Перші цивілізації

За енеоліту отримувати значний додатковий продукт стало можливим з виходом землеробів спекотної смуги в долини великих річок та з об’єднанням їхніх зусиль у царині масштабного землеробства на базі іригації.

Соціально- технологічний досвід людей перетворив ці річки на велику продуктивну потугу. їхні води не лише давали життєдайну вологу рослинам, а й постійно відновлювали родючість землі. Це надало іригаційному землеробству інтенсивного характеру, а життю — сталої осілості, що й відбиває товща нашарувань на місцях давніх поселень та міст.

Для Передньої Азії такими річками були Tirp та Євфрат, для Північної Африки — Ніл. Саме в долинах цих річок і виникли приблизно одночасно — десь на рубежі IV — III тис. до н.е. — дві найдавніші цивілізації Старого Світу — Шумеру та Єгипту.

Щодо Месопотамії (межиріччя Tirpy та Євфрату), то нижче Багдада ці річки течуть широкими алювіальними долинами з родючими землями, але їх використання для хліборобства стримувалося двома суттєвими вадами: нестачею опадів та заболоченістю долин, особливо в пониззях річок. Це було подолано шляхом створення зрошувальних та меліоративних систем.

У Месопотамії впровадження та підтримка зрошувального землеробства ускладнювалися тим, що розливи річок відбувалися «несвоєчасно» — коли на полях зрів урожай. Отож треба було захищати лани від повені (а вода підіймалася на декілька метрів), а також зберігати воду для підготовки грунту для нової сівби. З цією метою зво- дили греблі, рили канали та відводили воду в спеціальні резервуари, з яких за необхідності її випускали для зрошування. Щороку повені руйнували греблі, замулювали канали, і підтримка цих систем у належному стані була пекельною працею. Крім того, випаровування вологи призводило до засоління грунтів, що вимагало освоєння нових земель, а разом із цим — розширення мережі каналів.

Освоєння Нижньої Месопотамії (Шумеру) розпочалося в VI тис.

до н.е. носіями Хасунської (або Хасунсько- Самарської) культури, що можна вважати вихідним моментом генезису Месопотамської цивілізації. І протягом трьох тисячоліть було подолано той рубіж, що відділяє цивілізацію від первісності. Цей процес, який, зрозуміло, засвідчений лише археологічними джерелами, характеризувався ростом кількості населення та його густоти, розширенням посівних площ за рахунок нарощування іригаційних споруд, удосконаленням будівельної справи, збагаченням матеріальної культури. Через 1,5 — 2 тис. років у Нижній Месопотамії (Убейдська культура: середина V — середина IV тис. до н.е.) з’являються перші монументальні споруди — храми на платформах, що особливо рельєфно підносяться з масиву простих мазанок та жител з очерету. Віднині вони займають домінуючу позицію на поселеннях і надалі стануть невід’ємною структуроутворюючою частиною давніх міст. Отож храми можна розглядати як індикатори перших суттєвих змін, що сталися в месопотамському суспільстві.

Поява монументальних культових споруд дає змогу зрозуміти механізм трансформації управління вождя в органи державної влади, формування лідерів нового зразка. Якщо з соціально-економічного огляду генезис цивілізації можна виразити формулою «отримання, концентрація та перерозподіл додаткового продукту», то з ідеологічного — це сакралізація влади. Саме ідеологічний чинник розкриває таємницю перетворення традиційних способів управління вождя на владу правителя і разом з цим — відрив управлінського апарату від маси безпосередніх виробників. Якщо вождь у первісному суспільстві спирався на раду з народом, то державна влада — на додатковий продукт і сакралізацію своїх функцій. Така священна влада дана начебто згори, тому ніхто не може сумніватися в її законності, і саме їй народ має завдячувати своїм існуванням. Відтак ритуальне керівництво роботами сприймається як таке, що забезпечує людей харчами, а не їхня праця.

Правитель стає посередником між богом та людьми, а інколи й сам перетворюється в надлюдину.

