Даосизм
Дао (з китайськ. — шлях) — одна з основних категорій китайської філософії та релігії. У конфуціанстві — це шлях досконалого правителя, шлях морального вдосконалення людини, сукупність морально-етичних норм, у даосизмі — закономірність сущого, начало, що породжує і організовує його.
Світ є втіленням дао. Мудрець, наслідуючи дао, відмовляється від цілепокладаючої активності
Рис. 88 Пао-цзи
(у вей — недіяльність), досягає єдності з природою і досконалості. У традиції «Книги перемін» («І цзін») дао — це закономірність чергування їнь — Ян, які. як згадувалося, є універсальними космічними полярними силами, що постійно переходять одна в одну (жіноче — чоловіче, пасивне — активне, холодне — гаряче тощо) [4, 329, 4.551-
Даосизм — одна з основних китайських релігій (дао цзяо) і релігійно-філософських шкіл Ідао цзя). Виник у середині І тис. до н. е. на основі вірувань шаманського характеру. На початку нашої ери оформився у розвинену релігію. Близько XII ст створено «Дао цзан» — зведення літератури да- осів. Мета адептів даосизму — досягти єдності з першоосновою світу дао і за допомогою психофізичних вправ та алхімії стати безсмертними. Засновником цієї китайської релігії є Лао-цзи (рис. 8В| — автор давньокитайського однойменного трактату (давня назва —«Дао де цзін». тобто «Книга про Дао і Доброчесність») [4, 329].
Вже у II ст. н. е. Лао-цзи був обожнений і став одним з ЗАСНОВНИК рвЛІГІЇ трьох головних божеств даоського пантеону, де Його поча- ’ ■
ли називати «Володар Лао». Вважається, що він сидить на найвищому небесному «поверсі« — в чертогах «Великої чистоти». За однією з легенд, хати Лао-цзи на прізвище Лі «дивилась одного разу на небо і побачила, як сонячна насінина зірвалася вниз, неначе метеор, і залетіла їй прямо до рота, і після цього вона понесла.
Народився він (Лао-цзи) 72-лггнім, під сливовим деревом, що росло в області Чань, а на світ з'явився з лівого боку матері... 1 народився він з сивою головою, а тому й дали йому ім'я Лао-цзи («Стара дитина», або «Старий мудрець»)» |68, VI, 2, 13]. Життя Лао-цзи, цього загадкового мудреця, маловідоме. Припускають, що він був сучасником Конфуція (551-479 рр. до н. е.|, хоча народився набагато раніше (з окремих даних — у 604 р. до н. е.|. Перекази зберегли пам'ять про зустріч двох мудреців — Конфуція і Лао-цзи. що відбулась у місті Чжоу, де Лао-цзи був на посаді хранителя архівів і куди Конфуцій потрапив під час своїх мандрувань Лао-цзи зображається мудрішим і досконалішим. аніж його молодший сучасник, що визнавав, мабуть, і сам Конфуцій. Лао- цзи не намагався впливати на людей і не заснував за життя жодної школи. Наприкінці життя, як оповідає переказ, він зник на краю держави (у напрямі Індії). Але перед цим один з начальників прикордонної охорони спонукав його викласти свої думки про Дао і про доброчесність (До) Виконавши це прохання, мудрець перетнув кордон, щоб покласти на чужині свою стару голову. Згодом про його життя було складено безліч легенд, а Його «Книга про Дао і Доброчесність» («Дао де цзін») дотепер належить до найвидатніших релігійно-філософських творів. У вісімдесят одній главі цієї книги (здебільшого глави дуже короткі) оповідається про Дао і Де: перші три глави містять загальні вступні думки І положення, глави 4-37 оповідають про принцип, що лежить в основі всього існуючого, глави 38 — 52 — про моральність, глави 53 — 80 — про політику, глава 81 — це додаток [19, І, 73].Вчення Лао-цзи з'явилось у тривожний для Китаю час —в епоху Чжаяьго, період «воюючих царств» (VI —ПІ ст.до н. е.). коли старі знання і уявлення, що базувалися на них і колись сприймались як закон, перестали відповідати новим умовам життя. Здавалося, боги відвернулися від людей. Настав час тих. хто готовий був вказати правильний шлях. Одним з них і став Лао-цзи. Його знаменита і загадкова «Книга про Дао і Доброчесність» містила 5 тисяч ієрогліфів, написаних на бамбукових планках, і первісно могла поміститися на трьох возах.
