VI. Залізна доба.

А. Гальштатська культура.

Під льокальною назвою гальштатської культури криється далеко ширше хронольогічне поняття, яке означує підставову культуру ранньої залізної доби в середній Европі та пригадує культурну єдність сих країв приблизно в часі цілої першої поло­вини першого тисячеліття до Xp.

В добі гальштатських впливів, що відповідає скито-сармат- ським часам на Великій Україні, зустрічаємо про наші землі вже перші історичні згидки. R саме Геродот оповідає, що в часі його побуту над Чорним Морем (в половині V ст. пер. Xp.) сидів на північ від східніх Карпат, десь на нинішній Волині та Поділлю, великий нарід Неврів. З його історії знаємо тільки те, що Скити витиснули його дальше на північ і в половині Vll ст. він осів у сусідстві Будинів. На його місце прийшли тоді в горішнє Подністровя від Балтійського моря східно-германські Бастарни. За нашими західніми межами розвивається тоді мо­лодша фаза лужицької культури з двома своєрідними окремими керамічними групами в околиці Кракова й Тарнобжегу. Знаємо з неї лише тілопальні погребища, переважно на пісках, де попельниці зложені просто в землі й часто прикриті мискою. Біля них дрібнійший глиняний посуд, по більшій части кухлики з високим ухом. Щораз то частійше подивуються залізні дари. До молодшої фази гальш гатської доби (VIII—Vl ст.) належить типове попельницеве поле у Квачалі (пов. Хшанів), а інші два, у Свиднику та Новім Санчі, лежать просто на закарпатському шляху, біля устя Попраду до Дунайця, і с доказом експанзії лу­жицького населення в долину Дунайця горі рікою і дальше за Карпати.

Висоцька культура, яку приписували колись Словянам (Hi- дерлє), — се типова наша галицька гальштатська культура і її, в навязанню до Геродотової історії, можна би приписати Неврам, хотяй зложилися на неї культурні здобутки аж трьох народів: Траків, носіїв лужицької культури та Скитів, про яких буде мова пізнійше. Її погребища є плоскі, рідко з камінним обложенням, і на них—під трацьким впливом—змінив лужицький нарід обряд тілопалення частинно на погребання. Останки знищених се­лищ подивуються часто на піскових надмах (Почали біля Золо- чева). У численній гробовій кераміці переважають лужицькі форми, на яких видно часто трацький вплив у виді біло інкру­стованого геометричного орнаменту. При тім зустрічається богато мініятурного глиняного посуду: малесенькі двостіжкові та валь- цевидні пукаті попельниці, півкулисті черпачки з великим ухом, дірковані цідилка, пташкн-забавки на високій ніжці й без неї та глечики-двоячки і троячки. Між бронзовими виробами стріча­ються часто глиці з великою спіральною й маленькою рурковидною головкою, спіральні дротяні й тасьмові браслети, кручені гоубші на-

Vih

Висоцька культура

La culture du type Cechy — Vysocko

Бронзов, предмети з погребища у Белзци, пов. Зо- лочів: 1. Лита штабка сирівия- 2 Стрілка. 3. Бляшана спіраля.

Золота фібула зі скарбу у Михалкові, пов. Борщів Fibule еп or de Mychalkiv, distr. Boichtchiv

