Високі технології залізної доби
Слов’яни запозичили у давніх кельтів не тільки деякі слова, але й чимало технологічних традицій та прийомів матеріального виробництва. Найбільший кельтський вплив простежується у сфері виплавки та обробки заліза, що свого часу зазначав В.
Седов:«Слов’янське ковальське ремесло в І тис. н. е. за своїми особливостями і технологічною культурою було найближчим до металообробного виробництва кельтів і провінцій Римської імперії, які продовжували й розвивали традиції кельтської культури. Це стосується не тільки нинішніх західно-слов’янських областей, але й слов’янських племен Східної Європи».[231]
Саме у металургії та металообробному виробництві успіхи кельтів були найбільш значущими. Закладені ними традиції були засвоєні не тільки слов’янами, але й більшістю інших етносів Давньої Європи. Вони стали основою для розвитку цих ремесел у подальші часи і вважається, що навіть досьогодні форми й типи ковальських знарядь, що були винайдені або удосконалені давніми кельтами, майже не змінилися.
З території України походить кілька пам’яток кельтського металургійного ремесла, унікальні не лише для Східної Європи, а й для усіх заселених кельтами земель субконтиненту. Йдеться насамперед про великий металургійний центр, навіть цілий промисловий район, що існував у Закарпатті й нараховував понад десять виробничих пунктів. Тут, поблизу багатих джерел болотяного бурого залізняка між селами Новоклинове та Черна на площі близько 25 км2 виявлені сліди масштабної ремісничої діяльності кельтських металургів у вигляді уламків стінок горнів, шлаків, залізних конгломератів, господарських ям. Найбільше скупчення решток залізоплавильного виробництва спостерігається в районі села Новоклинове у заболоченій долині р. Бо- тар. Дослідження новоклинівського металургійного центру було здійснене під керівництвом В. Бідзілі, який так описує його відкриття:
«У 1962 р.
на вершині невеликого гірського останця в заплаві р. Ботар, який місцеве населення називає «Галом домб», що в перекладі означає «Горб мертвих», були знайдені сліди чорної металургії. В підніжжі горба виявлені розвали глиняних стінок сиродутних горнів, випалені до червоного кольору, виходи залізного шлаку й окремі металургійні «козли» вагою 50, 80, а то й 100 кг кожний. Розвідкові траншеї на місці скупчення горнів виявили залишки залізодобувного ремесла».[232]«Галом домб» виявився лише однією з тринадцяти виявлених згодом робочих площадок, де скупчувалося близько трьох сотень залізоплавильних горнів. Кожен із них становив порівняно складну конструкцію, що складалася з двох частин: підземної, влаштованої як круглий резервуар з глиняними стінками для шлакових відходів, і наземної — глиняної шахти з отворами для ковальських міхів. Всередині горна кельтські металурги викладали кількома шарами деревне вугілля та залізну руду. Для досягнення необхідної температури близько IOOO0 C до горну через отвори нагніталося повітря. За однією з версій, горн такої конструкції призначався для одноразового використання. Під час виплавки шлак осідав у нижній частині горна, утворюючи «чушку» або «козла». Для того, щоб витягти готовий продукт — залізо, горн розбивали, а для наступної виплавки поруч будували новий. За іншою версією, у конструкції горна лишали отвір для витягнення заліза. Це дозволяло використовувати горн для кількора- зового виплавлювання, поки шлаки не заповнювали усієї нижньої частини горна. В будь-якому випадку, горни, тісно скупчені на виробничих площадках по кілька десятків штук, одночасно працювати не могли.
Горни подібної конструкції були досить типовим явищем для кельтських земель, але у такій кількості на порівняно невеликій площі вони знайдені лише у Закарпатті. Єдиний аналог такого потужного металургійного центру віднайдено на території Польщі, у Свентокжицьких горах.[233] За технологічними ознаками він майже аналогічний новоклинівському, навіть дещо перевищує його за розмірами, але за часом виникнення він молодший.
