РАННЬОСЛОВ’ЯНСЬКІ ПАМЯТКИ ПОДНІСТРОВ’Я ТА ПІВДЕННОГО ПОБУЖЖЯ

Придністровська та Південно- Бузька лісостепова зона, по­чинаючи з рубежу і перших століть н. е. була заселена ранньо- слов’янськими племенами, про які маємо перші письмові істо­ричні свідчення.

Однак в останні роки пам’ятки ранньослов’янської заруби­нецької культури виявлено на Південному Бузі, а також у Се­редньому Подністров’ї (рис. 12). П. І. Хавлюк відкрив поблизу сіл Мар’янівка та Носівці Гайсинського району Вінницької об­ласті залишки поселень зарубинецької культури, які він датує І ст. н. е. [141, с. 226—227]. Селище та могильник зарубинецької культури вивчалися цим же дослідником поблизу с. Рахни Гай­синського району [142, с. 256—257].

В середньому Подністров’ї відкрито кілька поселень рубежу й перших століть нової ери. Це, передусім, селище поблизу с. Круглик Хотинського району Чернівецької області. Тут було відкрито залишки двох наземних жител стовпової конструкції. Житла прямокутні (5,2?3,5 м) та підквадратні (6,2?5,3 м). У приміщеннях і поблизу них зібрано чимало зарубинецької й гето-фракійської кераміки, а також уламки привізних антич­них амфор. Весь речовий інвентар Кругликського селища ру­бежу н. е. засвідчує подібні до подніпровських пам’яток напря­ми господарства та культури місцевого населення [34, с. 23—25]. Крім Круглика поселення із своєрідним поєднанням в кераміці елементів зарубинецької та гето-фракійської культур відкрито в селах Малинці, Клішківці Хотинського району Чернівецької області; Бережанці Чемеровецького району Хмельницької об­ласті; східнопшеворське поселення із зарубинецькими та гето- фракійськими елементами відкрито останнім часом розвідкою Інституту археології AH УРСР в с.

Залишки поселення рубежу нової ери відкрито й частково досліджено поблизу с. Бернашівка Могилів-Подільського ра­йону Вінницької області. У формах знайденої тут кераміки про- стежуються елементи східнопшеворської й гето-фракійської культур [13, с. 89].

Поселення рубежу і перших століть нової ери з мішаними елементами зарубинецької, східнопшеворської пізньоскіфської та гето-фракійської культур досліджувалося у 1980—1983 рр. експедицією Інституту археології AH УРСР і Кам’янець-По- дільського педінституту ім. В. П. Затонського поблизу с. Вели­ка Слобідка Кам’янець-Подільського району Хмельницької об­ласті. Тут відкрито ряд наземних і напівземлянкових жител із специфічним набором кераміки, що включає елементи пше- ворської, зарубинецької, пізньоскіфської та гето-фракійської культур (рис. 13).

Зарубинецькі поселення Дністро-Дніпровського межиріччя характеризують осіле землеробсько-скотарське ранньослов’ян- ське населення. Хронологічно зарубинецька культура обіймає П ст. до н. е.— II ст. н. е. (рис. 14). Головними типами посе­лень зарубинецьких ранньослов’янських племен є неукріплені селища, а також городища, які вигідно розташовані на місце­вості. Житла зарубинецьких племен — це наземні або злегка заглиблені в грунт невеличкі прямокутні будівлі. Всередині приміщень знайдено залишки печей або вогнищ з каменю та глини. Поблизу жител розміщуються господарські споруди та ями. В них зберігали зерно та інші продукти. Господарське спрямування у зарубинецьких ранньослов’янських племен було, головним чином, землеробсько-скотарським. Про розвинену, як на ті часи, систему землеробства свідчать відбитки зерен про­са, ячменю, м’якої пшениці, жита, полби, гороху, конопель та інших культур на окремих зразках зарубинецької кераміки [89].

Про орну техніку землеробства зарубинецьких ранньосло­в’янських племен свідчить знахідка залізного наральника на селищі в Круглику (рис. 15, 4). Осілий землеробський характер засвідчують також знахідки кісток великої рогатої худоби та свиней на поселеннях зарубинецької культури [89, с.

Землеробський побут зарубинецьких племен (рис. 16) допов­нювався ремеслами, зокрема — залізоробним та ювелірним. За­рубинецькі ранньослов’янські племена українського лісостепу мали інтенсивні торговельні так культурні зв’язки з містами Північного Причорномор’я та центрально-європейськими куль­турними осередками.

Обряд поховань на могильниках зарубинецьких племен своє­рідний. Це — трупоспалення в ямах, де поруч стоїть глиняний посуд з жертовною їжею та напоями, а також трупоспалення, поховані у глиняних посудинах -— урнах. 12 зарубинецьких поховань зазначених типів відкрито, зокрема, поблизу с. Рахни

Рис. 12. Карта схема головних пам’яток рубежу нової ери лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя: І — посе­лення; Jl — могильник; ПІ — сарматські захоронения:

/ — В. Слобідка; 2 — Берсжанка; J — Оринин; 4 — Курівка; 5 — Лука-Врубловецька; 6 — СокиринцІ (Хмельницька обл.); 7, 8 — Круглик; 9— Ставчанн; IU — Пашківці; // — Долиняни; 12 — Ленківці; 13 — Горошева; 14 — Клішківці; 15 — Малинці; 16 — Рокнтне; 17 — Грубно; 18— Вітрянка; 19 — Зелена; 20 — Грушівці; 21 — Вінницькі хутори; 22 — Михайлівна; 23 — Адамівка; 24 — Гнатівка; 25 — Дмитренки; 26, 27 — Качурів; 28 — Кунка; 29, ЗО — Карбівка; 31 — Мар’янівка; 32 — Носівці; 33, 34 — Рахни; 37 — Чечелівка; 38 — Голики; 39 — Писзрівка; 40 — Вовчок; 41 — Довжок; 42 — Головеньки; 43 — Бортники; 44 — Луги; 45 — Броииця; 46 — Григорівна; 47 — Бер- машівка; 48 — Киселів; 49, 50 — Возилів; 51 — Топорівці; 52 — Жилівка; 53 — Буряківка; 54 — Прилипне; 55 — Драчинці; 56 — Чернелів-Руський; 57 — Острівець (Чернівецька, Вінницька, Тернопільська І Івано-Франківська обл.).

на Південному Бузі [143, с. 89—93]. У матеріа­лах зарубннецького могильника Рахни наявні й елементи гето-фракійської та пшеворської куль­тур.

Цікава памятка — могильник II—І ст. до н. е„ відкритий й частково досліджений археологіч­ною експедицією Державного Ермітажу з уча­стю Кам’янець-Подільського педінституту ім.