За Гадачком — flpres Hadaczek

шийними з розігнениии на зовні й розклепаними кінцями; рідке подибуються бритви з вирізуваною ручкою (Белзець біля Золо- чева). З заліза появляються перші вигнуті ножики та круглі й гранчасті голки й шила. Бронзові ковтки в виді зігнених гво- здів з головками, тригранні стрілки та деякі керамічні елементи вказують на нові культурні впливи зі сходу. Були се Скити. Вони перейшли у Vl—V ст. мабуть з Київщини кількома ва­тагами Збруч та дісталися в західньому напрямі може аж за Буг (Сокальщина, Бобреччина). Взагалі на захід ішли вони трьома дорогами: через Збруч до Галичини та на Словаччину, через Молдавію та ойтошський провал до Семигороду й на Закарпаття та через бесарабські й волоські степи до Малої Валахії, Банату й Болі арії. На,київське" походження наших знахідок вказував би однаковий похоронний звичай, а саме могили 3 похоронами (Бурдяківці — Кругле, Сапогів, Городниця) і з тілопаленням (Дуплиська) побіч себе. Одначе в сих могилах нема кінських по­хоронів і тому треба мабуть уважати якраз сих,Скитів* (Геро- дотових „Скитів-орачів*) за підбитих Скитами Словян, що потвер­джують також останні досліди над топографічними назвами. їхнє відношення до місцевого трацько-лужицького населення було більше мирного характеру, бо їхні металеві вироби та принесені ними грецькі амфори розходилися широко поміж місцевим насе­ленням і навпаки, вони переняли від автохтонів деякі керамічні форми, як копчені пукаті начиння, подібні до віляновських по- пельниць, та кухлики з високим ухом, яких форма переживається мабуть ще в нинішньому деревляному посуді Гуцулів. Та поява сих,Скитів* вплинула відємно на інтензивні досі торговельні звязки східньої Галичини з Закарпаттям. На цілому північному Підкарпаттю не зустрічаємо ні одного бронзового скарбу, а на чергу прийшла тепер очевидно західня частина краю.

ковину, а також і Мармарощнну, замешкували у гальштаті ма­буть Койстобоки.

Можливо, що Tm требаб приділити спеціяльний тип трацькоТ кераміки, яку знасмо досі тільки з Голіградів, Зазулинець, Залі- щик та Новосілки костюкової заліщицького та з Городниці горо- денського повіту. Чорна лискуча поверхня черепків з широкими рівнобіжними жолубками нагадує сильно чеську кновізьку кера­міку і гальштатськоТ доби, але є безсумнівно закарпатського походження, бо богато цілих посудин сього типу є в музеях Се­мигороду (Сулімірський). Недавно тому відкрив Козловський у На­звиськах біля Городенки три чотирокутні ліпянки з часів сього трацького гальштату. Ix шатровий дах був піддержуваний кіль­кома парами стовпів, а з плитшого Tx передсінку на причілку входилося до глибше вкопаної хати. Стіни сеї хати були плетені з хворосту, вимазані глиною, змішаною з соломою, і відтак ста­ранно білені. Одначе між ними знайшлася й звичайна овальна землянка. Сам дослідник зачисляє їх до культури типу Чехи — Висоцько, опираючися на їх мегароновім лужицькім типі, але з до­теперішніх дослідів знаємо, що висоцька культура не дісталася була зовсім на південний беріг Дністра.

Третім народом (побіч носіїв лужицької культури та „Ски­тів*), що в гальштатській добі зявився у Галичині із Холмщини, був германський нарід (може Бастарни), що приніс із собою культуру гальштатських тілопальних скринько- вих гробів з лицевидними попельницями.

На Закарпаттю переживалася під сю пору третя й четверта доба наддунайського гальштату (С—D) по хронольогії Райнеке, що обіймалася часово VTIl—Vl ст., себто час перших початків грецьких кольоній на північних берегах Чорного Моря. Одначе досі маємо дуже мало знахідок, які можна би з цілою певністю зачислити до сих двох молодших періодів наддунайського галь­штату, стверджених Павлом Райнеке головно на південно-німець­кому матеріялі. Про життя та гроби не вміємо ще майже нічого сказати і лиш у скарбах зустрічаються деколи предмети, які можна стилево сюди причислити. Такими є на пр. кручені брон-

IX

зові нашийники з Габжан у шариській столиці та залізні сокири з Велької у спіжській землі.

Опріч автохтонних гальштатських памяток зустрічаємо на За­карпаттю також нечисленні сліди культури Скитів, про яких прихід у карпато-дунайські краї після VII ст. пер. Xp. говорилося вже висше. Ce залізний штилет з Мрданова у бережській столиці, найдений разом з імітацією тетрадрахми Пилипа Македонського, другий штилет із узпря Гат і тригранні вістря на стріли з Mo- най, найдені вже разом з лятенським ножем. Зате поза політич­ними межами нинішнього Закарпаття лишили Скити по собі далеко більше слідів у столиці сабольчській, гайдуській, 6od- шодській, новоградській, пештенській, арадській і жальській, себто головно над горішньою й середньою Тисою та в Семигороді. Є се типові штилети зі серцевидною охороною руки, тригранні вістря на стріли, бронзові зеркала, кітли, калатала й відзнаки прапорів.

