ПІ. Неоліт.

Молодша камінна доба припадає геольопчно вже на пов­ний квартер. Після сухого бореального клімату в мезолітичну добу прийшла довша фаза більших воздушних опадів, а се при­вело за собою мокрий, хоч теплий атлянтійський клімат, а даль­ше зріст лісів та мочарів і висший стан води в ріках.

Молодшу камінну добу ділимо по сьогоднішньому станови дослідів на дві по собі хронольогічно слідуючі фази: чистий нео­літ та перехідню, енеолітичну добу з появою перших металевих виробів. Певну границю між ними годі потягнути з огляду на тяглість Tx розвою, бо тільки деякі прояви вказують на їх при­належність до двох ріжних фаз культурного розвою людства.

Найстаршою домашньою неолітичною культурою Галичини є культура неолітичного мікроліту, шо є дальшою розво- євою фазою мезолітичної мікролітичної культури. Місцем осідку людности сієї де би були головно незарослі піскові надми, а ха­рактер селищ та окремих стоянок навязує вповні до старшої, мезолітичної традиції.

Інша протонеолітична — досі мало просліджена, але біль­ше місцева — культура розвивалася рівночасно над горішнім Бу­гом, з чого й пішла її назва культури надбужанської. Було се мабуть просте продовження волинської кампінської куль­тури мезолітичної доби, знаної добре в Овруччині, мабуть ще без кераміки. Ловецьке та домашне знаряддя було роблене з мі­сцевого крейдового кременя дуже доброї якости та пригожости до виробу великого знаряддя. Ce було причиною пізнійшої ожив­леної торговлі так сирівцем у виді на половину оброблених ве­ликих ядрищ, як і готовими вже виробами, що з огляду на свою показність та досконалу обрібку тішилися великим попитом. До­казом сього е значне поширення знахідок надбужанського кре­мінного знаряддя, яке подивується теж на Поліссю та в околи­цях Київа.

Гладжене кремінне знаряддя першої фази сієї культури с репрезентоване грубими двостінними, в перекрою сочковидни- ми сокирками з гладженим лише лезом. Типольогічними прото­типами являються тут грубі сокирки з Желехова (пов. Камінна струмилова) та з Гонятина біля Томашова на Холмщині, яких півкругле лезо зливається незамітно з боками та так витворює майже овальну форму. Можливо, що до найстаршої фази над­бужанського неоліту належать також деякі мотики з оленячих рогів, але їх культурна приналежність ще нестверджена задля недостачі супровідних знахідок з іншого магеріялу. Тодішні люди жили мабуть у примітивних ділянках з галуззя та очерету, ставлених на рівній землі, й тому з них не лишилися ніякі на- гляднійші сліди до наших часів. їх гробів також ще не знаємо.

Друга доба надбужанського неоліту виказує значно біль­ший культурний інвентар, а притім слідний розвій його поодино­ких форм. Типова для сього часу дзостінна клинувата сокирка роз­вивається в напрямі розширювання леза, яке є щораз то більше гладжене, та більшої плоскуватости поперечного перекрою. Інше кремінне знаряддя доходить аж до 20 цм. довжини, що с харак­теристичною прикметою цілої надбужанської культури, та с все дуже старанно оброблене. Є се передусім довгі ножі-різаки з сильних відщипків зі сучком трикутні та трапезові в перекрою, ріжної величини скробачі з ретушю заокругленим робочим кін­цем або й обома довшими боками, вістря на спис запускані на цілій поверхні, та — такоюж технікою оброблені, для надбужан- ського неоліту найбільше характеристичні — кремінні серпи (чи серповидні пилки) з рівним або вгнутим робочим боком, який с часто полірований вживанням. Наконечники стріл, а саме стрункі, не цілій поверхні запускані стрілки з ніжкою та опу­щеними крильцями, доходять часто також більших розмірів. Дуже часто зустрічаються малі серцевидні стрілки, знані у ріж- них європейських неолітичних культурах, а на пр. типічні в куль­турі дзвоноватих чар. Кераміки і з сієї доби ще не знаємо задля недостаточного ще вивчення тогочасних стоянок, але вона мусіла вже бути, — грубої роботи, з якимсь ще може малосистемним орнаментом.

