ПАМ’ЯТКИ РАННЬОГО ЗАЛІЗНОГО ВІКУ НА ДНІСТРІ ТА ПІВДЕННОМУ БУЗІ

Починаючи з І тисячоліття до н. е., в період раннього заліз­ного віку, на території лісостепового Подністров’я Південного Побужжя та на інших суміжних з цими районами землях Право­бережної України проживали місцеві протослов’янські племена, що займалися землеробством.

З початком раннього залізного віку пов’язують відкриття та поширення техніки видобування заліза з місцевих болотних за­лізних руд за допомогою так званого сиродутного процесу.

На поселеннях Подністров’я й Південного Побужжя на по­чатку І тисячоліття до н. е. з’являються залізні знаряддя вироб­ництва, які остаточно витісняють кам’яні. Внаслідок широкого застосування заліза для виготовлення головних знарядь праці

Ряс. 9. Карта-схема головних пам’яток передскіфських і скіфських часів лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя (VIII—IlI ст. до н. e.); І — поселення; II — могильник; III — городище;

/ — Бабшин; 2, 3 — Бакота; 4, 5 — В. Слобідка; б. 7 — Великий Берег; 8 — Завадинці; 9 — Івахиівці; 10 — Китайгород; П — Круті Броди; 12, 13

— Лоївці; 14. 15 — Лука-Врубловецька; 16 — Малий Берег; 17 — Наддністрянка (Гораївка); 18 — Малинівці; 19 — Рудківці; 20 — Гуменці; 21

— Пижівка; 22 — Маціорськ; 23 — Сирватинці; 24 — Подільське; 25 — Скипче; 26, 77 — Сокіл; 28 — Субіч; 29 — Стара Ушиця; ЗО — Устя; 31— В. Панівні; 32 — Кам’янець-Подільський; 33 — Редвияці; 34 — Жванець (Хмельницька обл.); 35 — Вищеольчедаїв; 36 — Григорівна; 37 — Груш­ка: 38, 39 — Березівка; 40 — Дерешова; 41 — Іллінці; 42 — Кальник; 43 — Козлів; 44 — Курилівка; 45 — Ліпчани; 46 — Ломазів; 47 — Мер- винці; 48 — Немирів; 49 — Немія; 50 — Нижчий Ольчедаів; 51, 52 — Переорки, 53 — Северинівка; 54, 55 — Серебрія; 56 — Якушинці; 57 — Яруга; 58 — Янковиця (Долинка); 58а — Тютьки (Вінницька обл.); 59 — Бурдяківці; 60 — Городниця; 61 — {ване-Пусте; 62 — Сков’ятин; 63 — Мельниця-Подільська; 64 — Залісся (Тернопільська обл.); 65 — Бабин; 66 — Бернове; 67, 68 — Бурдюг; 69 — Вовчинець; 70—72 — Вороновиця; 73 — Атаки; 74 — Комарів; 75, 76 — Молодове; 77 — Кормань; 78 — Вітрянка; 79—81 — Михалкове; 82 — Непоротове; 83 — Ломачинці; 84 — Волошкове; 85, 86 — Перебиківці; 87 — Іванівці; 88 — Кельменці; 89, 90 — ЛенківпІ; 91 — Лівинці; 92 — Мошанець; 93 — Нагоряни; 94 — Ожеве;

95 — Селище; 96 — Хотин; 97 — Рухотин; 98 — Рукшин (Чернівецька обл.).

відбуваються докорінні зміни в економіці та побуті стародавніх землеробських пле­мен.

Початок раннього залізного віку у лісо­степовому Подністров’ї та Південному По­бужжі, як і в цілому у Південно-Східній Європі, збігається з так званим передскіф- ським етапом, який наприкінці VII ст. до н. е. змінюється скіфським періодом [128, с. З—4]. Передскіфський період у Подні­стров’ї представлений неукріпленими посе­леннями, городищами та окремими курган­ними могильниками (рис. 9). Поселення цього етапу досліджувалось у 1951 р. і Г. Шовкоплясом поблизу с. Лука-Врубло- вецька Кам’янець-Подільського району, в урочищі Дунайок. Тут відкрито залишки кількох наземних жител і господарських ям.

