Боги Пальміри
жителі Пальміри з особливою увагою ставилися до поховання померлих. Вони записували їхні імена, щоб зберегти про них пам’ять [128, 68-69].
У пантеоні Пальміри найпомітнішу роль, як ми пам’ятаємо, відігравали дві рівнобіжні тріади богів:
• Бел (верховний бог, володар світу), Ярихбол («гонець Бола», тобто Бела) — бог Сонця й Аглібол (бог Місяця);
• Баалшамін (глава тріади), Малакбел («посланець Бела»; бог Сонця, рівнобіжний, а можливо, тотожний Ярихболу), Аглібол [90; І, 459].
Місце Баалшаміна або Бела у тріадах міг посідати бог, який називався «Той, чиє ім’я благословенне у вічності» (тобто, його ім’я було заборонене і нам воно не відоме), культ якого значно поширився в Пальмирі у ІІ-ІІІ ст. і являв собою релігійно-етичне вчення (він, мабуть, був генетично пов’язаний з культом Баалшаміна). Можливо, що ці тріади тотожні одна одній і були фактично однією тріадою чи мали тенденцію до злиття. У Пальмірі вшановувались також інші загальносирій- ські, вавилонські і давньоарабські боги. Атаргатіс поклонялися як богині — покровительці міста [90; І, 460].
Загострення соціальних протиріч і подальший взаємовплив різних культур зумовило поширення в Сирії різних релігійно-етичних вчень. Поряд зі згаданими дуже популярними були мітраїзм, маніхейство, християнство та ін. Це привело до поступового зникнення язичництва, що, проте, ще довго пручалося. Деякі характеристики багатьох арамейських божеств наведені в табл. 35.
Таблиця 35
ДЕЯКІ ХАРАКТЕРИСТИКИ БОЖЕСТВ АРАМЕЙСЬКОГО ПАНТЕОНУ [90, І, ІІ]
| Божества | Характеристики |
| 1 | 2 |
| Аглібол («колісничий Бола» (Бела) | Бог Місяця, вшановуваний в Пальмірі, приналежний до тріади богів, де відігравав найпомітнішу роль. Відомі зображення Аглібола воїном з півмісяцем на плечах і короною з місячних променів на голові |
| Атаргатіс — богиня родючості і благополуччя | Дружина Хаддада, одна з найбільш вшановуваних у елліністично-римський період богинь арамейського пантеону. Ототожнювалася з Афродітою. В образі Атаргатіс злилися риси Анат і Астарти: її культ почав складатися, очевидно, у першій половині 1 тис. до н. е. і мав оргіастичний характер. Збереглися пальмірські зображення Атаргатіс (де вона вважалася богинею — покровителькою міста), яка сидить на троні з левами |
| Гад — бог щастя й удачі | Широко вшановувався в Сирії в епоху еллінізму як місцевий бог — заступник ряду міст, джерел, рік. Можливо, уособлював «щасливу» планету Юпітер. Ототожнювався також з грецькою Тіха — божеством випадку, долі |
| Елагабал («Ел гірський») | Культ Елагабала склався, очевидно, в арамейський період (1 тис. до н. е. — 1 ст. н. е.) і отримав найбільше значення в римський час. Очевидно, був богом Сонця і плодоносних сил природи. Ототожнювався з Геліосом і Юпітером. Культовий центр Елагабала був у місті Емоса, де йому споруджено величезний, розкішно прикрашений храм. Елагабалу поклонялися у вигляді великого чорного каменя конічної форми, закругленого знизу і гострого вгорі (аероліт). Вважалося, що цей камінь упав з неба і був нерукотворним зображенням Сонця |
| 1 | 2 |
| Культу Елагабала характерні пишні оргіастичні обряди. Римський імператор Елагабал (початково Барій Авіт), жрець Елагабала (звідси його ім’я, 218-222 рр.), намагався зробити його культ головним у римському пантеоні. На Палатині було зведено храм Елагабала, куди імператор, прагнучи, щоб жрецтво Елагабала тримало у своїх руках таємниці всіх місцевих культів, намагався перенести зображення й інших богів. Він оголосив дружиною Елагабала Афіну Палладу, а потім, оскільки Елагабал нібито «відкинув» її, Уранію (Тінніт) як місячне божество | |