На величину замешканого у нас терену в І—Il неолітичну добу вказує географічне розміщення двостінних сокирок, гру­бих та тонких. Його південну границю творили Карпати при­близно на лінії Городенка — Долина — Старий Самбір, а за­хідник Сян в околиці Перемишля та західні межі нинішньої Яво- рівщини й Равщини. Північну границю вже тяжше означити задля гіршого стану дослідів над археольогісю Волині. Найбільше скупчення знахідок виявляє Сокальщина, відтак Брідщина, і тут було мабуть середовище старшої надбужанської культури на наших західніх землях. На північ від сих околиць зустрічаємо вже Лиш поодинокі, широко розкинені знахідки двостінних соки­рок біля Томашова, Грубешова та Острога. Східня границя по­ширення сього типу була мабуть аж на Дніпрі, бо знає його і Сіцінський на східньому Поділлю і Данилевич на Київщині. Останній визнає сю культуру, може й правильно, вже словян- ською, за чим промовляє, на нашу думку, величезний простір, занятий нею в сих краях, куди кладе сьогодні більшість визнач­них археольогів та славістів правітчину всієї Словянщини. Чи північна Буковина входила також у склад земель, занятих люд-

H∣cτκ> старшої надбужанської культури, на се питання ще годі сьогодні відповісти.

В Il неолітичній добі зявляються в Галичині перші впливи чужих сусідніх культур, а саме культури паскової кера­міки. Задля посухи в наддунайських краях рушили численні хліборобські осадники з сісю культурою між іншим через Моравію

Кремінне знаряддя надбу ж анського неоліту l.’tpoque Htolithique (culture du Boug)

1. Серповидна пилка з Пустомит. пов. Львів (’, п. в.). 2 Вістря на спис з Оэнатович, пов.

• За Козловським — Rpr⅛s Koziowskl

на Шлеськ, а звідтам до західньої Галичини, на вільні від лісів леей. Там замешкали вони в печерах в околицях Кракова, і тому Гернес, збаламучений старим твердженням щодо старшого спо­собу життя по печерах, приймав сю.печерну" культуру за най­старший галицький неоліт. Та пізнійше були відкриті також стоянки на вільному воздусі разом з погребищем (Гебултів). У сво­йому поході на схід дісталися сі розсадники нової культури вздовж північного берега Висли в околиці Сандомира (Злота), а звідтам одна Tx громада подалася вздовж Сяну (Рокитниця) на південний схід, дісталася сею дорогою над горішній Дністер (Колодниця) та, посуваючись вздовж його південних берегів на галицький чорнозем (Буківна, Незвиська), опинилася остаточно аж біля буковинської границі (Торське), перейшовши мабуть на північний беріг Дністра дуже вигідним бродом біля м. Устечка.

Найстарша фаза культури сих перших пришелнів характе­ризована волютовою керамікою, знаною в Галичині досі лише з сімох місцевостей. Ідучи від заходу на схід, знайдено в печері «під стовпами* в Кобилянах біля Кракова кулисту посу­дину, прикрашену поземою групою ритих рівнобіжних ліній, під якими звисають подібні гірлянди, в Ґебултові того-ж повіту роз­копано 5 мешкапьних ям та 6 гробів сієї культури з керамікою старшого й молодшого типу, десь над Сяном викопано при бу­дові окопів у світову війну черепя волютової кераміки, яке те­пер с у краевому музею у моравському Берні, великий череп з ритою ломаною волютою з Колодниці біля Стрия є в музею Дідушицьких у Львові, подібно прикрашений менший черепок та кілька неорнаментованих черепків з Буківної біля Товмача є в музею Наук.

