IV. Енеоліт.

З появою міди й золота, сих перших двох металів, що їх доісторичне людство пізнало й почало використовувати десь у 3-м тисячеліттю пер. Xp., кінчиться чисто камінна, неолітична культура Европи.

Зернотерка з Голігр'їдів, залішииького пов (^,,^,_t npwt>. вел) Moulln a bras de Holihrady, dιstι. Zalichtchyky (^,∕> flτ- n.ιt.)

Найбільше типовою енеолітичною культурою на наших за­хіднії землях с культура мальованої кераміки, що при­йшла наприкінці неоліту з України та заняла досить густою сіт­кою селищ Поділля, Покуття й північну Буковину. Від типової знахідки у Трипіллю на Київщині названо її трипільською, а з огляду на місце в хронольогії також пер їдмікєнською. Ха­рактеристичною признакою сеї культури с прегарно розкраше- иий теракотовий посуд і т. зв. площадки, яких призначення було довгий час загадкою української археольогії. Одні вважили їх за останки хат, інші за осуарії, а знову деякі комбінували сі

оба поняття, аж вкінці погодилися так, що треба відріжнювати землянки-останки хат від площадок-домівок мерців. Та мнимого тілоспалювання у трипільській культурі ніхто ще дефінітивно не доказав, тим більше, що знасмо скелетові могили з мальованою керамікою біля випрямлених небіжчиків (Більче, Городниця).

До інвентаря сеТ хліборобської культури належить численне камінне знаряддя, кістяні молотки, пряслички, зернотерки, гли­няні людські та звірячі фігурки, перші мідяні прикраси, а го­ловно характеристична кераміка, на якої підставі ділимо сьо­годні трипільську культуру на три розвоєві фази.

Найстаршою є кераміка глибоко-жолубкована й мальована темною краскою або прикрашена групами глибоко ритих рівно­біжних рисок з білою інкрустацією довкруги вичеревку горщиків. Ce жолубкування сильно нагадує бутмірський пізно-неолітичний орнамент та вказує по всякій правдоподібности на первісне по­ходження трипільської культури з Подунавя. Типовими кера­мічними формами для першої фази є великі грушковидні ам­фори без шиї та півкулисті.шведські шоломи** з широким розхиленим вінцем, усе з теракотового матеріялу. З такого ж матеріялу є зроблені й численні звірячі (бик, пес, свиня) та люд­ські фігурки, звичайно стоячі, сильно схематизовані, з загостре­ним стовпчиком в низу замість ніг. Ті останні були напевно ви­словом релігійних вірувань, а представляли мабуть богиню-матір, богиню плодючої сили, яка у віруваннях.трипільських* хлібо­робів відогравала з природи річи головну ролю. Дуже бо­гато таких фігурок є на Балкані, що піддає нам здогад, що може там треба шукати їх правітчини, оскільки вони не є самостійним.трипільським* висловом тих самих релігійних вірувань на тім самім культурнім степені. Між ужитковим знаряддям є провер­чені камінні топірці балтійського і фатянівського типу та чис­ленне кремінне знаряддя. До сеТ фази належать спідні верстви стоянок у Незвиськах, Городниці та Зал.щиках. Усі сі селища положені високо на березі Дністра, а сього-ж звичаю придер­жувалися.трипільці* й на Київщині,

Кераміка другої фази трипільської культури є заступ­лена дальше великими грушковидними амфорами безух ізслібо зазначеною вже шиєю, тільки ритий орнамент поволи заникає, а на його місце появляються ріжного типу спіралі, мальовані двома красками: червоною й темно-брунатною, що треба припи­сувати, разом з появою перших мідяних виробів, семигородським впливам. Новою формою < двостіжкові глечики з розхиленим ни-

IV

зеньким вінцем та двома ушками над гострою грагіою вичеревку.

Остання доба трипільської культури характеризована многобарвною керам.кою, якої орнамент є розмальований білою, брунатною та чорною краскою на жовтому або червоному тлі. Сюди належать майже всі галицькі знахідки мальованої кера­міки, а типовою с кераміка з Більча для початкової та з Koшило­вець і Бучача для кінцевої фази сеї доби. Грушковидн. амфори ма­ють уже низьку розхилену шию, вживаються дальше «шведські шо­ломи", а новою керамічною формою є.біноклі", що мали ма­буть обрядове пристосування як підставки до численних фігурок. Кремінне знаряддя виказус дуже старанну рівнобіжну ретуш, чим нагадує надбужанський промисл у часі його найбільшого роз­цвіту. Більшість сокирок зроблена з кремінистого вапняку жов­тавої краски, а між типами з твердшого каміння зустрічаються й південні форми.шевського копита*. Про спосіб мешкання в сій добі інформує найліпше селище з чотирокутними хатами, відкопане в Бучачі на горі.Федір", і подібне селище з остям ками хат мегаронового типу у Незвиськах. Одинокою досі с гон­чарська оселя «на обозі* в Кошилівиях.

Походження культури мальованої кераміки не с ще оста­точно просліджене, але її очевидні звязки з культурою полуд­невої паскової кераміки (жолубкування та.шевські копита") де ють основу класти її правітчину у Подунавя, при «ому техніку малювання завдячує вона східнім, мабуть мезопотамським вплм вам (В. Щербаківський).

Трипільська культура не тривала довго. Розмірно коротім» її розвій відбувся в Галичині й на Буковині приблизно у другій половині 3-го тис «челіття пер. Xp. (2500—2000), після чого випео.трипільців* з галицького Поділля нарід -келетових могмя зі шнуровою керамікою. Однак якийсь час му сі ли оба народи жити

2 побіч себе, стараючись удержатися на врожайному подільському чорноземі, що якраз тоді зачав був творитися, бо слід впливів шнурової та нордійської кераміки видно добре на гончарських виробах у Кошилівцях, ідо репрезентують собою наймолодшу фазу культури мальованої кераміки в Галичині.