На рубежі та у перші століття нової ери на територію Подністров’я та Прикарпаття просо­чується окрема група сарматського населення. Вона просочилася, очевидно, з Причорномор’я та з-за Дону і опинилася в оточенні слов’янсь­ких і частково фракійських племен. Письмові історичні джерела дають підставу вважати, що це було одне з сарматських груповань—плем’я язигів.

Археологічні матеріали, відкриті в останні роки, дали змогу конкретизувати письмові свід­чення про сарматів-язигів. В с. Острівець Івано- Франківської області М. Ю. Смішко відкрив у 1958—1959 рр. дві групи сарматських могильни­ків, які датуються І ст. н. е. При похованнях ви­явлено набори речей сарматського типу: залізні мечі, бронзове дзеркало, скляні намиста і т. ін. [123].

В с. Киселів Чернівецької області автору вдалося відкрити у 1961 р. та дослідтн разом з Л. В. Вакуленко у 1962 р. групу сарматських поховань I-II ст. н. е. Тут було відкрито 10 по­ховань за типовим сарматським обрядом та ти­повим речовим інвентарем (бронзове дзеркало, скляні намиста, ліпний керамічний посуд сар­матських форм, залізні ножі і т. ін.). На могиль­нику виявлено й жертовні захоронения тварин, зокрема поховання молодого коня [31].

Сарматські поховання було відкрито також Г. І. Мелюковою біля с. Ленківці Чернівецької області. Ці поховання були впускними в насипі

Ряс.

більш давнього кургану [74, с. 65—67]. У 1970 р. відкрито й об­стежено ще одне сарматське поховання в с. Буряківка Залі- щицького району Тернопільської області. Жіноче захоронения, яке датується кінцем II—початком III ст. н. е., супроводили типо­ві сарматські речі: ліпний горщик, кубок, курильниця, бронзове дзеркало, пряслице і скляні та пастові намиста [69].

Сарматські пам’ятки, виявлені у придністровському Поділлі, В також у сусідньому Прикарпатті, свідчать про те, що в перші

„и ».«■ «Р« ppy"∙ ₆3X'⅛%λ??l^'∏~?'- ⅛s≈∙с»»’""." Ж&ВГ А-— ^пи”

сько-Дністровського межиріччя.

Рис. 14. Пам’ятки зарубинецькоі культури Південного Побужжя:

І — бронзова фібула; 2, 3 — уламки амфорннх ручок (Мар’янівка); 4-∙6, 9—12, 14 —- валізні знсряддя і скляні прикраси (Мар’янівка); 7, 13 — вироби із заліза та скла (Носівці); 8 — посуд на піддоні (Рахни) за П. І. Хвалюком.

Отже, як показують дослідження, для рубежу і перших сто­літь нової ери у Середньому Подністров’ї були характерні ста­рожитності кількох в цілому синхронних археологічних куль­тур або їхніх елементів: пшеворської, гето-фракійської, зару- бинецької, пізньоскіфської та сарматської. Важливо, що крім «чистих» археологічних комплексів тут є пам’ятки з мішаними морфологічними особливостями зазначених культур. Отже, у Подністров’ї на рубежі і в перші століття нової ери були Міша ні у культурному розумінні пам’ятки.

Рис. 15. Землеробські знаряддя з посе­лення Круглик:

1—З — коси (залізо): 4 — наральник (залізо).

В епоху перших століть нової ери значну роль у житті населен­ня лісостепового Подністров’я й Південного Побужжя відіграли економічні та культурні впливи населення Причорномор’я і римських провінцій. Складність економічних і культурних зв’яз­ків ранньослов’янських племен Подністров’я з тогочасним ото­ченням яскраво відбиває речовий скарб II—III _ст. н. е., виявлений і дослідже­ний автором в с. Бережан- ка Чемеровецького району Хмельницької області. Ре­човий скарб було знайдено на місці пізньозарубинець- кого ранньослов’янського поселення. Він складався з частин однієї цілої золотої шийної гривни та уламку другої, семи бронзових брас­летів та кілець, срібної під­віски, бронзової фігури кач­ки (амулет), а також набо­ру різнокольорового намиста зі скла, пасти та сердоліку [32].

Загальні, в широкому розумінні, аналогії речам нашого скарбу відомі в окремих районах Південно-Східної та Цент­ральної Європи, зокрема — серед речей слов’янського, кельт­ського і сарматського світу. Скарб, очевидно, було нагрома­джено у середовищі місцевих ранньослов’янських племен. При­чину зариття скарбу, ймовірно, слід пов’язувати з початком епохи «великого переселення народів» в Європі.

Речі Бережанського скарбу II—III ст. н. е. свідчать, що то­гочасне населення Подністров’я знало вже досить глибоке май­нове та елементи соціального розшарування. Речі скарбу могли належати тільки представникам місцевої племенної знаті. По­ряд з цим зауважимо, що окремі категорії речей, виявлені в Бережанці, безпосередньо стосуються ритуальних, магічних дій.

У Подністров’ї виявлено й окремі речі рубежу і перших століть нової ери, які, очевидно, безпосередньо пов’язані з куль­турою давніх кельтів та північно-східних фракійців. Це, напри­клад, кам’яна ливарна форма для виготовлення прикрас з с. Рокитне Новоселицького району Чернівецької області (рис. 18).

На землях лісостепового Подністров’я й Південного Побуж­жя наступну епоху II—V ст. н. е. виявлено пам’ятки черняхів- ської культури. Територія поширення їх досить широка. Чер- няхівські племена, культура яких сформувалася на основі інте­грації старожитностей рубежу і перших століть нової ери, про­никли у південному напрямку до Причорномор’я, на південно­му заході — вийшли за Дунай. В північно-східному напрямку межі поширення черняхівської культури досягли Дніпровського Лівобережжя, до Посейм’я і Курської обл.

Нашими дослідженнями встановлено, що в лісостеповій зоні формування черняхівських старожитностей відбувалося голов­

Рис. 16. Речі з поселення Круглик:

1 — залізна фібула; 2, 3 — глиняні прясла; 4, 5 — керамічний посуд за С. П. Пачковою.

ним чином на основі зарубинецьких традицій [36, с. 38—39]. Коли черняхівська культура вже в основному сформувалася, на її територію поширення проникають окремі групи гото-гепід- ського населення. Прийшовши з Центральної Європи, ці пле­мена вступили в контакт з місцевим черняхівським населенням. Проблема цих контактів вивчається у сучасній науці [34, с. 143—161; 12, с. 152—163; 166].

