Передумови цивілізаційного процесу
За енеоліту відтворювальне господарство охопило досить велику територію Старого Світу — значну частину Європи, Азії та Африки. Але не скрізь воно спричинилося до виникнення цивілізацій.
Це означає, що, виступаючи обов’язковою умовою постання цивілізації, відтворювальне господарство, втім, не є достатнім для цього; навіть за наявності вказаних чинників — отримання регулярного додаткового продукту, соціальної та майнової диференціації, початків експлуатації — суспільства можуть існувати тисячоліття, не переступаючи поріг первісності. Щоб його переступити, додатковий продукт має бути досить вагомим та регулярним.Цього досягали різними шляхами — інтенсивними та екстенсивними. До перших слід віднести виведення нових, більш урожайних сортів культурних рослин та більш продуктивних порід худоби, застосування орного землеробства з використанням тяглової сили тварин, іригацію, меліорацію, винайдення землеробського календаря, транспортних засобів тощо; до других — ріст чисельності колективів і тривалості робочого дня. Останні чинники були не менш важливі, ніж перші. Навіть за недоско-
налості палеодемографічних розрахунків та неповноти етнографічних джерел зрозуміло, що общини мисливців- збирачів налічували десятки осіб, ранніх землеробів — сотні, а протодержавних об’єднань — уже тисячі. Доведено також, що землеробська праця є більш трудомісткою, ніж мисливсько-збиральницька, оскільки, по-перше, вона розрахована на майбутній ефект, який не завжди можна прогнозувати (а відтак і прагнення до розширення посівних площ як своєрідна страховка від неврожаю); по-друге, в землеробстві яскравіше виражена сезонність, коли в окремі пори року потребується напру- женіша праця.
Зрозуміло, що процеси інтеграції колективів та підвищення ритму роботи проходили не стихійно, а під орудою потужної організуючої та об’єднуючої сили. Таким чином, дедалі чіткішим стає поділ праці на суто виробничу (створення продуктів та матеріальних речей) та організаційну (забезпечення безперебійного функціонування виробництва з метою отримання додаткового продукту).
Останній вид праці переростає у вагому продуктивну силу, яка надалі відіграватиме важливу роль в історії. У цьому й полягає позитивна роль держави, а саме — організовувати людей на працю, підтримувати різні галузі виробництва, налагоджувати обмін товарами, забезпечувати захист населення. Зрештою в цьому лежать витоки науки, мистецтва, тобто відокремлення духовної праці від фізичної, що можна розглядати як одне з досягнень цивілізації.Звичайно, це мало й інші наслідки. Причетність організаційного апарату до перерозподілу додаткового продукту створила умови для його використання не лише на суспільні потреби (розширення виробництва, створення страхових фондів на випадок стихійного лиха, допомога збіднілим сім’ям, обмін, організація оборони, культове життя), а й на власні, що значно перевершували необхідні для нормального життя. Археологами це фіксується за появою палаців правителів, престижних речей, зокрема предметів розкоші — як вироблених власними ремісниками та з власної сировини, так і отриманих шляхом обміну. Все це дає змогу розглядати додатковий продукт як один із провідних чинників розвитку експлуатації. Саме завдяки йому поступово відбувається відрив апарату управління від маси виробників, формується розбіжність інтересів різних соціальних груп. У первісному суспільстві панували одноманітні інтереси, однакові норми поведінки, а громадська думка виступала головним засобом соціального контролю. Відтепер суспільне мислення перестає бути одноманітним, тому й виникає потреба в насиллі. Відтак держава виконує не лише організаційні функції, а й репресивні. Останні було спрямовано головним чином проти пригнічених.
Певно, саме поєднання всіх названих чинників і дало той ефект — регулярний й вагомий додатковий продукт, необхідний для виникнення цивілізації. Концентрація додаткового продукту розпочинається зі створення запасів продовольчих товарів, без чого не може сформуватися адміністративний апарат. А перше й друге призводять до появи централізованого перерозподілу (редистрибуції).
Саме додатковий продукт, сконцентрований в одному місці, й надав можливість з’явитися прошарку людей, які займалися виключно організаційною діяльністю. Остання не обмежувалася веденням землеробських робіт (скажімо, розширенням мережі каналів, підтримкою їх у належному стані, визначенням часу сівби чи збирання врожаю і проведенням пов’язаних із цим ритуалів), а мала забезпечувати робітників знаряддями праці, предметами побуту, харчами, в тому числі ремісників — необхідною сировиною; до того ж ці люди підтримували процес обміну з метою отримання необхідних для суспільства речей. Тобто до організаційних функцій входили і перерозподіл додаткового продукту між населенням, що займалося різними видами діяльності, зокрема й не пов’язаними з виробництвом харчів, і організація обміну. Вся ця діяльність була зосереджена в місті — центрі концентрації, перерозподілу та реалізації додаткового продукту. Саме ця, первинна, функція міста породила інші: воно стає торговельно-ремісничим, культурним та політичним центром певної території.Найдавніші міста виникали на грунті однієї або кількох тісно пов’язаних територіальних общин — вождівств — та були осередками невеликих територій. Тому першою формою держави було місто-держава, або ном.
Структуроутворюючу частину міста складав центр із храмом головного божества, довкола якого селилась адміністрація. Поряд споруджувалися продовольчі та матеріальні склади, а далі розташовувались оселі простого люду. В місті були зосереджені й ремісничі майстерні, його територію, як правило, захищали мури та армія.