Там замешкував нарід з волютовою керамікою переважно висше положені місця й того самого звичаю придержувався і в Галичині (Буківна). За приміщення служили йому плиткі овальні та круглаві ями (Торське), з ліпленими прутяними бу- дами зверху, а своїх небіжчиків хоронив він часто мабуть без керамічних дарів, бо їх гробів, датованих глиняним посудом, знають і на заході розмірно малу кількість. Гроби в Гебултові мали скорчені кістяки. Камінні лупакові сокирки форми шев­ського копита, що стрічаються одинцем у Галичині, а є типові для культури волютової кераміки, кажуть надіятися ще дальших знахідок сієї культури та вказують на більше її поширення у нас. У Чехах та на Моравії € вона взагалі найстаршою неолі­тичною культурою.

Молодша фаза сієї культури з наколюваною керамікою не зустрічається в Галичині, і щойно з наймолодшої фази, яка на­лежить уже до ill неолітичної доби і с характеризована т. зв. промінистою керамікою, маємо знову досить знахідок у південно-західніх землях Польщі, в повітах кшанівськім та головно краківськім. Ce властиво кераміка йордансмільська та канельована, якої правітчини треба шукати мабуть у карпатській области, а яка прийшла до нас зі Шлеська. її типовими фор­мами є миски на високій пустій ніжці, двостіжкові амфорки з короткою шийкою, посудини в формі човників з плоским дном та кухлики з глибоко ритим орнаментом у виді груп рівнобіж­них черток або доосередніх півкол. Кремінне знаряддя не ріж- ниться богато від інвентаря старшої паскової кераміки, є й обсі- діянове знаряддя, появляється фігуральна плястика, пряслички, а першими вістунами наближаючоїся переходової доби є рідкі ще знахідки мідяних прикрас. Спосіб життя остав незмінений ше від приходу волютової кераміки. Замешкані були тепер даль­ше печери, а попри них були землянки на отвертих лєсових про­сторах ; тільки гробів і з сієї культури ще не знаємо.

В дальшім тягу Ill неолітичної доби територія промінистоТ (йордансмільської) кераміки дісталася під вплив нової культурної филі з Моравії і Шлеська, яка принесла тим разом елементи, звані нордійськими задля слідного в них первіс­ного північного походження. Ce глиняні фляшки з кризою, Л'Й- коваті чарки, глечики з рогатими вухами (ansa Iunata — Карнів, Застів) і горшки типу швейцарських паляфітів. Нарід сієї мало- польської культури жив дальше головно в околицях Кракова, але окремі глиняні його вироби дісталися на схід, до Галичини. Неорнаментована лійковата чарка знайшлася в околиці Чесанова (Руда рожанецька), з Міжинця біля Перемишля походить дегене- рована глиняна фляшка з кризою, а Цілу відпадкову яму з череп ками лійковатих чарок шлеського типу відкрито аж над Бугом в околиці Сокаля (Свитазів). Звідсіля пересунувся вплив нор- дійської культури мабуть ще дальше на схід, на Волинь і По- ді пля, та стрінув там найстарших пришелців з мальованою кера­мікою, на що вказували би деякі форми та орнаменташйні еле­менти їх глиняних виробів.

