СТАРИЙ МЛИНОК

Багато мальовничих куточків на древній Фастовщині. Але один з них запам’ятовується особливо. Це хутір Млинок, мальовничо розкиданий на правому березі Ірпеня при впадінні у нього струмка Веприк.

Хутір, хоч і складається усього із сімнадцяти дворів, не попав під „укрупнення”. Ним і зараз можна милуватися як залишком старовини глибокої. Либонь, у районі на Млинок є свої, далекосяжні плани.

Ласкою повіває від затишних будиночків хутора та їх привітних хазяїв. Не тільки назва хутора зменшувальна, але й струмок, біля якого він розташований, називається Веприк - тобто дикий кабанчик. Видно, хутір і річенька здавна викликали у людей симпатію.

Багато чого бачив Млинок за своє довге життя. Могутні вали древнього городища оточують хутір. Не одне покоління змінилося на городищі перед тим, як люди покинули його. Треба було, щоб трапилися дуже великі потрясіння, щоб це все-таки відбулось.

Можливо, що населення і поверталося на свої попелища, однак, через порушення тих зв’язків, які підтримувалися через нього, видно торгівлі, воно змушене було піти і вже остаточно.

Останнє заселення городища, а вірніше, заснування хутора Млинка у ньому, мабуть, відбулося вже у XVII ст. і при тому на зовсім інших засадах.

Дуже можливо, що фастівський полковник Семен Палій, що енергійно боровся з турецько-татарськими вторгненнями і керував на Правобережжі Дніпра визвольною боротьбою українського народу проти литовських і польських загарбників, просто мав тут заїмку і заснував хутір та пасіку для свого загород нього відпочинку.

Територія городища, без сумніву, дуже підходила для цього. Поступово розорювалася земля, розвивалося скотарство. Було де полювати, ловити рибу, розводити бджіл.

Коли на Веприку було споруджено млинок, від якого і пішла назва хутора, господарство стало і багатим, і незалежним.

Можливо, що в цей час хутір став і центром військових формувань Палія.

Чи так використав чи гадав використати городище Палій, ми не знаємо. Однак, для появи таких думок у нього були вісі підстави.

Неопублікований рукопис написаний російською мовою. Оригінал наведено в Додатку 2

Головним же є те, що з тих часів хутір існує і до наших днів. Однак, тільки як хутір.

Ким, коли і навіщо було збудоване величезне, площею більше ста гектарів, городище - залишається невідомим. Неясно, які економічні і політичні умови покликали до життя спорудження і функціонування на Ірпені такого поселення і фортеці. Вкриті темрявою невідомості і ті історичні умови, у яких це відбувалося. Можна з певністю тільки стверджувати, що ті економічні і політичні умови, що в свій час викликали до життя спорудження городища, де тепер знаходиться хутір Млинок, пізніше вже не існували.

Намагаючись відповісти на поставлені запитання, ми зібрали на городах хутора значну колекцію кераміки так званого зарубинецького типу. Носії такої кераміки жили в цих місцях від ІІ ст. до н. е. і до ІІ ст. н. е. Радіовуглецевий аналіз вугілля з насипів валів показав ІІІ ст. н. е. Врахування того, що на рубежі нової ери і в перші віки нової ери на Лівобережжі панували сармати, можливо, наблизило нас до відповіді на два перші запитання.

Подібні за розмірами городища не є рідкістю на Україні. Однак, у цього є одна особливість, що зустрічається порівняно рідко. Городище не має мисового характеру. Воно розташувалося по обидві сторони Ірпеня, включаючи в себе значну частину Веприка вище гирла.

Лівобережна частина городища значно менша за правобережну. Вона нижче і в багатьох місцях заболочена. У древні часи міг буту мостовий, або на човнах, перехід через Ірпінь.

Створюється враження, що городище було збудовано як фортецю- пристань. Її метою було забезпечення безпеки руху торгових караванів по річці та умови для самої торгівлі з населенням навкруги. При цьому слід відмітити продуманість функцій окремих частин міста.

На правому, більш високому березі Ірпеня могли бути розташовані місцеві жителі і дружини. На лівому, своєрідному „Подолі”, був табір для приїжджих купців і склади їхніх товарів. По берегах Веприка могли знаходитися ремісники для будівництва або полагодження самих суден і такелажу до них.

Гості, що прибували у фортецю, могли повністю або частково розвантажуватися на лівому березі Ірпеня, у захищеній валом частині, і розгорнути торгівлю. Саме судно при цьому можна було поставити у гирло Веприка на постій, або на ремонт. У цьому випадку прибуле судно не заважало б руху інших по Ірпеню.

Оскільки каравани могли рухатися по річці і взимку, по зимовій дорозі по льоду, то ланцюг таких пристаней-фортець забезпечував безпеку пересування і створював умови для торгівлі і в цей час.

Небезпеки, що підстерігали подорожніх на річці, не на всіх ділянках були однакові. На одній з них, південній, що починалася недалеко від Млинка у с. Білки, мабуть, умови були особливо тривожні.

Потужний прикордонний вал, що йшов з району Фастова до Тетерева (під Житомиром), у Білках підходить впритул до Ірпеня і на протязі 30 км йде далі перед ним.

Минули віки і тисячоліття. Час не залишив слідів буремного життя, що колись кипіло на Ірпені і у Млинку зокрема Тільки високий дубовий хрест стоїть, що невідомо ким поновлюється, там, де століття назад стояла церковка. Подібні, як правило, відбудовувались на місцях, де ще раніше були кумирні. Можливо, що саме тут знаходився культовий центр жителів древнього городища.

Приклад Млинка показує, що городища, які розташовані вздовж річок, іноді являють собою елементи окремих систем. Саме цьому вивчення таких городищ виправдано при одночасному вивченні усієї такої системи. У протилежному разі вивчення окремих городищ дає результати, близьки до нуля. А це фактично і мало місце до останнього часу. Відмовляючись від цього і надалі, ми свідомо збіднюємо свою власну історію.

Рукопис датовано 4.02.1980. Раніше не публікувався. Написано російською мово. Переклав Олександр Бугай.