V. Бронзова доба.

Мідь, змішана з незначною кількістю іншого металю, дається скорше топити, дістає гладшу поверхню й золотистий полиск, а головно стає далеко твердша. Тому на Угорщині, яка нас тут зокрема цікавить як могутнє середовище буйної бронзової куль­тури, примішували доісторичні бронзівники до міди спершу ан­тимон, але згодом переконалися, що ліпше додавати цини.

Горяче підсоння, що настало у нас з кінцем Il неолітичної доби, осягнуло у І бронзовій добі свій вершок. Задля ве­ликої посухи мусів пастирський нарід зі шнуровою керамікою податися дальше на схід, на українські степи, випихаючи при тім _β трипільців* на південь, і Галичина та Волинь остались майже порожні. Так бодай пояснюють тепер факт, що з сеї доби ма­ємо у нас лише кілька окремих знахідок. У Галичині лишилися, видно, тільки недобитки неолітичного населення, бо з його гро­бів знаємо йно один скелетовий гріб з бронзовими ковтками з Покуття (Передівання) та одну скелетову могилу недалеко

Перемишля (Баличі). У сій могилі знайшовся біля виїмково ви* простованого кістяка глиняний посуд, що виказує споріднення зі шнуровою (кулиста амфора з чотирома ушками на плечах виче- ревку) та пізно-лсндсльською (стіжковидний кухлик на повній ніжці, з вигнітом на перехваті) керамікою, кремінна сокирка з гладженим лезом, кремінний скробач, дві кремінні стрілки, бронзовий створений нараменник, фрагмент бронзової глиці без головки, бронзовий перстенець та мабуть фрагмент бронзо­вого кинджала.

До бронзів І доби належать ще три плоскі сокирки з роз­ширеними боками, дві глиці з півкулистою скісно проверченою головкою, одна глиця кипрійського типу та два ковтки з брон­зового дроту, розклепаного по середині в бляшку з повздов- жним реберцем. Одинокий трикутний кинжал із двома дір­ками на нюти був знайдений аж над рікою Солою (Жи­вец). Належить він до культурного інвентаря ранньої брон­зової культури унєтицького типу, що мала своє середовище у судетських краях та дістала назву від типового селища з Унє- тич у середущих Чехах. Одиноке в Галичині погребище сієї чесько-шлеської культури знайшлося на пісковій надмі у Поче­пах, золочівського повіту. Біля трьох скорчених кістяків були типові бронзи: нашийник зі спірально скрученого пружка бляхи, дротяний ковток, розклепаний до половини на бляшку, бляшані кружочки з діркою по середині, дротяний дармовис зі спіралями на обох кінцях та листовидна стрілка. При сьому два кістяні шила, по одному біля двох небіжчиків; кераміки не було зовсім.

Із Закарпаття знаємо з І бронзової доби лише кілька окре­мих знахідок типових золотих ковтків, знаних також з України, один цілий їх скарб з Мармарошського Сиготу (П штук) та зга­даний висше могилоподібний насип у Чепі. На Волині та Холм- щині виступає мішанина культури балтійської, шнурової та нор- дійської в супроводі камінних топірців фатянівського типу.

В наслідок дальшої посухи у Il бронзовій добі забра­лися з Галичини на Україну мабуть рештки неолітичного насе-

Vl

лення, бо від сього часу не зустрічаємо вже більше могил зі скорченими кістяками та шнуровою керамікою.

Ще не можна богато сказати про культуру Il бронзової доби у західній Галичині. З того часу знаємо там лиш один брон­зовий скарб з Радейовиць (пов. Новий Санч), датований сокир­кою зі східцем чеського типу, та золотий перстень у виді вужа з Лентовиць (пов. Бжеско). Засадничою культурою була там ма­буть культура передлужицька, що тоді зайняла вже була цілий сусідній Шлеськ.

На Холмщині, Волині та на Поліссю мішанина культур дала у висліді кераміку з ритим пасмовим та плястичним листвовим орнаментом (її находимо і в півн. Галичині вздовж Буга). аброн- зівничий трацький промисл витворив нові, льокальні форми на- раменників та діядем, прикрашених спіралями.

На Закарпаттю приносить ся фаза кілька нових форм, а саме перші бронзові мечі, боєві недолимки (чакани) та серпи. Тодішніх гробів ще не знаємо. Найбільш типові річи знайшлися у бронзовому скарбі з Форро в абауйській столиці. Розміщення других скарбів у терені вказує на торговельні шляхи до Галичи­ни провалами: попрадським, ужоцьким та верецьким.