У цій книзі в афористичній формі коротко викладено основи вчення, що пізніше дістало назву «даосизм». У ній запропоновано модель світу, де над усіма богами, включаючи й верховне божество — Небесного Володаря, головує загадкова і могутня сила, що керує Всесвітом, на ім'я Дао (буквально — «шлях», «метод»). Дао являє собою першопо- чаток усіх речей, воно — одне, тобто не має протилежностей, і на відміну від усіх речей постійне, вічне і незмінне. Крім того, Дао — загальний управитель, який дотримується закону руху житгя невидимим і невідчутним способом: усе відбувається ніби само собою, тобто природно керується його Благою силою (Де) і на благо цілого (68, VI. 2, 9-12].Де діє і на космічному, і на природному рівні, сприяючи розвитку і дозріванню всіх речей. Серед людей воно діє через вибраних, мудрих. У »Книзі про Дао і Доброчесність* формулюються також етичні норми, необхідні для здійснення Блага: не хизуйся заслугами, не принижуй слабшого, живи у мирі та злагоді з іншими, не прагни багатства і розкоші, задовольняйся малим, не кради та ін Загальний закон Дао містить й інші повчання: живи, не протидіючи Дао. не ламай заданого згори порядку, шануй його, благоговійно виконуй його, і все само собою виправиться. Таким чином, даосизм пропонує моральність, яку можна визначити як природно-космічну, що базується на осягненні універсальних божественних законів [68, VI. 2, /2|.
Найталаиовитішим духовним послідовником Лао-цзи був Чжуан-цзи. або філософ Чжуан («цзи;· букв. — «філософ», «учитель»), який жив близько 369 — 286 рр. до н. е. Праці Лао-цзи та Чжуан-цзи [так само називається і його книга — «Чжуан-цзи») столи джерелом ідей для наступних поколінь релігійно орієнтованих мислителів, які намагачися вийти за межі людського існування і задовольнити своє бажання про безсмертя. Даосизм відродив віру в персональних богів, практику молитов і умиротворення. Великого розвитку досягла алхімія (пошуки «золотої пілюлі безсмертя»). Удосконалювалася практика йоги та медитації.
Ще одним засобом продовження життя вважалася сексуальна гіпсна (48, 251]Новий даосизм дістав назву «релігія даосизму«, щоб відрізняти його від початкового вчення Лао-цзи та Чжуан-цзи, що припускали як життя, так і смерть. Для релігії даосизму був розроблений спеціальний містичний епос, куди увійшли легенди про чудодійні засоби, про безсмертних чудотворців, левітації і мандрівки на небеса. На основі ранніх текстів — Лао-цзи. Чжуан-цзи, Хай-Нянь-цзи та Лі-цзи — реформатори-даоси створили багато релігійних організацій, окремі з яких проіснували з II ст. н. е. донині. Різноманітні езотеричні та екзотеричні течії, династії ортодоксальних учителів, соціальний устрій роблять їх схожими на інші великі релігійні традиції людства, але неповторний китайський стиль виявляється й тут мета вчення полягає в пошуках Дао. що не підлягає визначенню [48. 252].
Перетворення філософського даосизму на релігію, що увібрала в себе елементи давніх народних культів і шаманських вірувань, відбувається на початку нашої ери [33, 1, 657). При цьому даоси активно використовують образи давньокитайської міфології, насамперед постаті Хуаи-ді та Сі-ван-му. Хуан-ді стає першим безсмертним, родоначальником і покровителем даосизму як релігійної системи. Можна припустити, що така трансформація образу Хуан-ді була зумовлена його місцем своєрідного верховного божества [локалізованого в центрі) у попередній релігійно-міфологічній традиції. Інакше трансформувався образ Сі- ван-му, яка увійшла до лаоського пантеону не як страшна володарка заходу, що насилає кари, а як господарка зілля безсмертя. У нових легендах про Сі-ван-му зілля замінюється плодами безсмертя, що ростуть на чарівному персиковому дереві в її садку [33, І. 657).
Проблеми безсмертя перебували в центрі середньовічного даосизму, адепти якого займалися алхімією і пошуками різноманітних засобів продовження житія (за допомогою сексуальної активності, особливих дихальних та інших вправ типу йоги, дієти тощо). Героями лаоських міфів були здебільшого безсмертні генії.
Великого поширення дістали легенди про вісьмох безсмертних. заступників різних мистецтв і окремих професій, які творили чудеса і були постійними учасниками бенкетів у Сі-ваи-му. У міфології даосизму важливу роль відігравали легенди про три міфічних гори, що плавають у морі й уособлюють своєрідний варіант лаоського раю, де живуть сонми безсмертних.Особливу роль у даосизмі почали відігравати успадковані від шаманства різноманітні повелителі духів і бісів. Лаоський «пантеон« налічує тисячі різноманітних безсмертних, святих, духів, бісів, героїв місцевих культів, персонажів «нижчої міфології», а також понад ЗО тисяч духів людського тіла. Цей неосяжний «пантеон» очолювали первісно три абстрактні містичні символи: Тянь-і («небесне начало»), Ді-і («земне качало»), Тай-І («вище начало»)· У процесі розвитку лаоської міфології та релігії і їх наближення до народних культів абст рактні категорії цієї тріади поступово персоніфікувалися в образах Лао-цзи, Хуан-ді та Пань-гу (іноді Тай-і) [33, І, 658].