<<
>>

Боги-антиподи

Загалом образ прадавнього водного бога Енкі (як і його «повітряного» антипода Енліля) є одним з найзагадкові- ших щодо свого походження. Такою самою таємницею

огорнене й ім’я іншого стародавнього божества — Думузі (Діоніса), який тісно пов’язаний з Енкі.

З давніх текстів шумеро-аккадської та грецької релігії відо­мо, що Думузі-Діоніс є сином водного бога Енкі (морського Посейдона), а його мати — «дракон небес», що нагадує образ первісного чудовиська Тіамат. Тіамат, у свою чергу, може бути ототожнена з прародителькою Намму — матір’ю Енкі. Намму-Тіамат є дружиною такого самого первісного чудовиська Апсу, «госпо­дарем» якого знов-таки виступає Енкі. З огляду на це випливає припущення, що батьками Енкі є саме Апсу і Тіамат. При цьому Енкі, як відомо, вбиває Апсу (тобто свого батька) і народжує сина Мардука, який згодом також убиває Тіамат (свою бабусю, яка водночас може бути уподібнена і з його матір’ю — «драконом небес»).

Синами Енкі в різні періоди названі Думузі, Асаллухі та Мардук, які «пере­ходять» одне в одне, що радше вказує на єдине божество рослинності, яка періо­дично вмирає і воскресає. Таку саму природу має і сестра Думузі — Гештінанна (з якою, очевидно, тотожна сестра Асаллухі — Нанше, яка також живе у підземному світі і пов’язана з матір’ю Енкі — Наммою). Асаллухі, як відомо, з часом повністю ідентифікується з Мардуком, як до цього, можливо, — з Думузі. Отже, Думузі-Асал- лухі-Мардук є єдиним сином водного бога Енкі (як, очевидно, Діоніс — Посейдо­на).

Ім’я дружини Енкі (Дамгальнуна) буквально означає «велика дружина кня­зя», а ім’я богів-аннунаків (яких вважають породженням Енкі) — «сім’я князя». Тобто Енкі, ймовірно, — це відомий з християнського Апокаліпсису образ лукаво­го — «князя світу цього», де до того ж згадується і «великий змій», «повітряний дра­кон» морської природи, тотожний, з огляду на зазначене, згадуваному «дракону небес» — одному з батьків Діоніса (Думузі).

Останньому в Апокаліпсисі, очевидно, належить роль антихриста (під яким євреї розуміють свого месію) — сина лукаво­го (тобто диявола). Прикметно, що у пізніших текстах шумеро-аккадської міфо­логії згадуються два Думузі-Діоніса (один — «пастир “допотопних” часів», другий — «рибалка» «післяпотопного» періоду), що відповідає і юдейським уявленням про двох месій.

Отже, Енкі і його син Думузі (який з часом ідентифікувався з Асаллухі та Мардуком) є головними представниками богоборчого водно-хтонічного світу, який протистоїть божественному небесному верху. Уособленням останнього виступа­ють в шумеро-аккадській релігії бог неба Ан та його син Енліль. Проте Ану нале­жить пасивна роль, і його функції перебрав на себе Енліль, якого, в свою чергу, має наслідувати його син. Серед синів Енліля найбільше на цю роль підходить Ні- нурта-Нінгірсу, який повернув батькові вкрадені в нього птахом Індугудом табли­ці доль (Ме). Найімовірніше, саме в нього якось була відібрана верховна влада «узурпаторами» Мардуком та Енкі — «князем світу цього». Але є й інший син Енлі­ля, який майже подібний сину Енкі, тобто Думузі-Мардуку-Асаллухі. Його ім’я Ні­назу — це бог-цілитель з чіткими рисами приязності, однак, як і його брат Нінур- та-Нінгірсу, має і риси військового божества. Саме цей образ тісно пов’язаний з Думузі (дружиною Ніназу є сестра Думузі Гештінанна, він разом з Думузі охороняє ворота небесного бога Ана тощо). Ніназу (син Енліля) схожий з Асаллухі (сином Енкі), а також з грецьким Асклепієм (сином Аполлона, який є антиподом Діоніса). Інакше кажучи, протистояння між «батьками» (Енлілем та Енкі) підтримується і їх синами — Ніназу та Асаллухі (Думузі), що спостерігається і в давньогрецькій мі­фології у протиставленні образів Аполлона та Діоніса, поглиблення якого, можли­во, знайшло своє відображення в похідних від цих богів-антиподів образах Асклепія (сина Аполлона) та «великогоПана» (постійного супутника Діоніса).

ТЦікавими, на наш погляд, виявляються і рівні са­кральної світобудови шумеро-аккадської релігії, де «верхнє небо» належить Ану, а «верхня земля» — його синові Енлілю; «середнє небо», відповідно, Мардуку, а «середня земля» — його батькові Енкі; «нижнє небо» є сферою зірок, найяскравішою з яких виступає Інанна-Венера (її символом є зір­ка) — дружина Думузі (сина Енкі), а господаркою «нижньої землі» є старша сестра

<< | >>
Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Боги-антиподи: