РАННЬОСЕРЕДНЬОВІЧНІ СЛОВ’ЯНИ V-VlIl СТОЛІТЬ НОВОЇ ЕРИ

Зовнішньополітичні потрясіння середини І тисячоліття H е. вплинули на матеріальну та духовну культуру слов’янських пле­мен взагалі і лісостепового Подністров’я та Південного Побуж­жя зокрема.

Деякі з них навіть схильні применшувати значення гунн- ських і аварських руйнацій на слов’янських землях. Однак за­гальні риси матеріальної культури, характерні для слов’янських старожитностей починаючи з середини 1 тисячоліття н. е., від­різняють її від черняхівської культури Il-V ст. н. е. Відбу­вається деяка архаїзація всієї культури, всього загального укладу життя слов’янських племен. Особливо відчутно це про­стежується на дослідженні масової кераміки. На зміну високо розвиненим формам гончарного виробництва черняхівців прихо­дить масовий ручний спосіб ліплення посуду. Очевидно, в про­цесі дій гуннських орд було знищено черняхівські поселення та

Рис. 23. Ранньосередньовічні пам’ятки V-VII ст. н. е. (карта-схема головних старожитностей на території лісостепового Подні­стров’я та Південного Побужжя): І — поселення; II — могильник;

/ __ Атаки* 2 — Бабин: 3 — Гордівці; 4, 5 — Горішні Шепівці: 6 — Чністровка: 7 — Задубрівка; 8 — Комарів; 9 — Кормань; 10, 11 — х. Kop-

нешти (Рухотин); 12 — Малинці; 13 — Митків; 14 — Мусорівка; 15, 15 — Нагоряни; 17 — Оселівка; 18 — 21 — Перебиківці; 22, 23 — Пригоро- док* 24 25 — Рашків; 26 — Самушин; 27 — Хотин; 28—30 — Чепоноси (Чернівецька обл.); 31, 32 — Бакота; 33, 34 — Брага; 35 Городок; 36, тт Гринчук; 38 — Гуменці; 39 — Думанів; 40 — Ісаківці; 41 — Кавеїчина 42 — Конилівка; 43 — Кремінна; 44 — Кугаівці; 45, 46 — Купин; 47 — Лісогірка; 48—50 — Лука-Врубловецька; 51 — Малинівці; 52, 53 — Наддністрянка (Гораївка); 54 — х.

Сокільці; 98 — Степашки; 99 — Харпачка; IOO — Шолудьки; IOl — Щурівці (Вінницька обл.).

ремісничі центри у зоні порубіжжя степу та лісостепу. Перервалися традиційні зв’яз­ки з Північним Причорномор’ям. Все це наклало відчутний негативний відбиток на матеріальну культуру слов’ян V—VII ст. н. е., особливо на масову кераміку. Нега­тивну роль в історії слов’янських племен середини 1 тисячоліття н. е. відіграла й аварська навала. Але навіть у цих склад­них умовах основні галузі господарства — землеробство, металургія та металооброб­ка — продовжували розвиватися.

За даними досліджень останніх років, у Південному Побужжі та Середньому По­дністров’ї було виявлено залишки понад IOO пам’яток ранньосередньовічних сло­в’ян [99, с. 83—111]. Як показали розкоп­ки та розвідкові роботи, для слов’янських селищ V—VII ст. н. е. характерне розмі­щення на перших надзаплавних терасах, поблизу черноземних грунтів та добрих па­совиськ. Розміщення цих поселень дуже нагадує топографію черняхівських се­лищ II—V ст. н. е. Крім того, в багатьох випадках простежуються топографічні збіги в розміщенні поселень черняхівського та післячерняхівського (V—VII ст. н. е.) ета­пів (рис. 23).

Більшість слов’янських селищ концент­рувалася «гніздами» по 5—7 поселень, на відстані 3—5 км одне від одного.

Житла та господарські будови на Горо- доцькому селищі мали своєрідне розташу­вання. Основним типом житла тут є напів­землянка прямокутної або підквадратної форми. В одному з кутів житла на рівні до­лівки, як правило, розміщено залишки пе- чі-кам’япкп. На поселенні знайдено вели­ку кількість ліпної ранньослов’янської ке­раміки. Серед інших знахідок — залізні но« жі, коса-горбуша, уламок наральника, наконечник дротика, шилья, цвяхи, керамічні прясла, круглі кам’яні жорна, вироби з кісток і т. ін.