Розглядаючи антропогеографічні відносини на Закарпаттю у гальштатську добу бачимо, що тепер заселені ті самі околиці, що були заселені і в бронзовій добі. Найбільшу густоту населення та найбільше бронзових скарбів має долина Ляторчі (околиці Мукачева) та край на південь від неї у закруті Тиси. Друге скупчення знахідок бачимо над горішньою Тисою в око­лиці Мармароського Сиготу; є се бронзові скарби з Калин і Po- насеку, великий золотий скарб із Сарвасова та поодинокі зна­хідки бронзових предметів із Слятини, Мармароського Сиготу й Ронасеку. У Слятині, Ронасеку та Мармароському Сиготі най­шлися бронзові мечі ліптавського типу, а в скарбах у Сарвасові Лрхеольогія З та Калинах самі прикраси. Тому що нема ще знахідок із поло­женої дальше на схід долини р. Вишової, годі покищо доказати, чи тими околицями йшла дорога до низинної части південної Буковини, чи може йде у сьому випадкови лише про постачання потрібних предметів якійсь громаді людей, що працювали у зна­них уже тоді копальнях соли на Мармарощині.

Б. Лятенська культура.

Друга половина 1-го тисячеліття пер. Xp. се доба найбільшого розвою політичної могутности кельтійських народів, що замеш­кували тоді значну частину середущої Европи, у сьому Чехію, Моравію, Шлеськ, Словаччину й Данію, та знали й цілу Галичину. Вони мали свою культуру, розвинену високо на домашньому галь- штатському підкладі під сильним впливом культури грецької, та розносили її по Европі при помочі воєнних виправ і сильно роз­галуженої торговлі. Внаслідок сих цивілізуючих кельтійських впливів розвинувся майже в цілій середущій та північній Европі окремий, опріч деяких місцевих відхилів, досить одностайний степени доісторичної культури, названий по типовій знахідці на мілині La Tene у найшательському швайцарському озері л я- тенською культурою.

В часі тривання у нас впливів лятенської культури, в цілій другій половині останнього тисячеліття пер. Xp., творила Гали­чина разом зі Шлеськом одну культурну провінцію, принимаючи від нього воєнним та торговельним шляхом усі здобутки нової культури. Кельти дісталися сюди з південного заходу через Мо­равську Браму. Одначе на початку сеї доби настала найбільша депресія клімату, завдяки чому піднеслися води, розширилися мочари та змогутніли праліси, і мабуть тому маємо так мало зна­хідок із сього часу.

Перші впливи лятенської культури появляються у нас у за­хідній частині краю і є слідні вже в першій лятенській добі, названій степенем „В“ по хронольогії Павла Райнеке. Вони про­являються спершу тільки в переняттю місцевим населенням деяких фібул та вістер на спис від сусідніх Кельтів, при одночас­ному вживанню ще гальштатської кераміки, а тільки згодом сей вплив стає більше проникаючий і можна говорити вже про кель- тійську іміграцію. У західній Галичині знайдено в хшанівському повіті (Янковичі) на пісковій надмі сліди селища з черепками посуду, робленого зі сивої відмуленої глини вже на гончарському колі, між якими подибався кусок бронзової старо-лятенської фі­були та половина намистини з темносинього скла. Друга залізна старо-лятенська фібула знайшлася на Волині у житловій ямі на селищі біля с. Зимне (пов. Володимир).

