Вступ
Три концепції етногенезу українців
У наш час питання історичних коренів українського народу набуло цілком зрозумілої актуальності. Історична свідомість етносу є потужним консолідуючим фактором - народ, який не знає своєї історії та забуває власне минуле, не має майбутнього, він приречений зійти з історичної арени.
Саме тому завойовники завжди намагалися позбавити гноблені народи їхньої власної історії, всупереч фактам виписуючи для них іншу версію історичних подій. Наприклад, офіційна російська історія першим етапом державності Російської імперії проголошувала Київську Русь, відсуваючи натомість витоки українського народу аж у пізнє середньовіччя (XIV-XV ст.).Питання походження українського етносу є одним з найважливіших для усвідомлення сучасними українцями своєї ідентичності. Тож, не претендуючи на комплексне вирішення проблеми етногенезу українців у цій книзі, спробуємо лише окреслити вузлові питання, у розв’язанні яких наша історична наука досягла певних успіхів.
Перш ніж говорити про історичні витоки українського народу, слід визначити, що маємо на увазі під поняттям «народ» і як етнологи визначають вік конкретних етносів.
Переважна більшість дослідників вважає, що народ, або етнос, - це людська спільнота, яка відрізняється від інших власною самосвідомістю, окремою етнічною територією (батьківщиною), своєрідною мовою, культурою, характером, специфічними формами господарського життя. Щоб установити час народження українського народу, слід визначити його найсуттєвіші ознаки й прослідкувати за допомогою різних наук, як глибоко в минуле сягає коріння своєрідного комплексу української культури, мови, темпераменту, характеру, антропологічного типу, самосвідомості, специфічних форм господарювання.
Суть етносу визначає саме комплекс різноманітних ознак, а не окремі його елементи. Останні, як правило, не є оригіналь-
ними, притаманними лише якомусь одному етносу.
Кожен з таких елементів окремо може входити до культурних комплексів багатьох народів, але всякому народу властива своєрідна і неповторна комбінація цих культурних ознак.Етнос народжується тоді, коли формується кістяк його етнічного комплексу, а не окремі елементи. Цей аспект дуже важливий для вирішення походження того чи іншого народу, його ігнорування призводить до появи різноманітних екзотичних концепцій етногенезу. Наприклад, дехто з істориків-аматорів, натрапивши на той чи інший окремий елемент українського національного комплексу в давній історії - плахту в Шумері, мазанку в трипільській культурі, оселедець у хетів Анатолії тощо, - проголошує всі ці народи українцями.
Сучасний розвиток етнології та суміжних дисциплін дозволяє суттєво наблизитися до розуміння складного процесу зародження і формування українського етносу та його сусідів. Етногенез українців відповідає загальноєвропейським історичним закономірностям і тим же хронологічним рамкам, що й в інших етносів помірної зони Європи. Це дає підстави екстраполювати на україногенез добре вивчені закономірності етногенезу поляків, чехів, німців, англійців, французів, спиратися у вивченні української історії на загальноєвропейські історичні закони.
Одна з найпоширеніших помилок у визначенні часу народження українського етносу - це неспроможність дослідника- аматора розмежувати конкретний етнічний організм та його попередників. Усякий етнос є генетичним спадкоємцем багатьох інших народів-предків. Так, предками українців у різній мірі були численні народи минулого (сармати, скіфи, зарубинецькі племена, кімерійці,трипільці, праарійці та багато інших). Від них український етнос успадкував певні культурні надбання. Однак принципово неправильно плутати час зародження українського народу з появою його далеких і непрямих предків, наприклад, трипільців чи арійців. Незважаючи на певний їхній спадок у культурі українців (як і багатьох інших народів), згадані народи далекого минулого були окремими етнічними організмами з власною неповторною й окремою від українців історією.