Видобування заліза проводилося там уже за римського часу носіями пшеворської культури, які засвоїли традиції кельтської металургії. Натомість новоклинівський центр функціонував не пізніше II-I ст. до н. е. та був пов’язаний безпосередньо з перебуванням на цих землях давніх кельтів.Кельтські металурги Закарпаття забезпечували своєю продукцією досить широкий ринок. Про це свідчать масштаби виробництва, які суттєво перевищували необхідні потреби самого давнього населення Закарпаття. Вражаючі розрахунки наводить В. Бідзіля:
«Для одержання 100 кг шлачної чушки необхідно 193 кг залізної руди з 50%-вим вмістом заліза, 14%-вим вмістом кремнію і 213-215 кг деревного вугілля. Вихід горнового заліза-сирцю становить при цьому 33-34 кг, або 16-17 кг ковальського заліза. Для одержання 142 металургійних чушок, виявлених у Новоклино-
Технологія виплавки залізау сиродутному горні (реконструкція): 1) залізна руда
2) деревне вугілля 3) нагнітання повітря 4) залізна криця (Schlette 1979)
ві (133 відкрито на площадках і 9 знайдено у викиді місцевого кар’єру), необхідно приблизно ЗО т залізної руди і понад ЗО т деревного вугілля. З цієї сировини можна одержати близько 5 т металургійного заліза-сирцю, або 2,5-3 т ковкого ковальського заліза. Ці дані, хоча вони й не претендують на абсолютну величину, стосуються лише незначної частини, що становить не більше десятої долі від загальної кількості виявлених залишків залізодо- бувної справи».[234]
Отже, за мірками стародавнього світу на території Закарпаття працював справжній «металургійний комбінат», який постачав свою продукцію далеко за межі регіону. Цілком ймовірно, що чимало залізних предметів озброєння та знарядь праці, знайдених на кельтських поселеннях та могильниках у Словаччині, Чехії, Румунії, Угорщини були виготовлені саме з новоклинівського заліза.
Звісна річ, функціонування такого потужного виробничого центру могло забезпечуватися лише великою кількістю металургів, які були підготовлені для проведення складних технологічних операцій. Крім них необхідно було залучення десятків, якщо не сотень рудокопів та лісорубів, які заготовляли сировину та паливо, певна транспортна й торговельна інфраструктура, що забезпечувала вивезення отриманого заліза до ковальських майстерень, найближчі з яких знаходилися на значній відстані від центру чорної металургії. Масштаби виробництва переконливо свідчать про його спеціалізацію, чіткий розподіл обов’язків між робітниками. А це, у свою чергу, вказує на високий рівень соціальної організації місцевого населення, далекий від нібито примітивного укладу життя варварів, на якому полюбляли наголошувати античні письменники.«Варварським» можна назвати лише ставлення до навколишнього середовища давніх новоклинівських металургів. Адже для забезпечення їхньої діяльності кельти мали проводити нечувані раніше за своїми масштабами вирубки карпатських лісів. За деякими підрахунками, для виробництва 1 кг заліза давні металурги перепалювали близько тонни деревного вугілля, тобто 25 м3 дерева![235] На цьому тлі навіть наведені В. Бідзілею дані про використання деревного вугілля видаються досить оптимістичними. Про велику господарську роль заготівлі деревини свідчать знахідки 13 високоякісних сокир з Галіш-Ловачки, під ударами яких, очевидно, впала не одна сотня стовбурів.
Можливо менш масштабними, але не менш вражаючими є знахідки, пов’язані вже не з видобуванням, а з обробкою заліза кельтами Закарпаття. Походять вони переважно з Галіш-Ловачки, куди потрапляла значна частина продукції новоклинівського центру. Ковалі отримували сирцеве залізо великими відкатаними шматками й перетворювали його на ковальські криці за допомогою особливого інструментарію — великих молотів-ковадел вагою близько 6 кг та масивних зубил. Далі з кожної криці виго-
товлявся готовий виріб.
На цьому технологічному етапі коваль використовував малі молоти-ручники, великі та малі ковадла, кліщі, шліфувальні камені, подекуди також пробійники, зубила та напилки. За складністю виготовлення В. Бідзі- ля ділить вироби ковалів з Галіш-Ловачки на три групи. Найпростішу складають коси, серпи, ножиці для стрижки овець, ножі та дрібні металеві предмети.
Ремісничі та землеробські знаряддя.
