На шляху державогенезу
Попри своєрідність розвитку окремих регіонів масштаби змін за скіфського часу вражають. У монотонне життя хліборобів неначе увірвався вихор, що стрімко утягнув їх у нову систему цінностей.
Вона розбудила активність, потребу реалізуватися й відстояти право на життя, що вилилося в грандіозне будівництво — зведення городищ і курганів. Важко навіть уявити, скільки сил на все це було витрачено. Масштаби будівництва, безперечно, засвідчують неабияку консолідацію людських ресурсів, а відтак — і появу тієї організаційної сили, яка завела цей механізм. Б. А. Шрамко, а за ним і Ю. В. Павленко та Ю. М. Бойко розглядають великі городища як міські центри ранньокласових об’єднань, оскільки містогенез і класогенез являють собою різні сторони одного процесу — державогенезу. Ця думка прижилася в науці, однак вимагає уточнення.Місто — це не просто велике поселення. Воно уособлює новий поділ праці — появу ремісників, професійних воїнів, жерців, апарату управління, тобто груп людей, безпосередньо не пов’язаних із виробництвом продуктів харчування. Це могло відбутися лише за умови отримання регулярного й до того ж значного додаткового харчового продукту. Відокремлення різних сфер виробництва від сільськогосподарського вимагало обміну продуктами між виробниками. Тому місто — це й нова система розподілу: спочатку спеціальними органами, а потім і через ринок, що зумовило появу грошей.
Концентрація значних мас людей, до того ж різних професій, у межах міста вимагала нових форм управління. А його апарат не міг обійтися без обліку та контролю за виробництвом і споживанням, тобто писемності. Диференціація суспільства і поява правлячої еліти, поділ праці на фізичну та організаційну стимулювали розвиток духовної праці, покликаної забезпечити потреби у вишуканих речах, комфортних і красивих оселях, зрештою — в розкішних гробницях. Наслідком усього цього було те, що місто стало певним чином спланованим архітектурним ансамблем, де, окрім осель міщан, передбачалися квартали ремісників, складські приміщення, адміністративні й культові споруди, резиденція правителя.
З погляду змісту і призначення місто — це економічний, адміністративний та культовий центр певної території, з формального, що фіксується археологічно, — це поселення, якому притаманна монументальна архітектура. Монументальні споруди — перше, що відрізняє місто від найбільшого поселення. Монументальні храми, домінуючи над містом, символізують зверхність влади, її священність. Недарма ідеологічний чинник розглядають як першорядний в системі державотворчого процесу. Причому за всіх варіацій політогенезу зберігає силу закон, що передбачає збіг кількох обставин, серед яких дві — отримання регулярного значного додаткового харчового продукту та ідеологія, яка б змінила стереотип мислення і виправдовувала новий порядок, — є обов’язковими.
Безумовно, впровадження заліза, поява таких торговельних партнерів, як греки, демографічні й природні ресурси стимулювали процес державогенезу у хліборобському середовищі. Проте на заваді стала одна обставина — кочовики. І це спонукало хліборобів сконцентрувати свої зусилля задля однієї мети — відстояти себе. У скіфських городищах вражає власне одне — площа і потужна фортифікація. Забудова їх доволі одноманітна, як і знахідки — уламки посуду та кістки тварин, інші речі доволі рідкісні. За наявності слідів ремесел кварталів ремісників не відмічено.
Культові споруди на городищах представлено зольниками, глиняними вівтарями-вимостками та глиняними стовпцями. Приміщення, в яких їх виявлено, не вирізняються монументальністю і навряд чи виконували функцію центрального храму, на що вказував Б. О. Рибаков. На думку С. С. Безсоно- вої, багатолюдні загальнозначуші обряди виконували, мабуть, просто неба. Не виключено, що функцію суспільних святилищ могли виконувати деякі кургани й курганоподібні споруди, розташовані поза межами поселень.
Таким чином, у городищах яскраво виражено захисну функцію. Ворог нам відомий — кочовики степу. Загроза консолідувала хліборобів і висунула лідерів — організаторів захисту, а також воєнізувала суспільство (усі чоловічі поховання, а нерідко й жіночі, супроводжуються зброєю).
Виконання лідерами та їхнім оточенням важливих функцій мало своїм наслідком зосередження у їхніх руках контролю за виробництвом і обміном. Воєнізований побут спричинив поширення тут звіриного стилю, своєрідного знаку цієї доби, і передових військових технологій. Попри поширення речей скіфського зразка є очевидним, що населення зберігало свою “національну” ідентичність.Технологічна оснащеність, демографічний потенціал, концентрація зусиль з метою організації захисту, що живилася збігом інтересів правлячої еліти й усього суспільства, зрештою, домінантний за доби архаїки напрям інтересів скіфів та, мабуть, і дипломатичні зусилля давали можливість певний час підтримувати рівновагу сил. Не виключено, що місцеві “царки” навіть брали участь у передньоазійських походах. В усякому разі в кургані Переп’ятиха, який С. С. Безсонова відносить до числа храмових комплексів місцевого населення, знайдено золоті бляшки у вигляді грифона передньоазійського зразка.
Пильнуючи свої землі, хлібороби розгортають грандіозний проект їхнього захисту, пік якого припадає на VI ст. до н. е. Прикметно, що в організації відсічі Дарію скіфи просять допомоги у сусідів (Геродот, IV, 118). Після перемоги над Дарієм, відчувши себе повновладними господарями, кочовики почали всіляко утискувати лісостепове населення, обклавши його поборами. Від V ст. розпочинається деградація культури хліборобів, а в IV ст. скіфські поховання у катакомбах, зокрема й знаті, з’являються на території хліборобів.
Таким чином, лісостепове населення не витримало натиску кочовиків і, виснажене ними, згасло на рубежі IV-III ст. до н. е., так і не реалізувавши свій потенціал, змушене витратити його на захист своєї землі. Соціально- політичну сутність хліборобського суспільства за часів його розквіту видається логічним визначити як складні вождівства, переростання яких у ранньодер- жавні утворення загальмували зовнішні обставини.