Германська іміграція Бастарнів та Скірів з північного за­ходу, якої сліди ми вже бачили з кінцем гальштатської доби у Камінеччині в виді культури з тілопальними скриньковими гробами, влилася тепер широким руслом через Холмщину та Сандомирщину у середущу Галичину та принесла зі собою ще другий тип похоронів, а саме підкльошеві гроби з тіло- паленням. Іх назва походить з того, що попельниця зі спаленими кістками є стало прикрита глиняним кльошем (оберненою горі дном мискою) і буває часом обложена камінням, але найчастійше стоїть просто в землі, у плиткій ямці, вимощеній деколи камінням. Сліди таких двох погребищ зі скупими дарами з заліза, бронзу та кости знайшлися на правому березі долішнього Сяну (Бєліни, Зволяки). Кераміка в них роблена вже на гончарському колі зі сивої, відмуленої, добре випаленої глини. Інші підкльошеві гроби знайшлися дальше на схід, у Сокальщині (Ульвівок), а найбільше на південь висунені подибуються на південь від Львова, у Боб- реччині. Попельниця зі Звенигороду у сім повіті має форму до­сить високого пукатого горшка з гладженою низькою шиєю та шорсткою прочою поверхнею. Подібна попельниця є знана і з лі­вого берега долішнього Сяну (Тарнобжег). Одначе там відкрито і скелетовий гріб, в якому знайдено залізне умбо щиту з обло- маним шпилем, ритуально тричі зігнений залізний меч, вістря на спис і ніж. Треба зазначити, що в цілій лятенській культурі вживалося у нас майже виключно заліза, і то не лише до ви­робу збруї та господарського знаряддя—головно численних но­жиків та списів, яких знайшовся мабуть цілий скарб у Ліську над горішнім Сяном, — але також до прикрас, як фібули та спряжки до ременів. Бронзові вироби були досить рідкі, а зо­лота й срібла тоді зовсім не знали.

Споріднена з підкльошевими гробами культура скринькових гробів, занесена до нас германськими боевиками вже у галь- штаті, дісталася тепер аж на Поділля, де залишила по собі ду­же скромні сліди. Досі знаємо тільки один такий гріб з Увисли біля Гусятина, що знайшовся на тілопальному погребищі ви- соцької культури. Селищ, приналежних до обох описаних гер­манських культур, досі у нас ще не знаємо.

У східній Галичині була у ранній лятенській добі напевно жива ще висоцька культура, яка мабуть не дала народови під- кльошевих і робів посунутися дальше на схід, а попри неї жили там також ще й „Скити".

У середній лятенській добі появляються у нас перші взагалі монети, і то цілими скарбами, що є безперечне кельтійським імпортом. Ce переважно золоті, а також і срібні імітації грецьких монет IV ст. пер. Xp., головно срібних тетра­драхм Пилипа Il Македонського (359—336) та золотих статерів його сина Олександра Великого (336—323). На випуклій стороні мають вони голову в шоломі, а на вгнутій їздця на коні та наслідувані грецькі букви. Знаємо їх досі з двох нахідок. Ce скарб золоіих та срібних монет (у сьому імітації тетрадрахми Пи­липа II) зі Скоморох біля Сокаля, та срібна імітація тетрадрахми Пилипа Il з Липовець пов. Перемишляни. На лиці у неї бородата голова у лавровому вінці в право, на рубі їздець на коні в право, а кругом нього наслідувані грецькі букви.

До нас, а також і на Україну, дісталися Кельти із Закар­паття через семигородські провали і виперли тоді Скитів назад на Київщину, що мало в наслідку довговічну перерву культур­них зносин надчорноморських Греків з українським заходом. На­разі знаємо дуже мало їх слідів з того часу. Ce тільки середно-лятен- ська бронзова фібула з Городниці городенського пов. та подібна фі­була, знайдена разом зі скляним браслетом у північній Буковині (Сте- фанівка). Третя середнолятенська бронзова фібула найшлася мабуть у гробі, разом з умбом у західній Галичині (Тичин біля Решева). Сучасна з сими знахідками бронзова корона з Залісся біля Бор­щева є мабуть місцевою імітацією якогось західно-германського первовзору. В західній Галичині сиділи Кельти мабуть досить довго, на що вказують правдоподібно їхні назви рік: Раба, Ропа, Сян..

