Бореали: нащадки гіперборейці
Олень. Золота обкладка щита зі скіфського кургану Прикубання. VI ст. до н. е.
Гриф. Рукоятка меча зі скіфського кургану Прикубання. V ст. до н. е.
Золотий гребінь зі скіфського кургану Придніпров’я. IV ст. до н. е.
Рис. 18. Зразки скіфського мистецтва [13]
но-міфічним уявленням скіфів. У пізній давнині та в ранньому Середньовіччі у Візантії і Західній Європі іраномовні племена були відомі як алани (це ім’я, як і сама назва осетин — «алон», також виникло від слова «арії»). В руських літописах вони іменувалися ясами. В епоху Великого переселення народів (межа давності та середньовіччя), а також наступні монгольські завоювання сильно змінили етнічну картину степових просторів Євразії: іраномовні племена, що мешкали тут, змішались з тюркськими племенами, такими як печеніги, половці, узбеки, туркмени, казахи. У давнину ці степові території були в основному зайняті іраномовними племенами і до них додавалась загальна назва — скіфи [13, 19-25].
Скіфи зберігали знання про далекі північні краї. Так, Геродот у своїй «Історії» (V ст. до н. е.) пише, що, за інформацією скіфів, далеко на півночі мешкають люди, «які сплять по шість місяців». Геродот також повідомляв про племена далеко за Скіфією: тисагетів та іірків — мисливців, які населяли лісостеп або лісисті райони; далі на схід від них проживали скіфи-степняки, споріднені з причорноморськими скіфами; на північ лежала «земля кам’яниста та нерівна», пройшовши яку, можна потрапити до аргіпеїв, що жили в лісистих областях (вирізнялися особливою мовою, незвичними рисами обличчя, чудернацькими звичаями); недалеко від них пролягала країна іседонів.
Ці народи були відомі не тільки Геродоту, а й багатьом іншим античним авторам (римському географу I ст. до н. е. Помпонію Мела, грецькому оповідачу I ст. до н. е. Плінію, римському географу II-III ст. н. е. Соліну та ін.). Набули популярності повідомлення згадуваного вже Аристея про його подорожі в VII ст. до н. е. до далеких заскіфських областей та про його перебування в країні іседонів, про їхнє життя та звичаї, а також про інші країни та народи (поема «Аримаспея»). Зовсім фантастично були описані країни за аргіпе- ями та іседонами: там, начебто, мешкали «одноокі» «люди з козлиними ногами» аримаспи, які постійно воюють з «грифами, що охороняють золото». Золото в таких розповідях пов’язували з найвищими горами, які античні автори називали Рипейськими, Рифейськими або Гіперборейськими. В цих горах, у печері мешкає суворий Північний вітер — Борей. А ще далі, за горами, розміщували океан і народ, «що славився неймовірними чудесами», який греки називали гіпербореями. [13, 25-30].У своєму творі «Про народи» Дамаст писав: «Вище скіфів живуть іседо- ни, ще вище за них — аримаспи, за аримаспами розкинулися Рипейські гори, з яких дме Борей і ніколи не сходить сніг, а за цими горами живуть гіпербореї до другого моря» (тобто до Білого, яке протиставляється тут Чорному морю). За даними Помпея Трога (кін. I ст. до н. е. — поч. I ст. н. е.), Скіфія (в межах якої жили слов’яни, яких називали скіфи-орачі) межувала на півдні з Понтом Евксин- ським (Чорним морем), а на півночі — Рипейськими горами. Ці народи, на думку російських дослідників Г. Бонгард-Левіна і Е. Грантовського, слід пов’язувати з областями від Північно-Східної Європи до Зауралля, тобто з територією, яку заселяли так звані бореальні народи — пращури індоєвропейських, уральських та алтайських етносів. Варто зауважити, що античні автори називали океан, який лежить по ту сторону Рипейських гір, «Північним», «Льодяним» або «Скіфським» [13, 30-43].