СТАРОДАВНІ ЗЕМЛЕРОБИ

Приблизно в IV тисячолітті до н. е. племена лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя, як і інших суміжних ра­йонів Південно-Східної Європи, почали використовувати мідь для виготовлення знарядь праці.

Матеріальна та духовна культура трипільських племен сфор­мувалася в умовах досить складних взаємовідносин, що скла­лися між місцевими неолітичними племенами межиріччя Дніст­ра — Південного Бугу — і переселенням на ці землі задунайсько­го, балканськогр населення з розвинутим землеробсько-скотар­ським господарським укладом [16, с. 288; 54, с. 155—177].

Поселення трипільців у IV—III тисячоліттях до н. е. досить густо вкривали землі Подністров’я та Південного Побужжя

Рис. 5. Карта-схема головних пам’яток доби міді у лісостеповому Подністров’ї та Південному Побужжі: 1 — поселення; П — mo∙ гильник;

J—Бабшин; 2—Баговиця; 3—Бакота; 4—Боришківці; 5—Брага; б, 7. В. Слобідка; 8 — Глибівка; 9 — Горбасів; 10 — Голосків; 11 — Гринчук; 12 — Субіч; 13 — Демшин; 14 — Завадинці; 15 — Жванець; 16 — Завалля; 17 — Залісся; 18 — Кадиївці; Ю —Кам’янець-Подільський;-20 ■-» Кептин- ці; 21 — Китайгород; 22 — Косиківці; 23 — Круті Броди; 24 — Купин; 25 — Лука-.Врубловецька; 26 — Маліївці; 27 — Нагоряне; 28 — Патринці; 29 — Свіршківці; ЗО, 31 — Сирватинці; 32 — Сокіл; 33 — Стара Ушиця; 34 — Струга; 35 — Студениця? 36 — Устя; 37 — Фурманівка; 38 — Цвік- лівці; 39 — Чємрпівці; 40 — Чорниводи; 41 — Чорнокозинці; 42 — Юрківці (Хмельницька обл.); 43—Атаки; 44—Бернове; 45—Волошкове; 46—Гру­шівці; 47— Дарабани; 48— Кельмепці; 49— Кормань; 50 — Коновка; 5/— Ленківці; 52 — Ломачинці; 53 — Молодове; 54 — Непоротове; 55 — Ожеве; 56 — Оселівка; 57 — Пригородок; 58 — Рухотин; 59 — Селище; 60—Хотин (Чернівецька^ обл.); 61 — Байраківка; 62 — Бернашівка; 63 — Білий Камінь; 64 — Боблів; £5 — Бондурівка; 66 — Борисівка; 67 — Борщівці; 68 — Бубнівка-1 69/— Буша; 70 — В.

105 — Нетребівка; 106 — Нижчий Ольчедаїв; 107—IlO — Озаринці; Ill — Озеро; 112 — Ометинці; 113 — Перекоринці; 114 — Переорки; 115 — Пече­ра; 116 — Поіашня; 117 — Поіюки; 118 — П’ятківка; 119 — Рахни; 120 — Рогізна; 121 — Розкошівка; 122 — Садова; 123 — Сажки; 124 — Самчинці; 125 — Страііївка; 126 — Слобода-Яришівська; 127 — Стіна; 128 — Студена; 129 — Суботівка; 130 — Супрунівка; 131 — Тартак; 132 — Тока­рівна; 133 — Уланівка; 134 — Флорине; 135 — Чуків; 136 — Шсвченкове; 137 — Шолудьки; 138 — Шляхова; 139 — Ярмолннці; 140 — Яруга; 141 — Яструбиха; 141а — Кліщів (Вінницька обл.); 142 — Білівці; 143 — Боришківці; 144 — Васильківиі; 145 — Жабинці; 146 — Збриж; 147 — Козачки; 148 — Коцюбннчики; 149 — Кудринці; 150 — Лучка; 151 — Мельниця-ГІодільська (Тернопільська обл.).

(рис. 5). Щільність заселення тери­торії Подністров’я в добу міді бу­ла досить значною. Тільки у дні­стрянській частині, на території від­повідних районів Вінницької, Терно­пільської, Хмельницької та Черні­вецької областей УРСР виявлено понад 500 пам’яток трипільської культури. З кожним роком, з кож­ним новим польовим археологічним сезоном кількість трипільських по­селень зростає. С. М. Бібіков підра­хував, що у Середньому Подніпро­в’ї, наприклад, щільність заселен­ня території в часи розвиненого трипілля становила 19 чоловік на 1 м² [17, с.

