Архаїчна релігія дравідів

Власне про дравідські релігійно-міфологічні уявлення можна говорити лише у зв'язку з дравідським, точніше з протодравідським етносом в епоху, що передувала індуїз­му. а в наші часи у зв'язку з архаїчними уявленнями, що збереглися на рівні відсталих дравідських племен (33, 1, 393].

Дравідська релігія 1 міфологія вплинули на індуїстську релігійно-міфоло­гічну' традицію, яка увібрала в себе і переробила безліч дравідських уявлень. У свою чергу, на дравідську міфологію вплинули уявлення аборигенних племен, а окремі ідеї та обряди дравідської релігійно-міфологічної системи беруть поча­ток частково в протоіндійській культурі Мохенджо-Даро і Хараппи*.

Цінним джерелом відомостей про міфологічні та релігійні уявлення та­мільського суспільства початку нової ери с поетичні збірки «Вісім антологій» та «Десять пісень» (І-III ст. н. е.). В той час у Південній Індії вже простежува­лися зачатки державності, проте надзвичайно сильними були ідеали родопле­мінного устрою. До того ж поруч з дравідськими племенами існували інші пле­мена недравідського і неарійського походження (33, І, 393].

Характерною рисою релігійно-міфологічної системи дравідів є відсут­ність пантеону і розвиненість образів богів. У центрі її — уявлення про жит­тєву енергію, силу, яка може бута благою, проявляючись у родючості, добро­буті. в продовженні роду, а може мати небезпечний, страшний характер З цією силою були пов'язані різноманітні духи і невизначені божества, яких, як правило, важко умилостивити.

Стосовно людини життєва сила найяскравіше проявляється як сакральна сила царя і як сексуальна жіноча енергія. Ця енергія, водночас добра і руйнів­на. метафорично зображувалася в образі вогню, обожнювалася дравідами, що відбито у взаємопов'язаних культах богині доброчесності (Каннахі або Патгіні), богині-матері, богині-заступниці. Богиня-мати відома у дравідських народів під багатьма іменами і в різних іпостасях. Вона постає як грізна, кровожерлива КотгравсЙ, богиня війни і смерті, а також в образі богині лісу і рослинності, богині віспи та інших небезпечних хвороб. Сином Котгравей вважається Муру· ган — бог війни, мисливства, перемоги. Знайдені в Мохенджо-Даро скульптури богині-матсрі і танцівниці зображено на рис. 46 (див. кольорову вклейку).

Дуже поширений був культ змій, які асоціювалися з дощем, родючістю, багатством і часто розглядалися як охоронці домашнього вогнища. Іншою ша­нованою твариною, чий культ надзвичайно давній і пов'язує міфологію дравідів з протоіндійською, був буйвіл. Принесення в жертву буйвола пов'язане, мабуть, з давньою землеробською символікою і культом жіночого, материнською нача­ла |33. І. 393-394].

Оскільки з культом буйвола (або. частіше, бика) ми постійно зустрічатиме­мося при подальшому вивченні різноманітних релігійно-міфологічних систем, доцільно, на наш погляд, розглянути його докладніше.

КуЛЬТ бика (оуИВОЛа) у багатьох міфологіях (шумерській, єгипетській та ін.) простежуються різноманітні зв'язки бика і відповід­ного йому релігійного образу — повна їхня тотожність, бик як земне втілення бога або як його атрибут (33.1. 203].

У Давньому Дворіччі, в Середній Азії у III-11 тис. до н. е., у давньо­іранській і давньоіндійській традиціях бик — насамперед образ місячного бо­жества. В іранській міфолопі Місяць називається «такий, що має сім'я бика», у Шумері та Аккаді бога Місяця Сіна (шумерський Нанна) зображали у вигляді синьобородого бика. У шумерській епічній пісні «Гільгамеш і Небесний бик» богиня Ікнім, розгнівавшись на Гільгамеша.

Такі міфи могли бути пов'язані з обрядом ритуального змагання з биком і принесення в жертву священного бика, дуже поширеним у східному Серед-

земномор'і. В інших міфах того ж ареалу бик є символом бога грози (наприклад, у хурритській міфологи) Зове у греків перевтілюється в бика, а римляни жер­твували бика Юпітерові. Слов'яни теж приносили в пожертву биків богу — «творцеві блискавок». Можливо, зв'язок бика з богом грози походить від пра­давньої загальноіндоєвропейської міфології.

В єгипетських міфах Бик неба — син Небесної корови і батько теляти, якого вона народжує. З цими уявленнями можна порівняти близнюкові міфи деяких африканських народів, передусім скотарських, які, з обрядового і міфо­логічного погляду, ототожнювали чоловіка і бика. У міфології бушменів дот зоб­ражається у вигляді «водяного бика», який викрадає дівчину (що нагадує сю­жет про викрадення Зевсом Європи, а також інші давньогрецькі міфи: про Гіосейдона та інших водяних божеств як про биків) (33. I. 203J.

Особливо поширений був культ священного бика (буйвола) у давніх ци­вілізаціях долини Інду (111 тис. до н. е.), про що дають підстави судити печат­ки з Мохенджо-Даро і Хараппи, а також шумерські відомості про людей з країни Мелухха (Індії). Функція бика як символу бога або як супротивника міфологічного героя характерна й для тих елементів давньоіндійської міфо­логії. які можна пов'язувати з найбільш ранніми доіндоарійськими ЇЇ джере­лами. що продовжуються у міфологічних та релігійних уявленнях неіндоєвро- пейських народів Південної Індії (тода та ін.).

Символіка бика як втілення космічного начала, що продовжує подібне використання символу бізона у верхньопалеолітичному образотворчому мис­тецтві.

Ритуальні композиції з кількох бичачих черепів знайдено також у могиль­нику Сіиташта (південне Зауралля. близько середини II тис. до н. е.) — геогра­фічно і хронологічно віддаленому від зазначених комплексів. У ньому виявлено Й пиві риси, спільні з названими втіленнями індоєвропейської міфології.

Там, де існували місцеві культи головного божества у вигляді бика, при храмі тримали священного бика як його втілення (наприклад, при храмі єги­петського Апіса в Мемфісі). Згідно з повір'ями єгиптян, хетів, сванів та інших народів, на биках є (видимий чи невидимий) знак їх належності до божества (33. 1. 203].

Таке велике поширення культу бика (буйвола чи бізона) у найрізнома­нітніших культурах свідчить про його універсальність і тотожність з дуже давньою (ще з неолітичної епохи) землеробською символікою (оплодотворя- юче начало), пов'язаною з образом місячного божества (водяна стихія) і жіно­чим, материнським культом.