Та інші відносини панують на території надбужанської куль­тури. З характеристичних для Ii неолітичної доби тонких дво- стінних сокирок витворилися поволи чотиростінні з дальше ви­пуклими боками, а географічне розміщення кремінних серпів та списів досконалійшого виробу вказус на поширення надбужан- ської культури дальше на захід та на північний захід. Досягнувши Сяну, стала ся людність посуватися вздовж нього на північний захід, занимаючи нинішні повіти Перемишль, Чесанів і Ярослав, та дальше на північ у Холмщину. Поодинокі кремінні серпи зу­стрічаються й дальше на заході, поза Вислою, але дісталися во­ни туди правдоподібно лиш торговельними дорогами. На те, що в Галичині була знана торговля вже в старшім неоліті, вказують також т. зв. кремінні скарби, що складалися часом аж з кількох соток кремінних ножиків. Ix географічне розміщення вказувалоб на шлях, яким та торговля йшла, а саме вздовж густо замешка- них північно східніх та східніх границь краю по лінії Ільковичі — Свитазів — Теребовля — Белелуя на Буковину. Ще дальше на північ і захід, вже на границях Підляшша, частійше подивуються кремінні вістря на спис, що вказувало би на більше тодішнє запотребування на воснно-ловецьке ніж на рільниче знаряддя. З невідомих причин була тоді середня часть галицького Поділля майже незамешкана, бо досі знайдено в Бережанщині, Підгаєч- чині, Бучаччині. Теребовельщині, Чортківщині й Гусятинщині всього б кремінних серпів і ні одного списа. З того часу знаємо у нас вже перші неолітичні гроби. Ce т. зв.,подільські скринькові гро­би”, збудовані з шістьох плит із сарматського місцевого піско­вина, що містять у собі звичайно кілька кістяків (родинні гро- бівці?). Гробова кераміка виказує впливи мегалітичних гробів, з яких один знайшовся недавно одинцем аж у Сокальщині (Уль- вівок), та середно-німецьких кулистих амфор. Репрезентують її амфори з 4 ушками під шиєю та кухлики з двома ушками біля себе. Типовим орнаментом є поземі рядки ромбиків та,вовчих зубів”, зложених зі штампованої, часто біло інкрустованої іміта- тації рибячої луски. Як дари зустрічаються також кремінні гла­джені чотирокутні в перекрою сокирки, бурштинові плоскуваті намистини (Коцюбинці) й кістяні пряжки до ременів (Чорнокінці, Увисла). Раз знайшовся у гробі кремінний серп (Дубляни). Кера­міка з селищ виказує відмінний тип і є заступлена досі тільки грубим черепям з карбованим вінцем, під яким біжить кругом низка дірок, а під нею часом ще плястичний пружок з вигнітом. З кремінного знаряддя знайшлися у відпадкових ямах та землян­ках вістря на списи, фрагменти серпів-пилок та чотирокутні в перекрою сокирки.

Ili

Камінні скринькові гроби є знані досі з 28 місцевостей Га­личини. Прийшовши з півночі, мабуть через Підляшша та Во­линь (острожський повіт), розбрився Tx нарід майже по ціл.м Поділлю по лінію Сокаль — Львів — Стрий, зайняв мабуть пусту досі Гусятинщину й Теребовельщину, перейшов відтак на півден ний беріг Дністра і через східне Покуття дістався на Буковину (Долішній Городник, Гранічешті), а через Збруч на східне По­ділля та аж у Київщину, де Данилевич начисляє вже 14 скринь- кових гробів, приписуючи їх, мабуть заскоро, Дреговичам. У сьому пішов він мабуть за Коссіною, що колись уважав нарід скринь- кових гробів за Словян, а відтак змінив думку й переніс своїх Прасловян над Дунай. Полісся, Волинь і частину Холмщини за­няв рівночасно нарід ловецький, що прийшов мабуть знад Бал­тійського моря через центральну Росію та приніс зі собою т. зв. балтійську культуру з гребеневою керамікою. Орнамент кераміки сеї культури є штампований та врізуваний, рідше налі­плюваний та гребеневий, виїмково бувають пупяшки довкола насади шиї яйцевидних горщиків.

Впливи сієї культури слідні також у Галичині. Гроби сього народу у нас ще незнані, а також не знаємо ще цілих глиня­них посудин сієї культури. Взагалі стан її вивчення полишає ще богато до побажання. Певно відоме тільки одно, а саме, що во­на витворилася на Білоруси та Литві з кампінської культури.

Маповані знахідки показують величину простору та спосіб його замешкання народами описаних висше шістьох неолітичних культур (мікролітичної, надбужанської, паскової кераміки, нор- дійської кераміки, скринькових гробів та балтійської) в межах нинішньої Галичини та Буковини. Заселені були головно вільні від пралісів лєсові полоси у східній частині краю та в околи­цях Кракова, і то головно взцовж берегів рік, що постачали ри­би та були орієнтаційними дороговказами підчас ловецьких ман­дрівок у незнані близші околиці та в дальші краї. Територія надбужанської культури сягала на заході по Сян, бо на другім його боці є всього 4 знахідки, усі недалеко західнього берега ріки. Полуднева її границя була підчас ціло: неолітичної доби майже незмінена й держалася на загал лінії Устрики — Болехів — Долина — Станиславів. На Покуттю границя неолі­тичних осель пересунулася більше на південь, аж в околиці Ко­сова й Микуличина.

