Буддизм є історично першою світовою релігією.
Серед релігійних систем Індії буддизм прийнято зараховувати до неортодоксальных вірувань, які не визнають авторитет Вед і пов’язану з ними кастову систему, де пануюче становище належало брахманам.
Творцем нового віровчення в середині І тис. до н. е. є виходець з варни кшатріїв, з кшатрійського клану Шакьїв Сіддхартха Гаутама, який жив, як вважають сучасні дослідники, в Північній Індії в 566-473 рр. до н. е. Це нове віровчення заперечувало духовне верховенство брахманів і обіцяло індивідуальний порятунок для всіх тих, хто в нього повірив. У подальші сторіччя образ Сіддхартха Гаутами був значно міфологізований і за ним закріпилися канонічні назви — Будда Шакьямуні (букв. «Просвітлений мудрець з роду Шакьїв»), Бхагаван («Благословенний»), Татхагата (букв. «Той, що так пішов», тобто «Той, що пішов у проясненні»), Джина («Переможець»). Першим твором, в якому життя Шакья- муні описане від народження до його відходу, є біографія, складена буддійським просвітителем Ашвагхошею в І ст. н. е. [72, 7-10].Буддійська релігія є комплексом релігійно-міфологічних образів, персонажів, символіки, пов’язаних з релігійно-філософською системою буддизму, що виникла в УІ-У ст. до н. е. в Індії, в період централізованої держави, і що значно поширилася потім в Південній, Південно-Східній, Центральній Азії і на Далекому Сході [139, I, 190]. Буддизм прийнято поділяти на три основні течії, які не є послідовними стадіями його розвитку, а мали, здогадно, загальні витоки в первинному буддизмі, що розвивалися згодом відносно самостійно: хінаяна («мала колісниця»), махаяна («великаколісниця») і ваджраяна («діамантоваколісниця»). Письмово зафіксовані канони хінаяни і перші сутри махаяни з’явилися приблизно в один час (I ст. до н. е.), а перші відомі тексти ваджраяни в III ст. н. е. Ці три течії, що акцентували різні аспекти первинного буддизму, не розрізняються в цілому між собою в основних принципах, а спільність їх сюжетів і релігійно-міфологічних уявлень дає підстави говорити про існування загальнобуддійської релігії [139, I, 190].
Основою учення Будди є чотири істини [106, 287-288]:
• перша істина — про страждання: народження, хвороби, старість і смерть — все це властиво всім живим істотам і все це є стражданням;
• друга істина — про походження страждання: все живе виникає, живе, ґрунтуючись на пристрасті і жаданні володіння, що веде до нескінченних перероджень і, отже, до нових страждань. Гнів, пристрасть і глупс- тво є рушійною силою матеріального світу;
• третя істина — про припинення страждання: необхідно позбавитися від страждань і пов’язаного з ними кола перероджень, задушивши в собі пристрасть;
• четверта істина — про шлях придушення пристрасті, що складається з 8 стежин: правильні погляди, правильні прагнення, правильна мова, правильна поведінка, правильне життя, правильні зусилля, правильний спосіб дій, правильна зосередженість.
Кінцевою метою кожного буддиста є нірвана, досягти якої може лише людина, що повністю розірвала всі пута матеріального світу, тобто буддійський чернець (мирянин може розраховувати тільки на хороше переродження в майбутньому житті, краще з яких — стати буддійським ченцем і вийти таким чином зі світу страждань). Досягнувши нірвани, жива істота припиняє свій ланцюг перероджень і занурюється у вічний стан спокою [106, 288-289].