^ На території лісостепового Подні­стров’я та Південного Побужжя представлені трипільські поселення раннього, розвиненого і пізнього етапів. Найраніша група трипільсь­ких пам’яток пов’язана з Подні­стров’ям. Ранньотрипільське посе­лення досліджувалось в 1945— 1950 рр. експедицією Інституту археології AH CPCP та Інституту археології AH УРСР в с. Лука- Врубловецька Кам’янець-Подільсь- кого району Хмельницької обла­сті під керівництвом С. М. Бібі- кова.

Розкопками на селищі відкрито кілька великих житлових і госпо­дарських комплексів з типовим для раннього трипілля речовим інвента­рем.

Серед масових знахідок найбільш численним і разом з тим найбільш різноманітним археологічним матеріалом ранньо-трипільського поселення Луки-Врубловецької є кераміка. Вона мас найрізно­манітніші форми. На селищі виявлено уламки посуду для збе­рігання їстівних припасів, кухонний та столовий посуд. Відзна­чимо, що на основі кераміки з Луки-Врубловецької стало мож­ливим не тільки вивчити окремі деталі господарської діяльності людського колективу, а п з’ясувати напрям давніх культурних зв’язків населення Середнього Подністров’я. Велике місце серед керамічних виробів ранньотрипільського поселення Луки-Вруб­ловецької займають антропоморфні та зооморфні статуетки, які мали ритуальне призначення. На ранньотрипільському поселен­ні в Луці-Врубловецькій було виявлено й залишки горну для випалення керамічного посуду [16, с. 20-21].

Ранньотрипільські поселення досліджувалися і на правому березі Дністра. У 1951 р. в с. Бернове Кельменецького району Чернівецької області експедицією під керівництвом Т. С. Пас- сек було проведено розкопки на поселенні ранного трипілля.

Ранньотрипільське поселення поблизу с. Ленківці Кельмене­цького району Чернівецької області досліджувалося у 1951 — 1953 рр. експедицією під керівництвом К. К. Черниш [149, с. 108]. За характером жител і основної маси знахідок селища Бернове і Ленківці дуже близькі до ранньотрипільського по­селення Луки-Врубловецької, становлячи разом з ним ранню групу пам’яток доби міді у Подністров’ї, що охоплюють хро­нологічно IV тисячоліття до н. е. До самого початку IV тисячо­ліття до н. е. (4000-3900 рр. до н. е.) відносить В. Г. Збенович досліджене ним селище в Бернашівці на Дністрі [54, с. 172—173]. На Південному Бузі ранньотрипільські пам’ятки зафіксовано й частково досліджено у Тростянці, Шкуринцях, Ладижині [53, с. 112].

Середній або розвинений етап трипільської культури (пер­ша половина III тисячоліття до н. е.) представлений у Подні­стров’ї значною кількістю пам’яток. Серед них — і добре дос­ліджені шляхом стаціонарних розкопок (рис. 6). Однією з важ­ливих пам’яток розвиненого трипілля є поселення поблизу с. Ka- диївці. Тут в урочищі Бавки, на лівому березі р. Жванчик у 1926 р. провадив розкопки М. Я. Рудинський. На схилі підви­щення було відкрито рештки наземних глинобитних жител. Се­ред кераміки переважають посудини з поліхромним розписом. Знайдені тут і так звані біноклевидні посудини. В Кадиївцях виявлено значну кількість глиняних антропоморфних статуеток [87, с. 46; 103].

В Жванці експедиція під керівництвом Т. Г. Мовші відкрила кілька культурних нашарувань, в тому числі й часів розвинено­го трипілля. Тут знайдено рештки наземних і заглиблених в

Рис. 6. Знахідки з пам’яток трипільської культури Середнього Подністров’я; і, 2 — глиняні жіночі статуетки (Маліївці, Кам’янець-Подільськнй); 3, 4 — крем’яні скребки (Голосків); 5 — зооморфна статуетка (Романів); 6 — рогова мотика (ЖванецьН 7, 8 — крем’яні сокири (Миньківці); 9 — крем’яний серп (Западинці); 10, 11 — розпис­ний керамічний посуд (Бернашівка); 12, 14 — керамічний посуд (Ходорівні); 13 — крем'яний ніж (Абрикосівка).