Територія Подністров’я і Південного Побужжя досить ін­тенсивно насичена черняхівськими пам’ятками (рис. 19). Перші широкі розкопки. їх було проведено М. О. Тихановою поблизу с. Лука-Врубловецька [134, с. 16]. Відкриті тут наземні житла являли собою хати-мазанки з деревоглинобитними конструкція­ми стін. Були тут напівземлянки, частково заглиблені в землю, стіни стовпової конструкції були, очевидно, обмазані глиною. І наземні, і напівземлянкові житла мали, очевидно, двоскатну покрівлю з дерева, покриту соломою або очеретом. У західній частині селища Луки-Врубловецької досліджено два ряди жи-

Рис. 17. Речі з могильника рубежу нової ери біля с. Долиняии:

/, 2, 4, 5, 7, 8, 9, 11, ІЗ (залізо); 6, 15 (скло); IO (бронза); 12, 14 (залізо І бронза); /5— 20 (кераміка) за Г. І. Смирновою.

Рис. 18. Кам’яна ливарна форма ювеліра з с. Рокитне у Середньому Подні* стров’ї (рубіж — перші століття нової ери).

тел які виходили на вулицю бічними стінами. Довгі стіни стоя­ли перпендикулярно до течії Дністра [135, с. 45].

У тому ж дністровському районі проведено розкопки на міс­ці черняхівського селиша поблизу с. Бакоти Кам’янець-Поділь- ського району. Роботами 1969—1980 рр. експедиція Кам’янець- Подільського педагогічного інституту відкрила тут 17 наземних та 40 напівземлянкових жител. Конструктивні особливості цих приміщень приблизно такі ж, як і на селищі в Луці-Врубловець- кій. Наземні черняхівські житла мали площу 45—50 м² і були орієнтовані кутами або стінами по сторонах світу. На площі жител розчищено залишки глиняної обмазки стін з відбитками дерев’яних конструкцій. В центральних частинах споруд виявле­но залишки вогнищ на кам’яній вимостці чи глинобитних кар­касних печей. За межами наземних будов розчищено залишки літніх вогнищ, викладених каменем-плитняком і підмазаних глиною. Черняхівські напівземлянки Бакотського селища орієн­товані стінами або кутами по сторонах світу. Розміри їх ста­новлять в середньому 15—20 м ². В житлах виявлено залишки глинобитних печей, печей-кам’янок, а також вогнищ (рис. 20).

В межах Чернівецької області автором досліджено черня- хівське поселення поблизу с. Киселів Кіцманського району. У 1960—1961 рр. там відкрито залишки чотирьох наземних жител з типовим набором речей III—IV ст. н. е.

Залишки черняхівського поселення досліджувались експеди­цією Кам’янець-Подільського педагогічного інституту у 1966 р. поблизу с. Ружичанка Хмельницького району Хмельницької об­ласті. Там відкрито залишки двох наземних жител та одну за­глиблену в землю споруду. Речовий інвентар — типовий для па­м’яток III—IV ст. н. е. Проведено дослідження і на черняхівсь- кому поселенні в с. Косанове Гайсинського району Вінницько? області. Розкопано залишки двох наземних жител. В одному з них була піч-кам’янка. Зібрано типовий матеріал II—V ст. н. е. [60, с. 77].

Значні розкопки проведено експедиціями Інституту археоло­гії AH УРСР на черняхівських селищах в Теремцях, Соколі та Луці-Каветчинській Кам’янець-Подільського району Хмельниць­кої області (керівники В. Д. Баран, Л. В. Вакуленко, О. М. Приходнюк). Тут відкрито серії житлових і господарських спо­руд. В цих пунктах, як і в Бакоті, відкрито житлово-господар­ські комплекси середини І тисячоліття н. е., які слід розглядати як перехідні від черняхівських старожитностей до ранньосеред­ньовічних слов’янських пам’яток V—VII ст. н. е.

Характер коротко описаних досліджених селищ черняхівсь- кої культури у Подністров’ї, як і матеріали розвідок багатьох десятків інших поселень дають підстави стверджувати осілий спосіб життя і землеробство населення у І половині І тисячо­ліття н. е. Про розвиток орного землеробства у племен II—Vct, н. е. Середнього Подністров’я маємо прямі археологічні свід­чення. Так, на поселенні поблизу с. Кринички виявлено залізний

Рингам: f^Λ 70 — Колінківці; 7/ — БочківцІ; 72 — Шилівці; 73 — КлІшкІпцІ; 74 — Сан- кірці; 75, 76 — Шишківці; 77 — Ставчани; 78 — Долинчнн; 79, 80 — Круглик; 81 — Щербинці; W — Гролинці; 83 — Ворничани; 84 — Владична; 85 — Жидівка; 86, 87 _ Каплівка; 88—90 — Бузовици; 91 — Гвіздівці; 92 — Грушівці; 93 — Зелена; 94, 95

Подвір’івка; 96 — Вартнківці; 97—99 — Новоселиця; ідо—102 — Росошанн; ’ ЮЗ—105 — Волошкове; 106 — Ломачніїці; Ю7 — Кулішівка; 108—IfO — Кормань, Ill _____________________________________________ Шебу-

тннці; 112, 113 — Селище; 114 — Молодове: 115—1 /7 — Комарів; 118—120 — Дністропка- 121—124 — Бабине; 125—127 — Грушівці; 128 — Макаровка; 129 — Ленківці; 130 — /32-2 Вороновиця; 133 — Михалкове; 134. 135 — Непоротове; 136 — Білоусівка; 137 — Конов­ка: 138—140 — Барнове; 141—144 — Оселівка; 145, 146 — Лівинці; '147 — Атаки; 148 — Прнгоролок: 149, /5Р — Рукшин; 151—153 — Прнгородок; 154 — Онут; /55 — Самушнн- 156 — Чорний Потік; 157 — Погорілівка; 158 — Василів; 159 — Репужинці (Чернівець­ка обл); 160 — Більче-Золоте; 161, 162 — Блищанка; 163 — Новосілка; 164 — Мишків- /6.5 _ Сков'ятнн: 166 — Сухостав (Яблунів); 167, 168 — Теребовля; 169 — Зеленче (Се­менів); 170 — Федорівна; 17! — Голігради (Червоногради); 172 — Жабинці; 173 — Сущин; 174, 175 — Мельниця Подільська; 176 — Кудринці; 177 — Худиківці; 178, 179 — Возилів (Тернопільська обл,); 180, 18! — Івахнівці; 182 — Демківці; 183 — ІОрківці; ∕*√ _ Ю7 — Кугаївпі: 188 — 191 — Почапинці; 192 — Мар’янівка; 193 — Закупне; 194 — П’ятничани; 195 — Пукляки; 196 — Йосипівна; 197 — Кузьминчнк; 198 — Кутківці; 199 — Красноставці; 200 — Жердя; 201 — Кормильца; 202, 203 — Драганівка; 2та гороху.