За масовою керамікою та характером іншого речового інвентаря це поселення да­тується VIII—VII ст. до н. е. В Луці-Вруб- ловецькій в 1947 та 1949—1951 рр. 1. Г. Шовкоплясу вдалося також дослідити і по” ховальні пам’ятки передскіфського періоду. Це кургани, насипи яких було викладено з каменю вапняку та присипано землею. До­сліджені поховання були поодинокими й груповими. Крім групопокладень тут вияв­лено й окреме трупоскладення в глиняній посудині-урні [150, с. 157—160].

Отже, поблизу с. Луки-Врубловецької зафіксовано поселення та могильник перед- скіфських часів. Приблизно до цих же ча­сів відносять і пам’ятки, відкриті експеди­цією Кам’янець-Подільського педінституту

ім. В. П. Затонського під час досліджень селища поблизу літо­писної Бакоти на Дністрі [33]. Тут крім культурних нашарувань II-XIll ст.

Кургани ранньоскіфської доби дослідив І. І. Заєць на лівому березі Південного Бугу, поблизу с. Тютьки Вінницького району Вінницької області. Поховання-трупопокладення супроводилися керамічним матеріалом, який має аналогії з одного боку, у пам’ятках УІІІ—VII ст. до н. е. Середнього Подністров’я, а з другого — у старожитностях, знайдених у Жаботин на р. Тясми- ні в Черкаській області [52].

До передскіфської доби належать і виявлені в різних части­нах Подністров’я й Південного Побужжя знахідки бронзових втульчастих сокир-кельтів. Бронзові сокири-кельти знайдено в Кам’янець-Подільському, в с. Западинці Красилівського району Хмельницької області, с. Северинівка Жмеринського району Він­ницької області та в інших пунктах.

Пам’ятки передскіфського часу у межиріччі Дністра й Пів­денного Бугу — це головним чином поселення чорноліської куль­тури VIII—І половини VII ст. до н. е. [128, с. 12—42]. Ці старо­житності знаходять і у придністрянській, південно-західній ча­стині краю, але тут, на прикордонні західного Поділля, Прикар­паття й Молдавії, чорноліські протослов’янські племена стика­лись в давнину з племенами фракійського етнічного походження. Отже, придністрянська частина, як і Прикарпаття, у передскіф- ський період виступила як область контакту між протослов’ян­ськими племенами Дністро-Дніпровського межиріччя та фракій­ськими племенами Карпато-Дунайської групи [62; 76].

Старожитності чорноліської протослов’янської культури ві­домі поблизу сіл Грушка, Немія, Серебрія Могилів-Подільського ?, Мервинці Чернівецького району (Вінницька область);

і Слобідка Кам’янець-Подільського району (Хмельницька область); Сухостав (Яблунів) Густятинського району (Терно­пільська область); Бернове, Вороновиця, Кельменці Кельменець- кого району (Чернівецька область) і в інших місцевостях краю.

Цікавою пам яткою, яка фіксує давні слов’янсько-фракійські контакти на Середньому Дністрі, є городище ранньоскіфського часу VIII—VII ст. до н. е. поблизу с. Рудківці Новоушицького району Хмельницької області. Городище досліджувалось у 1972—1980 рр. археологічною експедицією Кам’янець-Поділь- ського педагогічного інституту ім. В. П. Затонського. Воно роз­ташоване на крутих схилах лівого берега Дністра, при впадині невеличкої річечки Маціорської. Городище, разом з прилеглими укріпленими ділянками на плато, має площу понад ЗО га.

Розкопками відкрито досить складні конструкції давніх фортифікації!, а також близько 40 жител, ряд господарських споруд і ям. Житла наземні і злегка заглиблені. Печі у примі­щеннях глинобитні, але є й відкриті вогнища.

Керамічний комплекс Рудковецького городища своєрідно поєднує в собі елементи чорноліської та фракійської культур. Пам’ятка датується за специфічними формами бронзових на­конечників для стріл VIIl—VII ст. до н. е. (рис. 10).

