Битва солярного і грозового божеств
Протистояння грозового й сонячного божества триває, крім «атмосферного», і на земному рівні, де Арджуна (син Індри і представник місячної династії) б’ється з Карною (сином Сур’ї й представником Сонячної династії).
Битва на Курукшетрі — це війна між нащадками грозового й солярного божеств, у якій перемагають перші й наступає Каліюга — «залізний вік людської історії». Цей сюжет є основним у «Махабхараті», що з’явилася в епоху Овна (II тис. до н. е. — I тис. н. е.), сама назва якої нагадує жертвенного Агнця, що символізує солярне начало й майбутнє світле відродження в образі Вішну-Крішни.Зовсім не випадково, на думку дослідників «Махабхарати», в епізоді битви Карни з Арджуною зростає концентрація порівнянь із Сонцем (або його персоніфікацією богом Сур’єю) — для Карни (сина й часткового втілення Сур’ї), і порівнянь із громовержцем Індрою — для Арджуни (сина й часткового втілення Індри). Цей поєдинок — свого роду вказівка на відомий міф про боротьбу богів Сонця й грому, яка, на думку Ж. Дюмезіля, була змодельована архаїчним, засвідченим у Ріґведі міфом про конфлікт Індри з Сур’єю [68, 272]. Ось як змальовується в «Кар- напарві» загибель Карни: «Коли впав Карна, зупинилися потоки, закотилося засмучене Сонце, й планета, дітище Ями, яка не поступалася полум’яністю Сонцю, по своїй кривій орбіті піднялася високо в небо!.. Розкололося небо, заволала земля, зненацька повіяли люті вітри, сторони світу задимілись і спалахнули яскравим полум’ям, океани захвилювалися і заревіли, вкриті дібровами гори захиталися, сонми живих істот раптом відчули небувалу муку... а Бріхаспаті, пригноблюючи Рохіні, сяйвом уподібнився Сонцю й Місяцю. Коли впав Карна, нічого неможливо було розрізнити, усе небо огорнула темрява, земля затрусилась, падали з неба полум’яно-червоні комети, і «блукаючі в темряві» переповнились великою радістю! Коли Арджуна «лезоподібною стрілою зніс сяючу ликом, наче місяць, голову Карни, тоді почулися крики: «О горе! Горе!», які, не вщухаючи, вигукували створіння в небі, в піднебессі й тут (на землі)!.. На те воля долі, що впав Карна!» [68, 233, 236].
Так описується в «Махабхараті» (в «Книзі про Карну») початок «залізного віку», який супроводжується різними космічними й земними катастрофами, що нагадує давньогрецький міф про загибель Фаетона — сина Геліоса, якого поборов Зевс-Юпітер. У наведеній легенді про загибель Карни — сина Сур’ї також згадується Бріхаспаті-Юпітер, який, пригноблюючи Рохіні-Тельця, «сяйвом уподібнився Сонцю й Місяцю». На думку дослідників «Махабхарати», це одне з основних знамень перед «кінцем світу». Бріхаспаті — бог планети Юпітер й, відповідно до одного з міфів, у минулому — цар зірок, зміщений Сомою (Місяцем), який відбив у Бріхаспаті його дружину Тару («Зірку»). Рохіні — сузір’я зодіаку й кохана дружина Соми. У цьому контексті вбачається натяк на відновлення Бріхаспаті його влади, яке відбувається разом зі змальованим «кінцем світу» [68, 271]. Ще одним космічним сповісником цього періоду є «планета, дітище Ями», під якою, можливо, розумівся Плутон — «планета смерті».
Таким чином, у священних легендах індійської релігії можна зафіксувати змальовування трьох основних битв сакрального характеру:
• «сколочування океану», яке привело девів до перемоги над асурами — колишніми володарями Всесвіту;
• подвиги Індри-громовержця, які характеризували «другий акт творення»;
• битва на Курукшетрі, що закінчилася загибеллю сина сонячного бога й перемогою сина грозового божества.
Ці три битви співвідносились з трьома рівнями світобудови: небесним, атмосферним і земним.