В межах Молдавського Подністров’я на черняхівських по­селеннях Загайками, Родой, Делакеу, Зернешти, Петрикани знайдено залізні лемеші, наральники та серпи. А у Флорештах в господарській ямі на черняхівському поселенні виявлено об­горілі зерна пшениці.

Про землеробське спрямування господарства черняхівських племен Подністров’я, як і інших суміжних районів Південно- Східної Європи, свідчать численні знахідки — круглі кам’яні жорна для перемелювання зерна на борошно. Вони виявлені в Луці-Врубловецькій, Бакоті, Соколі, Ружичанці, Киселеві, Іван- ківцях і на черняхівських селищах Аіолдавії та на Волині.

Вдалося реконструювати спеціальні млинові спорудження на черняхівських поселеннях в Сабатинівці на Південному Бузі та Іванківцях на Волині.

Осілий спосіб життя, землеробство черняхівських племен лі­состепового Подністров’я і Побужжя підкреслюють і численні

Рис. 20. Житла черняхівського селища Бакота:

А — напівземлянкове житло № 40; В — напівземлянкове житло № 41; C — наземне жит­ло № 72; Д — наземне житло № 45. І — черінь печі; // — камені; /// — ями; IV —* деревне вугілля; V— попіл; 1—17 — речі, виявлені в житлі Na 45.

знахідки на поселеннях кісток свійських тварин. Так, серед всьо­го остеологічного матеріалу поселення Лука-Врубловецька кіст­ки великої і дрібної рогатої худоби, а також свиней станов­лять 89,7%.. В цей період розвивається приселищне скотарство- Як свідчать матеріали знахідок черняхівських поселень в Бако- ті, Ружичанці, Киселеві, Іванківцях, воно було пов’язане з ор­ним землеробством, оскільки інтенсивний розвиток останнього був би неможливий без тяглової робочої сили.

У суспільстві черняхівськнх племен лісостепової України від­буваються другий великий суспільний поділ праці — відділення ремесел від землеробства. Перше місце серед ремісничої діяль­ності черняхівськнх лісостепових племен займала залізоробна справа. Саме завдяки залізоробному виробництву і міг бути досягнутий величезний прогрес у виготовленні залізних земле­робських знарядь та інших важливих предметів побуту.

Залишки залізоробного виробництва простежено при роз­копках черняхівськнх поселень. Це переважно залізні шлаки та уламки крицевого заліза. Місцеве населення II-V ст. н. е. продовжувало вдосконалювати техніку сиродутного процесу.виготовлення заліза. В с. Іванківці Хмельницької області М. IO. Брайчсвський та В. Й. Довженок у 1951 —1953 рр. роз­копали залишки чотирьох горнів-домниць, що являли собою ями з перепаленим грунтом і рештками обпаленого поду діаметром внизу 0.5—0,6 м. Навколо нижніх частин горнів виявлено скуп­чення шлаків, крицевого заліза, обпаленої глини, деревного ву­гілля, попелу та вапнякового каміння, що за даними дослід­жень застосовувалося як флюс. До багатьох з цих каменів на­че «прикипіли» шматки шлаку [25, с. 102].

На черняхівському поселенні поблизу Луки-Врубловецької розкопками М. О. Тиханової у 1957 р. відкрито залишки великої наземної так званої шахтної печі. За своєю конструкцією вона належить до типу печей з плоским, незаглибленнм вогнищем і спеціальним виводним отвором, який служив і для випуску шлаків, і для дуття. Досліджене в Луці-Врубловецькій залізо­робне горно було не поодиноким. На відстані 1,5 м від першого було виявлено аналогічні сліди другого горна такої ж конст­рукції [137, с. 123].

На селищі поблизу Ружичанки автором у 1966 р. було вияв­лено залишки залізоробної печі-домниці. Тут відкрито нижню, заглиблену в землю, частину печі (діаметр 0,7—0,8 м). У за­глибленні простежено сильно перепалений грунт, рештки гли­няної обпаленої основи печі. Поблизу було скупчення шлаків та крицеве залізо. Поряд з горном під час розкопок було від­крито й інші сліди залізоробного виробництва — кілька неве­ликих заглиблень з попелом, вкрапленнями деревного вугілля, а також ділянка, насичена залізними шлаками.

Залишки сиродутного залізоробного горна виявлено і на дністровському поселенні черняхівської культури поблизу с. Браги Кам’янець-Подільського району Хмельницької обла­сті [25, с. 103]. Рештки залізоробного виробництва у вигляді шлаків та шматків крицевого заліза простежено і на селиші поблизу Бакоти. Далі на південь, у нижньому Подністров’ї, у межиріччі Дністра й Прута, на черняхівському поселенні побли­зу с. Будешти Криулянського району Молдавської PCP, Е. А. Рікманом також було відкрито залишки металургійних домниць. Подібні рештки горен-домниць єй на молдавському селиші Комрат І [137, с. 124].

Отже, наявні серед поселень черняхівської культури Подні­пров'я та суміжних районів Південно-Східної Європи матеріа­ли свідчать про велику роль залізоробного виробництва у лісо­степових ранньослов’янських племен II-V ст. н. е. Можна твердити, що це ремесло вже виходить за межі домашнього і далі розвивається в умовах другого великого суспільного поді­лу ∏P^auk. гт ∙ V - rr∙.

Важливе місце у черняхівських племен ГІодністров Я и IIlB-/ денного Побужжя займало, очевидно, гончарне виробництво.! Красномовним свідченням цього є масовий керамічний посуд,І виготовлений на гончарному крузі. Гончарна кераміка, правда, на черняхівських селищах співіснує з ліпним глиняним посудом. Ця та інші обставини дали змогу деяким дослідникам висунути ідею про те, що розвиток гончарства у Подністров’ї, Півден­ному Побужжі та в інших районах Правобережної України був^u пов’язаний у II—V ст. н. е. з діяльністю «мандрівних» грецьких майстрів-гончарів, які походили з центрів міської ремісничої культури Північного Причорномор’я. Але масові матеріали ар-¹ хеологічних досліджень останніх років на черняхівських посе­леннях Поділля, Молдавії та Подніпров’я дали змогу відкинути цю версію.

Переконливим свідченням розвиненого гончарного вироб­ництва у черняхівських племен Подністров’я II—V ст. н. е., крім масової кераміки, є залишки гончарних печей-горен. Такі споруди засвідчені на ряді черняхівських поселень. На селищі' в Луці-Врубловецькій було виявлено три гончарні печі-горни. Два горни збереглися досить добре, а третє — зовсім зруйнова­не [55, с. 112]. За своєю конструкцією гончарні печі—двох’ярус­ні споруди (з верхньою камерою для випалення готового посу­ду та нижньою — для опалення горну). Нижня і верхня каме­ри сполучалися за допомогою отворів-продухів. Гаряче повітря й частково полум’я потрапляло через ці люфти-продухи в обпа­лювальну камеру.