землю жител з типовим набором речей. Важливими пам’ятками розвиненого трипілля є залишки трьох гончарних печей — гор­нів. В них (в обпалювальних камерах) in situ знайдено уламки трипільського поліхромного посуду [80].

На правому’ березі Дністра є поселення Поливанів Яр-—ду. же важлива пам’ятка середнього трипілля. Розташоване воно поблизу с. Молодове Кельменецького району Чернівецької об­ласті. Досліджувалося поселення експедицією AH CPCP у 1949—1951 рр. під керівництвом Т. С. Пассек. Тут відкрито 20 наземних глинобитних жител та шість напівземлянок з типовим набором кераміки, кам’яних, крем’яних, кістяних знарядь й по­бутових речей. На поселенні в Поливановому Яру археологічно зафіксовано й залишки стародавньої майстерні для обробки кременю й виготовлення знарядь праці з нього.

Стаціонарно досліджувалося й поселення розвиненого три­пілля Кліщів, розташоване на лівобережжі Південного Бугу у Тиврівському районі Вінницької області. В процесі розкопок 1969—1972 рр. відкрито 48 жител і 17 господарських споруд із значним речовим інвентарем [51].

Пам'ятки розвиненого етапу трипільської культури відомі й у багатьох інших пунктах на території лісостепового Подні­стров’я та Південного Побужжя в селах: Бортівці, Буша, Ви- ла-Ярузькі, Вищеольчедаїв, Воєводинці, Григорівна, Дерешове, Довжок та ін. (Вінницька область); Баговиця, Бакота, Бориш- ківці, Брага, Глибівка, Голосків, Завалля, Китайгород, Сокіл та ін. (Хмельницька область); Бедриківці, Білівці, Більче-Золоте, Верхняківці, Голігради (нині Червоногради), Городок, Добров- ляни, Збриж, Зозулинці, Кудринці та ін. (Тернопільська об­ласть); Атаки, Бабин, Брідок, Волошкове, Грушівці, Дарабани, Дорошівці, Кормань, Коновка, Ломачинці, Непоротове, Ожеве та ін. (Чернівецька область).

Пізній етап трипільської культури (II половина III Тисячо­ліття до н. е.) представлений у Придністров’ї групою пам’яток. Одним з добре вивче: их поселень цього етапу є Цвікловецьке (с. Цвіклівці Кам’янець-Подільського району). Експедицією під керівництвом Т.

Досліджено також дві напівземлянки, кілька господарських та сміттєвих ям, культову глинобитну вимостку-жертовиик за межами жител та ритуальне поховання з трупоспаленням. Ма­теріали поселення в Цвіклівцях фіксують поступовий перехід від великих глинобитних жител до невеликих напівземлянок. В ке­раміці поступово зникає мальований посуд, з’являється—при­крашений відбитками шнура та ямками, нанесеними спеціаль­ним штампом. На цвіклівецькому пізньотрипільському поселен­ні виявлено й унікальний за своїм науковим значенням речовий скарб, що складався з серії кістяних намистин, мідних прони- зок та браслетів. Ці речі знайдено безпосередньо на поселенні у пізньотрипільському горщику [79].

Пізиьотрипільське поселення досліджувалось і на правому •березі Дністра в с. Звенячин Застанівського району Чернівець­ко

кої області. Тут під час розкопок 1953—1955 рр. експедиція під керівництвом Ю. М. Захарука виявила залишки житлових та господарських об’єктів, зібрала велику кількість типової пізньо- трипільської кераміки, чимало кам’яних виробів — сокир, доліт, стріл і т. ін. До пізнього етапу трипільської культури належить і ряд інших пам’яток у Придністровському і Південно-Бузькому лісостепу. Це поселення в селах Кліщів, Печора, Сандраки, Стратиївка (Вінницька область); Гусятин І, Малі Вірмени, Пат- ринці, Отроків (Хмельницька область); Митків, Товтри, Приго- родок (Чернівецька область); м. Бучач, в селах Касперівці, Ko- шилівці-Товдри, Семенів (Тернопільська область).

Аналізуючи рівень та характер господарства трипільських племен, С. М. Бібіков висловив думку, що поряд з мотичковим у енеолітичного населення Південно-Східної Європи мало розви­ватися й орне землеробство. Землю, як показує дослідник, три­пільці могли неглибоко зорювати при допомозі дерев’яного рала і парної упряжки великої рогатої худоби [17, с. 56—57]. В три­пільському господарстві культивувались два види пшениці — м’яка та тверда, ячмінь, просо, бобові. Відбитки соломи в гли­няній обмазці будівель й горілі зерна цих культур виявлено на трипільських поселеннях Подністров’я та Південного Побужжя. Тваринництво було представлено всіма головними сільськогос­подарськими видами.