Манхінг, Німеччина. II-I cm. оо н. е. (Schlette 1979)
Складнішими у виготовленні були вироби з застосуванням пробійників, заклепок та зубил, а саме втульчасті сокири, тесла й долота, наральники, ковальські молоти, шарнірні кліщі, металеві казани з заклепками, свердла, наконечники списів та дротиків. Такі предмети могли виготовляти лише дві особи, які працювали одночасною. Найбільш працемісткими й технологічними були ланцюги, залізні кільця, кінські вудила, висячі замки та мечі, які вимагали зварювання металу та очищення швів.
Більша частина ковальського інструменту була знайдена в різних місцях на поселенні Галіш-Ловачка. Лише у так званому житлі № 3 у більш-менш цілісному вигляді збереглися залишки ковальської майстерні. Тут було виявлено величезну кількість залізних предметів, зокрема, набір ковальського приладдя: молот, ковадло, кліщі, дві пилки-ножівки, точильний брусок, а також ковальську крицю. Знайдена там кам’яна зернотерка опосередковано засвідчила, що, принаймні, члени родини коваля брали участь у сільськогосподарському виробництві. Дві срібні монети, знайдені у цьому ж житлі, підкреслили високий соціальний та майновий статус коваля. У його майстерні було виявлено велику кількість готових предметів: кілька наральників та втульчастих сокир, серп, один кухонний і два швацьких ножі, наконечник списа, залізний браслет, вудила, ланцюг для казана, цвяхи. Певний інтерес становить знахідка залізного обруча для дерев’яної діжки. Це, очевидно, перший засвідчений на території України факт використання цієї зручної та надійної ємкості, винайдення якої приписують давнім кельтам.
Широко застосовувалися такі технологічні прийоми як рубка й
витяжка металу, виготовлення отворів, скручування, загин, за
Металографічний аналіз 97 металевих предметів, знайдених у Галіш-Ловачки, засвідчив високу обізнаність та вражаючу технологічну культуру місцевих ковалів. Зброю та знаряд дя праці вони виготовляли з заліза або сирцевої сталі, піддаючи матеріал спеціальній обробці, яка поліпшувала властивості виробів. Серед видів такої обробки кельти Закарпаття застосовували загартування металу крижаною водою та вогнем, якому піддавалася приблизно третина виробів, насичення вуглецем м’якого заліза (цементація), зварювання залізних і сталевих смуг (пакетування).[236] клепування, ковальська зварка, художня ковка.
Варто відзначити, що ковалі у кельтському суспільстві були не лише привілейованою верхівкою ремісничого прошарку, але й взагалі дуже шанованою суспільною групою. Коваль виконував цілу низку життєво важливих для общини функцій: підковував коней і робив залізні обідки для колісних возів, виготовляв і ремонтував зброю, культові предмети, знаряддя для всіх видів праці, кухонне начиння і т. п. Коваль працював з божественними стихіями вогню та води, його робота неодмінно супроводжувалася підвищенням температури і жаром, що в традиційних суспільствах вважалося уособленням магічної релігійної сили. Зображення ковальського приладдя — молота, ковадла та ножиць — часто зустрічаються в галльській та галло-римській іконографії, а самі ці предмети іноді знаходять у святилищах. Навіть не- оброблене залізо вважалося сакральним — шматки цього металу використовувалися як амулети.[237] У процесі виробництва широко застосовувалися магічні практики. Зокрема, збереглися свідчення античних авторів, за якими кельтські ковалі загартовували мечі у крові юнаків, яку, ймовірно, брали під час ініціатичних обрядів.[238] Уявлення про причетність ковалів до надприродних знань зберігалося в кельтських землях дуже довго.
Що стосується інших галузей матеріального виробництва, то тут вплив кельтів виявився значно меншим. Як уже зазначалося, латенські за походженням форми деяких металевих прикрас були певний час поширені на Сході Європи — з ними проникали й деякі прийоми і традиції ливарного виробництва давніх кельтів. Якщо не враховувати античних центрів Північного Причорномор’я, можна стверджувати, що саме кельти, носії ла- тенської культури, першими на українських землях почали застосовувати гончарне коло. Про це свідчать не тільки масові знахідки кружальної кераміки на Закарпатті, а й латенська гончарна майстерня у Бовшиві на Прикарпатті. Однак разом із занепадом кельтської культури у Європі ці традиції надовго були забуті.