На поселенні поблизу Бакоти автором виявлено чотири гон-' чарні печі. Горни були врізані своєю основою в материковий грунт. Вони мали в основі грушовидну форму. Обпалювальні камери трьох бакотських горен утримувалися на глиняних опор­них стовпчиках. А у четвертої печі опорою опалювальної каме- ∣ ри, як і горен Луки-Врубловецької, була глиняна стінка. *

На черняхівському поселенні поблизу с. Лісогірка Городоць- кого району Хмельницької області експедиція Кам’янець-По- дільського педагогічного інституту відкрила у 1968 р. залишки’ гончарного горна з опорною стінкою, яка підтримувала обпалю­вальну камеру. Основа цього горна ладьєподібної форми, його конструкція дуже близька до печей-горен Луки-Врубловецької.

Гончарне горно з опорним глиняним стовпом було виявлене Б. О. Тимощуком в с. Оселівка, на правому березі Дністра, в Кельменецькому районі Чернівецької області. Горно зберег­лося у вертикальному розрізі на висоту до 1,6 м. У верхній ка- ³* 67

мері для випалювання знаходилися уламки типового глиняного посуду II-V ст. н. е. Нижній ярус (топка) був відокремлений перегородкою з отворами-люфтамн для пропускання гарячого оДіовітря. Верхня обпалювальна камера мала велике куполо- вндне склепіння. У цій печі могло вміститися при одночасному завантаженні до сотні посудин [131, с.48]. Таку ж приблизно технологічну потужність мали, без сумніву, і! черняхівські гон­чарні печі Лукн-Врубловецької, Бакоти, Лісогірки.

Аналогічні гончарні печі відкрито на черняхівських поселен­нях у Лепесівці Білогірського району Хмельницької області, Не­слухові Кам’янсько-Бузького району Львівської області та в інших місцевостях Правобережної УРСР. На території сусід­ньої Молдавії гончарні горни, на черняхівських селищах відо­мі в Слободзеї-Душці, Будештах, Томештах, Глінженах та в ін­ших пунктах.

Отже, у Подністров’ї в часи черняхівської культури П—V ст. н. е. були відомі центри гончарного виробництва з двома го­ловними типами печей (з опорною стінкою та опорним стов­пом). Ці типи черняхівських гончарних горнів дають змогу простежити зв’язки технології гончарного виробництва черня­хівських племен південного заходу CPCP і Причорномор’я та Центральної Європи.

Розвиток гончарного виробництва у черняхівських племен Подністров’я, Південного Побужжя та на інших суміжних зем­лях Правобережної України був зумовлений передусім високим, як на ті часи, рівнем соціально-економічного розвитку тогочас­ного суспільства, всім господарським та соціальним укладом. Деякі дослідники перебільшують роль Північного Причорномо­р’я та Центральної Європи у справі поширення давньої гончар­ської техніки на землях Правобережної України. Про перебіль­шення ролі причорноморських та кельтських гончарних центрів !свідчать також, як уже зазначалось, відкриття гончарних печей трипільської культури IV—III тисячоліть до н. е. у Середньому Подністров’ї. Це дає повну підставу вважати, що гончарська.техніка на землях Подністров’я та інших районів Правобережної України має свої давні традиції і що немає потреби пов’язува­ти появу її тут виключно з впливами кельтської та північно- причорноморської цивілізацій.

Черняхівські племена Подністров’я й Південного Побужжя добре знали ювелірну справу. Місцеві черняхівські майстри одержували сировину-бронзу — для виготовлення масових юві- лірних виробів найвірогідніше з території Закарпаття та Заду- нав’я. Масові ювелірні вироби (фібули-застібки, поясні пряж­ки, підвіски і т. ін.) самі собою засвідчили розвиток ювелірної справи. Про це ж якоюсь мірою говорять і речові скарби, зо­крема, знайдений на Поділлі вже описаний нами Бережанський скарб II—III ст. н. е.

Але є і знахідки, безпосередньо пов’язані з процесом виго­товлення ювелірних виробів. На черняхівському поселенні в Киселеві (Чернівецька область) було знайдено ливарну форму із сланцю для ювелірних прикрас, а також бронзовий ливар­ний шлак. На поселенні черняхівської культури в Маліївцях Віньковецького району Хмельницької області також знайдено ливарну сланцеву форму для виготовлення ювелірних при­крас. Там же виявлено відходи бронзоварної справи. На чер- няхівському селищі волино-подільського прикордоння в Jlene- сівці Хмельницької області знайдено глиняний тигель ювеліра, а на селищі в Черепині Пустомитівського району Львівської області — уламки глиняного тиглю, формочку для відливання прикрас і заготовки якихось ювілерних виробів.

Можна думати, що найпоширеніші ювелірні вироби черня- хівців (фібули, пряжки і т. ін.) виготовлялися на місці. Очевид­но, в процесі дальшого розвитку ювелірної справи виникали своєрідні центри виготовлення ювелірних прикрас. На жаль, юве­лірне виробництво черняхівських племен вивчено недостатньо. Попереду ще багато роботи, яка допоможе з’ясувати різні ас­пекти ювелірної справи у населення Подністров’я і Південного Побужжя І половини І тисячоліття н. е.

У черняхівського населення Подністров’я, зокрема заможної верхівки, були й зразки скляного посуду. Це переважно кубки, своєрідні туалетні флакони і т. ін. До останнього часу вважали, що скляні вироби були виключно привізними. їх, зокрема, могли довозити з Причорномор’я та Дунайських римських провінцій, як і масову специфічну керамічну амфорну тару римських зраз­ків. Але дослідження експедиції Львівського іституту суспіль­них наук AH УРСР під керівництвом М. Ю. Смішка у 1956— 1957 рр. поблизу с. Комарів Кельменецького району Чернівець­кої області змінили цю думку. Під час розкопок на черняхівсь- кому селищі на правому березі Дністра М. Ю. Смішко дослі­див залишки майстерні III—IV ст. н. е., в якій виготовляли скляний посуд. Виявлено багато скляного шлаку, глиняних форм для плавлення скла та фрагментів скляного посуду. Ці об’єкти на черняхівському селищі в Комарові засвідчують, та­ким чином, розвиток склоробного ремесла і серед місцевого- подністровського населення [124, с. 67—80].

Серед інших видів виробництва на черняхівьких поселеннях лісостепового Подністров’я і Побужжя було й виробництво, по­в’язане з обробкою дерева, каменю, кісток, а також з виготов­ленням пряжі та ткацтвом. Для обробки дерева у населення краю були залізні сокири, струги, тесла, долота, свердла, ножі.