Археологічні матеріали Подністров’я дають також можли­вість вивчати розвиток ремісничої діяльності трипільців в умо­вах родоплемінного устрою їх. У трипільських племен, наприк лад, вже розпочалося виділення керамічного ремесла із сфери домашнього виробництва. Про це незаперечно свідчать гончар­ські горни, виявлені на поселеннях в Луці-Врубловецькій та Жванці (Хмельницька область). Та й сама різноманітність форм керамічних виробів трипільців та висока якість їх свід­чать саме про ремісничу діяльність, а не про домашнє виробни­цтво. Вражають симетрія та продуманість пропорції посудин,, досконала якість глиняного тіста та розпис посуду фар­бами.

Можна думати, що трипільські майстри-керамісти виготовля­ли посуд, користуючись вже примітивним гончарським кругом. Вони могли використовувати і якісь інші пристосування для то­го, щоб надавати виробам необхідної симетрії та чіткості форм. М. С. Борковський, наприклад, виявив на трипільських посе­леннях в Ходорівцях і Голоскові (Хмельницька область) шаб­лони з мергелю, які можна було використовувати при формуван­ні трипільського посуду [21, с. 69]. Можливо, що обертання шаблону навколо посуду й зумовило появу гончарського круга. Аналогічні спостереження щодо техніки керамічного виробницт­ва маємо й при дослідженні трипільських поселень Молдавії [71, с. 126—129]. Отже, цілком очевидно (особливо після відкрит­тя трипільських гончарських горнів), що керамічне ремесло було* у трипільців общинним і спеціалізованим.

На території Подністров’я відомі спеціальні місця видобуван­ня кременю і давні майстерні з виготовлення крем’яних знарядь на трипільських поселеннях. Студеницькі печери, наприклад, були місцем розробки кременю не тільки у пізньому палеоліті,’ айв добу міді. А залишки майстерні з виготовлення крем’яних знарядь досліджено, як зазначалось, на трипільському поселен­ні Поливанів Яр. На поселенні в Цвіклівцях також відкрито залишки житла майстра, який застосовував у своїй роботі ве­лику кількість крем’яних свердел. Отже, у трипільському су­спільстві виділяється відповідна общинно-реміснича галузь ви­робництва [17, с. 61].

Для вивчення майнового розшарування у трипільських пле­мен Подністров’я важливі речові скарби. Цвікловецький скарб, як зазначалось, містив мідні браслети, пронизки та намистин­ки, а також прикраси із зубів благородного оленя, черепашок молюсків і вапняку [79, с. 163—168].

У с. Рингач (Чернівецької області) в посудині було знайдено скарб з восьми мідних трипільських сокир. Речовий скарб було виявлено в Городниці II (Тернопільська область). В ньому бу­ли мідні сокири, вістря та прикраси [17, с. 61]. У Молдавії вияв­лено багатий трипільський речовий Карбунський скарб, що скла­дався з 852 речей, з яких 444 виготовлені з міді. Серед речей Карбунського скарбу мідні сокири, спіральні браслети, диски, платівки, буси, антропоморфні зображення. Є тут і сокири з білого та кольорового мармуру, частини намиста з кісток оленя та морських черепашок [115].

Зазначені речові скарби Подністров’я та інших суміжних територій є переконливим свідченням глибокої майнової дифе­ренціації, що розвинулась у родоплемінних об’єднаннях трипіль­ського населення IV—III тисячоліть до н. е. Отже, соціально- економічний розвиток стародавніх землеробських трипільських племен лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя, як і інших суміжних районів Південно-Східної Європи, не можна уявити тільки у традиційних формах родового ладу. В суспіль­стві трипільських племен вже почали руйнуватися первісно­общинні порядки й зароджуватися тенденції приватної влас­ності. Це і знайшло свій вияв у розвитку общинних ремесел і в нагромадженні перших багатств. Суспільні інститути трипіль­ських племен відбивають, мабуть, перехід від матріархату до патріархату. Вони регулювали й визначали норми суспільного життя всередині роду і сприяли підтриманню тісних контактів між племенами. Стародавні трипільці-землероби Подністров’я та Південного Побужжя залишили у своїх пам’ятках і чимало матеріалів, які проливають світло на духовну культуру населен­ня доби міді. Це, передусім, орнаментальні мотиви в кераміці, жертовники, а також обряд давніх поховань. Зародження ма­льованої кераміки як комплексу складних і різноманітних ідео­логічних уявлень було важливою історико-культурною подією 1109, с. 13-34, 24-48].