Поблизу с. Дністрівка Кельменецького району Черніве­цької області експедиція Державного Ермітажу під керівни­цтвом Г. І. Смирнової дослідила у 1978—1980 рр. залишки се­лища ранньоскіфської доби з елементами чорноліської культу­ри, а також і курганні поховання. Поселення цього часу вивча­лося експедицією Інституту суспільних наук AH YPCP під ке­рівництвом Л.

До середини VII ст. до н. е. належать всесвітньо відомі речо­ві скарби, виявлені ще у 1878 та 1896 рр. поблизу с. Михалків Борщівського району Тернопільської області. До складу Ми- халківських скарбів входили дві фрагментовані золоті діадеми, шийна гривна, п’ять браслетів, уламки поручей, дванадцять фі- бул-застібок, сім блях, дві пірамідальні підвіски, два навершя рукояток кинджалів, чотири чаші, моток дроту та злиток зо­лота.

Високохудожні речі Михалківських скарбів засвідчили, вод­ночас, глибоке майнове та елементи соціального розшарування суспільства. Серед матеріалів цих скарбів є прикраси, які на­дівали під час якихось магічних дій або свят, пов’язаних з культом сонця та плодороддя. Власник Михалківських скар­бів (VII ст. до н. е.) володів речами побутового і культового характеру. Це досить правдоподібно, особливо якщо врахувати

Рис. 10. Речі з розкопок Рудковеиького городища VIII—VII ст до н е.: /—7 (кістка); 8 — (залізо); 9—14. 19—21, 24— 29 (глиня); !5—18 (бронза); 22. 23 (камінь).

можливість поєднання в одній особі функцій вождя племені та верховного жерця [113, с. 10, 11, 27].

З кінця VII до початку II ст. до н. е. степові райони сучас­ної України населяли кочові скотарські племена скіфів. Це бу­ло, як вважають дослідники-мовознавці та археологи, ірано- мовне населення, яке поступово просуваючись на захід, при­Йшло сюди з-за Дону. Ці рухливі і досить сильні з військового та політичного боку племена підкорили своїй владі осіле зем­леробське населення, що населяло степову смугу між Дніпром і Дунаєм. Утворилося велике об’єднання племен, відоме під наз­вою Скіфія.

Скіфи були тісно пов’язані з античним світом, зокрема з культурою стародавньої Греції. Вони не тільки стали своєрід­ним посередником у поширенні античної культури на землях Південно-Східної Європи, а й самі створили високу, як на ті часи, матеріальну та духовну культуру. Вплив скіфської куль­тури простежується на старожитностях всієї Східної Європи, Західної та Центральної Азії. В апогеї свого розвитку скіфи створили державу, яка включила степи Північного Причорно­мор’я та Крим, а також частково підкорила й племена, що на­селяли лісостепову смугу.

Отже, скіфські племена з їхньою новою колоритною матері­альною та духовною культурою були у культурних і торговель­них зв’язках важливою ланкою між Передньою та Середньою Азією і Європою [118, с. 5].

Західним кордоном Скіфії, за Геродотом, була нижня течія Дунаю. На Півдні територія Скіфії була обмежена Чорним морем, на сході — Азовським морем і Доном. На півночі скіфи межували з племенами неврів, андрофагів та механхленів. Ге­родот дає картину загального розміщення племен як у самій Скіфії, так і за її межами. За даними Геродота, на території Скіфії проживали кочові племена (царські скіфи та скіфи-ко- чівники), а також землеробські племена (калліпіди, алазони, скіфи-землероби та скіфи-орачі). Калліпіди були найближчими сусідами одного з давньогрецьких міст в Причорномор’ї — Ольвії. На північ від калліпідів по Південному Бугу, до місця найбільшого зближення його з Дністром, жили алазони. Далі на північ селилися скіфи-орачі. Нарешті, ще далі на північ, але вже за межами Скіфії Геродота, лежали землі неврів [8, т. 2, с. 33—47].

