Австроазіатські (або аустроазіатські) мов» утворюють мовну сім'ю, мовами якої говорить частина населення (близько 84 мли чол.|)
Південно-Східної та Південної Азії, а також окремих островів в Індійському океані. До цієї сім'ї належать вісім мовних груп: мови семапг-сакай, що поширені на півострові Малакка (Малайзія), а також у Південному Таїланді (їх носії антропологічно нале»· жать до австралоідів); в‘стмионгськ( мови, що становлять основну частину австроазіатської сім'ї, поширені переважно у В'єтнамі та частково в Лаосі; моя- кхмерські мови з давньою писемністю індійського походження — кхмерською і монською.
що поширені на території Камбоджі, Бірми, Лаосу і Таїланду; група мов палаунг-ва, якими говорить населення, що живе вздовж південних кордонів Китаю, Тибету, Бутану, а також на території В'єтнаму. Лаосу, Таїланду і Бірми; група шкобарськоі мови, що поширена на Нікобарських островах, група мов кхасі — в Індії та Бангладеш; групи мов мунда і нагалі — у штатах Індії [29. 52— 53]. Гіпотетично, згідно з теорією, яку на початку 20-х років XX ст. висунув В Шмідт, австроазіатські мови разом з австронезійськими (поширені, як згадувалося, на Малайському архіпелазі (Індонезія. Філіппіни), на півострові Малакка. в окремих південних районах Індонезії, в Океанії, на островах Мадагаскар і Тайвань) належать до австричної мовної макросім'ї. Коротку хронологію історії народів Індокитаю наведено в табл 21.Таблиця 21
ХРОНОЛОГІЯ ІНДОКИТАЮ
Запитання тзбл. 21
