Західна Волинь, Верхня Наддністрянщина та Закарпаття
У Західній Волині та Верхній Наддністрянщині у скіфський період мешкали спільноти зі своєю етнокультурною специфікою, не вкритою, з одного боку, серпанком скіфської культури, а з іншого — відмінною певною мірою і від тієї, яку зазвичай об’єднують поняттям культура лісостепового населення.
Споріднює їх відсутність лощеного посуду та грунтові могильники з трупоспа- леннями (хоча старожитності ці поки що більше відомі за поселеннями), а також рідкісність речей скіфського зразка та античних імпортів. Орієнтуючись на специфіку кераміки, Л. І. Крушельницька виділяє на цій території три локальні групи пам’яток, які сформувалися за взаємодії різних компонентів та припливу населення зі сходу. Різна питома вага складових визначає своєрідність кожної з них.
Рис. 12. Старожитності скіфської пори на заході України:
/ — тип Лежниця; 2 — тип Могиляни; 3 — тип Черепин-Лагодів (за Л. І. Крушельницькою)
У верхів’ях Західного Бугу і Стиру локалізуються пам’ятки типу Лежниця, названі за селищем поблизу с. Лежниця Волинської області, дослідженому в 60-ті роки М. А. Пелещишиним. За розвідками й розкопками нині відомо декілька десятків селищ (Торчин, Свитазів, Ромош та ін.). Тюльпаноподібні чи більш профільовані горщики з них мають невисокі вінця й оздоблені рядочком дірочок, ямок чи перлин (рис. 12). Валик тут не був поширеним. Звичними є знахідки дископодібних покришок, друшляків. Столовий посуд представлено мисками з добре загладженою поверхнею. Інші його різновиди (корчаги, кубки, черпаки) трапляються рідко. На думку Л. І. Крушельницької, ці пам’ятки демонструють риси спорідненості з лужицькою культурою, а також передскіф- ськими і скіфського часу пам’ятками України.
На схід від Стару, на Рівненщині, поширені пам’ятки типу Могиляни. Епонімною пам’яткою для них є могильник поблизу с.
Могиляни, досліджений у 50-ті роки М. Ю. Смішком. Відомо також чимало поселень, хоча розкопки проводилися лише на деяких із них (Великий Олексин, Костянець, Крилів). Прикметними є тюльпаноподібні горщики струнких пропорцій, оздоблені дірочками, часто у поєднанні з валиком, а також миски з приплюснутом краєм. Водночас помітні риси спорідненості з культурою лісостепової смуги.У північно-східному Прикарпатті, у верхів’ях Дністра та його допливів, виділено пам’ятки типу Черепин-Лагодів. Еталонними для них є поселення, розташовані поблизу сіл Черепин і Лагодів Львівської області, досліджені у 50—60-ті роки В. Д. Бараном та Л. І. Крушельницькою. Нині відомо кілька десятків таких поселень (Залука, Звенигород, Маркопіль). Посуд цієї групи різнобарвніший і має чимало ознак, характерних для керамічних виробів деяких інших культур — висоцької (видовжені тюльпаноподібні горщики з валиком, біконічної форми), гава-голіградської (корчаги, банкуваті горщики з виступами-шишечками), лужицької (покришки-диски), чорноліської та ран- ньоскіфського часу на Поділлі.
У північно-східній частині Карпатської улоговини сформувалася куштано- вицька культура, яка, можливо, охоплювала й територію Східної Словаччини. У Прикарпатті життя на городищах попереднього часу (Арданово, Шелестово, Іршава) десь на зламі VII-VI ст. до н. е. згасає. Виникають нові невеликі селища, а грунтові могильники змінюють курганні. За одним із них — поблизу с. Куштановиці Мукачівського району — й названо культуру.