Виходячи з наведених описів Геродота, лісостепова терито­рія між Південним Бугом і Дністром була місцем проживання скіфів-орачів. «Скіфи-орачі» Геродота власне скіфами щодо свого етнічного походження не були. Це були, очевидно, місцеві землеробські протослов’янські племена, які продовжували істо­ричну традицію своїх попередників — чорноліського лісостепо­вого населення. Але, за свідченням Геродота, вони входили до Скіфії. Скіфія в VII—II ст. до н. е. відігравала величезну роль не тільки в історії Причорномор’я, а й для всієї Південно-Схід­ної Європи.

У скіфські часи VII—II ст. до н. е. на території Подністров’я та Південного Побужжя місцеві протослов’янські землеробські племена жили в основному на відкритих, неукріпленнх поселен­нях поблизу сіл Боришківці, Врублівці, Студениця Кам’янець- Подільського району, Ружнчанка Хмельницького району

(Хмельницька область); Яруга Могилів-Подільського рано ну (Вінницька область); Сков’ятин Борщівського району (Тернопільська область) та ін. Але поряд з такими селищами у скіфські часи продовжують функціонувати і досить значні, як на ті часи, укріплені поселення — городища.

Відомо ряд городищ цього періоду. Ці пам’ятки відкрито поблизу сіл Вищеольчедаїв, Дерешова Мурованокуриловецького району, Григорівна, Ломазів, Нижчий Ольчедаїв Могилів-По- дільського району, м. Немирів, Переорки, Якушннці Вінницько­го району, Северинівка Жмеринського району (Вінницька область); Пнжівка і Гуменці Кам’янець-Подільського району та ін. (Хмельницька область); Молодове Кельменецького райо­ну, Білоусівці, Волошкове, Кулішівці Сокирянського району та ін. (Чернівецька область).

На деяких городищах лісостепового Подністров’я й Півден­ного Побужжя скіфського часу велись археологічні розкопки. Це, наприклад, широко відомі Немирівське та Северинівське городища (Вінницька область). Городище, розташоване в 4 км від м. Немирова,— найбільше з городищ скіфського часу Дні- стро-Дніпровского межиріччя. Площа його понад 100 га і да­тується воно VII—VI ст. до н. е. Немирівське городище дослі­джувалося експедицією М. І. Артамонова у 1946—1948 рр. Воно має вал заввишки 9 м і глибокий рів. Основа вала скла­дена з великих каменів та дерев’яних колод. Тільки на частині городища, що обнесена другим валом і ровом і становить бли­зько 9 га, проживали люди. Там відкрито під час розкопок землянкові житла з глинобитними вогнищами, господарські ями та зольник. Решта території городища використовувалась, мабуть, для загону худоби, а у воєнні часи могла бути схови­щем для населення навколішніх поселень. Мешканці городища займались землеробством і скотарством, вони мали тісні еконо­мічні та культурні зв’язки з містами Північного Причорно­мор’я і, зокрема, з Ольвією [7].

На Северинівському городищі було проведено розвідуваль­ні розкопки у 1947—1948 і 1953 рр. експедицією Ленінградсько­го університету та Інституту археології AH CPCP під керівни­цтвом М. І. Артамонова. Дослідженнями виявлено залишки двох етапів життя на городищі VI—V ст. до н. е. Знайдено ти­пові речі скіфського зразка (кераміка, пряслиця для веретен, бронзове дзеркало) [120, с. 88—90].

Неукріплені поселення скіфських часів вивчались експеди­цією AH CPCP поблизу с. Селище Сокирянського району Чер­нівецької області під керівництвом Г. І. Мелюкової. Аналогічне поселення розкопане цією ж дослідницею поблизу с. Ленківці Кельменецького району Чернівецької області. Тут так само як і на першому поселенні, відкрито напівземлянкові житла та ви­явлено типові керамічні, бронзові, кістяні та кам’яні речі скіф­ських часів VI—V ст. до н. е. [75, с. 12].

