Архаїчні календарні системи

^Іаведені образи нагадують багато із зодіакальних сузір’їв (наприклад, Лев, Те­лець, Скорпіон, Козеріг) відомих і нині. Образи Імдугуда (який дере кігтями водночас Лева і Козерога), а також «Першолюдини», Ведмедя і «Спарених Ме» можуть бути співвіднесені, відповідно, із сузір’ями Терезів (рівновіддалених від Лева і Козерога), Стрільця, Діви і Риб (рис.

Ці образи були пов’язані, найімовірніше, з місячним ритуальним календарем, 12 місяців якого поділяли на дві нерівні групи, пов’язані з «літом» і «зимою»: на «літо» (весняні та літні місяці) припадало 7 місяців, а на «зиму» (осінні та зимові) — 5 [62, 43]. Оформленою ця архаїчна система ритуального календаря

зустрічається у Стародавній Греції (аттичний календар), де його характеризує ряд «великих» і «малих» містерій — свят (великі і малі діонісії, великі і малі елев- синії, наприклад), що стосуються, як правило, двох головних божеств — Діоніса (панував навесні та влітку) й Афіни (осінь і зима). «Великі» свята були пов’язані в давнину зі смертю богів, «малі» — з їх воскресінням, а найдавнішим святковим актом була, як видно, ритуальна трапеза з «поїданням» колишнього тотема, потім бога [62, 45]. Можливо, звідси беруть початок палеолітичні «культи ведмежих черепів», пов’язані з вигнанням Енліля-ведмедя в пекло і наступне його повер­нення на землю.

Ритуальний календар був пов’язаний і з поясом зодіакальних сузір'їв, що пере­тинає Чумацький Шлях, який багато давніх народів уявляли як величезного змія або крокодила, що поділяє зодіак також на дві нерівні частини: «життєву» сферу, яка складається з 5 сузір’їв (Стрілець, Козеріг, Водолій, Риби, Овен) і «потойбічну» — із 7 (Скорпіон, Терези, Діва, Лев, Рак, Близнюки, Телець).

Нарешті, названі дві групи місяців місячного ритуального календаря і зоді­акальних сузір’їв могли відповідати також кількості небесних тіл нашої Сонячної системи (враховуючи, за традицією давніх астрологів, Сонце і Місяць), 5 з яких належали до так званої земної групи і 7 — до зовнішньої («тринадцятим» небес­ним тілом у цьому випадку виступає, очевидно, легендарна Нібіру-Фаетон, на місці катастрофи якої залишився нині лише «пояс астероїдів»). Американський популяризатор науки З. Сітчин наводить на користь цієї гіпотези немало свід­чень різних дослідників, згідно з якими календарна система з 12 місяців виявляє тісний зв’язок із дванадцятьма зодіакальними сузір’ями, усередині яких виокрем­люють дванадцять головних небесних тіл, пов’язаних, у свою чергу, із дванад­цятьма головними богами давніх пантеонів (Е. Вайднер, С. Лангдон, Ф. Хоммель, Ч. Джин, Ф. Тюро-Данжен та ін.). Наприклад, англійський дослідник Ч. Джин від­творив шумерський список 24 небесних об’єктів, у якому 12 зодіакальних сузір’їв відповідали дванадцяти тілам нашої Сонячної системи (Сонце, Місяць і десять планет). Розшифрування інших шумерських текстів дозволяє, на думку З. Сітчи- на, ототожнювати 12 зодіакальних сузір’їв з 12 небесними тілами, що асоціюва­лися у давнину з 12 вищими богами Месопотамії, а також головними богами ху- ритського, хетського, давньогрецького та інших відомих пантеонів (до цих явищ зараховують, очевидно, й образи 12 давньогрецьких титанів, 12 «колін» ізраїль­ських, 12 апостолів Христа тощо) [138, 182-183]. До того ж зазначені дванадця- тичленні системи часто містять як свого антагоніста «тринадцятий» елемент (на­приклад, сузір’я Змієносця, Іуду — «тринадцятого апостола» Христа та ін.), який, вірогідно, був певною складовою і необхідною частиною цих систем, але потім, через деякі надзвичайні обставини, перетворився на їхню протилежність або во­рога (так, наприклад, могла сприйматися давніми міфічна планета Нібіру-Фае- тон, що спричинила космічну катастрофу).

Давні календарні цикли найкраще збереглися у так званому східному зодіаку, відомому і нині, де «коло звірів» складається з 12 місячних років і кожному місяч­ному року відповідає визначена ритуальна тварина.

Отже, «Східний календар» як мезоамериканський та інші складається зі сполучення 12 «тваринних» знаків, що у мезоамериканців співвідносяться з від­повідними зодіакальними сузір’ями європейців, а також з відповідними стихіями східної релігійно-міфологічної системи. Наприклад, згідно з давньокитайськими уявленнями, Юпітер керує стихією дерева, Марс — вогню, Сатурн — землі, Вене­ра — металу, Меркурій — води. Інакше кажучи, залишки архаїчного циклічного місячного (потім і сонячно-місячного) календаря збереглися донині і знайшли своє відображення як у назвах зодіакальних сузір’їв, так і відповідних їм небес­них тіл Сонячної системи, роль яких (а отже, і роль богів, що ототожнюються з ними) мінялася з настанням кожної нової зодіакальної епохи (тобто кожні 2160 років) і тим більше нового зодіакального кола (кожні 25920 років). Так, помічена Леруа-Гураном одноманітність верхньопалеолітних зображень протягом більш

Таблиця 10

НАЗВИ СУЗІР'ЇВ У РІЗНИХ ЗОДІАКАЛЬНИХ СИСТЕМАХ

як 20 тис.