Вождівство як перехідна ланка від первісності до цивілізації

Передумови зародження цивілізацій були закладені пе­реходом до відтворювальної економіки. Жодне суспільс­тво з привласнювальним типом господарювання не вий­шло на цей рівень. Головним результатом впровадження відтворювального господарства було отримання регуляр­ного додаткового продукту.

І за привласнювальної діяльності існувала можливість отримувати надлишковий продукт, але в цьому або не було сенсу, оскільки в «живому» вигляді він зберігався краще, або його просто не вміли зберігати. Окрім того, лише землеробство та скотарство в змозі значно сприяти інтенсифікації виробництва, а разом із цим — скорочен­ню площі освоюваних територій. Така ситуація цілком виключена для мисливсько-збиральницьких колективів, де інтенсифікація діяльності могла рано чи пізно завер­шитися катастрофою — вичерпанням природних ресур­сів. Це зрештою і стримувало розвиток суспільств привласнювального типу.

Збільшення можливостей території щодо виробницт­ва продуктів харчування за відтворювального господарс­тва привело до зростання колективів, а останнє теж було запорукою отримання додаткового продукту. Тотальна ручна праця за первісності робила людину головною про­дуктивною силою. Тому ріст кількості робочих рук був одним із засобів нарощування додаткового продукту. Кон­центрація ж значних мас людей на невеликій території, ускладнення виробництва вимагали вдосконалення ор­ганізації життя. Це висунуло нову соціальну роль, нову фі­гуру — вождя, тому перехідну ланку між класичним пер­вісним та станово-класовим суспільствами іменують вож- дівством (англійською мовою — чіфдом). Уперше це по­няття було введено в обіг американським антропологом Е.

Витоки інституту вождів лежать у сутності первісної общини, солідарність якої грунтувалася на взаємодопо­мозі. Велику роль відігравав обмін послугами та дарун­ками, що демонструвало прихильність до членів общини і високо цінувалося нею. Такий обмін у середовищі рів­ноправних виробників та общин має назву реципрокції. Вона характеризується рівномірністю розподілу продук­тів між членами общини і правом та обов’язком кожного брати участь в обміні. Тому такий обмін іменують си­метричним, або горизонтальним. Люди, здатні вносити більше в суспільний «казан», аніж інші, завжди користу­валися й більшою повагою. З утвердженням землеробст­ва й скотарства, індивідуалізацією праці та зміцненням сім’ї виникає і більше можливостей для вияву щедрості. Високого престижу набувають люди, здатні влаштовува­ти пишні бенкети з розданням подарунків. При чому на­буття престижу було більш вагомим, ніж накопичення ба­гатства. Завдяки наявності надлишкового продукту роз­починається, так би мовити, змагання за лідерство, яко­го досягали не силою, а напруженою працею. Її метою було отримати якомога більшу кількість харчів, аби влаш­тувати багаті бенкети й тим заслужити повагу співгрома­дян. Згідно з первісною мораллю, чим більше людина роздавала дарунків, тим більше вона їх отримувала від інших, а разом із цим дедалі зростав її престиж. Таким чином виникають лідери — впливові в суспільстві люди.

Обмін подарунками та послугами, що функціонував не лише в межах общин, а й між ними, має назву прес­тижної економіки. Зміст її в тому, що зусилля окремих сімей та й общини загалом спрямовувалися на вироб­ництво не лише необхідного продукту, а й надлишків — заради влаштування свят з розданням дарунків. Це вис­тупало одним із стимулів отримання надлишкового про­дукту. Тому престижну економіку розглядають як меха­нізм виникнення та укріплення високої соціальної по­зиції в первісному суспільстві. Отож престижна еконо­міка стимулювала виробництво продуктів, а, зайнявши високу соціальну позицію, лідер набував значного авто­ритету.

Попервах для влаштування спільних свят збирали й заготовляли продукти харчування, що, до речі, стимулю­вало пошуки способів збереження продуктів. З цього ог­ляду особливого значення набуває зерновий напрям зем­леробства, оскільки зерно підлягає довгому збереженню. Простіше було з худобою, споживання якої приурочува­ли до сімейних та общинних свят. Пізніше до престиж­ного обміну почали залучати й ремісничі вироби. Спо­чатку слава від пишних свят належала всій общині, піз­ніше — тільки лідерові. Саме в його садибі зберігалися общинні запаси та отримані дарунки.

