ЗАГАДКА ЛЮТІЗЬКОГО ПРЯСЛИЦЯ

Про Змійові вали Київщини було чимало публікацій, зокрема і в «Молоді України». З них читачі дізналися про древню систему оборони земель Середнього Придніпров’я, про особливості конструкції, технологію будівництва великих насипів.

Багато таємниць приховують у собі Змійові вали - ці мовчазні циклопічні споруди із землі, перепаленої глини та дерев’яних зрубів. З’ясувати бодай деякі з них, можливо, допоможе глиняне пряслице із загадковим написом, знайдене поблизу валу на березі Київського водосховища, на північ від села Лютіж.

Загальний вигляд пряслиця і розгортка верхнього його конуса подані на фотографії. Висота давнього виробу - 4 см. Матеріал - глина з домішкою піску. Колір світлий, який має злегка обпалена глина.

На пряслиці викарбовано 8 знаків. Нанесені вони впевненою рукою.

Шість знаків мають дещо спільне у своїй побудові. Кожен з них складається з трьох вертикальних або похилих рисок, в окремих випадках доповнених горизонтальними або майже горизонтальними позначками.

У першому та п’ятому знаках вершини рисок нагадують основу гілки, відірваної від стовбура. Схоже на те, що вони зроблені кінцем стила півкруглої форми. У четвертого знака перша риска посередині має відгалуження.

Привертають увагу ще й інші особливості напису. Над першими рисками першого і шостого знаків міститься по одній великій крапці, а над першою рискою п’ятого - дві. Крім того, над горизонтальною рискою восьмого знака є три менші крапки. Нині ще важко сказати, чи пов’язані вони з написом.

Восьмий знак за формою і розташуванням дуже відрізняється від інших, саме тому ми й припускаємо, що ним завершується напис.

Той факт, що шість із восьми знаків містять у своїй побудові три риски, дає підстави припустити, що й уся система загадкової писемності мала здебільшого таку структуру. Зрозуміло, що в цьому короткому написі вмістилися не всі її знаки.

Кому ж вона належала? Чия рука багато сотень років тому карбувала ще на м’якій глині таємничі знаки?..

Як відомо, болгарський чорноризець (чернець) Храбр у своїй праці про письмена вказував, що Кирило, який створив старослов’янську абетку (кирилицю), зустрічався у Корсуні (давньогрецький Херсонес поблизу нинішнього Севастополя) з слов’янином, котрий читав, писав і рахував за допомогою «черт» і «різ». Храбр запевняє: Кирило нібито запозичив із тої прадавньої абетки деякі знаки для букв, що відповідали звукам, характерним лише для слов’янських мов. Не виключено, що такими буквами були «Ш» та «Щ», кожна з яких і складається, зокрема, з трьох вертикальних рисок.

Історичні знахідки свідчать про використання на нашій території задовго до Кирила та Мефодія своєрідної писемності. Припускають, що елементами майбутньої глаголиці, а поряд з ними і грецькими літерами, користувалися ще до утворення слов’янської держави загадкові уличі та тиверці.

Арабський мандрівник Х століття Ібн-Ель-Неді, який заходив у наші землі, подає навіть зразок руського напису «на дереві», що не має нічого спільного ні з глаголицею, ні з грецькими літерами. Інший араб, історик Х століття Ібн-Фадлан, який зустрічався з русами, свідчить, що вони могли робити записи поширеними у них знаками. Географ Масуді (помер 956 року) вказує, що в одному з поганських капищ він бачив висічене на камені пророкування, а історик XI століття Дітмар згадує про записи на «ідолах слов’янських».

Як бачимо, згадок про існування у слов’ян прадавньої писемності не бракує. Правда, вчені ще не дійшли єдиної думки, якою ж вона була та що означали ті таємничі «черти» і «різи».

Спробуємо уявити, що знаки з лютізького пряслиця перенесено на дерево. Тоді лінії, проведені вздовж деревини, справді можна було б назвати чертами. Риски ж, викарбувані впоперек деревини, можна було б назвати різами.

Звичайно, це лише наше припущення, яке за сучасного рівня знань у цій галузі не можна ні аргументовано довести, ні заперечити. Не наполягаємо ми і на тому, що письмо на лютізькому пряслиці було спільним для багатьох слов’янських племен. На Середньому Придніпров’ї могли існувати кілька варіантів «черт» і «різ».

Але лютізьке пряслице наштовхує дослідника на деякі думки. Таємничі знаки викарбував представник осілого землеробського населення. Він добре оволодів мистецтвом письма, оскільки знаки нанесені твердою і вправною рукою. Можна припустити, що ця людина була ремісником-гончарем. У тогочасному суспільстві написи на глиняних виробах наносилися, можливо, не так і рідко, та деякі дослідники, вивчаючи археологічні колекції, приймали їх за орнамент і не звертали на них уваги.

Письмо - явище стадіальне. Воно не може виникнути за первісно­общинного та родового ладу. Лише при зародженні класового суспільства з’являється потреба в системі знаків, що передають значення звукової мови. Цього вимагали обставини: облік майна, культові дійства, розмах будівельних та іригаційних робіт, структура управління.

Як відомо, передача інформації малюнками (піктографія) існувала у всіх народів, які стояли на рівні первіснообщинного ладу. Малюнки не «читалися», а витлумачувалися. Їх міг зрозуміти кожен...

Перехід од родового ладу до класового суспільства викликав заміну первісної піктографії письмом. Нам здається, що напис на лютізькому пряслиці відповідає уже алфавітному письму. Знаки тут не мають нічого спільного з малюнковими зображеннями.

Уяву хвилює ще одне запитання. Коли ж був зроблений напис на пряслиці? За формою воно схоже на пряслиця зарубинецької культури, яка розквітла на Київщині у перші століття нашої ери. Приблизно в той же період будувалися і Змійові вали. Саме біля одного із велетенських земляних насипів і був знайдений цей невеличкий предмет із обпаленої глини. Дуже спокусливо виводити «рід» слов’янських «черт» і «різ» саме з тих часів. Спокусливо припустити також, що на початку нашої ери древні слов’яни мали розвинене суспільство, яке вже опанувало писемність, володіло неабиякими інженерними знаннями, що знайшли своє втілення у спорудженні Змійових валів.

У розв’язанні цієї проблеми вченим могли б допомогти краєзнавці, які мають у своїх домашніх колекціях старожитності з викарбуваними на них незрозумілими знаками. Автор статті просив би повідомити йому про такі речі.

Фотографія лютізького пряслиця із газети «Молодь України»

Доповнення упорядника

Стаття про лютізьке пряслице була опублікована в газеті, і тому якість зображень невисока. Зразків можливих писемних знаків відомо не так уже й багато, тому здається доцільним подати більш якісні зображення самого пряслиця і самих знаків. Ці зображення одержані за допомогою сучасної цифрової камери. Кожний знак сфотографовано окремо, починаючи з того знака, який Аркадій Сильвестрович вважав першим. Пряслице зберігається у домашній колекції родичів А.С. Бугая. Свого часу Аркадій Сильвестрович вважав, що воно заслуговує на експозицію у музеї.

Лютізьке пряслице

Знаки на лютізькому пряслиці

Газета «Молодь України», № 63 (12381), 31.03.1974.