Загальна характеристика доби
Заключний період бронзової доби (XVIII-X ст. до н. е.) охоплює фази її найвищого розвитку (XVIII—XIII ст. до н. е.) і системної кризи (XII—X ст. до н. е.). Для останньої ми застосовуємо поширений у науковій літературі термін “доба фінальної бронзи”.
Її ще називають також перехідним періодом від бронзового до раннього залізного віку. Ознакою доби була сприятлива кліматична ситуація, близька до оптимуму (вологий і теплий клімат), упродовж XVII-XIli ст. до н. е. Відповідно, настає час розвитку комплексного скотарсько-землеробського господарства, за утвердження осілості. Якщо за доби ранньої та середньої бронзи кількість поселень в ареалах культури чи спільноти вимірювалася одиницями, десятками і лише в окремих випадках — сотнями, то за пізньої бронзи йдеться вже про сотні й тисячі селищ. Відповідно зростає й кількість досліджених поховань. Отже, ми маємо всі ознаки демографічного вибуху в XV-XIII ст. до н. е. Водночас після героїчної доби бойових колісниць спостерігалася політична стабілізація, підтверджена відсутністю воїнських могильників чи поховань та ознак насильницької смерті серед досліджених небіжчиків.На добу пізньої бронзи припадає розквіт гірничої та бронзоливарної справи. В період переходу від середньої до пізньої бронзи відбулася перебудова металургійних провінцій. На зміну Циркумпонтійській утвердилися Євразійська та Європейська металургійні провінції. Ареал першої поширювався на захід до Південного Бугу, а другої — на схід до Сіверського Дінця. Таким чином, населення України використовувало ресурси обох металургійних провінцій. На зміну миш’яковим прийшли олов’яні бронзи. Важливо, що місцеве населення не обмежувалося використанням руди трансільванських, кавказьких чи навіть уральських родовищ. Воно організувало розробку й видобуток покладів мідної руди Донецького кряжу, Волині й, можливо, Криворіжжя.
Функціонували нові осередки металообробки.Культурна однорідність теренів нашої держави, досягнута носіями бабин- ської культури, була нетривалою. За доби пізньої бронзи на Півночі та Заході відновилися потужні західні впливи, а на Півдні та Сході — східні, що підтверджується сферами впливів металургійних провінцій, які перетиналися між Південним Бугом і Сіверським Дінцем. Концентрація згаданих впливів мала місце в Наддніпрянщині, й особливо на Київщині, де фіксуються найпотужніші осередки металообробки, за відсутності власної руди. Племена, що населяли тоді терени України, сумлінно виконували функції “мосту” між Сходом і Заходом, маючи від того певний зиск.
Починаючи з XII ст. до н. е. відбулися негативні зміни у кліматі (він ставав дедалі холоднішим і сухішим), демографічній ситуації (відплив населення), господарчій діяльності (намагання хоч якось пристосуватися до несприятливих умов). Припиняється розробка покладів мідної руди, згортається металообробне виробництво. Та водночас освоюються, хоча й повільно, навички обробки залізної руди та мобільні форми тваринництва. Все це можна схарактеризувати як підготовку до кардинальних змін, що відбулися вже за доби раннього заліза, на початку І тис. до н. е.