Зведення монументальних культових споруд і свідчить про набуття владою нових рис: в очах тодішніх людей — сакральних, в очах істориків — державних. Спочатку це не приносить лідерам ніякої користі. Який може бути практичний зиск від храму чи піраміди? Але вони символізують міць правителя, а разом з тим і міць колективу, який він очолює, порівняно з іншими. Згодом же правитель дедалі більшою мірою використовує додатковий продукт у власних цілях. І постають пишні палаци. Саме вони фіксують подальший відрив правителя від мас, що супроводжується виникненням адміністративного апарату й армії. З їх появою відбулося остаточне відокремлення- влади від народу: вона стає над народом, спираючись не прямо на нього, як то було раніше, а на інші сили — багатство, адміністративний апарат та армію.

За Урукської культури (або культури Варки: друга половина IV тис. до н.е.) в ієрархії поселень вирізняються великі з храмовими комплексами, що складаються з кількох споруд на платформах; інколи їх оточували мури. Деякі платформи облицьовано кам’яними плитами, доставленими здалека — з гір Загросу. Лише продуктивне землеробство могло забезпечити розвиток бідного на руду, ліс та камінь Межиріччя. В обмін на ці матеріали і йшла частина додаткового продукту.

Планіграфічна позиція урукських храмів свідчить про їх суттєву роль у суспільному житті. Зосередивши в своїх руках організацію землеробських робіт, храми виступали місцем накопичення та перерозподілу сукупного суспільного продукту. Колективно вирощений на спільних полях урожай лише частково розподілявся між виробниками, аби задовольнити їхні потреби в харчах. Надлишки ж зосереджувалися в храмах. Ці споруди слугували й осередками інтелектуальної та культурної діяльності. Тут розміщувалися астрономічна та іригаційна служби землеробства, що поєднувало культову та організаційну сфери. Стосовно цього часу можна твердити, що завдяки масштабним землеробським роботам отримувався досить значний додатковий продукт, який давав змогу створювати фонди для обміну, утримання храмової служби, а також вивільнити частину людей від сільськогосподарської праці.

У поселеннях починають відокремлюватися ремісничі квартали, зокрема з виробництва кераміки, металевих, ювелірних речей, парадного кам’яного посуду тощо. Таким чином виникають міста, а разом із тим і держави.

Надалі храми, що вже відомо з писемних джерел, стають власниками великих земель та утворюють державно-храмовий сектор, який існує незалежно та поряд з общинним.

Дещо інша ситуація склалася в Єгипті. Межі давнього Єгипту були чітко окреслені природою: з півдня — порогами, які нині перекрито Асуанською греблею, зі сходу та заходу — пустелями. Ніл плине спочатку вузькою долиною, максимальна ширина якої 20 км (цю місцевість називають Верхнім Єгиптом); лише останні 200 км він тече широкою долиною та розгалужується на декілька річищ, утворюючи знамениту Дельту — Нижній Єгипет.

Головний скарб Єгипту — Ніл — несе в пустелю не лише воду, а й надзвичайно родючий мул. Щорічна повінь відкладала мільйони тонн цього справжнього багатства. Але щоб скористатися ним, треба було зберігати вологу. Для цього заплаву Нілу розмежовували валами та греблями, затримуючи й накопичуючи вологу, якої вистачало на весь період вегетації рослин. Зайву воду перед сівбою спускали в Ніл. Досить було висіяти зерно у вогкий мул, аби воно проросло новим урожаєм. Таким чином, праця єгипетського хлібороба була дещо легшою, ніж шумерського.

Посушливість, що настала в Єгипті з голоценом, привела людей в долину Нілу, яка була мало придатною для життя. Густі зарості папірусу та акацій уздовж річки, болотиста дельта, хижі звірі та міріади комах — ось що являв собою Ніл до приходу туди людей. Але вони зуміли його підкорити. У першій половині IV тис. до н.е. тут постають зрошувальні системи. їх створення, як і в Месопотамії, вимагало організації великих мас людей та наполегливої праці. На підвищених місцях, які не затоплювалися водою, виникають поселення міського типу, яких на середину IV тис. до н.е. налічувалося близько 40. На відміну від месопотамських міст-держав, котрі в умовах широкої заплави мали змогу будувати автономні іригаційні системи, єгипетські номи, затиснені у вузькій долині та прив’язані до одного річища, рано почали об’єднуватися під владою одного правителя. Це об’єднання не було добровільним та здійснювалось силою в боротьбі за панування над Нілом.

