ЗЕМЛЕРОБСЬКО-СКОТАРСЬКІ ПЛЕМЕНА ДОБИ БРОНЗИ

На II тисячоліття до н. е. припадає новий період у стародав­ній історії лісостепового Подністров’я та Південного Побуж­жя — доба бронзи. З добою бронзи пов’язано ряд важливих змін в господарстві та суспільних відносинах.

ролі скотарства, що приводить зрештою до виділення пастуших племен. Це був перший великий суспільний поділ праці. Скотар­ство, поряд з розвинутим землеробством, створило нові джерела для існування. Воно сприяло створенню умов для регулярного обміну між племенами.

Далі зростало виробництво. Швидко збільшувалась і чисель­ність населення, що іноді приводило до суперечностей вироб­ництва. Надлишок населення, як зазначив К. Маркс, позначився на розвитку продуктивних сил. Це населення «...було змушене робити ті сповнені небезпек великі переселення, які поклали по­чаток утворенню народів стародавньої і сучасної Європи» [1, т. 8, с. 542]. Можна гадати, що в II тисячолітті до н. е. у лісостеповому Подністров’ї та Південному Побужжі, крім місцевого населення були й прийшлі племена.

Зібрані матеріали свідчать, що на території Подністров’я й Південного Побужжя доби бронзи були три головні археологічні культури: кулястих амфор, поширена на Волині і Поділлі; шну­рової кераміки в Центральній Європі, у Прикарпатті та на По­дільській височині і комарівська, поширена у лісостеповому Дністро-Дніпровському межиріччі. Зв’язки цих трьох археоло­гічних культур ще до кінця не з’ясовані. Але наявні матеріали дають змогу все ж стверджувати, що на землях лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя найголовнішу роль у добу бронзи відігравали культура шнурової кераміки та комарівська. Причому комарівська культура розвинулась, очевидно, на основі традицій культури шнурової кераміки [112, с. 21].

Пам’ятки культури кулястих амфор зафіксовано у Подні­пров’ї.

Пам’ятники культури шнурової кераміки у лісостеповому Подністров’ї — це також, головним чином, могильники. Для цієї культури характерні трупопокладення в ямах під курганни­ми написами. Кістяки скорочені. У похованнях знаходимо гли­няний посуд з шнуровим орнаментом, крем’яні сокири, рідше зустрічаються мідні та бронзові вироби. Крім курганів в лісо­степовому Подністров’ї зустрічаються і грунтові поховання пері­оду шнурової кераміки.

Поселення культури шнурової кераміки вивчені недостатньо. Відомо, що деякі з них були разташовані на підвищеннях берегів річок і озер, інші — на заплавних терасах або безпосередньо на берегах озер. Відомо два типи жител: землянки і наземні спору­ди [112, с. 17].

На території Поділля й Прикарпаття пам’ятки культури шну­рової кераміки відомі поблизу сіл Йосипівні, Переросле, Шеке- ринці, Плужне, Коритне, Залужжя, Сивки, Завадинці, Студениця та ін. (Хмельницька область); Бутлів, Підвисоке, Велика Пла­вуча, Лисичинці, Климківці, Качанівка, Остап’є, Ставки, Бур- канів, Хоростків, Постолівка, Медведівці, Полівці, Колишівці, Воргулинці, Білівці та ін. (Тернопільська область): Стратин, Негівці, Колоколин, Путятинці, Крилос, Вікняни, Минин та ін. (Івано-Франківська область).

Кургани доби бронзи останнім часом досліджувались на пра­вому березі Дністра в с. Круглик Хотинського району Чернівець­кої області. Тут виявлено типові скорчені поховання. Такий тип поховання зафіксовано і на лівому березі Дністра.

І. К. Свешников вважає, що культура шнурової кераміки ляг-1 ла в основу розвитку комарівської культури II половини II ти­сячоліття до н. е. [114, с. 205]. Територія поширення комарівської ∣ культури значно більша, ніж у племен культури шнурової кера­міки. В східному напрямку ці старожитності доходять аж до Дніпра. Щодо економічного та культурного розвитку племена комарівської культури продовжили традиції землеробсько-ско­тарських племен шнурової кераміки. Вони жили у відкритих се­лищах, наземних або трохи заглиблених приміщеннях. На їхніх поселеннях знайдено кам’яні зернотерки та серпи, інші речі, по­в’язані із землеробським побутом.