На ранньослов’янському селищі в с. Устя Кам’янець-Поділь- ського району у 1968 р. нашою експедицією виявлено залишки семи напівземлянок, розміщених у два ряди вздовж берега Дні­стра. Значна частина жител і господарських споруд в Усті за­гинула внаслідок підмивання лівого берега й великих паводків у 30-х рр.

Відкриті розкопками в Усті житлові споруди являли собою напівземлянки з печами-кам’янками або вогнищами. В житлах переважав ліпний посуд середини І тисячоліття н. е. Але разом з ним зустрічалися й зразки черняхівської кераміки. Виявлено також вироби з кості, уламок залізної коси-горбуші, залізна пряжка, керамічне прясло і т. ін.

На поселенні в Бакоті Кам’янець-ПодІльського району роз­копками 1969—1980 рр. виявлено залишки ряду напівземлянок та однієї наземної будови V—VIII ст. н. е. Крім масового сло­в’янського посуду, у приміщеннях знайдено й окремі зразки черняхівської гончарної кераміки. Тут же виявлено залізні наральник, ножі, ножиці для стрижки овець, круглі кам’я­ні жорна, кам’яну ступу, кістяну лопатку, проколки та інші речі.

На правому березі Дністра ранньослов’янські поселення VI—VIII ст.

До VII—VIII ст. н. е. належить і слов’янське селище побли­зу с. Рашків Хотинського району. Поселення займає південну ділянку у заплаві Дністра. Розкопками під керівництвом В. Д. Барана у 1970—1978 рр. тут відкрито залишки понад 100 жител, ряду господарських споруд і вогнищ, розташованих за межами жител. Житла — квадратні напівземлянки. Орієнтова­ні вони по сторонах світу. Розміри їх 11 —15 м². Дослідження­ми виявлено тут і більшу будову — 6,6?4,6 м. На долівці при­міщення було розчищено пічку-кам’янку, а також дві великі глиняні печі. У приміщенні, що, очевидно, було житлом і одно­часно використовувалося для виробничих цілей, крім великої кількості кераміки VII—VIII ст. н. е. знайдено залізні ножі та значну кількість кістяних проколок.

Стаціонарним розкопкам було піддано також слов’янські селища VI—VII ст. н. е. поблизу с. Зелений Гай Тернопільської області (розкопки В. Д. Барана); поблизу сіл Семенки, Сам- чинці, Скибинці Вінницької області (розкопки П. І. Хавлюка).. У Зеленому Гаї досліджено вісім напівземлянок та піч-кам’ян- ку за межами жител; в Семснках—12 жител, сім господарсь­ких приміщень, вісім господарських ям та залізоплавильну піч; в Самчинцях—14 жител, два господарські приміщення та дві> залізоплавильні печі; в Скибницях — два житла, два господар­ські приміщення та кілька господарських ям.

Дослідження слов’янських селищ Подністров’я V—VII ст, н. е. свідчать про дальший розвиток землеробсько-скотарсько­го укладу, незважаючи на те, що вся Південно-Східна та Цен­тральна Європа зазнали руйнівних ударів кочових гуннських і аварських племен.

Археологічні дослідження останніх років на території Серед­нього Подністров’я показали, що на селищах І тисячоліття н. е. наявні і так звані перехідні старожитності від черняхівської культури до ранньосередньовічних слов’янських пам’яток V—VII ст. н. е. Зокрема, тепер уже зафіксовано комплекси кінця IV—V ст. н. е., які датовані за фібулами й своєрідним співвідношенням черняхівського й ранньосередньовічного кера­мічного посуду. Такі комплекси відкрито в Бакоті, Усті, Соко­лі, Теремцях і в інших пунктах (рис. 24). Ці матеріали пока­зують, що історико-етнографічні традиції слов’ян-землеробів епоху V—VII ст. н. е. Характерні житла-напівземлянки з печа-| ми-кам’янками, які зародилися у Середньому Подністров’ї в[ часи побутування черняхівської культури, продовжили своє^ існування у слов’ян раннього середньовіччя V—VII ст. н. е.‘ (рис. 25).