Підкреслимо, що в різних своїх проявах культура трипільсь­ких землеробських племен фіксує, з одного боку, нагромадження певних емпіричних господарських знань, а з другого—звернення до незрозумілих для людини сил природи, від яких залежало благополуччя колективу. Таке складне переплетіння багатовіко­вого людського досвіду з неспроможністю збагнути причину тих чи інших природних явищ і є характерною особливістю іде­ологічних уявлень стародавніх землеробів Подністров’я та Пів­денного Побужжя, як і багатьох інших тогочасних племен Пів­денно-Східної Європи.

Серед величезної кількості матеріалів трипільських племен значну роль у розкритті духовної культури тогочасного населення має семантика орнаменту на кераміці. Трипільський орнамент _чдуже різноманітний і складний. Для його смислової дешифровки необхідно залучити етнографічний матеріал з народного мис­тецтва, що містить в собі чимало елементів, які зародилися са­ме в трипільську епоху. Стародавні землероби доби міді, як по­казують дослідження, могли висловити в своїх орнаментах дуже багато понять: зміну дня і ночі, світла і темряви, зміну пори ро­ку. В лексиконі трипільців, очевидно, вже були такі поняття, як небо і земля, сонце, зоря і місяць, холод і спека, дощ і вітер, поняття часу, послідовності подій і т. ін. [109, с. 25]. З розвитком землеробства у трипільців життя людини потрапляє у безпосе­редню залежність від сил природи, зокрема — від неба, сонця, небесної вологи — дощу. Безсилля перед природою породило дві серії аграрних обрядів: одна пов’язана з родючістю землі й охо­роною посіву; друга — з драматичними обрядами звернення до неба і принесення жертв тощо.

В орнаментиці трипільського керамічного посуду зображено різні символічні знаки, пов’язані із землеробським характером господарства і певним розумінням світу. Це, передусім, зобра­ження сонця, місяця та рослинності. Сонячні (солярні) знаки представлені у трипільському посуді всієї Південно-Східної Єв­ропи, в тому числі Подністров’я та Південного Побужжя. Вони подаються в орнаментиці у формі кола або кількох концентрич­них кіл, часто з хрестом всередині. Пізніше з’являється знак сонця у вигляді колеса з шістьма спицями. Місячні знаки зоб­ражені у вигляді півмісяця. Знаки рослин — деревця з піднятим гіллям, «ялиночкою», колосся й хрестовидне листя. Символіка всіх перелічених зображень зрозуміла — вона уособлює ідею життя, зростання плодоносної сили землі [109, с. ЗО].

Отже, орнаментиці трипільського посуду IV—III тисячоліть до н. е. у лісостеповому Подністров’ї та Побужжі, як і на су­міжних землях Правобережжя України, простежується досить складна, як на ті часи, смислова основа. Це означає, що розумо­ва діяльність давніх землеробів була на такому рівні, що вони могли синтезувати уявлення про природні явища і світ загалом.

Цікавою знахідкою є сокира з мергеля, виявлена М. С. Бор- конським на поселенні розвиненого трипілля поблизу с. Дере- 2 ш і і ₃₃ в’яне Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Со­кира має на своїй поверхні спеціальний, очевидно, смисловий орнамент. На одному боці по всій поверхні сокири є спеціально прокреслені в давнину лінії. Вони розходяться радіально від центру — отвору для рукоятки. Крім того, на лицьовому боці чіт­ко читаються три паралельні заглиблені лінії: одна у верхній частині (біля обушка), друга — нижче від середньої частини со­кири і третя — біля самої основи (леза). Такі ж паралельні за­глиблені лінії читаються і на зворотньому боці сокири. Зрозу­міло, що мергелева сокира з Дерев’яного і символічний малю­нок на ній розповідають про світогляд давніх землеробів-три- пільців. Рисунок у верхній частині сокири, очевидно, символізує сонце. Щодо трьох врізаних паралельних ліній, то вони, мабуть, відбивають уявлення давніх про трьохярусність світу (небо, по­вітряний простір і земля). Цікаво, що в малюнку на лицьовому боці сокири простежується зв’язок сонця та його благодатних променів із землею.