Таким чином розпочалося накопичення багатства. Во­но могло й не мати прямого практичного значення, але символізувало соціальну позицію вождя. Це надавало йо­му привілеї — отримувати та використовувати додатко­вий продукт общини, а з часом і інших колективів, орга­нізовувати людей на якісь справи, розв’язувати конфлік­ти, підтримувати взаємини з іншими общинами. Розши­рення кола організаційних функцій чимдалі більше усу­вало участь вождя в безпосередньому виробництві: його ділянки обробляли члени общини, за свою працю він теж отримував подарунки. Звичайно, вождь ділився сво­їми прибутками з общинниками — це тільки підвищува­ло його статус, але якась частина залишалася і власне йому. Це давало змогу вождю утримувати людей для об­слуги, мати більше дружин, а відтак і більше дітей. Ос­таннє знову ж таки було сприятливим моментом для от­римання більшого додаткового продукту.

Звичайно, первісну свідомість нелеґко було зламати, тому і право вождя розпоряджатися додатковим продук­том, і право організовувати людей на якісь справи реалі­зовувалися спочатку не через накопичення власних ма­теріальних багатств, а, наприклад, через престижне бу­дівництво — храмів, церемоніальних місць. Вони підви­щували престиж не лише вождя, а й усієї общини, тому для виконання таких робіт не вимагалося примусу. По смерті вождя йому надавали почесті, які символізували його соціальну роль за життя, — влаштовували могилу значних розмірів та ускладненої конструкції, клали в неї дорогі речі. В утвердженні високого статусу вождя знач­ну роль відігравали і війни, активізація яких спостеріга­ється якраз за доби класогенезу. Війни вели за родючі землі, за худобу, за бранців, тобто знову ж таки заради накопичення додаткового продукту.

І ствердження та розвиток відтворювального госпо­дарства, і висування лідерів проходили паралельно з ук­ріпленням генеалогічного роду як провідного принципу орга­нізації суспільства, що грунтується на чіткому Лікові спо­рідненості (лінійна, або вертикальна, спорідненість). За таких умов сегментація (поділ) роду на дочірні лінії при­водить до формування головної та бічних ліній (гілок) спорідненості — лініджів — та нерівності між ними. Ця ієрархічна структура споріднених лініджів на чолі з голов­ною лінією має назву конічного клану. Саме на його грунті й виникає вождівство. В цій системі соціальна позиція індивіда (сім’ї, групи) визначається наближеністю до го­ловної, старшої, гілки роду (клану). Разом із формуван­ням конічного клану виникає й ієрархія лідерів, соціаль­на позиція яких залежить від ступеня спорідненості очо­люваних ними колективів (лініджів) зі старшою лінією роду.

Боротьба за лідерство в лініджах не могла тривати нес­кінченно. Рано чи пізно мала встановитися спадкоємна влада, яка б усунула конфлікти в общині. Вирішальна роль особистих якостей та переваг кандидатів у лідери поступово відходить на задній план, тепер влада нале­жить по праву народження.

Спочатку вождь не був утіленням влади: він сам без­посередньо керував та брав участь у роботах, перерозпо­діляв продукти. Розподіл відбувався таким чином, що ко­жен отримував свою частку та виконував свою справу, тобто діяв принцип реципрокції. Але згодом розміри та якість цієї частки залежали не лише від обсягу праці, а й від місця в ієрархічній структурі. Так формується соці­альна нерівність. Походження, наближеність до правля­чої верхівки надавала людині певні привілеї. Зовні це виражалося в праві носити багатший одяг, прикраси, мати декілька дружин тощо.

Саме вождь та його оточення були в змозі створити те силове поле, яке за певних умов сприяє виникненню складної соціальної структури зі стабільним політичним лідерством та системою адміністративної ієрархії, тобто протодержави. З-поміж цих умов найголовнішими є праг­нення та можливість реалізувати розширене виробницт­во, а разом з цим — отримання додаткового продукту дедалі значніших розмірів. Саме це й сприяє переоформ­ленню реципрокції в редистрибуцію. Остання — це пере­розподіл додаткового продукту по вертикалі — згідно з

місцем у соціальній ієрархії (поняття реципрокції та ре- дистрибуції були введені американським антропологом К. Поланьї). Редистрибутивні функції виконує вождь; це закладає грунт і майнової нерівності. Детермінованість майнового становища причетністю до структур управління породжує феномен влади-власності, на що звернув увагу російський учений Л.Васильєв. Саме влада надає вожде­ві права та привілеї, зокрема право розпоряджатися при­родними (земля) та трудовими (люди) ресурсами, нако­пиченим майном.

Так на сьогоднішній день постає хід розвитку первіс­ності, який приводить до виникнення держави.