VI. Греки на сході (400—100 рр. до X.).

Найманці. У наслідок невпинних війн між містами Греція зруйнувалася.'Багатьом сильним і здоровим людям було неможливо знайти вдома заробіток, і вони виїздили на за­робітки й на поселення на схід—в Єгипет, Сирію, до Єфрату.

царя. В Греції тепер: було.•»легко, цабрати щояіків; які могли сло­жити кожному, хто добре заплатить;'наймалися також старшини й начальники. Були вславлені командіри, під команду яких з великою охотою збіралися вояки з ріжних кінців Греції.

Легко озброєний вояка часів най­манців.

Найняті вожді перетворили військову справу в особливу вмі­лість. Атенянин Іфікрат умів хутко переходить з своїми заго­нами й хутко переміщувати їх в бою. Він завів нову зброю,, зняв з вояків важкі панцирі й шлеми, дав їм оборонне взут­тя й невеликі щити, озброїв довгими списами. Найманці ро­били засідки, ставили військо клином, щоб врізуватися у во­рожі лави; придумали вжива­ти великого знаряддя, щоб ки­дати далеко важке каміння, будувати під кріпосними мурами обложні башти й т. ин.

Десять ти- Грецькі найманці вказали шлях у глибину пор­еям греків ської держави. Скоро після занепаду Атен перський на Сході царевич Кір, що був сатрапом Малої Азії, замислив біля 400 р. скинути свого старшого брата, царя Артаксеркса.. Він найняв загін греків під командуванням спартан­ських старшин Г повів його разом з своїм азіатським військом.. “ У рішочому бою з царськими полками -під. Вавілоном Кір загинув, але найняті греки відбили всі напади численного ворога.

Військова Там, де доводилося всю оборону покладати на монархія в найняте військо, начальник його міг захопити вер- Сіцілії. ховну владу над цілою країною. Перед скінченням Пелопоннеської війни картагеняне завоювали більшу частину острову Сіцілії; вони загрожували останній опорі греків,

Сіракузам.; Начальник Діонісій,‘25фоків,’вимагав,; щоб сіракузьке народна; зібрання дало йому необмежену владу на час війни; Він відкинув; картагенян на" західній ріг острову, укріпив Сіра­кузи величезним незломним муром, і зробив це місто столицею великої держави, що поширилася, крім Сіцілії, на південну

Італію, але разом з цим скасу­

вав демократію, розігнав народне зібрання й заборонив волю сло­ва. Новий тиран збудував собі укріплений палац на острові се­ред сіракузької гавані, засів там з своєю гвардією і прислухався, при допомозі численних шпи­гунів, до настроїв народу; лю­дей, що здавалися непевними, він забивав або посилав на катор­гу в каменоломні до смерти. Діо- нісій держався (з 405 р.) біля 40 років, спіраючись па своїх найманців, почасти набраних з напівдикунів Італії; в нагороду

Грецька катапульта, що кидала далеко каміння й кулі.

за службу він наділяв їх землями, що відібрав у тих власників, які не корилися його владі.

Греція після Під час Пелопоннеської війни спартанці запевняли,

великих чвар, що б’ються за визволення греків з атенської неволі. 400-360 р.р. Але після війни вийшло, що спартанці мало турбу­валися про волю иншйх греків.. Вони поставили по містах, захоплених у атенян, своїх намісників, які скрізь замі­нили демократію правлінням де-кількох багатіїв. Спартанці пе­ремогли на війні при допомозі перського золота. З цього часу без участи персів і без їхніх грошей не відбувалися суперечки й війни між греками. '

Коли в Атенах вдалося скинути правління ЗО тиранів і від­новити демократію, атеняне також почали шукати допомоги у персів. Атенський адмірал Конон, що встиг утікти від розгрому флоти Лізандром, найнявся до перського царя, на чолі перської флоти розбив спартанців і під’їхав до рідного міста. На перські гроші атеняне почали будувати зруйновані довгі мури й укрі­пляти ІІірей. Але попередньої сили Атени досягти не могли. Іонійські міста і взагалі увесь беріг Малої Азії перси знову захопили, як за часів царя Дарія.

Греки так знесилили один одного, що великий цар безпосе­редньо втручався в справи Греції; він наказав грекам замири­тися (р. 387); цей мир прозвали греки „царським"; тут було по­ставлено умову, щоб грецькі міста не складали ніяких союзів, цеб-то, щоб ніхто з них не міг усилитися; спартанці зобов’яза­лися стежити, щоб ніде не повстала така діяльна демократія, як у Атенах.

Через вісім років після цього прихильники демократії в Тебах зробили спробу-повстати. .Вони; вигнали з свого міста спартанську залогу. Тебський стратег Епамінонд розбив непереможніх -до того часу спартанських латників і прийшов аж до Пелопоннесу; від закликав до повстання проти Спарти всі міста. Тебська демо­кратія, проте, не помирилася з атенською, бо тебці хотіли потіс­нити атенян на морі. Атени навіть склали проти Теб союз з заклятим своїм ворогом, Спартою. Знов перський цар встряв у справи Греції: на цей раз він покликав грецьких послів до себе в Сузу і примусив їх говорити, чого вони хочуть.

Цініки й Через безупинні чвари грецькі громади знесили- платоніки. лйся й збідніли. -Багатьох людей обхопив розцач; здавалося, не варто працювати й набувати майно, не варто служити ні народові, ні олігархії; під час суперечок і боротьби між громадянами без жалю нищилося все, чого досяг чоловік працею і вмінням, все віднімуть грубою силою. Через це все більшої ваги набувала думка Сократа, що краще відійти від політики й громадських справ, скласти приятельські това­риства та працювати лише на себе. ■

Сократові наступники після його смерти поділилися на два напрямки.