Отже, відкриті й досліджені автором та іншими археолога­ми перехідні пам’ятки середини І тисячоліття н. е. дають змогу відкинути як недостовірну [158, с. 55—58] ідею, начебто ранньо­середньовічна слов’янська культура V—VII ст. н. е. типу Kop- чак пов’язана з пшеворською традицією Повісля. [1061, Дослід- жені і систематизовані матеріали Середнього Подністров’я свідчать про місцеве коріння культури ранньосередньовічних слов’ян, генетично пов’язаних з черняхівською культурою.

Археологічні слов’янські пам’ятки V—VIII ст. н. е. у лісо­степовому Подністров’ї й Побужжі свідчать, що основою гос­подарства тогочасного населення було землеробство та присе- лищне скотарство. Землю обробляли за допомогою дерев’яного рала із залізним наральником. Серед сільськогосподарських культур значне місце належало пшениці та просу. Зернові культури жали залізними серпами, обмолот хліба вели пали­цями й ціпами. Перемелювали зерно на круглих кам’яних жор­нах.

Рис. 24. Житла Бакотського селища:

А — наземне житло № 59; /—5 — речі з житла № 59; В — напівземлянкове житло № 65; / — черінь печі; Il — плями; Ill — камені; IV — деревне вугілля. 6—9 речі з житла № 65.

Значна роль в господарстві належала і осілому скотарству. Залишки кісток тварин на слов’янських селищах свідчать, що в приселищному стаді були велика рогата худоба, коні, свині, вівці та кози. Кістки диких тварин та риб зустрічаються рідко, що свідчить про допоміжну роль у господарстві полювання та рибальства.

Наявні матеріали розповідають про розвиток у V—VIII ст. н. е. на слов’янських селищах Подністров’я і Побужжя залізо­робного виробництва. Рештки його у вигляді залізних шлаків виявлено на поселеннях в Городку, Бакоті, Дністрівці, Наддні­стрянському та в інших місцях. На поселеннях в Семенках, Самчинцях та Губнику розчищено руїни сиродутних залізороб­них печей-домниць.

Великий центр металургійного виробництва досліджено В. М. Даниленком і В. І. Бідзілею на острові Південного Бугу

Рис. 25. Фібули кінця IV—V ст. н. е.:

/ — Ружнчанка; 2, 3 — Ба кота; 4 — Кодин; 5 — Лука-Каветчннська; 6 — ТеремцІ.

поблизу м. Гайворона у 1960—1961 рр. На площі понад 3 тис. м² відкрито 25 залізоплавильних печей, розташованих у прибе­режній частині острова по дві або три разом. Біля печей лежа­ли скупчення залізних шлаків. За своїм функціональним при­значенням гайвороиські печі поділяються на два типи: агломе­раційні, в яких відбувався процес попереднього обпалу (збага­чення) залізної руди, і безпосередньо горни для відновлення заліза. Агломераційних печей було чотири. Це великі овальні в плані споруди розміром 1,2?1,4 м. У печах і навколо них зустрічаються шматки обпаленої руди. Горнів було 21. Всі вони наземного шахтного типу з глиняними стінками. В плані вони округлої або овальної форми зовнішнім діаметром 0,40— 0,45 м. Гайворонські сиродутні горни працювали на залізних рудах (лімоніт), які виявлено в горнах, агломераційних печах, а також у шести круглих ямах на березі острова. Керамічний комплекс та деякі інші побутові речі дали змогу датувати дав­ній Гайворонськнй металургійний центр у Південному Побуж­жі VI—VIl ст. н. е. [20].

Про розвиток ковальської справи VI—VII ст. н. е. свідчить піч-кам’янка, виявлена у береговому обриві на поселенні в Бакоті. В печі було знайдено чимало залізних шлаків і окремі шматки криці. Можна гадати, що в цій печі підогрівали криці перед прокуванням їх. Загалом же про ступінь розвитку ко­вальської справи у слов’янського населення Подністров’я VI— VII ст. н. е говорить висока якість готових і стандартних за­лізних виробів.