Згадані висше могили зі скорченими кістяками й шнуровою керамікою та стоянки з таким-же посудом с на всіх наших західніх землях типові для кінцевої енеолітичної фази надбужанської культури камінної доби. Ci могили, що тягнуться одинцем чи групами через ціле Поділля та Київщину аж до Дніпра та с й на південній Волині, доходять до 3-х метрів висоти, а скорчений кістяк лежить аж на цілині, без ніякого камінного обложения. їхня кераміка виказус сліди схрещення двох ріжних культур, а саме елементів західньої шнурової кераміки мсхівського типу та північно-східньої фатянївської кераміки. Є се кулисті амфорки з ритим орнаментом у виці рибячої луски, шнурові чари, циліндричний посуд з ушками та кухлики з ухом. Від­окремленим явищем між дарунками у могилі є кремінний серп (Баличі), кістяний молот (Увисла), бурштинова перла (Хоростків) та дегенерованого типу [йордансмільський кухлик (Баличі). Камінні топірці балтійського типу у деяких могилах вказують на енеолітичні звязки наших західніх земель з північними краями, а звичай сипання могил прийшов очевидно зі східньої України, тільки що в тамошніх могилах перехідньої доби с кістяки закра­шені охрою, чого в Галичині досі не стверджено.

На Покуттю вздовж Дністра та на Буковині стрічаються також тілопальні могили, де спалені людські кістки розсипані у верстві згарищ (останки костиря) або зібрані у по- пельниці.

До перехідньої доби належать також усі камінні то- пірці, що їх подибусмо в Галичині. Найбільш розповсюдненим типом с камінні мігдаловидні гопірці, чотирокутні в перекрою, і вони < напевно місцевого виробу, бо зустрічаються згуста на цілій території енеолітичної культури надбужанського типу, від Сяну аж по Дніпро. Другим сильно розповсюдненим типом с ріжного виду гопірці північного походження (балтійські, фатя- нівські й інші), а знову доказом західніх культурних впливів « дегенеровані фасетовані топірці, шестикутні в перекрою.

До перехідньої доби належать також усі окремі знахідки мідяних предметів. З сеї групи знайдено в Галичині та на

Буковині досі чотири плоскі сокирки, дві сокирки однобічні з дірою на топорище, дві двобічні сокирки з такою-ж дірою, два штилети, одно шило й одну вудку. Як бачимо, с се передусім більші предмети до домашнього вжитку, що вказувало би на те, що мідь належала тоді в Галичині до рідкости. Не с вони про­дуктом домашньої металюргії, бо міди як мінералу нема зовсім на північних узбіччах Карпат, тільки на Закарпаттю біля Нижних Верецьких над галицьким кордоном та в Акна Сугатаг біля Марма- роського Сиготу, впрочім не знайдено у нас ще ніяких матриць для масного виробу сих предметів.

Не знаємо ще випадку, щоби в скелетових надбужанських могилах знайдено мідяні вироби. Має Tx у свойому інвентарі культура шнурової кераміки злоцького типу, що розташована дальше на захід за Вислою, у Сандомирщині. З нею генетично споріднена! культура шнурової кераміки мєхівського типу а шле- ського походження, репрезентована старшими кулистими амфорами й пізнійшим посудом маршвицького типу. З неї знаємо досі тільки скелетові гроби з камінним обставленням, у яких поди­вується попри кераміку камінне проверчене знаряддя, а також і бурштинові намистини. Останні мають свої анальогії у знахід­ках з Коцюбинець та Хоросткова на Поділлю. Чи стоянки з нор- дійською керамікою творять справді одно з сими гробами, про се можна би мабуть ще спорити. Вкінці належить до перехідньої доби камінний скриньковий гріб з Ульвівка в Сокальщині, що є досі одиноким і найдальше на схід висуненим представником мегалітичної культури у нас.

На Закарпаттю репрезентує енеоліт бодрог-кере- стурська культура, названа так від відомого погребища зі скорченими кістяками в Бодрог-Керестурі біля Земпліну. Характе­ристичним орнаментом кераміки сеї культури є густо рисовані, на спосіб меандру ломані пружки з дрібних квадратиків у два й три рядки. Головною формою є амфора, подібна до лужицької, з 2—4 ушками на переході вичеревку у шию. З нею подивуються миски на високій, порожній, вирізуваній ніжці, кухлики з високим ухом та ріжнил циліндричний посуд. Є се мабуть мішанина старої місцевої кераміки із шнуровою. Біля двох кістяків у Бодрог- Керестурі знайдено золоті прикраси, що датують цілу культуру до перехідньої доби. У якомусь культурному звязку з нею є ті лопал ьні погребища у Лучках та Перечині. На час розвою

бодрог-керестурської культури припадає також паскова культура з лєндєльською керамікою та окремі знахідки мідяних предметів. Є їх досі розмірно мало: чотири плоскі сокирки-долота, три двобокі джагани та вигнутий топорець. Дивує трохи така мала їх кількість, бо-ж мідяна руда знаходиться по цілім Закарпаттю в столицях: спіжській, шариській, абауйській, ужгородській, бе­регівській та мармарошській. Ci природні умовини дозволили розвинутися опісля на Закарпаттю й Угорщині окремому цен- трови європейської бронзової культури, а помогли їй у сьому культурні впливи, що йшли з України вздовж Дунаю. Мадярські археольоги запримітили се ще з кінцем минулого століття й по­яснювали се приходом урало-алтайських Дгатирсів до Семи­городу (Гампель).