Носії комарівської культури ховали своїх померлих під кур­ганами. Небіжчик лежить у скорченому вигляді, біля нього — керамічний посуд типової для цієї культури тюльпаноподібної форми. Деякі форми посуду запозичені від культури шнурової кераміки (черпаки, циліндричні кубки, мисочки на високій ніж­ці). З бронзових виробів знайдено шийні гривни і браслети з кінцями, закрученими в спіральні щитки.

Територія лісостепового Подністров’я та Південного Побуж­жя входить до основного ареалу комарівської культури (рис. 7). Пам’ятки цієї культури зафіксовано в Барі та Гайсині (Він­ницька область); селах Кустівці, Нетішин, Солов’є (Хмельницька область); селах Білий Потік, Волиця, Нагірянка, Новосілка, Се­менів, Берем’янн та ін. (Тернопільська область), Селище, Oce- лівка, Бордюг, Бернове, Кельменці, Митків та ін. (Чернівецька область).

У 1967 р. експедицією Кам’янець-Подільського педінституту було відкрито три поховання комарівської культури в околицях м. Городок Хмельницької області. Поховання в скорченому по­ложенні були колись під курганами, але внаслідок багаторічної! оранки насипи знівельовані.

ф поселения Д могильним

Рис. 7. Карта-схема головних пам’яток доби бронзи у лісостеповому Подністров’ї та Південному Побужжі: І — поселення; II — могильник;

1 —- Бакота; 2 — Завадинці; 3 — Кам’янець-Подільський; 4 — Карачківці; 5 — Кузьминчик; 6 — Кутківці; 7 — Нова Ушиця; 8 — Студеннця; 9 — Ходаківці (Хмельницька обл.); 10 — Бар: 11 — Білий Камінь; 12 — Буди; 13 — Букатинка; 14 — Гайсин; 15 — Глибочок; 16 — Качківка; 17 — Кричанівка; 18 — Курилівка; 19, 20 — Мервинці; 21 — Немирів; 22 — Оленівка; 23 — Печера; 24 — Полівка; 25 — Сандраки (Широка Гребля);

26 — Северинівка; 27 — Серебрія; 28 — Суботівка; 29 — Чернявка; ЗО — Яланець; 31 — Ямпіль; 32 — Яришів; 33—35 — Яруга (Вінницька обл.);

36 — Бабин; 37, 38 — Бернове; 39, 40 — Бурдюг; 41, 42 — Кельменці: 43, 44 — Круглик; 45 — Макарівка; 46 — 48 — Оселівка; 49 — Селище (Чер­нівецька обл.); 50 — Качанівка; 51 — Постолівка; 52 — Ставки (Тернопільська обл.).

мініатюрну посудину — кубок, горщик тюльпано* подібної форми з шнуровим орнаментом біля вінця.

Комарівську (а західніше — тшинецьку та лу< жицьку) культуру, генетично пов’язану з старожит- ностями шнурової кераміки, археологи вважають основою дальшого розвитку стародавніх протосло­в’янських племен [15, с. 66—67, 112 с. 26]. Отже, територія лісостепового Подністров’я й Пів­денного Побужжя входила до ареалу розселення племен, які відіграли важливу роль в етногенезі давніх слов’янських племен.

Правда, слід мати на увазі, що в добу пізньої бронзи (кінець II — початок І тисячоліття до н. е) в Подністров’ї певну роль відіграють племена фракійського етнічного складу, основна територія поширення яких, однак, пов’язана з південними ра­йонами Пруто-Дністровського межиріччя. Йдеться, таким чином, про порубіжжя в добу пізньої бронзи у Подністров’ї, з одного боку, слов’янських, а з другого — фракійських племен.

