Давній Елам і йогорелігія

Елам — давня держава у південно-західній частіші Іранського нагір'я (терито­рія сучасних Хузистану і Луристану) у ПІ тис. — середині IV ст. до н. е. зі сто­лицею Сузи (сучасний Шуш|.

Еламська мова — нині мергва мова населення Еламу (еламітів). Встанов­лено її спорідненість з дравідійськими мовами, причому сучасна мова брагуї займає проміжне положення між еламською мовою І основною групою драві- дійських мов Перші пам'ятки еламської мови — господарські документи храмів належать до давньоеламсьхого періоду (близько XXX — XXIV ст. до н. е.) Тексти цих пам'яток написано так званим протоеламським рисунко­вим словесно-складовим письмом, яке поки що не дешифроване. У середньо- еламський період (XIV-XII ст. до н. е.) тексти пам'яток написано клинописом, d до новоеламського періоду (Vili-VI ст. до н. е.) належать переважно царські написи і господарські документи. У давньому Урарту знайдено літера­турний текст еламською мовою VIII ст. до н. е„ а в персидській державі VI- IV ст. до н. е. (держава Ахеменідів) еламська мова була офіційною (лише на території Ірану). Існує припущення, що еламська мова зберігалася до ранньо­го середньовіччя (29, 5911.

Еламська релігійно-міфологічна система сформувалася під впливом шуме· ро-аккадськоі міфології та релігії ще у IV тис. до н. е„ задовго до виникнення в еламітів держави. Одна з найхарактерніших рис релігії еламітів — шанування змії як символу достатку, родючості та вічності (33, II. 659). Змій нерідко зобра­жали з людськими головами, що нагадує зображення нагів в індуїстській та

буддійській міфології, о також у мон-кхмерській та піших, де простежується можливий дравідійський вплив [33.

• в індуїстській релігійно-міфологічній системі нагів зображають як на-

Рис. 48. Скульп­турне зобра­женим нагині

півбожественних істот із зміїним тулубом і однією або кількома людсь­кими головами. Нагам належить підземний світ, де вони стережуть скарби Землі. їх вважають мудрецями і магами, здатними оживлювати мертвих і змінювати свій зовнішній вигляд. В індійських джерелах уявлення про нагів — божественних змій поєднується з уявленням про нагів — історичні племена, що жили на північному заході Індії ще до приходу туди аріїв;

у буддизмі маги — змієподібні напівбожества. Очевидно, ваги відігра­вали важливу роль у релігійно-міфологічній системі доаріиської Індії; окремі буддологи (Є. Конзе та ін.| вважають, що зарахування їх до буд­дійського канону свідчить про неарійське походження буддизму. Наги у буддизмі поділяються на два класи — тих. що живуть у воді, та су­ходільних. Вони можуть обертатися на людину, вступаючи в любовні стосунки як з жінками, так і з чоловіками. Вважається, що їхнє дихан­ня отруює, а погляд може заподіяти смерть. Поза Індією наги ототож­нювалися з місцевими змієподібними божествами;

у мон-кхмерсьхих релігійно-міфологічних уявленнях наги живуть під землею та у водах. Вони можуть обертатися на гарних жінок. Жінка* наг — центральний образ кхмерських династичних міфів. У лаотянців особливо підкреслюється функція магів як духів — захисників країни Вважається, що столицю Лаосу охороняють дванадцять нагів. Жінку- нага зображено на рис. 48 (камінь, бл. 1000 р.) [33. II. /95].

Найбільш раннім відомим нам документом, що містить імена саамських божеств, є договір, укладений близько 2200 р. до н е. царем Еламу і аккодсь- ким правителем. У ньому в суворій ієрархічній послідовності перелічено 37 богів. Вважалося, що всі божества наділені особливою магічною силою «кі- тен». Під її захистом була влада царя, що втілював волю богів |33. II. 659].

