-XI ст. до я. е.). В епоху Чжоу в дав­ньому Китаї формується ще й культ Тянь | Небо) як певного вищого начала, яке керує всім, що відбувається на Землі. Проте поняття Шан-ді і Тянь були досить абстрактними і легко могли замінюватись образами конкретних міфічних пер­сонажів, що й сталося з оформленням уявлення про п'ять міфічних володарів [33.

• верховний володар центру — Хуан-ді, його помічник — бог землі Хоу- ту. його колір — жовтий, під його заступництвом був храм Сонця; з ним співвідноситься багато сузір'їв центральної частини неба, а та­кож Велика Ведмедиця і планета Сатурн;

• повелитель сходу — Тай-хао (він же Фу-сї), його помічник — зелений дух дерева Гоу-ман. йому підпорядковується громовик Лей-гун і дух вітру Фен-бо, сузір'я у східній частині неба і планета Юпітер; з ним співвідносяться весна і зелений колір;

• повелитель півдня — Янь-ді (він же Шень-нун). його помічник — чер­воний дух вогню Чжу-жун; з ним співвідносяться різні сузір'я у пів­денній частині неба, а також планета Марс;

• божество заходу — Шао-хао (його ім'я «малий світлий» протиставля­ється імені повелителя сходу «великий світлий»), його помічник — бі­лий дух Жу-шоу; з ним співвідносяться сузір'я в західній частині неба і планета Венера;

• володар півночі — Чжуань-сюй, його помічник — чорний дух Сюань- мінь; під його заступництвом були храми Місяця і повелителя дощу Юй-ші, сузір'я у північній частини неба і планета Меркурій.

Згідно з п'ятірковою класифікацією, кожному з міфічних володарів як по­велителю сторони світу відповідали також певний першоелемент, пора року, колір, тварина та частина тіла. Усе це свідчить про появу складної ієрархічної системи, де всі елементи постійно взаємодіють, і про можливість передавання одних і тих самих уявлень за допомогою різних кодів («просторового», «кален- дарно-часовою». «колірного», «аналітичного» тощо). Давні міфологічні уявлення водночас впорядковувались і за генеалогічною класифікацією. Найдавнішим правителем почав вважатися Фу-сі, за яким ішли Янь-ді |І±Іень-нун). Хуан-ді, Шао-хао, Чжуань-сюй. Ця ієрархічна система була запозичена історіографами, особливо після утворення Хаиьської імперії, коли генеалогічні міфи почали ви­користовуватися для обгрунтування права на престол і для доведення давності окремих родів |33, І. 656-657].