Одні пішли за Антістеном (умер р. 399, майже одночасно з Сократом). Наука його полягала в тому, що не треба зовсім прагнути багатства; навпаки, треба обмежити свої бажання, виробити самовладання; чим менше потреб, тим лекше досягти духовного спокою, тим чистіша душа людини. У людей, що пря­мують до цієї мети, не буде власносте, все належатиме громаді (тепер це зветься комунізмом). Антістен відкидав зовнішнє вшанування богів, кадило, жертви, статуї й т. и.: єдиний Бог спізнається не з зовнішнього образу.

Наступників Антістена називали цініка'ми (кініками) або через те, що він навчав в гімнастичній школі Кіносарга, або через те, що вороги хотіли висловити тим словом (кінік означає „собачий") глум над їхнім життям. Цініки відзначалися своїм зовнішнім виглядом; в товстих плащах, без нижнього одягу, з палицею в руці іі жебрацькою торбою, з довгим волоссям, з нестриженою бородою вони жили мандрівниками, проповідували злидні й самозречення. Найвидатніший цінік був Діоген з Сінопу, що жив у Атенах і Корінті, дотепний суперечник і юродивий, якого Платон прозвав „безумним Сократом".

Другий учень 'Сократій/ Платон, 'почав збірати Коло себе багатих- людей. Платон (426-—347) сурово засуджував демократію та її вождів. Нарід, на його думку, темний, примхливий і охочий до видовищ; промови на суді та в народньому зібранні -захо­плюють його, як вистава у великому театрі. Через це Платон у творі „Про державу" пропонує инший устрій. Рівність це не гоже. Треба кожному в державі вка­зати його справжнє місце. Люде, як такі, через • свою вдачу, поділяються на робітників і вояків; перші здатні працювати, але не мають ні розуму, ні волі; тільки другі мають властивости, потрібні для громадян; мужність, розу­міння загального добра. З праці пер­ших потрібно втримувати вояків; тіль­ки одні вони будуть повноправними громадянами. Вони будуть жити вку­пі, мусять зректися вузьких особи­стих інтересів і, взагалі, не мати ні­якої власности; діти їхні, відняті від батьків, виховуватимуться у великих громадських установах. Вояки служать лише справі загалу. Крім* того треба виділити ще філософів, людей з особ­ливими талантами й великого знання; вони мусять управляти новою гро­мадою.

На думку Платона, в розкладі грецьких міст винні також ті з софі­стів, які відкидали народні уявлення про богів і не давали нових підвалин для віри. Платон виділяє з них Сократа, що вірив у божество. Він написав палку оборону Со­крата, в якій виставляє його святим чоловіком. Платон навчав сам, що земгий світ, який оточує чоловіка,—є тільки слабенька копія з чудового й великого небесного світу. На землі, проте, є частинки, занесені з світлої надзоряної країни: це—душі людей. Тіло лю­дини—в’язниця, в якій замкнено душу. Люде подібні до в’язнів, закутих і запертих у печери, куди ледве досягає світло; вони не знають, де їхня справжня батьківщина; тільки слабка надія душі нагадує їм про це.

Платон мав надію, що його поглядам співчуватиме який-небудь сильний монарх; він двічі їздив з своїми учнями до сіцілійських тиранів, Діонісія та його сина. Другий атенянин, учитель крас­номовства Ісократ ждав порятунку Греції від монархії маке­донської.

Македонія Країна ця лежала па північ від справжньої

з 360 р. Гр еції, між Балканськпми горами й Північно-Захід. нім кутом Егейського моря. Македоняне були спо­ріднені грекам, але їх постійно турбували дикі гірняки, і вони відстали в торгівлі, реместві й освіті від решти греків; вони залишилися суворими ловцями й вояками: звичай вимагав, щоб юнак, що ще' не забив вепра, не смів сідати на бенкеті за стіл; хто не забив ні одного ворога, носив .на тілі, як ознаку ганьби, мотузок. Лад у них був старовинний: на чолі селян стояли войовничі царі/ Царів оточували дружини людей, з якими вони ділили військову здобич.

Македонський цар Філіп перейняв у грецьких найманців всі нові військові вправи, але зорганізував постійне військо з своїх підданців; в бою по-середині становили неприступну фалангу з щільно зсунутих лав вояків, озброєних довгими списами; з боків нападала численна кіннота. Користуючися з слабости й супе­речок греків, Філіп захопив багату, врожайну Тесалію, потім старі землі атенян на півночі Егейського моря, багаті на золото, й міста біля проток, потрібні для торгівлі з Чорномор’ям і для переправи до Азії. У старій Твердині демократії, Атенах, висту­пили супротивники македонського царя; найпалкіший з них, Демостен,. умілою промовою намагався підняти нарід проти Філіпа й скласти для боротьби союз грецьких міст. Демостен доводив, що царі та тирани—вороги свободи; Атени повинні стати на захист правди й закону проти сваволі. Але Атени не мйли колишніх засобів: ні флоти, ні великих скарбів; багато було громадян, які не хотіли війни зовсім, взагалі, байдужих до політики.

Але коли македонський цар захопив важливий Термопільський прохід і привів свої сили до Середньої Греції, в Атенах все місто дуже схвилювалося. Одержавши звістку, вночі запалили по всій країні сигнали; на другий день зібралося багато гро­мадян на народне зібрання. На заклик вістуна ніхто не відва­жився говорити. Тоді встав Демостен і запропонував негайно забути всі незгоди й з’єднатися з сумежними громадами.

Під .Херонеєю в Беотії Філіпів син розбив військо Атен і Теб