З кам’яних виробів побутового господарського призначення панівне місце займали у черняхівських племен лісостепу круглі ротаційні жорна для перемелювання зерна на муку. З кісток виготовляли проколки, лощила, гребені, різноманітні підвіски- амулети і т. ін. Є чимало незаперечних археологічних свідчень щодо поширення домашнього прядіння та ткацтва. На черня­хівських поселеннях Подністров я й Побужжя широко побуту­вали біконічні та округлі глиняні прясельця. Поширені тут і великі конусовидні та пірамідальні ткацькі грузила, призначені для натягування ниток основи, очевидно, вертикальних ткаць­ких верстатів. Ці знахідки виявлено на поселеннях в Луці-Вруб- ловецькін, Киселеві, Бакоті, Іванківцях, Лепесівці, Лісогірці та в багатьох інших пунктах.

Населення II—V ст. н. е. залишило ряд могильників, які від­крито та досліджено археологами в останні роки. В 1965_____________________________________________

1966 рр. експедицією Кам’янець-Подільського педінституту було досліджено залишки черняхівського могильника поблизу Ружи-

Рис. 21. 1—4 ранні фібули і 5 — намиста з давньогрецької пасти кіпця II — початку IlI ст. и. е. (Ружичанський могильник).

чанкн Хмельницького району. Тут відкрито 73 давні похован­ня — трупопокладення та трупоспалення. Серед відкритих по­ховань є й досить багаті за речовим інвентарем. їх супроводять численний керамічний посуд з жертовною їжею та напоями, бронзові та деякі срібні фібули-застібки для одягу, поясні брон­зові пряжки, різноманітні підвіски та намисто.

Ружичанський могильник — один з ранніх за хронологією на території Правобережної України. Ранні специфічні форми бронзових фібул, намисто з давньогрецької пасти (рис. 21), а також порівняно велика кількість трупоспалень, що належать до раннього етапу, дають змогу початок функціонування чер­няхівського могильника в Ружичанці датувати кінцем II-III ст. н. е. Могильник має й більш пізні поховання IV — початку V ст. н. е. [37, с. 133—135].

В одному з поховань знайдено уламки трубчастого залізного замка та трьох залізних ключів до нього. Факт сам собою ду­же важливий. Він свідчить про те, що процес майнової та со­ціальної нерівності розвинувся у черняхівських племен досить інтенсивно.

Серед звичайних поховань цього могильника виявлено і один кенотаф. Тут не було ні кістяка, ні залишків кремації тіла по­мерлого. В імітованому похованні (в могильну яму) було по­ставлено ритуальні посудини з жертовною їжею та напоями. Це, очевидно, символічне поховання, влаштоване на честь зем­ляка, який загинув в чужині.

Поблизу с. Косанове Гайсинського району Вінницької облас­ті у 1961 —1964 рр. було проведено розкопки черняхівського могильника. На місці могильника відкрито та досліджено 121 поховання. Так само, як і в Ружичанці, тут два типи поховань — трупоспалення та трупопокладення. Тут також виявлено групу багатих за речовим інвентарем поховань. Зокрема, в одному з жіночих поховань знайдено срібну шийну гривну та кільце, шість керамічних посудин, дві бронзові пряжки, кістяний гре­бінь, дві бронзові фібули, різні намиста [60, с. 84—85]. Поряд з такими похованнями на Косановському, як і на інших черня­хівських могильниках Подністров'я й Південного Побужжя, бу­ло виявлено чимало бідних, безінвентарних.

У 1967 р. автором проведено розкопки черняхівського мо­гильника в с. Рідкодуби Хмельницького району Хмельницької області. Тут було відкрито 10 поховань (трупопокладень та трупоспалень) з досить значним речовим інвентарем. Супровід­ний інвентар складається з гончарного та ліпленого від рукн посуду, бронзових арбалетоподібних фібул, підвісок-амулетів з морських черепашок, скляних і янтарних намистин. Біля одного з поховань знайдено римську монету Антоніна Пія. Могильник датується ПІ—IV ст. н. е.

У 1968 р. експедиція Кам’янець-Подільського педагогічного інституту вела дослідження в с. Устя Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. На лівому березі Дністра, неда­леко від впадіння р. Смотрич в Дністер, було відкрито чотири черняхівських поховання. Є тут трупопокладення і трупоспален­ня. Серед них цікаве поховання дитини, частини кістяка якої лежали на кам’яній вимостці. Разом з похованнями знайдено невеличкий глечик, в якому був колись жертовний напій, а та­кож шкарлупа від курячого яйця.

У 1962—1963 рр. автором разом з М. І. Островським було проведено розкопки на черняхівському могильнику в с. Рако- вець-Чеснівський Збаразького району Тернопільської області. Відкрито 18 давніх поховань (трупопокладень та трупоспалень), які супроводились значним речовим інвентарем. На околиці с. Чистилів Тернопільського району Тернопільської області у 1964 р. було відкрито кілька поховань черняхівської культури

На правому березі Дністра поблизу сіл Оселівка і Роман­івні Чернівецької області в останні роки проведено досліджен­ня черняхівських могильників з типовим для цієї культури на­бором речового інвентаря [83; 84].

В с. Заячівка (тепер с. Клекотина) Шаргородського району Вінницької області П. І. Хавлюком проведено розкопки на міс­ці черняхівського могильника. Виявлено 15 поховань-трупопо- кладень з багатим речовим інвентарем (керамічний посуд, за­лізні ножі, бронзові й срібні фібули, кістяні гребені, різноманітні намиста) (рис. 22). За характером інвентаря і поховальним

Рис. 22. Керамічні вироби з черняхівського могильника Заячівка: /,З — ліпний посуд; 2, 4, 5 — гончарний посуд за П. І. Хавлюком.

ритуалом Заячівський могильник нагадує групу поховань Koca- новського могильника і датується III—IV ст. н. е. [144].

Могильники черняхівських племен лісостепового Подніст­ров’я та Південного Побужжя дають, таким чином, поряд з по­селеннями, досить важливий матеріал для розуміння рівня роз­витку економіки, соціальних взаємин та культури населення II—V ст. н. е.

Важливе місце серед черняхівських старожитностей Под­ністров’я займають жертовники-капища, дослідження яких про­ведено у післявоєнні роки. У 1952—1953 рр. в с. Іванківці Ho- воушинського району Хмельницької області М. Ю. Брайчевський та В. Й. Довженок досліджували залишки язичницького капища з кам’яними антропоморфними ідолами. Навколо ідолів виявле­но жертовні місця — глиняні вимостки та ями. Тут відбувалися церемонії принесення жертв на честь язичницьких слов’янських божеств [26].

