Бик як один з основних міфопоетичних символів
У деяких міфологіях (шумерській, єгипетській тощо) Бик — це земне втілення бога або його атрибут [90, І, 203]. У Стародавньому Межиріччі (Месопотамії), у Середній Азії ІІІ-ІІ тис.
до н. е., у давньоіранській і давньоіндійській традиціях Бик — насамперед образ місячного божества: в іранській міфології Місяць називають «той, що має сім’я Бика»; у Шумері й Аккаді бог місяця Сін (шумер. Зуен-Ензу або Нанна) уявлявся як синьобородий Бик. У шумерському епосі «Гільгамеш і Небесний Бик» богиня Інанна, розсердившись на Гільгамеша, який не відповів на її кохання, домагається, щоб боги (насамперед Ану) створили Небесного Бика-месни- ка за неї, але його убивають Гільгамеш (герой із солярними рисами) і його побратим Енкіду. Мотиви бою героя з чудовиськом-людинобиком відомі в іранській міфології (убивство першобика Ахріманом), у критській (поразка Тесеєм Мінотавра), в угаритській (зустріч Баала (Балу) з бикоподібною істотою). Ці міфи могли бути пов’язані з обрядом ритуального змагання з Биком і принесення його в жертву [90, І, 203].В інших міфах того самого ареалу Бик є символом бога грому. Зокрема, в ху- ритській релігії в бога грому два Бики (ранок і вечір), у грецькій відомі міфи про перетворення Зевса на Бика, римляни приносили Бика в жертву Юпітеру, слов’яни жертвували биків богу-«творцеві блискавок». Можливо, зв’язок Бика з богом грому сягає давньої спільноіндоєвропейської міфології. У єгипетських міфах Бик неба — син Небесної Корови та батько Теляти, яке та народжує. У міфології бушменів вождь уявляється «водяним Биком», який викрадає дівчину (подібний міф є у греків про викрадення Європи Зевсом в образі Бика, а також уявлення про Посейдона й інших водяних божеств як про Биків). Надзвичайно поширений культ священного Бика (Буйвола) у давніх цивілізацій долини Інду (ІІІ тис. до н. е.), про що дають змогу судити печатки з Мохенджо-Даро і Харап- пи, а також шумерські свідчення про людей з країни Мелухха (Індії).
Роль Бика як символу бога (наприклад, бик Нандін бога Шиви) або як супротивника міфологічного героя характерна і для давньоіндійської міфології. Символіка Бика як утілення космічного начала, що продовжує подібне використання символу Бізона у верхньопалеолітичному мистецтві, характерна і для неолітичної культури Ча- тал-Хююка (УІІ-УІ тис. до н. е.), де виявлено, як відомо, численні зображення биків [90, І, 203].Серед таких зображень вирізняються стовпи, на яких розміщені бичачі роги. Подібні стовпи (пізніше осмислені як спосіб відлякувати зло або бути знаком зла в домі) відомі й набагато пізніше як у Малій Азії, так і на Криті, де культ Бика в багатьох деталях збігається з відповідним культом Чатал-Хююка. Глиняну модель храму, прикрашеного бичачими рогами, знайдено в поселеннях трипільської культури, що дає підстави для паралелей з культовою роллю Бика також у культурах Балкан V-IV тис. до н. е. і в Чатал-Хююку. Археологічні свідчення культу Бика простежуються й у багатьох інших давніх, насамперед скотарських культурах. Там, де існували місцеві культи головного божества в образі Бика, при храмі тримали священного Бика як його втілення (наприклад, єгипетський Апіс у Мемфісі) [90, І, 203].
Корова в багатьох давніх і архаїчних релігіях — символ родючості, достатку, благоденства. В одній з версій єгипетського міфу сонячний бог Ра піднімається з океану на Небесній Корові, що встала з води (де її двійником була «велика водяна корова», відома вже в ІІІ тис. до н. е.) і перетворилася на небо, яке підтримує бог повітря Шу. Небесна Корова щодня дає життя теляті, яке виростає в Бика, щоб зачати нове теля. Небесною Коровою, яка народила Сонце, вважалася також богиня Хатор, яка нерідко виступає божеством родючості. У близькосхідних і грецькій міфологіях відомі розповіді про бога (аккадський Сін, угаритський Алійяну-Балу, хетсько-хуритський бог Сонця, грецький Зевс), що закохувався в Корову. З культом Корови в багатьох скотарських народів пов’язана міфологічна і ритуальна роль молока як сакрально чистого напою [90, І, 5-6].
Отже, Бик — один з головних міфопоетичних символів у релігійних системах різних народів. Він є, очевидно, продовженням верхньопалеолітичного образу Бізона, а також еквівалентом Буйвола і Тура. До того ж Бик існує в численних іпостасях — відомі образи «небесного», «земного», «водяного» Бика. Це, можливо, свідчить про міфопоетичну «еволюцію», в ході якої в пантеоні по черзі домінували божества різних міфологічних «світів».