У пізній лятенській добі опанувала кельтійська культура також середнє Повисля аж по Буг та майже цілу Галичину. З того часу знаємо з західньої Галичини тілопальний (?) гріб боевика (Ядовніки, пов. Домброва) з богатим інвентарем, на який зложився орнаментований залізний меч, три залізні ножики, два залізні списи, кусок залізної бляхи, спіралька бронзової фібули (?) та черепя глиняного орнаментованого посуду, робленого без гончарського кола і зле випаленого. Другий гріб знайшовся у пов. Ліманова (Слупя), але з нього знаємо тільки про залізний, ритуально двічі зігнутий меч, нині вже затрачений. Близше на­ших західніх границь не знаємо з пізньої лятенської доби ні­якого певного гробу ні селища, лиш кілька окремих знахідок,

а саме: середно-лятенська бронзова фібула з пізно-лятенським умбом (Тичин, пов. Решів), залізна фібула (Камениця, пов. Яро­слав), невідомі нам близше знахідки з Ґурки, пов.Ніско, та оди­нокий у Галичині фрагмент богато орнаментованої бронзово посудини з Лежайська, пов. Ланцут. Із східньої частини краю знаємо знову два богаті тілопальні погребища. В Сухоставі над Збручем найдено перед кількома літами при пільних роботах богато попельниць, горшків і печей кельтійської культури, а 1930 р. відкрито у Гриневі, пов. Бібрка, богате вандальське, вже лятенсько-римське погребище, з якого збереглася з лятен- ських річей одна ціла гладка двостіжкова чорнена попельниця з ушком, роблена на гончарськім колі, з легко гранчастою кри- сою, залізний двічі зігнутий орнаментований меч з останками бляшаної піхви, кілька залізних ножиків, умбо з головчастими цвяхами, два орнаментовані залізні списи та залізна гудзикова острога І ст. по Xp. По одному залізному списови знайдено у Підгаєччині (Маркова) та біля Заліщик (Дрогичівка); другий із них, з хвилясто викроєним вістрям, є бургундського типу.

Наприкінці старої ери появляється в межах Галичини нове германське племя. Були се Вандали, що з кінцем гальштатської доби вийшли були з Зеляндії та Ютляндії, опанували Шлеськ, і пручи дальше на схід дісталися на Холмщину та в Сокальщину (Бендюха), чого доказом є знайдена там стара вандальська ке­раміка, прикрашена меандром, поземими лініями та вужиком. Пізнійше заняли вони цілу східню Галичину та виперли звідси Кельтів на схід або через карпатські провали на південь. Під їх напором відійшли мабуть і Бастарни та Скіри над Чорне море та над долішній Дунай. Там вони воювали по стороні Даків часто з Римлянами та грецькими кольоніями (Ольвія), на пр. 29 р. пер. Xp. з Марком Ліцинієм Крассом, а 19 р. пер. Xp. з Віні- цієм. Ce мало за наслідок, що цісар Прсбус переселив біля 100.000 із них у 279 р. по Xp. на Балкан.

На Закарпаттю знаємо з першої лятенської доби один залізний мечик з бронзовою ручкою, знайдений у Мукачеві. З середно-лятенської доби є також тільки одно тілопальне по­гребище у Фельзе-Мера в абауйський столиці, датоване середно- лятенською фібулою. З інших предметів знайдено там дві попель- ниці, два ритуально зігнені мечі, два ножі, пять списів, ножиці, браслет і часть вуздечки. Одначе переважна частина памяток За­карпаття та східньої Словаччини походить щойно з пізньої лятен­ської доби, колитам настало справжнє відродження завдяки цивілі- зуючій іміграції Кельтів з північного заходу та від горішньої Тиси, де сиділи вони вже в V ст. пер. Xp. Не богато скорше прийшли були до Данії і Греки, але їхній вплив не залишив по собі помітних слідів на нинішнім Закарпаттю. Щойно Кельти принесли тепер Гетам подостатком залізних виробів, яких досі не богато там було, та навчили їх самих ковальства. На Закар­паттю стали тепер виробляти найріжнійше залізне домашнє й гос­подарське знаряддя: сокири, серпи, коси, рала, вили, ланцюги, кліщі, долота, ножиці, ножі, кресала, вуздечки, клямри до поясів, цвяхи та ріжні окуття. На оружжа закладалися окремі фабрики. Кераміка робилася на гончарському колі й була добре випалю­вана. Гети асимілювали Кельтів досить скоро, так що годі від- ріжнити їхні селища від гетських осель лятенського часу. Вони були осілими хліборобами, тримали коней, а головно ко­рови й вівці, мешкали в чотирокутних ліпянках, знаних нам з опи­сів Страбона й Діона та з розкопок гальштатського часу в Незвиськах, а кожне племя мало свій укріплений город. Най­більше таке пізно-лятенське селище з культурою страдоніцького типу знайдено біля Мукачева на горбах Ловачка іГалішгедь, де Легоцький перекопав останки 24 хат з камінними огнищами, над якими висіли колись залізні кітли на ланцюгах. Знайдено там дуже богато ріжного залізного знаряддя, часто подібного вже до сьогоднішніх форм, на яке брали залізну руду мабуть з неда­лекого нинішнього села Лавки. Найшлися там і матриці для ви­робу бронзових предметів та потрібний сирівець, але самих бронзових памяток є там дуже мало. Між черепям глиняного посуду відмічено богато останків грубостінних тиглів на то­плення заліза, що для їх виробу примішувано до глини богато графіту.