У 1963 р. в с. Ставчани Новоушицького району Хмельниць­кої області автором разом з Г. М. Хотюном було відкрито за­лишки язичницького ранньослов’янського капища, яке чудово збереглося. Кам’яний антропоморфний ідол лежав ниць своїм зображенням. Це одноликий ідол, який являє собою постать бородатого чоловіка в головному уборі майже конічної форми. Волосся підстрижене на рівні потилиці. У нижній частині спи­ни ідола вибито силуетне зображення коня. Це, очевидно, сим­вол могутності божества. В руках антропоморфної статуї — ріг, що символізує господарський достаток.

Майже впритик з ідолом лежала конічної форми стела, яка також була обернута своїм лицевим зображенням до землі. На лицевому боці є зображення сонця—круглий солярний знак. Навколо антропоморфного ідола та стели з сонячним знаком при розкопках було розчищено залишки чотирьох вогнищ на кам’яних вимостках. При їх розчищені знайдено кістки тварин, дерев’яне вугілля, попіл та уламки черняхівського посуду.

Реконструкція капища-жертовника, виконана на основі ма­теріалів наших розкопок, показує, що антропоморфний кам’я­ний ідол стояв повернутий обличчям до вертикально закопаної стели з солярним знаком. Навколо описаних язичницьких зобра­жень палали вогнища на кам’яних вимостках [34, с. 113]. Тут давні жителі Подністров’я II—V ст. н. е. приносили жертви на честь сонячного божества — Xopca або Даждьбога. Кам’яні статуї добре збереглися. Цьому сприяло те, що вони були нав­мисне присипані, очевидно, служителями язичницьких культів. Ідоли акуратно лежали обличчям ниць. Присипали їх, вірогід­но, в роки гуннських вторгнень кінця IV ст. н. е., щоб вороги з степу не опоганили їх.

У 1969 р. експедиція Кам’янець-Подільського педагогічного інституту ім. В. П. Затонського відкрила залишки ще одного язичницького черняхівського жертовника-капища на селищі по­близу Бакоти. Дослідженнями тут виявлено великі підправлені рукою людини та частково обпалені камені. Серед них і нижня частина тесаної антропоморфної скульптури — ідола. Навколо центральної частини капища було розчищено три округлі ями, заповнені попелом, вугіллям, кістками тварин та уламками черняхівського посуду. На схід від скупчення каміння були за­лишки жертовного вогнища, влаштованого, як показали розкоп­ки, на місці давнього гончарного горна. Можна думати в зв’яз­ку з цим, що капище-жертовник було присвячене вічно живому вогню і водночас пов’язане з давніми гончарськими майстер­нями.

Дещо осібно серед інших старожитностей стоїть язичницька пам’ятка-жертовник в с. Міжгір’я Борщівського району Терно­пільської області. На корінній терасі лівого берега р. Серет є дві печери, а перед ними — великий жертовний камінь, який лежить на трьох кам’яних опорах. Плита має рівну поверхню й підтесана. Вона не зовсім правильної форми. Довжина її 4,6 м, ширина — 2,5 м. На одному місці плити видовбано канав­ку з похилом, а від неї відходять ще дві — менші. Останні пере­ходять у вибите в камені зображення хреста 0,72?0,80 м. З пли­тою, очевидно призначеною для давніх язичницьких жертвопри­ношень, пов’язані перекази, що поширені серед старожилів. Про плиту розповідають як про місце принесення жертв на честь язичницьких божеств. Рельєфне зображення хреста могло сим­волізувати ідею вогню, як в давніх язичницьких релігіях. Плос­ка і значна за площею поверхня міжгірської плити могла бути місцем принесення жертв — забитих тварин.

Крім досліджених шляхом розкопок, на землях Подніст­ров’я відомі й інші язичницькі пам’ятки черняхівської культури П—V ст. н. е., знайдені під час розвідок. Всього на Поділлі ві­домо вже понад ЗО пунктів, пов’язаних із залишками антропо­морфних язичницьких ідолів. Це Іванківці Олешинські, Берез­ка, Березова, Хоньківці, Козлов, Пижівка, Хребтіїв, Кузьмин- чик та ін.

Важливою пам’яткою історії стародавнього язичництва є рельєф, вибитий на скелі, поблизу с. Буша Ямпільського району

* Вінницької області. На рельєфі зображено людину, що стоїть із благально складеними руками. Вона звернута обличчям до дерева з півнем на одній з гілок. Позаду людської постаті — вибито зображення оленя. Бушанський рельєф має безпосеред­нє відношення до язичницької релігії та мистецтва стародавніх слов’янських і сарматських племен Подністров’я.

Дослідження, проведені нами для з’ясування типології та семантики давніх антропоморфних ідолів Поділля, пов’язаних з черняхівськнми старожитностями, показали, що ці язичницькі пам’ятки І половини І тисячоліття н. е. можуть бути з повною підставою розглянуті як прототипи відомого Збруцького Свято- вича IX—X ст. Останній був виявлений ще у 1848 р. в р. Збруч в районі Гусятина. Тепер ця визначна пам’ятка зберігається в Краківському археологічному музеї [164].

Серія кам’яних антропоморфних ідолів І половини І тисячо­ліття н. е., розташованих в районі Середнього Подністров’я, і Збруцький Святовит IX—X ст., очевидно, типологічно й гене­тично пов’язані між собою. Язичницькі антропоморфні ідоли відомі й на землях західних слов’ян, що відбилося у ряді пам’я­ток раннього середньовіччя [163].

З жертовниками та жертовними місцями пов’язані також виявлені на черняхівськнх поселеннях Поділля та Волино-По- дільському прикордонні глиняні «хлібці» — своєрідні імітації натурально спеченого хліба. Етнографічні паралелі показують, що ці знахідки мали обрядове значення.

Крім пам’яток, в яких відбито розвиток язичницької релігії та вірувань черняхівськнх племен лісостепового Подністров’я й Південного Побужжя, на основі старожитностей II—V ст. н. е. вдається простежити і перші значні кроки щодо емпіричного синтезу природних явищ. Багатовіковий досвід землеробських племен був основою розвитку перших знань про природу, що оточувала людей. Правда, в І половині І тисячоліття н. е. ще обожнювались ті сили природи, від яких залежало їхнє госпо­дарське благополуччя.

Археологічні матеріали дають змогу говорити про перші кроки суспільства черняхівських племен в осмисленні природ­них явищ, про намагання пізнати навколишній світ, звернення до небесних світил і складання господарських календарів. Звертаючись до небесних світил, враховуючи ритм природних явищ у всі пори року, черняхівські ранньослов’янські племена прийшли до вироблення своєрідного розкладу всіх сільськогос­подарських робіт. Землеробські календарі II—V ст. н. е. відкрив Б. О. Рибаков дешифруванням символічної орнаментики деяких ритуальних керамічних виробів черняхівських племен. На те­риторії Волино-Подільського прикордоння, на черняхівському селищі в Лепесівці (Хмельницька область) М. О. Тиханова від­крила залишки жертовника з двома ритуальними вазами-чаша­ми [136]. Одна з них, на думку Б. О. Рыбакова, охоплювала сво­їми символічними зображеннями весь рік з його сонячними фа­зами та найважливішими господарськими роботами. Друга могла використовуватись для ворожінь з метою передбачення погоди [108].