Білогрудські протослов’янські племена прожи­вали на території Правобережної України у Xl—IX ст. до н. е. Отже, основна територія історичного Поділля входила в зону проживання цих землероб­ських племен. Пам’ятки білогрудівської культури відомі поблизу сіл Білий Камінь, Букатинка, Kpii- чанівка, Оленівка, Печора, Сандраки, Серебрія, Суботівка, Чернявка, Яришів, Яруга та ін. (Він­ницька область); с. Завадинці, м. Кам’янець-По- дільський, с. Кутківці та ін. (Хмельницька об­ласть); с. Кельменці (Чернівецька область).

У південно-західній придністровській частині бі- логрудівські племена межували з населенням куль­тури фраківців. Пам’ятки цієї культури (Hoa та Голіградська групи) відомі поблизу сіл Гринківці, Заліщики, Улашківці (Тернопільська область); Магала, Оселівка та ін. (Чернівецька область); Острівець (Івано-Франківська область).

Населення пізньої бронзи у лісостеповому Под­ністров’ї й Південному Побужжі знало розвинені, як на ті часи, форми землеробства та свійського скотарства. Воно продовжувало історико-культурні традиції, закладені племенами тшинецько-комарів- ської етнокультурної спільності.

Про досить широку географію культурних зв’яз­ків населення Подністров’я та Південного Побуж­жя доби пізньої бронзи свідчить відома знахідка бронзового πpoτoeτpvcbκoro шолому з Кремінна Городоцького району Хмельницької області (рис. 8, 12).

Місцеві землеробські племена продовжували обожувати ті сили природи, від яких залежало господарське благополуччя

Рис. 8. Знахідки з пам’яток доби бронзи лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя:

/ — крем’яний наконечник списа (МиньківцІ); 2 — кістяний гребінець (Сандраки-Широ- ка Гребля); З, 10 — бронзові сокири-кельти (Западинці); 4—9 — бронзові прикраси, кіс­тяні намиста І керамічна кружка (Студениця); 11 — кам’яна бойова сокира (Западин­ці): 13 — бронзовий шолом (Кремінна); 13, 14, 16 — бронзові прикраси та керамічний горщик (Печера); 15, 19 — кам’яні бойові сокири (Дерев’яне, Дем’янківцІ); 17, 18 — ке­рамічний посуд (Горбасів).

землероба. Велике місце відводилося, зокрема, обожуванню сонця. Прикладом цього можуть бути залишки жертовника, дослідженого у 1963 р. експедицією Кам’янець-Подільського педінституту поблизу с. Гараївка на Дністрі. Великий курганопо- дібний насип 25 м завдовжки і 16 м завширшки, 1,6 м заввишки мав в основі та в центрі спеціально викладені кам’яні вимостки. Центральне кам’яне кільце обмежувало воронополібну яму гли­биною 4,5—5 м. Яма була заповнена прошарками попелу, вугіл­ля, кістками тварин та уламками керамічного посуду доби піз­ньої бронзи. Описана споруда була, очевидно, місцем принесен­ня жертв. Землеробське населення обожувало сонце і тому кам’яні вимостки мали в плані форму кола. Аналогічні жертовні місця було досліджено у 1963—1964 рр. Б. О. Тимощуком на правому березі Дністра в межах Чернівецької області.

Проблемам духовної культури племен доби пізньої бронзи (рубіж II—І тисячоліть до н. е.) приділяють в останні роки ува­гу Ю. М. Малєєв, І, К. Свєшніков та ін. Систематизований дос­лідниками матеріал підтверджує існування у землеробських пле­мен доби пізньої бронзи культів рослин, води, сонця і вогню, що лягали в основу їх язичницьких релігійних вірувань 170, с. 17—18; 113].

Отже, наявні археологічні матеріали доби пізньої бронзи з території лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя та інших сусідніх районів Правобережжя УРСР дають змогу простежити традиційне продовження землеробського побуту місцевих лісостепових племен, а також стійку лінію розвитку духовної культури саме у зв’язку із землеробським побутом на­селення. Традиції осілого землеробського населення простежую­ться і в наступну епоху раннього залізного віку.