• Культову пам’ятку часів трипільської культури було відкрито Г. Осовським поблизу с. Більче-Золоте Борщівського району Тернопільської області у печері Вертеба. У вхідній частині цієї печери на глибині 2 м було виявлено рештки великого вогнища, а також речовий інвентар трипільської культури. Своєрідні роз­писи на знайденому тут посуді. Вони зображують оленів. Знай­дено прикраси у вигляді голови бика, кістяне намисто тощо.

Для розуміння ідеологічних уявлень та релігійних вірувань трипільських племен Подністров’я та Південного Побужжя важ­ливу роль відіграють скульптурні зображення. Серед антропо­морфних глиняних статуеток трипільців панівне місце посідає зображення жінки. Глиняні жіночі статуетки присутні на кож­ному трипільському поселенні. Серію таких скульптур виявив С. М. Бібіков на ранньотрипільському поселенні в Луці-Врубло- вецькій. Ці глиняні скульптурні зображення мали, без сумніву, ритуальне призначення. Схематизм зображень уживається тут з натуралізмом при змалюванні окремих деталей. Цікаво, що в глині жіночих статуеток із Луки-Врубловецької є відбитки зе­рен злакових культур. Отже, обожування жінок було, очевидно, в першу чергу пов’язано з ідеєю про родючість.

Аналогічні скульптурні зображення походять з ряду інших трипільських поселень (Голосків, Брага, Ходоровці, Жванець, Цвіклівці, Кадиївці, Бакота та ін. Хмельницької області; Oce- лівка, Ленківці, Бернове, Поливанів Яр та ін. Чернівецької об­ласті; Кошилівці та ін. Тернопільської області; Талалаївка, Bep- бівка, Криштопівка та ін. Вінницької області).

Значне місце серед пам’яток язичницької релігії давніх зем­леробів Подністров’я й Південного Побужжя належить спеці­альним жертовникам. Як показують матеріали археологічних розкопок, свої жертовники трипільські племена зводили і У житлових приміщеннях і за межами їх. Як правило, основою жертовників були вимазані глиною з опаленою поверхнею ок-

руглі, прямокутні та хрестовидні підвищення. Саме поблизу цих підвищень-жертовників і знаходять у переважній більшості ритуальні предмети і, зокрема, глиняні жіночі статуетки. У По­дністров’ї залишки трипільських жертовників і жертових місць виявлено на поселеннях Лука-Врубловецька, Цвіклівці Хмель­ницької області; Ленківці, Магала Чернівецької області та в інших пунктах.

Про релігійні вірування трипільських племен IV—III тисячо­літь до н. е. розповідає і обряд поховання. На території По­дністров’я виявлено поки що поодинокі поховання трипільців в селах Лука-Врубловецька та Цвіклівці. Пов’язані з житлами, вони мали, безсумнівно, магічне, жертовне значення [16, с. 198; 77, с. 215—217].

На правому березі Дністра, в межах Чернівецької області кілька трипільських поховань дослідив Б. О. Тимощук. Поблизу сіл Круглика, Ставчан і Керстенців Хотинського району під його керівництвом розкопані кургани, під земляними насипами яких виявлено давні могильні ями. У похованнях розвиненого етапу трипільської культури мерці лежать на спині, а ноги їх трохи зігнуті в колінах. Місця поховань обваловані невисокими кіль­цевими насипами, що символізували, очевидно, сонячний диск і були пов’язані з поклонням давніх язичників-трипільців сонцю [130]. Таким чином, в обряді захоронень трипільських племен Подністров’я простежуються язичницькі ідеї обожнення сонця, принесення жертв на честь божеств, від яких залежало госпо­дарське благополуччя.

Трипільські племена IV—III тисячоліть до н. е. внесли ваго­мий вклад у розвиток продуктивних сил населення Південно- Східної Європи. Історико-культурна традиція трипільців впли­нула і на сусідні центральноєвропейські землі. Під впливом до­сягнень трипільського населення Подністров’я сформувалась, зокрема, і культура волинсько-люблінської мальованої керамі­ки [161].

Матеріальна і духовна культура стародавніх землеробів Подністров’я та Південного Побужжя залишила настільки ва­гомий та рельєфний слід, що окремі елементи (зокрема госпо­дарські, побутові, орнаментальні та ін.) пройшли крізь тисячо­ліття і зафіксувалися в археологічних пам’ятках ранніх слов’ян і Давньої Русі, а також, навіть, в етнографічних матеріалах XIX-XX ст.