Серед слов’янських старожитностей VI—VIII ст. н. е. вияв­лено залишки ювелірного виробництва. Залишки майстерень ювелірів простежено на поселеннях в Семенках та на острові Митковському на Південному Бузі (Вінницька область). Там серед предметів ювелірного виробництва є знахідки тигельків, ллячек та ливарних форм Крім того, необхідно мати на увазі вироби з кольорових металів, які знаходимо в матеріалах роз­копаних слов’янських поселень Південного Побужжя.

f До домашніх виробництв належали, як показують матеріали ’розкопок подністровських і побузьких селищ VI—VII ст, виго­товлення масового керамічного посуду, обробка кості, каменю, прядіння та ткацтво (рис. 26).

Отже, матеріали слов’янських поселень лісостепового Под­ністров’я й Побужжя середини та третьої чверті І тисячоліття н. е. дають змогу простежити основне спрямування землероб­ського господарства, яке доповнювалось домашнім скотарст­вом, розвиненим залізоробним, ковальським, ювелірним ремес­лами, а також різноманітними домашніми промислами.

Могильники слов’янського населення лісостепового Подні­стров’я й Південного Побужжя V—VIII ст. н. е. вивчено недо­статньо. Дослідникам відомі поки що лише кілька окремих поховань. В с. Чепоноси Хотинського району Чернівецької області поблизу селища VI—VII ст. велися розкопки курган­ного могильника. Досліджено два ледь помітних на місцевості курганних насипи. В одному з курганів під земляним насипом виявлено глиняний випалений майданчик 1,1 X 1,4 м, на якому було спалено померлого. На цьому місці лежали вуглики, по­піл та рештки перепалених людських кісток. На північний схід від майданчика лежав роздавлений глиняний горщик-урна, ви­готовлений від руки. Поруч з урною VI—VII ст. н. е. під кур­ганом купкою лежали перепалені кістки померлого. Під наси­пом кургану виявлено сім вогнищ в ямках. Вони разом з гли­няним майданчиком утворюють коло діаметром близько 9 м. Вогнища мали суто ритуальний характер і пов’язані, очевидно, з обрядом поховання.

В іншому кургані в с. Чепоносах на рівні давньої поверхні, під курганним насипом, виявлено трупоспалення без урни. Біля кальцинованих людських кісток (залишок кремації) були ри­туальні ліплені від руки невеликі горщики VI—VII ст. н. е.

Рис. 26. Речі з ранньосередньовічних слов’янських пам’яток V—VII ст.:

1 — 8, ІЗ, 14 — Семенки (за П. І. Хавлюком); 9 — 12, 15, 16 — Городок.

Спалення небіжчика у цьому (другому) випадку здійснили на стороні. У верхніх шарах курганного насипу простежено залиш­ки тризни.

На землях Подністров’я відомі безкурганні поховання у Корнештах і Звинячині. Перепалені людські кістки були тут вміщені у ліпні горщики-урни VI—VII ст. н. е., закопані у неве­ликі та неглибокі овальні ямки [99, с. 109]. На Городоцькому поселенні VI—VIII ст. н е. виявлено залишки культової спору­ди. Це був культовий майданчик, розташований у північній частині поселення. Залишки споруди виявлено на глибині 0,3 м, вони складались з двох елементів: прямокутного майданчи­ка 2,3?1,5 м, вимощеного камінням з слідами обпалювання та вогнища округлої форми діаметром 1,1 м, яке прилягало до східного боку кам’яної вимостки. Вогнище мало лінзовндне дно, вирізане в материковій глині. Дно було сильно обпаленим на товщину до 7 см. Саме заглиблення вогнища було заповнено попелом, дрібним деревним вугіллям, перепаленими кістками тварин, уламками ліпного посуду Vl—VII ст. н. е. Аналогічні знахідки було виявлено і безпосередньо на кам’яній вимостці. Однак насиченість їх тут значно менша. Майданчик орієнтова­но зі сходу на захід з деяким відхиленням на північ. Можна гадати, що відкрита культова споруда була місцем, де населен­ня Городоцького ранньослов’янського селища приносило жерт­ви своїм язичницьким богам.