Інші селища страдоніцького типу знайшлися у спіжській сто­лиці, у Ганівцях і Михайлівцях. ГІриналежні до сеї культури гроби були відкриті у бережській столиці (Мукачів, Свалява) і в Бодрог-Сент Марія земплінської столиці, а всі вони були ма­буть скелетові.

Кельти принесли на Закарпаття також перші монети, звані в археольогії варварськими, і після сього стали мабуть і Гети бити свою дацьку монету, наслідуючи грецькі та кельтійські типи. Лйзнер розріжнює тепер 14 їх типів на Закарпапю та в Словаччині. Є се: 1) „ретійські" золоті монети, — 2) насліду­вання срібних монет Пилипа Il Македонського і Явдолєонта, — 3) пезинський тип, — 4) „костобоцький* тип знад горішньої

Xl

Тиси та із земплінської столиці, — 5) інші пилипівські типи, — 6—7) „хотинські" типи, — 8) „оський" тип, — 9) тип з двома лілеями, — 10) деякі інші варварські типи,— 11) наслідування тетрадрахм із Тазос, — 12) тип з написом „Біятек", — 13) монети Ева- рисків, мильно „квадські", — 14) неозначені знахідки, що про них є тільки короткі, непевні відомости.

На Закарпаттю знайшлося найбільше срібних наслідувань тетрадрахм Пилипа II Македонського (359—336), що їх зачали бити біля 300 р. пер. Xp. З інших типів піднесено тільки пооди­нокі примірники. Золоті наслідування статерів Олександра Ве­ликого (336—323) і його наслідників найшлися тільки в столиці спіжській і земплінській, а типів чч. З, 7, 8, 9 і 12 на Закарпат­тю зовсім ще не знайдено.

З кельтійською збруєю знайдено раз і скитський залізний кинжал (Нрданово), який треба класти часово мабуть до стар­шої лятенської доби, бо по думці Павла Райнеке Скити жили у Дакії тільки до IV ст. пер. Xp., а відтак Гети асимілювали їх.

Розглядаючи розміщення лятенських памяток на наших за- хідніх землях з боку антропогеографічного, не можемо про Га­личину, Буковину та Волинь нічого сказати через замалу кіль­кість знахідок та велике їх розкинення у терені. Тільки на За­карпаттю запримічуємо два їх скупчення, одно в околиці Мука- чева між Ляторчею і Тисою та друге у спіжській землі між го­рішнім бігом Попраду й Гернаду. Ce замешкані долини двох старих черезкарпатських доріг, які грали досі велику ролю, бо біля них групувалися майже всі торговельні зносини Підкарпаття з Закарпаттям. Отже можливо, що тими дорогами йшла і в ля- тенську добу транскарпатська торговля. — Та се далося би тільки з трудом доказати задля великої схожости до себе лятен­ських форм у цілій середущій Европі, яка дуже утруднює можність ствердити, чи даний предмет є чужим імпортом чи ви­робом домашнього ковальського та бронзівничого промислу.