У 1958—1959 рр. експедиція Київського державного історич- го музею під керівництвом О. Д. Ганіної провела розкопки на вселенні скіфського часу в с. Іване-Пусте Борщівського району Тернопільської області. Тут відкрито залишки глинобитних на­земних жител, знищених в давнину пожежею. Серед масової кераміки крім місцевих виробів є уламки іонійських амфор у I—Vc^τ. до н. є., давньогрецькі чорнолакові посудини, а також зразки дако-фракійських тонкостінних глеків. Крім керамічного посуду, на поселенні в с. Іване-Пусте знайдено: кам’яні зерно­терки, уламки кам’яних товкачів від ступ, залізні та бронзові p_e4j Vi—у ст. до н. е. Економічною основою життя цього посе­лення було, як видно з виявлених матеріалів, землеробство, до­поміжну роль відігравало осіле скотарство, про що свідчать кістки великої та дрібної рогатої худоби, свині, коня [39, с. 116— 117].

Отже, поселення скіфських часів лісостепового Подністров’я й Південного Побужжя свідчать про осілий спосіб життя, роз­виток землеробства місцевих протослов’янських племен, які ви­ступають у творах Геродота під назвою скіфів-орачів. Госпо­дарство та культура давнього населення VII—II ст. до н. е. розвивалися, однак, не тільки на місцевому грунті, а й у тісних взаєминах з культурами фракійських племен Карпато-Дунайсь- кого району при безпосередніх контактах місцевого протосло­в’янського населення із власне скіфськими угрупованнями Пів­нічного Причорномор’я.

На території Подністров’я чимало курганів скіфського часу. Характерною ознакою цих поховальних споруд є використання місцевого дністрянського каменю для зведення поховальної ка­мери та насипу курганів. Кургани з кам’яними конструкціями в насипах досліджено на правому березі Дністра в с. Оселівка Кельменецького району і с. Долиняни Хотинського району Чер­нівецької області [131, с. 32].

У 1961 р. поблизу с. Верхні Панівці Кам’янець-Подільсько- го району бульдозером було зруйновано давній курганний на­сип. Він виявився пам’яткою скіфських часів. В кургані під кам’яною конструкцією насипу було поховання. Знайдено улам­ки масивного бронзового литого дзеркала, бронзові тригранні наконечники для стріл та уламок скроневої золотої підвіски VI—V ст. до н е. Крім названих речей в кургані виявлено ви­ріб з нижньої щелепи леопарда. Задня (тильна) частина щеле­пи відпилена. В цьому місці з одного і другого боку в щелепі просвердлено дві пари наскрізних отворів. В крайній парі отво­рів— лита бронзова дужка-підвіска. Передня частина щелепи обкована срібною пластиною.

Знахідка цього амулета свідчить про досить міцні економіч­ні та культурні зв’язки місцевого придністрянського населення з іраномовними скіфами степової зони у VI—V ст. до н. е. Виявлений у Верхньопанівецькому кургані амулет-обреіг із щелепи леопарда підтверджує вплив давнього культу тварин, дуже поширеного у скіфів, на деякі форми обрядів і вірувань

місцевого праслов’янського населення Подністров’я T3∩ с. 118—121]. ¹ ’

До скіфських часів належать поховання під курганами, роз­копані в селах Круглик Хотинського району і Ленківці Кельме- нецького району Чернівецької області. У могильній ямі похо­вання в Круглику Г. І. Смирнова виявила біля кістяка значний поховальний речовий інвентар: бронзове відро, залізну бойову сокиру, бронзові та залізні стріли, залізний наконечник, шість керамічних посудин і т. ін. Під кам'яною конструкцією насипу кургану поблизу с. Ленківці Г. І. Мелюкова виявила залишки вогнища, в якому знайдено близько ЗО бронзових наконечників для стріл і залізну бойову сокиру, кинджал, три пари вудил, бронзове дзеркало і т. ін. [74, с. 67—73]. Поблизу вогнища стоя­ли керамічні посудини. Кістяка тут не виявлено. Не було й за­лишків кремації тіла померлого. Такі кургани-кенотафи наси­пали на честь воїнів, що загинули на чужині.