| Малакбел («посланець Бела») — бог Сонця | Визнавався в Пальмірі, приналежний до її тріади богів. Рівнобіжний і, можливо, тотожний Ярихболу. В елліністичний період уособлювався з Геліосом; можливо, також прирівнений до вшановуваного Гермеса в Геліополі |
| Ярихбол («гонець Бола (Бела)» — бог Сонця | Обожнювався в Пальмірі, належав до її тріади богів. Ярихбол вважався заступником священного пальмірського джерела Ефка; він давав оракул, за яким визначали магістрат, що відав джерелом. Відомі зображення Ярихбо- ла воїном із сонячними променями навколо голови |
До арамейської групи західносемітських народів належать (поряд з носіями пальмірської, палестинської, сирійської, мандейської мов) і набатеї, які після завоювань Александра Македонського захопили території, де колись жили едо- мітяни і мадіанітяни (останні жили на південь від Едома, на узбережжі Червоного моря, і переважно торгували). Набатеї створили сильне царство, що утримувало під контролем найважливіший торговельний шлях, яким доставляли ладан з південної Аравії в Дамаск і Газу. Столицею набатеїв було місто Петра. Протягом кількох років набатеї навіть правили Дамаском, але 106 р. н. е. були скорені римським імператором Траяном [13, 309].
Формування іудаїзму, заснованого на монотеїстичному культі Яхве, почалося в рамках іудейсько-ізраїльського суспільства з першої половини І тис. до н. е. у Палестині, історія якої, як ми бачили, виповнена драматизму. У ІІІ тис. до н. е. тут осіли племена ханаанеїв. У ХІІ ст. до н. е. узбережжя Палестини було завойоване філістимлянами, а на решті території в ХІ ст. до н. е. давньоєврейські племена заснували Ізраїльсько-Іудейське царство, яке розпалося близько 928 р. до н. е. на два: Ізраїльське (існувало до 722 р. до н. е.) та Іудейське (до 586 р. до н. е.). Пізніше Палестина належала до складу держав Ахеменідів (після 539 р. до н. е.), Птолемеїв і Селевкідів (ІІІ—ІІ ст. до н. е.), Риму (з 63 р. до н. е.), Візантії (з 395 р. н. е.). У УІІ ст. Палестину завоювали араби, в ХІ ст. — хрестоносці, у ХІІ ст.
— єгипетські султани. З 1516 р. Палестина — у складі Османської імперії, а 1917 р. окупована англійським військами і до 1947 р. була мандатною територією Великобританії.20 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію про ліквідацію англійського мандата і створення на території Палестини двох незалежних держав — єврейської й арабської. Єрусалим виокремився у самостійну адміністративну одиницю під керуванням ООН. Внаслідок війни 1948-1949 рр. між державою Ізраїль (створена на частині території Палестини 14 травня 1948 р.) і сусідніми арабськими державами, Ізраїль захопив більшу частину тієї території Палестини, яка призначалася для арабської держави. Другу частину приєднала Йорданія, а район Гази відійшов під контроль Єгипту. Збройні сили Ізраїлю вигнали із захопленої території понад 1 млн арабів. У червні 1967 р. Ізраїль окупував уже всю територію колишньої підмандатної Палестини, а також багато інших арабських територій. Внаслідок чисельність біженців становила близько 2 млн осіб. У 1988 р. Організація визволення Палестини проголосила створення незалежної Держави Палестина, яка дотепер перебуває в перманентному конфлікті з Ізраїлем.