Спочатку на чолі пантеону стояли, можливо, жіночі божества — богиня родючості (що відбиває пережитки матріархального права в Еламі) Піненкір. «повелителька Неба», мати богів, потім з початку II тне. до н. е. — Кіририша. "Велика богиня». Богиня-мати. У середині II тис. до н е. Кіририша поступила­ся основним місцем у пантеоні Хумпанові («повелитель Неба»), «великою дру­жиною» якого її почали вважати (перемога Хумпана свідчить про торжество патріархальних уявлень над матріархальними). За верховенство в пантеоні з Хумпаном суперничав бог — заступник столиці Еламу Суз Іншушинак (володар царства мертвих, бог прокляття). У II-І тис. до н. е. Хумпан. Іншушинак і Кіри­риша утворювали основну тріаду еламського пантеону. Серед інших значних богів пантеону — бог Сонця, правосуддя і торгівлі Наххунте, бог Місяця Напір, бог води Шазі, вісник богів Шимут і його дружина Манзат, богиня перемоги Нарунді У ранні періоди |III - II тис. до я. е.) в Еламі шанували також шумеро- аккадських божесгв; деяких з них було офіційно зараховано до еламського пан­теону [33. П. 659-660].

Таким чином, навіть побіжне порівняння протодравідської і давньоеламської релігій свідчить про спільність багатьох іх основних положень: первісне і без­умовне домінування верховних жіночих божеств, розвиненість культ>· змій, сак- ральність певної загальної життєвої сили (мана) та ін. При цьому виявлена спільність більше нагадує окремі елементи релігійних систем народів австра­лоїдної та найдавніших представників негроїдних рас (бушменів і готтентотів), що непрямо підтверджує давню спорідненість великої екваторіальної раси як цілого, з одного боку, а з іншого — її найбільш архаїчних частин

Справді, багато дослідників вважають, що дравіди мають зв’язки спорід­неності, з одного боку, з австралійцями, а з іншого — з ефіопською негроїдною групою |41, 81]. що свідчить також про спорідненість та спільне походження негро-австрало'їдноі раси Прихильники цієї гіпотези вважають, що в епоху па­леоліту існувала первісна група австралоїдно-негроїдного типу, що згодом (близько 50 тис.

У населенні зони, що простяглася від Північно-Східної Африки через Пе­редню Азію, Індію та Індонезію до Австралії, починаючи з дуже давніх часів і до наших днів відбувається своєрідне переплетіння ознак негроїдів і австра- лоідів. простежуються цілком певні генетичні зв'язки спорідненості між аф­риканською і океанійською гілками. Цей факт також свідчить про спорід­неність між негроїдами та австралоїдами, так само, як і наявність у великій екваторіальній расі пігмеїв (африканських негриллів і океанійських негри­тосів) — карликових антропологічних типів, які невідомі в європеоїдній та монголоїдній великих людських расах. Тому деякі вчені вбачають у пігмеях представників найдавнішої, мало чи не предкової раси людини. Середній зріст негриллів 1 негритосів не перевищує 150 см |у деяких племенах зріст чолові­ків 140 см. а жінок — 125 см| До негритосів дуже подібні ще деякі океаній- ські етноси: андаманці, aera і семанги, яких окремі дослідники об'єднують в одну групу антропологічних типів. Низькі на зріст і сеної Індокитаю (154 см). Із західних негроїдів за зростом досить близькі до пігмеїв бушмени (152 — 155 см). При цьому негриллі і негритоси займають ареали, віддалені ОД»«* від одного на 10-15 тис. км, що. можливо, свідчить про колишній поділ колись єдиної негро-австралоідноі раси на африканську і океанійську гілки, де певне місце могла займати й гіпотетична предкова карликова раса (41, 77—79]. В уся­кому разі в міфах окремих архаїчних народів дотепер збереглися перекази про існування колись карликової раси людей (наприклад, в андаманців), як. утім, і про їхніх антропологічних антиподів — велетнів.