Між ними й українським етносом відсутня безперервна тяглість ет- но-історичного розвитку, що не дає підстави вважати ці спільноти єдиним етнічним цілим.Культурно-історична безперервність розвитку конкретного етносу - визначальний показник його віку і часу зародження. Тобто сучасна етнологія визначає час появи на історичній арені певного народу ретроспективним шляхом, прослідкувавши тяглість його етнокультурного розвитку в глибину віків.
Зазначимо, що згадані етновизначальні риси матеріальної та духовної культур, а також мова народу протягом його історії суттєво, часом невпізнанно змінюються. Однак, завдяки згаданій тяглості розвитку, зберігається генетичний, спадковий, збагненний та доказовий зв’язок між окремими фазами розвитку культури та мови певного етнічного організму протягом усього його життя. Тобто головним, етновизначальним елементом для всякого етносу є навіть не стільки сталість набору певних ознак, як тяглість його етнокультурного розвитку.
Розглядаючи проблему формування українського народу, свідомо не будемо торкатися екзотичних версій, за якими Єрусалим постає як слов’янське місто Лель-Руса, гун Атила перетворюється на українця Гатила, Дарниця, виявляється, була подарована перським царем Дарієм нашим пращурам за стійкість у боротьбі з перською навалою, а назва давнього народу «етруски» розшифровується як «это русские».
Існує три найпопулярніші концепції походження українців, які тепер відстоюються з різним успіхом науковцями, політиками, романтичними аматорами:
- трипільсько-арійська (3-2 тис. до н. е.),
- ранньосередньовічна, (VI-VIII ст.),
- пізньосередньовічна (XIV-XV ст.)
На нашу думку, перша й остання концепції є більше запо- літизованими і слабше аргументованими з наукової точки зору.
Не слід забувати, що переважна більшість громадян сучасної України виховувалася на третій, пізньосередньовічній концепції україногенезу. Цілком зрозуміло чому: згідно з нею українці як етнос з’явилися не раніше XIV-XV ст.
внаслідок розпаду єдиного давньоруського народу після татаро-монгольської навали. Ця заідеологізована концепція відображає імперські претензії на історичну спадщину Київської Русі. Вона декларується в усіх радянських підручниках з історії CPCP та УРСР і базується на відомих тезах ЦК КПРС 1954 р. про святкування «возз’єднання»України з Росією. Серйозних наукових аргументів на користь цієї концепції не існує, якщо, звичайно, не вважати такими кілька відверто пропагандистських і декларативних праць В. Мавродіна (1947,1971,1978), розкритикованих ще у сталінські часи його ж московськими колегами (Вопросы истории, 1951,№ 5,С. 137-139).
У XIV-XVI ст. український етнос виступає вже як сформована, яскрава, своєрідна етнічна спільнота. Однак прибічники пізньосередньовічної версії твердять, що народження українського народу сталося саме в цей час. Виникає правомірне питання: як міг утворитися своєрідний і численний народ саме в період своєї деструкції й розпаду, коли його етнічні території були розділені між різними сусідніми державами (татари, Литва, Угорщина, Польща)? Очевидно, він сформувався раніше, у більш сприятливий для цього час єдиної національної держави - Київської Русі.
Згідно з пізньосередньовічною концепцією, українці з невідомих причин виступають як наймолодший етнос Європи. При цьому неможливо пояснити, чому близькі родичі та сусіди українців (поляки, словаки, чехи тощо) за науковими даними старші у 2-3 рази. Більше того, українці виявляються молодшими навіть від похідного від них етносу росіян - згадаймо, що ще відомий російський історик В. Ключевський визначив час народження російського етносу як другу половину XII ст.: «В особі князя Андрія (Боголюбського) великорос вперше виступив на історичну арену».
Тож чи варто дивуватися симпатії до пізньосередньовічної версії україногенезу з боку численних проімперськи налаштованих істориків та політичних діячів, які й донині вважають Київську Русь першою російською державою, а її князів - росіянами? Все це породжує серйозні сумніви щодо правдивості офіційної за радянських часів пізньосередньовічної версії походження українців.
Але давайте розглянемо все по порядку.