У Ill бронзовій добі клімат наших земель значно поправив­ся, став вогкійший, а тим самим край став більше пригожий до замешкання. В першу чергу се зазначилося скріпленням траць- кої іміграції. Були се по всякій правдоподібности Дако-Гети, шо замешкували тоді цілу Дакію та зачали вже в першій бронзовій добі інтензивну експанзію (і то не тільки культурну) на північ, на опустілі простори за Карпатами. Одна їх филя, що принесла зі собою з Угорщини культуру типу „Новак", зайняла середущу Галичину і вздовж Сяну дісталася аж у Сандомирщину. Вказують на се бронзові скарби із Стефкової й Радимна та скелетові гроби в Самбірці біля Сандомира. Друга филя, кіммерійська, посу­валася з південного сходу вгору Серетом і Прутом та занимала посте­пенно Буковину, Покуття й Поділля, досягаючи аж околиць Луцька на Волині. У двох певних бронзових скарбах того часу, знайдених у Жовківщині, знайшлися вістря на списи, цельти з рівною ту- лійкою, серпи, половина кінської вуздечки та нараменник з ту­пими орнаментованими кінцями. Поодинокі бронзові мечі знай­шлися в Томашівцях (Калуш}, Ланівцях (Борщів) і Бурканові (Під- гайці). Відокремленою знахідкою північного походження є брон­зова сокирка зі східцем північно-німецького типу з Переводова (Сокаль). Часова приналежність сюди могил у лісах біля Лісної Слобідки (Коломия) не була ще стверджена фаховими розкопка­ми. В густійше заселеній околиці Кракова були тоді вже перші прояви лужицької культури з питомим для неї тілопален- ням (Фурмани) та строго тектонічними формами кераміки. Знайдені там одинцем мечі у Висовій (Горлиці), Вицьонжі (Кра­ків) та Кобєрніцах (Бяла) є трацького походження.

IV і V бронзова доба творять разом молодший період сеї культури, який мусимо трактувати з конечности як одну цілість, бо з огляду на недостаточний ще стан дослідів не все дадуться розріжнити від себе обі розвоєві фази. На загал беручи, бачимо в ньому змагання у нас двох чужих культур великої життєздат­носте: трацько-кіммерійської—південної та лужицької—західньої, на яких підложжу витворюється міжтим свій місцевий бронзівни- чий промисл, власні культурні форми.

Vll

увесь лист, цельти з викроєною тулійкою, круглі та чотирогранні в перекрою нараменники з дотикаючимися кінцями, нашийни­ки зі звуженими кінцями та кручені серпи з гудзком, типово вигнуті ножі, вісімкові фібули, бронзові кінські вудила з трьома поперечними рурками, бронзовий бляшаний посуд та брязкучі дармовиси з качачими головками. Окремі вироби грецького бронзівничого промислу знаходимо також на Волині та аж на Поліссю.

В IV бронзовій добі приходить із заходу згадана вже лу­жицька культура. Вона занимає околиці Кракова та, посу­ваючись дальше на північний схід вгору по Вислі, витворює на місцевім трацькім підложжу окрему льокальну групу в повіті Тарнобжег, на схід від устя Сяну. Одинокими свідками густого заселення безлюдного досі долішнього захщнього Посяння є те­пер численні попельницеві поля, дуже богаті на глиняний посуд з лагіднійшими профілями, але убогі на бронзові предмети. їхні попельниці, звичайно чорні від закопчування, є досить грубої ручної роботи і мають або протяглий есоватий профіль з дір­ками кругом попід вінець і прямовісними слідами моделюючих пальців, або є двостіжкові неорнаментоваг Оба типи часто при­криті мискою та мають звичайно біля себе кілька менших гор- щиків-приставок. Між рідкими бронзовими дарами для помер- шого зустрічаються нараменники, глиці, гудзики з ушком, ков­тки та перстені.