Долини гірських рік не були глибоко в горі заселені, а окре­мі знахідки кремінного знаряддя в Сколім і Славську та скринь- нові гроби — їх по старим, непровіреним запискам Шнайдера з 1870-их рр. мали відкрити біля Лавочного — є мабуть слідами першої торговельної дороги, що вела вздовж р. Опору в Кар­пати і дальше через бескидський або верецький провал на дру­гий бік гірського пасма, у Закарпаття.

Неолітичне населення південно-західніх польських земель групувалося головно на лссових теренах довкруги Кракова, в повітах Освснцім, Хшанів, Краків, Підгірє, Величка. На схід від сих околиць знаємо ще лиш одну знахідку на східньому березі р. Раби (Хелм) та дві з тарнівськзго повіту (Тарнів, Кшиж). Дальше на схід лишається біля 110 км. зовсім вільного простору. Була се широка погранична полоса між східньою надбужан- ською, може вже словянською культурою та мішаниною північ­них, західніх та південних неолітичних культур, шо остала не­доступною для замешкання певно задля густих лісів. І там є слід черезкарпатської дороги, чи радше стежки. Вказують на неї знахідки з Доброцєша, Станькової Волі, Марцінкович та Тиль- манової. Всі вони держаться долини р. Дунайця та належать ма­буть до пізнійшої фази неолітичної доби.

Зовсім інші культурні відносини панували в неолітичній добі на Закарпаттю: у нинішній східній Словаччині та Підкар­патській Україні. Широкий лук Карпат творив могутню північно- східню й східню границю первісної території наддунайської нео­літичної культури, а карпатські провали не мали тоді ще свого пізнійшого, з культурної сторінки так важного значіння. Куль­турна експанзія середнього Подунавя ширилася на північ ви- гіднійшими шляхами довкруги Карпат, оминаючи їх від заходу через Моравію і Шлеськ, а від сходу вздовж долішнього Дунаю, так що Галичини вона майже не торкала і тут могла витвори­тися в неоліті самостійна надбужанська культура, виказуюча тільки східні (українські) та північні (литовські) впливи.

Закарпатський протонеоліт є досі певно заступлений оди­нокою знахідкою з Корляту біля Кошиць. Знайшлося там грубо оброблене кремінне знаряддя, що нагадує ще ручні клини, і тому вважали його спершу за шельське. Щойно після знайдення гру­бого черепя та іншого кремінного знаряддя стало ясно, що мається до діла з протонеолітичною стацією, якої кремінний промисл є споріднений з кампінським. Та задля недостаточного ще вивчення тамошніх кремінних майстерень годі чогось більше дізнатися про сю фазу закарпатської молодшої камінної доби.

Засадничою неолітичною культурою сього урожайного краю була хліборобська культура наддунайської паскової кераміки, що займала майже цілий угорський низ, Семигород, часть Бал­кану, полуднево-західню Україну та Малу Азію, її початкової фази не знаємо з горішнього Потисся, і мабудь аж до другої неолітичної доби треба класти т. зв. бицьку культуру, яка с автохтонна в горішньому Потиссю, а на Моравії стрі­чається разом з шарецьким (молодшим) типом волютової кера­міки.

Кераміка сеї культури виказує переважно кулисті форми і є прикрашена густими групами рівнобіжних тонких ліній, скру­ченими у спіралі, волюти та хвилясті мотиви. Сей орнамент с або ритий і часом біло, жовто чи червоно інкрустований, або ма­льований чорною краскою на ясному тлі. Часом зустрічаються оба орнаментаційні способи разом (Нове Місто над Шятором).