Щодо антропоморфних кам’яних язичницьких ідолів, то вони, очевидно, продовжуючи черняхівські традиції II—V ст. н. е., функціонували на землях Подністров’я і в V—VIII ст. н. е. Про це незаперечно свідчить кам’яний антропоморфний ідол, виявлений у 1973 р. в с. Юрківці Чемеровецького району Хмельницької області на слов’янському селищі V—VII ст. н. е. Моделювання голови, обличчя й пліч цієї скульптури дають змогу включити її у типологічний ряд між серією антропоморф­них язичницьких ідолів черняхівської культури і відомим Збруцьким Святовитом IX—X ст. н. е. (рис. 27). Отже, статуя Збруцького Святовита IX—X ст. фактично завершує генетичний ряд розвитку середньодністрянських антропоморфних ідолів І та II половини І тисячоліття, н. е.

Соціально-економічний розвиток слов’янських племен лісо­степового Подністров’я й Побужжя V—VIII ст. н. е. був, як показують дані розкопок, своєрідним продовженням тих нових суспільних явищ, які виникли ще у І половині І тисячоліття н. е. Йдеться про остаточний перехід до територіальної сусід­ської общини, виділення індивідуального землекористування та поглиблення майнової і соціальної нерівності в тодішньому су­спільстві.

Антський військово-політичний союз східнослов’янських племен у V—VII ст. н. е. зміцнює свої позиції. Його роль у міжнародних справах тодішнього світу відчутно зростає. Зок­рема, саме з антськими племенами лісостепового Подністров’я й Південного Побужжя пов’язана перемога в процесі Балкан- ських війн VI ст. н. е. слов’янського етнічного компоненту на території Болгарії [29, с. 261].

У лісостеповому Подністров’ї та Південному Побужжі поки що не виявлено найбільш ранніх середньовічних городищ схід­них слов’ян VI—VII ст. н. е. Можливо, дальші археологічні дослідження приведуть до відкриття їх. Це тим ймовірніше, що, наприклад, на землях сусідньої Волині така пам’ятка є. Це Зимнівське городище [9]. У Середньому Подністров’ї відомо городище в Ломачинцях, початок його функціонування нале­жить до VIII ст. н. е.

Під час наших розкопок в с. Устя Кам’янець-Подільського району велися, поряд з іншими, розвідувальні роботи на площі невеликого давньоруського городища XI—XIII ст. Перерізав­ши розвідувальною траншеєю майданчик городища, ми виявили в нижніх шарах типовий ранньослов’янський матеріал VI—VIII

Рис. 27. Слов'янські язичницькі кам’яні антропоморфні ідоли:

1,2— Іванківці; 3 — Калюс; 4 — Ставчани; 5 — Юрківці; б — Збруцький Святовид(типо- логічна лінія розвитку кам'яної антропоморфної скульптури II-V ст, н. е. — V-VII ст. н. е. — IX-X ст. н. е.).

ст. н. е. Отже, не виключено, що це городище почало функціо­нувати як укріплене поселення в епоху раннього середньовіччя.

Аналіз давньоруського літопису показує, що територія лісо­степового Подністров’я й Південного Побужжя була заселена племенами тнверців і уличів. Уличі займали землі межиріччя Південного Буга та Дністра. У Подністров’ї лівобережні племе­на уличів межували з тиверцями, що проживали головним чи­ном на правому березі Дністра та у межах Дністро-Прутсько- го межиріччя. «Повість временних літ» засвідчила це досить чітко: «а улучи и тиверцы седяху бо по Днестру, приседяху к Дунаеви. Бе множество их, седяху бо по Днестру оли до моря, и суть грады их и до сего дне...» [96, с. 14, 210].

Уличі та тиверці разом з іншими східнослов’янськими пле-.менами взяли в II половині І тис. н. е. активну участь у проце­сі економічної, культурної, соціальної та політичної консоліда­ції, яка привела до формування Давньоруської держави. В І процесі створення Київської Русі на південно-західних руських землях простежуються не тільки традиційні зв’язки із східно­слов’янськими племенами Подніпров’я, а й контакти із західно­слов’янськими племенами Південно-Східного Повісля й романі­зованим фракійським населенням Дністро-Дунайського регіону [157; 159; 160; 162; 167; 170]. Ці контакти сприяли взаємовпли­вам і взаємозбагаченню сусідніх племен і народів раннього середньовіччя. При цьому домінуючою лінією у розвитку пле­мен уличів і тиверців залишалися традиції побуту, економіки, й культури всього землеробського ранньосередньовічного схід­нослов’янського масиву.