У V бронзовій добі осягнула лужицька культура вершок свого розцвіту. Кольоністи з сею культурою перейшли тепер на правий беріг Сяну та в Побуже, де остали по них такі самі по­пельницеві поля. На вичеревках попельниць з есоватим профілем появляється скісне жолубкування, а попід вінцем буває група рівнобіжних ритих ліній (Гребенне). Попельниці двостіжкові ма­ють часом на крисі скісну насічку, а попід вінець кривульковату низку Дірок, зроблених з нутра (Павлів). З лужицьких бронзів знаємо у нас цельти з рівною тулійкою та заниділими криль­цями, грубі вістря на спис, створені браслети з ритим густим орнаментом (ріжно уставлені групи черток), дармовиси з доосе- редніх кілець, кручені нашийники з розклепаними й на зовні закрученими кінцями, глиці з великою спіральною головкою та вкінці бляшаний посуд. Важною, ще нерішеною проблемою лу­жицької культури є її етнічна приналежність. Німецькі архео- льоги приписували її по черзі Кельтам, Тракам, Іллірам те Гер- манам (тепер головно Іллірам), а словянські, просто чи умовно. Словянам. На нашу думку близші правди с другі, але пізній- ший перехід з тілопальної лужицької до такої-ж словянської культури у IV—VI ст. по Xp. все ще не є вдоволяючо доказаний і тому питання мусить остатися ще дальше нерозвязане.

Кромі імпортованих трацьких та лужицьких бронзів зустрі­чаємо у молодшій бронзовій добі вироби, що Tx не можемо за­числити до ніякої з обох згаданих груп. Ce вироби місцевого бронзівничого промислу, що повстав над Сяном в наслідок силь­них лужицьких впливів на місцеве трацьке підложжа. Такими с великі бронзові нашийники сінявського типу, круглі в пере­крою, відляті на глиняному ядрі й орнаментовані густо по цілій поверхні жолубкованим геометричним орнаментом, та браслети з заложеними за себе звуженими кінцями, подібно орнаменто­вані, що подибуються звичайно парами. Можливо, що належать сюди також цельти з мало викроєною тулійкою.

З антропогеографічного боку представляє Галичина у брон­зовій добі слідуючий образ: ціле Покуття, Поділля та Побужжа є заняте народами трацькими, Дако-Гетами та Кіммерійцями, що удержують зі своєю вітчиною живі звязки через ужоцький і ве- рецький провал та через Буковину. Спосіб Tx мешкання ще не­знаний, гроби зустрічаються скелетові, а з предметів домаш­нього вжитку знані головно бронзи; глиняний посуд тільки у дрібному черепю. Середущу Галичину зайняли були рівнож Траки, що прийшли мабуть ужоцьким провалом. На півночі, в повіті Ніско та Тарнобжег, стрінулися вони з народом лужиць­кої культури, з відмінним похоронним обрядом та ще незна­ним нам способом мешкання. Між першою і другою групою Траків є смуга терену, з якої не маємо ще знахідок, але її не- замешканість тепер є сумнівна з огляду на заселення в неоліті. Зате погранична полоса на захід від Посяння, між Решовом і Тарновом, остала дальше незаселена. Вздовж її західнього рубця йшов у V бронзовій добі головний шлях із спіжської землі попрадським провалом та дальше долиною Дунайця над Вислу. По закарпатській стороні знайшлися на ньому бронзові скарби у Белі, Кежмарку, Велькій, Матіївцях та Новій Лісній, а по північній стороні бронзові скарби у Шляхтовій, Нашончо- вичах, Марцінковичах та Лукавиці. З півдня ішли сим шляхом до нас тільки культурні впливи, бо поза кількома згаданими скар­бами нема в долині Дунайця жадних трацьких погребищ чи се­лиш, а в відворотному напрямі йшла попри торговельні зносини також і етнічна експанзія народу з лужицькою культурою. Ce стверджено останками кількох селищ лужицької культури, що їх відкрито у спіжській столиці (Велька, Герницівці біля Кеж- иарку, Матіївці) та великим погребищем лужицького типу у Долішньому Вадаші абауйської столиці, якого богатий кера­мічний та убогий бронзовий інвентар належить безсумнівно до IV бронзової доби по хронольогії Павла Райнеке. Нарід з лу­жицькою культурою дістався з околиць Кракова на оравську та спіжську землю мабуть також долиною Чорного Дунайця (Красна Гірка), а зі Шлеську яблонівським та влярським провалом. Роз- ходячися відтак по нинішній східній Словаччині, стрінувся він там з місцевим населенням, а доказом сього с погребища з мі­шаниною обох керамічних типів: лужицького попельницевих піль та середно-угорського тілопальних гробів (Пілінь біля Новограду та Лінч у Пряшівщині).