Феномен найдавніших могил
Від доби енеоліту неодмінним елементом степового ландшафту стають могили. В період бронзи кургани масово споруджуються на теренах України. За їх поширенням (а отже, й носіїв “курганної” культури) дослідники вивчають міграції індоєвропейських племен обширами Європи та Азії.
Крім того, матеріали України дають можливість, не обмежуючись вивченням самих лише курганів, глибше дослідити проблему зародження й поступу цього поховального ритуалу, що й досі вражає величчю споруд. За ним криється рання історія розвитку степової монументальної архітектури та скульптури. Зазначимо, що для номінування ранніх пам’яток степової культової архітектури використовують тюркський термін “курган”, іранський за походженням. “Курган” є узагальненим визначенням для земляних деформованих напівсферичних споруд круглої та овальної форми. Українським синонімом слова “курган” є “могила”. Могила стала знаком-символом українського степу, а сам він — її колискою. Могили зруйнували одноманітність степового обширу, надавши йому третього виміру — висоти. Будучи ритуально прив’язаними до шляхів, з урахуванням посмертних мандрів небіжчиків, могили дали можливість установити певну систему координат-орієнтирів для оперативного подолання широчіні степів.Дослідник проблеми походження курганів Ю. Я. Рассамакін виділяє три періоди розвитку культової монументальної архітектури скотарів: а) поява перших надмогильних знаків (символів) у другій половині V тис. до н. е. (ске- лянська культура); б) формування розвинутої та конструктивно складної архітектури в першій половині IV тис. до н. е. (нижньомихайлівська, квітянсь- ка культури); в) активне поширення кам’яної архітектури у степовій зоні у другій половині IV тис. до н. е. (рєпінська, рогачицька, усатівська культури). Сплеск курганного будівництва припадає на першу половину III тис. до н. е. й репрезентує будівельну активність носіїв ямної спільноти та кемі-обинської культури. Висота курганів сягала тоді 10—12 м, а діаметр — більш як 50 м.