Аллах - верховне божество давньоарабської релігії
Аллах, як зазначалося, був у давньоарабській релігії верховним божеством, вшановуваним у Північній і Центральній Аравії як бог-предок і деміург, бог неба і дощу [90, І, 61]. Аллах — творець світу і людей, глава і батько богів.
Він сприймався як бог, далекий від людей, і не був заступником якоїсь визначеної етнічної групи. Святилищ Аллаху, очевидно, не існувало. Дружиною Аллаха вважалася Аллат або Узза, іноді їм поряд з Манат поклонялися як його дочкам.Слово «Аллах», радше, є заміною забороненого імені божества й утворене із загального «ілах» («бог») з певним артиклем, що означає «відомий бог», «цей бог», «бог за перевагою». Не ясно лише, зазначає А. Лундін, чи завжди «Аллахом» називалося одне північноарабське божество, чи так називалися різні локальні боги з подібними функціями (у багатьох місцевостях Аллах ототожнювався з головними місцевими богами — господарями країни, наприклад, з Хубалом, можливо, з Душарою). Найімовірніше, вважають сучасні релігієзнавці, «Аллах» стало іменем божества, яке з’явилося вже в пізній давньоарабській релігії внаслідок злиття верховних місцевих богів. Аллах подеколи ототожнювався з єдиним богом у стихійних аравійських монотеїстів-ханіфів. У Мецці Аллах (очевидно, як Ал- лах-Хубал) виокремлювався серед всіх інших богів. Останнє поряд зі специфікою образу цього божества («відірваність» його від людей, непов’язаність з певною етнічною групою, відсутність святилищ) використовував пророк Мухаммад, поєднавши так, на думку А. Лундіна, елементи доісламських вірувань з монотеїзмом мусульманської релігії.
У мусульманській релігії Аллах є єдиним Богом, що ми розглянемо пізніше, знайомлячись з релігіями монотеїзму. За Кораном — священною книгою мусульман — Аллах усемогутній, всюдисущий, всеосяжний, вічний, єдиносущий. У нього «немає ніяких співтоваришів», дружин і дітей. Аллах насамперед творець і володар страшного суду, він водночас і страшний, і милостивий. У Корані також згадується про доісламського Аллаха [90, І, 61].