До інвентаря бииької культури належить передусім чи­сленне лупане знаряддя з обсідіяну, якого богаті зложжа є у вульканічній токайській горбовині (HegyaIia), відтак гладжене камінне знаряддя форми шевського копита, кістяні вироби, зер­нотерки, пряслички, глиняні звірячі фігурки та глиняні зірки- амулєти (Нове Місто н. UJ.). Характеристичні с людські фігурки з глини, що представляють мабуть ідолів, звязаних з релігійними віруваннями.

Ся культура сягала на схід до околиць Берегова, на півночі переходила вздовж р. Гернаду поза Кошиці, на південь до Бу­кових гір і р. Солоної, на захід до долішнього Грону, а може аж до північних сточищ Литавських гір. її носієм був хлібороб­ський нарід невідомої етнічної приналежности, по якому ос гали численні, положені звичайно на горбах селища, кремінні май­стерні та культурні верстви в кількох тяжко приступних печерах. Про його гроби знаємо доволі мало. В звичаю було мабуть тіло- палення. Годі прослідити, в якому часі воно витворилося з за­гально-неолітичного звичаю хоронення цілого тіла, але все таки опиралося воно мабуть на вірі в очищуючу силу вогню. Над попельницями насилувано могили. Деколи подивується у такій могилі 4—10 горшків, а при сьому камінні мотики форми шев­ського копита та кремінне й обсідіянове знаряддя. Одначе в Жор- нівському лісі та в печері «Брадла* в Агтелек розкопано і ске­летові неолітичні гроби.

В останніх роках пощастило мадярським археольогам ви­ділити з бицької культури окрему групу, характеризовану густи­ми кривульками та густо наложеними, ритими або мальованими меандрами. Вона с молодшою розвосвою фазою бицької культури та належить до Ill неолітичної доби.

Нарід бицької культури мав уже розвинений змисл для де­коративного й плястичного мистецтва та торгував обсідіяновим знаряддям з Галичиною і дальшими північними землями. Поль­ські археольоги вважають усі знахідки свого обсідіяну за сло­вацький імпорт і мабуть не помиляються, хотяй у Галичині, яка мусіла бути в такім разі перехідньою землею, є відомі тільки чотири місцевости, де його знайдено, а саме Павелче (пов. Ста­нислава), Звенигород (пов. Бібрка), Чорна (пов. Ліско) і Закшів (пов. Величка). Топографічне розміщення неолітичних знахідок по обох боках Карпат дозволяє припускати дві черезкарпатські дороги для сеї торговлі. У східніх Карпатах був би се провал верецький або бескидський, що лучив долину Опору з долиною Ляторчі, а в західніх провал попрацський, яким можна було дістатися зі спіжської землі в долину Дунайця. В такому випад- кови були би доказані старі культурні звязки Закарпаття з Га­личиною ще в неолітичну добу.

Західне Закарпаття, себто спіжська земля, не належало вже до области бицької культури. В сих гористих ті студених околицях жив тоді нарід, що мав канельовану кераміку, називану також баденським типом, а давнійше нордійською керамікою. Її типовою формою с малі кулисті кухлики з низь­кою шиєю і високим тасьмовим ухом, густо прикрашені кругом вичеревка прямовісною канелюрою (рівчиками). Крім них нале­жать до інвентаря сеї культури кухлики та черпачки з загостре­ним дном, камінне гладжене знаряддя, прямокутне в перекрою, кремінні та кістяні вироби, зернотерки й пряслички.

Гробів народу з канельованою керамікою ще не знаємо, а численні, мало ще досліджені його стоянки подивуються го­ловно в околиці горішнього бігу рік Попраду та Гернаду. На всякий випадок с се культура молодшого неоліту, бо туди за­числяють її також у Моравії та Долішній Лвстрії, а в околицях Кракова подивуються черепки канельованої кераміки всуміш з промінистою керамікою Ill неолітичної доби, що є певною хронольогічною вказівкою. Щойно в неоліті є можливе перше, очевидно лиш згруба приблизне, абсолютне датування знахідок. Початок сеї доби можна класти на яких 5000 літ пер. Xp., а її кінець творить рівночасно горішню границю енеоліту, якого да­тування подане низше.