За даними І. І. Поповича, нині відомо приблизно 20 поселень і стільки ж могильників. Проте лише на деяких поселеннях велися розкопки (Малі Геївці, Деренковець, Горяни, Дідове). Розташовані вони у двох смугах — низинній та передгірській. Стратиграфічні спостереження та особливості матеріалу дали можливість установити, що на ранньому етапі тут переважали житла у вигляді напівземлянок, пізніше — наземні, стовпової конструкції. Опалювали їх печами та вогнищами. Поблизу жител та в самих оселях виявлено господарчі ями.
Культура більш відома за могильниками. В них налічують від кількох до двох десятків невеликих насипів (0,5-1,0 м), хоча трапляються й заввишки близько 3 м. Це Колодне, Дунковиця, Станове. Найбільшим є могильник поблизу с. Білки (більш як 50 курганів). Насипи зведено із землі, інколи з домішкою каменів. У них виявлено залишки кремацій. Спалення здійснювали зазвичай “на стороні”, а останки збирали в урну, за яку правив звичайний посуд (здебільшого горщик), і накривали посудиною або лишали відкритою. Інколи останки зсипали в ямку або купку. Нерідко небіжчиків спалювали на місці майбутнього кургану, зсипаючи останки до урни, ямки чи лишаючи на місці.
Рис. 13. Куштановицька культура. Курган поблизу с. Невицьке.
Зразки урн та супроводу (за І. І. Поповичем)
Кургани були колективними усипальницями і вміщували різні типи поховань — урнові, у ямках чи купкою. Так, у кургані поблизу с. Невицьке виявлено 17 поховань. Спочатку усипальниця мала вигляд обнесеного валом майданчика для розміщення праху. В міру того як майданчик заповнювався похованнями, він, мабуть, засипався землею і набував вигляду пагорба, до якого могли ще впускати поховання. Супровід поховань доволі скромний і складається, головним чином, із посуду (рис. 13).
Асортимент посуду куштановицької культури є традиційним для доби раннього заліза. Кухонний посуд представлено банкуватими горщиками з вали- ком, розміщеним нижче вінець (типова форма) та сковорідками. Звичними є покришки-диски. Столовий посуд демонструє певне спрощення порівняно з попередньою культурою (Гава-Голігради): погіршилися якість та лощення, майже зникає орнамент, змінюється й форма. Поширюються біконічні та опуклобокі з видовженими, плавно відігнутими вінцями корчаги. Численними є миски зрізаноконічної чи напівсферичної форми, зокрема із так званими пе- люсткоподібними вінцями (з виступами по краю), а також черпачки з високою петлеподібною ручкою.
Металеві речі трапляються дуже рідко, і представлено їх поодинокими прикрасами (сережки, браслети, пронизки) та ножиками. Речі з дорогоцінних металів зовсім рідкісні. У деяких похованнях виявлено скляне і бурштинове намисто.
Ще перші дослідники куштановицьких пам’яток, зокрема чеський археолог Я. Бем, відносили їх до кола фракійських, а брати Е. і Є. Затлукали вважали це населення нащадками голіградського. Однак на якийсь час набула поширення концепція Г. І. Смирнової та К. В. Берняковича, які пов’язували формування куштановицької культури з просуванням у Закарпаття західно- подільського населення (змушеного мігрувати під натиском скіфів) і його взаємодією з місцевими мешканцями. Згодом В. І. Бідзіля відродив погляд про місцеве походження куштановицької культури. Його підтримав також І. І. Попович, який звертав увагу на наявність у куштановицькому керамічному комплексі впливів лужицької культури та населення межиріччя Дніпра і Дністра. Дійсно, між гава-голіградським комплексом і куштановицьким є риси спадковості, проте зміна місць мешкання, зникнення городищ і поява курганних могильників указує, можливо, й на якісь етнічні зміни у цьому регіоні. Проте у своїй основі це населення було, як визнають усі дослідники, фракійським.
Не виключено, що куштановицьке населення у Закарпатті пережило й ла- тенський час — добу експансії кельтів, які досягли Карпат десь на рубежі III— II ст. до н. е., — і стало складовою формування культури карпатських курганів першої половини І тис. уже н. е.