У другій половині IV тис. до н.е. південні номи було об’єднано в Верхньоєгипетське царство, а північні — в Нижньоєгипетське. Царі Верхнього Єгипту носили корону білого кольору, Нижнього — червоного. Створення цілісної держави поєднало ці два кольори в одній короні, а в економічному плані дало змогу повніше мобілізувати людські ресурси на створення зрошувальних та меліоративних систем (останніх — у дельті Нілу). Це було причиною панування в економіці давнього Єгипту державного сектора. Вся земля тут була власністю держави, яку уособлював фараон — більше бог, аніж людина.

Шумерська та Єгипетська цивілізації постали приблизно в один час — на рубежі IV — III тис. до н.е. Вони виникли на базі кам’яної та мідної індустрії і є найдавнішими в світі. Обидві належать до кола первинних цивілізацій, тобто таких, що зросли на власному грунті, без стороннього впливу. Такими ж були Хараппська цивілізація в долині р. Інд та Давньокитайська в долині р. Хуанхе, але виникли вони дещо пізніше — за доби бронзи.

Кожна з цих цивілізацій створила свій пантеон, свій стиль в архітектурі, свій світ речей, свою писемність. Але між ними є й багато спільного. Загальні риси ранніх цивілізацій визначаються схожістю умов існування, приблизно однаковим рівнем технологічної оснащеності та способом організації виробництва й споживання. В їх виникненні важливу роль відіграло впровадження масштабних колективних робіт у землеробстві, пов’язаних зі спорудженням зрошувальних, меліоративних та інших систем. Це підносило, з одного боку, значущість чинника організації праці, з іншого — значущість колективу більшого, ніж окрема сім’я чи навіть невелика община. Це визначало пріоритет держави, колективного над індивідуальним, цілковиту залежність людей від влади, неможливість прояву їхньої особистої ініціативи. Держава спиралася на розгалужений та багаточисельний бюрократичний апарат, головним завданням якого був облік та контроль усіх видів діяльності та наявних ресурсів. На утримання цього апарату йшла значна частина додаткового продукту.

Організуюча сила, що створила ці цивілізації, стала й перепоною на шляху їхнього гармонійного розвитку. Ці цивілізації пронизує повна залежність усіх від правителя — не лише рядових верств населення, а й людей високого раніу. Загальна несвобода — ось сутність цих суспільств. їх іменують станово-класовими, або ранньокласовими, — через слабку розвиненість приватної власності. Системоутворюючим чинником тут була вла- да-власність.

Але, певно, у цьому відбивається закономірність історії. Найдавніші цивілізації зросли на первісному колективізмі, що формувався тисячі років та уособлював рівність, але не знав свободи. Ці цивілізації породили диференціацію діяльності та стратифікацію суспільства, однак не досягли рівня виділення особистості. Тут були правителі й підлеглі, керівники й виконавці, але не з’явилося видатних філософів, художників, учених, а ті, що були, лишилися безіменними. Праця тисяч людей часто використовувалася непродуктивно, нераціонально, інколи не на користь живих. Але історія сповнена протиріч. І сьогодні людей приваблюють та вражають велетенські піраміди, храми, скарби поховань, вишукані речі, тобто суто матеріальні сліди зародження цивілізацій.

За безперервного розвитку та поступових зрушень, які ведуть до виникнення цивілізацій і які особливо добре простежуються за археологічними даними, важко провести чітку межу між просто поселенням та містом, між первісним суспільством та державним устроєм. Такою умовною межею є поява писемності.

