Кінець ведизму
Джайнізм і буддизм співвідносять зі шраманською традицією вчителів-гетеро- доксів, яка, у свою чергу, була пов’язана з доарійськими культами Рудри і Шиви. Шрамани — це релігійні наставники давнини, які відрізнялися від брахманів тим, що проповідували доктрину спасіння через атеїзм і аскетизм.
Термін «гетеродокси» вказує на заперечення авторитету священних текстів Вед і неприйняття кастових традицій і традицій жертвопринесення. Ведична релігія — це релігія брахманів, а джайнізм і буддизм, створені кшатріями, зорієнтовані переважно на третій стан, а також ті прошарки, що перебувають поза соціальною ієрархією давнього індійського суспільства. З огляду на зазначене релігії Індії можна розглядати як ведичні і неведичні, брахманські і шраманські, релігії жерців і шаманів, які пов’язані з аріями ведичними і неведичними (аріанами), а також із доарійською Араттою.Джайнізм, наприклад, — це своєрідний дуалізм, побудований на протиставленні і взаємозв’язку двох вічних категорій — духа і матерії, які ніким не були створені. Джайнізм багато в чому є продовженням шиваїзму, що сягає корінням доарійської історії Індостану. В джайнізмі надзвичайно виражена циклічність і ускладненість моделі світобудови. Буддистська модель світу багато в чому відповідає джайністській і нагадує до того ж структуру платонівської Атлантиди. Південна земля в джайністській моделі світу називається Бхарата (індоарійська назва Індії, до складу якої входить слово «арата»), а північна — Айравата (можливо, «країна аріїв»). У цій північній країні (в буддистів вона називається Уттаракуру, що, можливо, походить від імені сонячного бога Уту) немає приватної власності, що нагадує Трипілля-Аратту, з якої і прийшли в Індію як неведичні, так і ведичні арії — аріани.
Палкими прихильниками буддизму є, як зазначалося, наги-дракони, які можуть перевтілюватися в людей і навіть давати потомство (здогадно, з рептило- подібними якостями).
Буддистські свята відзначаються за місячним календарем, що також указує на водно-хтонічну сферу. З поширенням буддизму за межі Індії він поєднується з місцевими релігіями. Чан-буддизм, наприклад, — це синтез буддизму з китайським даосизмом, дзен-буддизм — з японським синто, ламаїзм — з тибетським бон, які мають яскраво виражені шаманські риси. При цьому в тибетському боні уявляється, що їхній перший вчитель з’явився в Олмо (Еламі) ще в XV тис. до н. е. (див. кольорову вклейку, рис. 56). Слово «бон» означає «вічне вчення свастики», але ця свастика — ліва, тобто протилежна арійській, що засвідчує певний богоборчий характер цього вчення. Це підтверджує і легенда про походження тибетців від відьми й мавпи, а також тотем прототибетських племен — рогатий дракон.Буддизм у Тибеті й Китаї пов’язаний з образом місяця-дракона, відомого там ще з XIV ст. до н. е., який у Середньовіччі стає символом китайського імператора. Місяць-дракон пов’язаний із земною сферою й атмосферою — він живе під зем-
лею й у воді, керуючи хмарами, дощем, грозою, що нагадує образи громовержців. Інколи місяці-дракони перетворюються на биків і пов’язані вони з числом 9. Ці дракони, згідно з легендами, були колись покарані за свої недобрі вчинки і тому перетворились тільки на водно-хтонічні істоти (хоча й крилаті), позбавлені можливості піднятися в небо, що нагадує відомі мотиви про «грішних ангелів».
У ламаїзмі привертає увагу образ Гесера — сакральний персонаж тибето-бір- манських, монгольських і тюркських вірувань, що має, ймовірно, арійське походження (він родом з півночі і навіть — з Візантії). Гесер — син Індри, і в Китаї він ототожнювався з богом війни Іуань-ді (можлива персоніфікація Марса). Подібні образи вказують на давні контакти індоіранських племен з різними племенами Азії, що призводило до релігійного синкретизму. Походження тибетської релігії бон сучасні дослідники також пов’язують з арійськими впливами.
Давнє змішування арійських і неарійських вірувань сприяло прийняттю індоаріями місцевих культів, що формувало нові релігійно-міфологічні уявлення.
Наприклад, ідея статевого (жіночого й чоловічого) енергетичного начала світобудови (Шива - Калі) — неарійського походження, як й ідея людини-мікрокосму та її відповідності макрокосму. Бхагаваті, від якої в подальшому утворилося індуїстське поняття «Бог, Господь», була спочатку дравідською богинею — руйнівницею оргаїстичного толку. Тантризм пов’язаний, очевидно, з хараппським «Прото-Шивою» та ідеєю використання сексуальної енергії для духовного розвитку. Шива, наприклад, — найвідоміший тантрист, який, як вважають, жив у У-ІІІ тис. до н. е. Пов’язана з Шивою Шакті — це архаїчна Богиня-Мати (матерія, природа), яка уособлює жіноче начало світобудови.Шива — уособлення чоловічого начала, чоловік Шакті. При цьому всі відомі богині — це лише різні аспекти Шакті. Шива — це статичний, нерухомий аспект Абсолюта, непроявлений Всесвіт, Шакті — проявлена, тобто динамічна, активний аспект Абсолюта і обидва вони — два нерозривних аспекти, які можуть створювати тільки в поєднанні один з одним. Тантризм загалом з його сексуальною символікою — це наслідок дравідської культури, який являє собою прадіонісійство з вираженим у ньому матріархальним культом. Шиві-Діонісу протистоїть за своїми характеристиками і функціями Вішну-Аполлон, що нагадує давньогрецькі колізії, які виникли на середземноморському ґрунті в іберійсько-кавказькому культурному колі.