Загальна характеристика доби
Бронзова доба — важливий культурно-історичний період в історії людства. Саме в цей час набувають поширення вироби з бронзи (штучний сплав міді з оловом, миш’яком, свинцем чи іншими металами).
Вироби з бронзи використовували поряд із кам’яними, поступово витісняючи їх. Бронза плавиться легше від міді, а вироби з неї твердіші й гостріші від мідних. Найдавніші вироби з бронзи знайдені в Месопотамії та Південному Ірані (ΓV тис. до н. е.). Пізніше вони поширюються на терени Малої Азії, Єгипту (кінець IV тис. до н. е.). У III тис. до н. е. бронзові речі вже виготовлялися в Індії та на Півдні Європи, в тому числі на теренах України, а в II тис. до н. е. — у Китаї та решті регіонів Європи. Ще пізніше бронзова доба фіксується в Африці (І тис. до н. е.) та Південній Америці (І тис. н. е.). З металургією бронзи пов’язані професійна спеціалізація майстрів, утворення нових осередків металообробки, гірничо-металургійних центрів та металургійних провінцій. Терени України в періоди ранньої та середньої бронзи входили до складу Циркумпонтійської металургійної провінції, а на етапі пізньої бронзи — Євразійської та Європейської металургійних провінцій.Нерівномірність розвитку окремих регіонів за доби бронзи стає ще відчутнішою. У Месопотамії та Єгипті бронзова доба практично збігається з утворенням первинних держав (цивілізацій). В інших регіонах триває розвиток доцивілізаційних процесів. У II тис. до н. е. держави формуються на островах Егейського моря та на півдні Балканського півострова (Кріто-Мікенська цивілізація).
Бронзова доба на теренах України поділяється на три періоди: ранній (ХХХІІ/ХХХ-ХХІІІ cm. до н. е.), середній (XXIII-XVIII cm. до н. е.) та пізній (XVII—X/IX cm. до н. е.). Полісся дещо відставало у своєму розвитку порівняно з іншими регіонами. Сировина для виплавлення бронзи надходила з Бал- кано-Карпатського, Північнокавказького та Приуральського регіонів.
Дефіцит її частково компенсували за рахунок розробки родовищ міді Донбасу та Волині. Найактивніше процеси поширення бронзи відбувалися у Степу (ямна спільнота, кемі-обинська культура, катакомбна область, бабинська культура, зрубна спільнота, сабатинівська та білозерська культури), Прикарпатті (культури шнурової кераміки, комарівська, Hoya) та Закарпатті (культури Отомань, Фельшесевч-Станове, Гава). Населення Північної України (середньодніпровська, тшинецька, сосницька, мар’янівська, бондарихінська, білогрудівська, лебедівська культури) відчувало хронічну нестачу бронзи. Від XII ст. до н. е. спостерігається криза бронзоливарного виробництва, а в ужиток входять залізні вироби.Етнічні процеси за доби бронзи розвивалися по лінії глибоких взаємних проникнень за напрямами північ — південь та захід — схід. Виділено чотири базові лінії розвитку: праслов’янська, індоіранська, прафінно-угорська, прафрако-іллірійська. Наскрізна локальна специфіка характерна для регіонів Гірського Криму та Закарпаття. З Волино-Дніпровським регіоном послідовно асоціюють нерозчленовану прабалто-слов’янську, а потім — праслов’янську лінії розвитку матеріальної культури й антропологічного типу населення, які накладаються на ареал найдавнішої слов’янської гідронімії. До цього процесу можуть бути залучені пам’ятки культури кулястих амфор від Сяну до Дніпра, підкарпатська та середньодніпровська культури шнурової кераміки, тшинець- ко-комарівська спільнота, білогрудівська та лужицька культури, що охоплювали Північний Лісостеп та Полісся. Подальший розвиток цього процесу пов’язаний з чорноліською та висоцькою культурами, що сформувалися за часів фінальної бронзи, але розвивалися вже за умов доби раннього заліза (див. розділ III). Степ та Південь Лісостепу опанували спільноти індоіранської лінії розвитку (ямна, катакомбна, бабинська, зрубна, сабатинівська, білозерська). Племена Карпатського басейну склали прафрако-іллірійську гілку індоєвропейців, а на Північному Сході утвердилися прафінно-угри (Мар’янівка — Малі Будки — Бондариха).
Специфікою доби ранньої бронзи можна вважати етнокультурну консолідацію населення, коли племена ямної спільноти та культури кулястих амфор контролювали практично всю територію нашої держави. Це був час, коли культурні імпульси з України переважали зовнішні чинники. їхні масштаби чітко фіксуються поширенням традицій будівництва могил.