З виникненням писемності минуле набуває чимдалі конкретнішого змісту. Загальні уявлення про розвиток якихось спільнот, що фіксуються за археологічними джерелами, змінюються історією етносів та держав, з’являються імена народів, правителів, богів. Месопотамська цивілізація дійшла до нас не лише в руїнах давніх міст, різноманітних залишках матеріальної культури. Це й тисячі писемних документів — глиняних табличок з найрізноманітнішими написами, що почасти дублюються, оскільки їх переписували, набуваючи освіти. Переважну більшість, як ми вже знаємо, складають господарські документи, але є й міфи, легенди, перекази про діяння героїв, богів, гімни на честь царів, культові тексти, поховальні плачі, рецепти ліків, байки, анекдоти, настанови начальників підлеглим та батьків дітям, навчальний матеріал. Разом із писемністю постає й прагнення зафіксувати минуле — виникає наука історія. Вже десь наприкінці III тис. до н.е. шумери записали свою історію — так званий «Царський список», що дає перелік правителів різних міст починаючи приблизно з XXIX ст. до н.е. Реальні події тут переплітаються з міфічними, але саме звідси бере початок політична історія Месопотамії.

Єгипетська цивілізація не залишила таких надбань, оскільки тут записи вели на папірусі, який погано зберігається. Щоправда, багато написів, викарбуваних на камені чи нанесених фарбою, збереглося в пірамідах, храмах, на колонах, статуях тощо.

Разом із писемністю створилися безмежні можливості для накопичення інформації, що стало поштовхом для розвитку знань. Фіксація якихось спостережень дала змогу зіставляти їх, перевіряти, виявляти емпіричні закономірності. Тепер можна було вести складні обчислення, виводити ті чи інші правила арифметики, геометрії, алгебри. Процес навчання вимагав формування правил правопису, дидактичного матеріалу. Це теж сприяло появі абстрактних понять. Інформаційний потенціал тепер не обмежувався можливостями людської пам’яті. Написане можна було вивчати, обдумувати, виправляти, додавати нове. Відтак мислення починає індивідуалізовуватися. Колективна свідомість первісності отримала грунт для виділення індивіда. Однак зарегламентованість життя стримувала цей процес у давніх цивілізаціях. Індивідуальну духовну творчість породжує лише свобода.

Перші держави були острівцями у безкрайньому світі

первісних суспільств. їх виникнення спричинило поділ людства на два світи — цивілізацію та первісність. Вони не розвивались ізольовано, а за взаємодії та взаємовпливу. Не викликає сумніву, що перші цивілізації справили активний вплив на оточуюче населення, прискорили державотворення в інших регіонах, спочатку в Передній Азії, а потім і далі. Під впливом Месопотамської цивілізації та майже паралельно з нею формуються міста Еламу (Західний Іран). Активні зв’язки Шумеру й Еламу засвідчено з Хараппською цивілізацією, що виникла на середину III тис. до н.е. в долині р. Інд. У другій половині III тис. до н.е. виникають перші міста у Східному Середземномор’ї, а на початку II тис. до н.е. — в Малій Азії (Хеттсь- ка держава). У II тис. до н.е. цивілізаційний процес досягнув півдня Європи (Критська та Мікенська цивілізації), але не вийшов за межі регіонів зі спекотним кліматом. На це були причини, про які йтиметься далі.

Література

Архаическое общество: узловые проблемы социологии развития. Москва, 1991.

Археология зарубежной Азии. Москва, 1986.

Березкин Ю. Е. Инки: Исторический опыт империи. Ленинград, 1991.

Бонгард-Левин Г. M., Ильин Г. Ф. Индия в древности. Москва, 1985.

Брентьес Б. От Шанидара до Аккада. Москва, 1976.

Древние города. Москва, 1977.

Илюшечкин В. П. Сословно-классовое общество в истории Китая. Москва, 1986.

История древнего Востока: Зарождение древнейших классовых обществ и первые очаги рабовладельческой цивилизации. Москва, 1983. Ч. 1.

История древнего мира: Ранняя древность. Москва, 1983.

• История первобытного общества: Эпоха классо- образования. Москва, 1988.

AiTfpiTjpi