В 1973 р. експедиція Кам’янець-Подільського педінституту ім. В. П. Затонського провела дослідження на місці курганної групи поблизу с. Редвинці Хмельницького району Хмельницької області. Було розкопано один з курганів (висота 2,7 м, діаметр насипу — 8 м). Як показали дослідження, на давньому денному рівні на площі майбутнього кургану зробили спеціальну підсип­ку грунту 0,60—0,65 м завтовшки. Потім на підсипці було спо­руджено дерев’яний настил діаметром 4,5 м, від якого зберег­лася частина перетлілого дерева. У цьому ж шарі простежено й вкраплення горілого дерева та попіл. Тут, очевидно, було вог­нище. На місці описаного дерев’яного настилу при розчищенні знайдено бронзові складові частини кінської вуздечки скіфсько­го типу (налобник, виконаний у так званому звіриному стилі, а також пряжка й кільця). Тут же виявлено три бронзові три­гранні наконечники для стріл, залізний наконечник списа й шматки проржавілого заліза (можливо, рештки, ножів) (рис. 11). Ніяких слідів поховальної ями, кісток і т. ін. тут не виявлено. Тому вважаємо, що Редвинецький курган, який да­тується комплексом предметів V — початку IV ст. до н. е., було споруджено на честь воїнів, що загинули на чужині.

Кургани скіфських часів відомі і в інших пунктах лісостепо­вого Подністров’я й Південного Побужжя. Поблизу Кам’янець- Подільського, неподалеку від с. Гуменці, є два великі кургани. На одному з них, що розорюється, виявлено скіфський бронзо­вий тригранний наконечник стріли. Групу курганів такого ж типу зафіксовано поблизу с. Миньківці Новоушицького району Хмельницької області. Курганні могильники скіфських часів е й поблизу сіл Іллінці, Кальник Іллінецького району, Курилівка Хмельницького району, Мервинці Чернівецького району, Пере- орки Вінницького району та ін. (Вінницька область); Завадин- ці, Івахнівці Чемеровецького району, Лоївці Кам’янець-Поділь­ського району, Сирватинці та Скипче Городоцького району та ін. (Хмельницька область); Більче-Золоте та Сапогів Бор- щівського району, Бурдяківці Борщівського району, Городня* ця Гусятинського та Городок Заліщицького району Терно­пільська область).

Крім неукріплених поселень, городищ і курганних поховань скіфських часів в придністровських районах краю відомі и окремі культові місця. Жертовник цього періоду досліджений поблизу с. Круглик Хотинського району Чернівецької области

Рис. 11. Частина кінської вуздечки та предмети озброєння скіфського часі* VI—IV ст. до н. е.;

1—17 — Редвинці (бронза): 18 — Редвинці (залізо); 19 — Сокиринці (залізо).

Він був прямокутний (4,3?4 м) і обмежений ритуальними яма­ми та неглибокими ровами. На кам’яній вимостці, що була в центрі споруди, знайдено кальциновані кістки, уламки дав­нього посуду та деревне вугілля. Подібне культове місце роз­копане поблизу с. Білоусівка Сокирянського району Черніве­цької області. Воно складалось з жертовного вівтаря, ровів і ям та великого круга (діаметром 10 м), викладеного з ка­меню. На місці споруди виявлено залишки ритуальних вогнищ, уламки давнього посуду та рештки жертв — людський череп, кістки бика та коня. Святилище це датується VI ст. до н є* [131, с. 36]. ‘ ’

Поблизу с. Бедриківці Городоцького району Хмельницької області автор разом з О. М. Приходнюком дослідив у 1967 п залишки ще одного жертовника скіфських часів. Це була кам'яна вимостка у формі круга (діаметр —5 м). На вимостці та поблизу неї знайдено кістки тварин, прошарки попелу та уламки типового керамічного посуду Vl—V ст. до н. е.

Отже, у лісостеповому Подністров’ї та Південному Побуж­жі, як показують матеріали досліджень і перших узагальнень пам’ятки скіфського часу складають досить значні групи ста- рожитностей [46]. Широке вивчення цих пам’яток є важливим науковим завданням. Але головну лінію розвитку історії та культури племен VII—НІ ст. до н. е. на землях Подністров’я та Південного Побужжя уже можна вважати визначеною.