До матеріалів Лепесівського селища, а також календарів з черняхівських пам’яток Ромашок (Київщина) і Малаєшт (Мол­давія) можна додати нові знахідки. Це, передусім, два кераміч­ні кубки з Раковецького могильника Тернопільської області, глеки з черняхівських могильників в Гнатках і Баглаях та улам­ки черняхівського посуду з Браги (Хмельницька область) [34, с. 82—85]. Символічні зображення на цих керамічних виробах пов’язані із зверненням до сонця, місяця та рослинності під час проведення сезонних сільськогосподарських робіт.

Наявність календарів та відповідна система символічних зображень на черняхівських гончарних виробах Поділля відби­вала, очевидно, певне розуміння світу окремими представниками ранньослов’янського суспільства, зумовлене нагромадженням по­зитивного господарського досвіду у найважливішій для давніх землеробів галузі — в сільському господарстві.

Нагромадження позитивного досвіду у черняхівських племен лісостепового Подністров’я й Південного Побужжя просте­жується також і за матеріалами знахідок, які свідчать про розвиток залізоробного, гончарного та ювелірного ремесел, а також про елементи математичних знань, перші кроки писемно­сті, зародки медицини і т. ін.

Для племен II-V ст. н. е. крім уміння передавати свою дум­ку символовими зображеннями, про які вже йшлося, характерні також перші спроби розвинути складову писемність. Давня пи­семність розвивалася тут, таким чином, у двох напрямах: пер­ший — смис^аові малюнки (так звані піктограми) і другий-— запозичення елементів грецької та латинської писемності. На поселеннях в Лепесівці, Бакості (Хмельницька область), Bopo- новнці (Чернівецька область), в могильнику Косанове (Вінниць­ка область) виявлено уламки черняхівського посуду з прокрес­леними грецькими та латинськими літерами і цифрами. Такі знахідки відомі й на інших територіях. Так, на уламку ліпного посуду з поселення Ріпнів II (Львівська область) і на кістяно­му гольнику Будештського могильника в Молдавії є прокресле­ні латинські літери. Отже, можна гадати, що елементи грець­кої та латинської писемності проникали й поширювалися серед черняхівських племен.

Черняхівські племена Подністров’я і Побужжя знали й еле­менти медичної справи, яка також базувалась на народному досвіді та зв’язках з античним світом. Під час розкопок Ружи- чанського поселення знайдено бронзовий хірургічний пінцет, а на Ружичанському могильнику — бронзову мініатюрну цилінд­ричну коробочку, також пов’язану, очевидно з медичною спра­вою. На Коблевському черняхівському могильнику Е. О. Симо­нович знайшов бронзовий ланцетовидний ніж. Ці предмети схо­жі на античні медичні інструменти перших століть нової ери.

Отже, наявні археологічні матеріали черняхівських племен Поділля показують, що в суспільстві ранньослов’янських угру­повань 11—V ст. н. е. відбувалися дальші важливі зрушення у розвитку господарства та культури. Разом з цим простежується еволюція і в соціально-економічних взаєминах. У цьому зв’язку велике значення мають знахідки римських монет—поодинокі та у вигляді скарбів. У досліджуваному регіоні відомо близько 300 пунктів, в яких знайдено римські срібні монети. У переваж­ній більшості вони пов’язані з черняхівськими поселеннями та могильниками. Зафіксовано й клади римських монет. їх вияв­лено в селах Грабовець (80 монет), Забужжя (100 монет), Пе- реорки (400 монет), Погоріла (450 монет), Комсомольське (800 монет), Богданівна (770 монет), Горішківка (74 монети) —Він­ницької області; Білгородка (два скарби 45 і 52 монети) Хмель­ницької області; Більче Золоте (19 монет), Касперівці (понад 1000 монет), Красіїв (2281 монета)—Тернопільської області 124, с. 119—127, 173—181, 185—190, 197—199].

Римські монети свідчать не тільки про основні напрями зов­нішньої торгівлі слов’янських племен з Причорномор’ям і За- дунав’ям, а й про внутрішній обіг цієї монети у ранньослов’ян­ських племен. А наявні монетні скарби яскраво засвідчили на­громадження багатств в руках племінної знаті черняхівського суспільства. Отже, йдеться про інтенсивний процес утворення.класів, яке мало місце серед черняхівських племен.

Про соціально-економічне та політичне життя тогочасного населення промовляють й залишки так званих траянових валів, розміщених у Подністров’ї на території Хмельницької, Терно­пільської та Чернівецької областей. Вони виявлені на багатьох притоках Дністра: по Збручу — поблизу Сатанова, Боршівки, Кремінної, Завалля, Калині; по Ушиці — поблизу Привороття, Крушанівки; по Калюсу—поблизу Віньківців; по Смотричу поблизу Лісовод, Яромирки, Карабчиєва, Боришківців і т. д. Земляні вали в основному спрямовані в бік Дністра і часто прямо перпендикулярно до течії водної артерії.

Траянові вали могли з’явитися саме в суспільстві черняхів- ських племен, яке створило вже напівдержавний військово-по­літичний союз. Спрямовані переважно перпендикулярно до течії Дністра, ці вали могли боронити слов’янські землі в період воєн європейських племен з Римом за часів імператора Траяна (98 117 рр. н. е.), а придністровські землі — і від набігів кочових племен, зокрема від гуннської орди наприкінці IV — на почат­ку V ст. н. е.

Черняхівські племена Подністров’я і Південного Побужжя, як свідчать археологічні матеріали, знали рабську працю. Ра­бами були, головним чином, полонені. Про досить глибоку со­ціальну диференціацію ранньослов’янського суспільства II—V ст. н. е. свідчить і повідомлення Йордана про те, що в 70-х рр. IV ст. н. е. остготський король Вінітар вів війну із слов’янами, на чолі яких стояв Бож і 70 наближених до нього осіб-вельмож. Це свідчить про напівдержавний політичний характер черняхів- ського суспільства [56, с. 115].

Торкаючись питання про Антський (східнослов’янський) со­юз племен, іцо утворився у І половині І тисячоліття н. е. між Дністром і Дніпре л, зазначимо, що траянові вали були засоба­ми колективної оборони в масштабах всієї території антського державного утворення [23].