«Кельтське бароко» з українських музеїв

Говорячи про кельтську спадщину Давньої України, немож­ливо не згадати пам’ятки мистецтва давніх кельтів, які були сво­го часу виявлені на українських теренах і нині зберігаються пе­реважно у вітчизняних музеєсховищах.

Мистецтво давніх кельтів, яке за вигадливість ліній фахівці іноді називають «кельтським бароко», в археологічній літературі носить назву «латенський стиль». Це цілком обґрунтовано, адже саме у мистецтві найбільше виявилася єдність традицій кельт­ської матеріальної культури. У різних куточках Європи повторю­валися одні й ті самі художні мотиви. Інколи мистецтво кельтів того чи іншого регіону відзначалося своєрідністю, але навіть у тих пам’ятках, які далеко відійшли від єдиного канону, все од­но відчувається тяжіння до спільного джерела. Саме тому мисте­цтво давніх кельтів неможливо сплутати з будь-яким іншим.

Унікальність і своєрідність латенського мистецтва найбільше простежується в такому жанрі, як орнаментика. Для неї прита­манне використання майже виключно кривих ліній, на відміну від суто геометричного орнаменту гал ьштатських часів. Найбільш характерними елементами латенського орнаменту є рослинні мо­тиви — лотоси, пальметки, тріскелі, вусики тощо. З ними орга­нічно поєднуються елементи у вигляді літер S, риб’ячих пузирів, лір, спіралей, кіл, пельт, зірочок, косичок тощо. Часто в орнамент майстерно вплетені зображення людських або тваринних голів. Вершини свого розвитку латенський орнамент набув у так зва­ному вальдадьгесхаймському стилі (середина ΓV — середина III ст. до н. е.). Далі латенське мистецтво еволюціонує у «пластич­ний стиль», для якого характерне широке застосування гри світла й тіні, об’ємності та плавності ліній, які, переплітаючись, утво­рюють чудернацькі композиції.

Латенський орнамент V-IV cm. оо н. е.: ліворуч - Вальдальгесхайм, Рейн- хейм, праворуч - Кляйнасперагль.

Усі зазначені особливості при­таманні насамперед декоратив­но-прикладному мистецтву кель­тів. Складними орнаментами при­крашені металеві предмети: фібули, браслети, шийні гривні, бронзо­ві посудини, піхви мечів, а інколи й самі клинки мечів та наконечни­ки списів, деталі шоломів тощо. В Україні збереглися лічені предме­ти повсякденного вжитку кельтів, оздоблені орнаментом або харак­терними декоративними елемента­ми латенського стилю. Серед них декоративна пластинка невідомо­го призначення з Галіш-Ловачки, прикрашена розетками у техніці на­кладної скані, підвіска з фігурка­ми птахів з с. Пекарі у Подніпров’ї, браслет з баранячими голівками з Пантикапею, шолом типу Монте - фортіно з Білгород-Дністровського музею, орнаментований своєрідним хвилястим меандром та насічками. Варто ще згадати деякі предмети, що не мають орнаментального де­кору, але відбивають характерні тен­денції розвитку латенського мисте­цтва. Це, зокрема, мідний ножний браслет з великих півкуль з Галіш- Ловачки, знайдені у тому ж міс­ці ранньолатенські фібули, а також хвиляста гривня-торквес з с. Пекарі. Майже усі ці предмети, за винятком хіба що браслету з Галіш-Ловачки, належать до ранньолатенського або вальдальгесхаймського стилів.

Не зовсім зрозумілим є походжен­ня низки бронзових підвісок у ви­гляді колеса зі спицями, знайдених у Подніпров’ї.^[239] Ю. Кухаренко вважав їх амулетами кельтського походження,^[240] хоча у подальшому ці пам’ятки роз­глядалися як місцеві витвори.

Невелику кількість яскравих прик­ладів декоративно-прикладного мис­тецтва кельтів певною мірою компен­сує кілька пам’яток образотворчого мистецтва, які могли б зробити честь багатьом європейським музейним зі­бранням кельтських старожитностей. Одна з них — відлита з бронзи фігурка

У ВИГЛЯДІ ЛЮДСЬКОЇ ГОЛОВИ З с. Пекарі (нині Канівський р-н, Черкаської обл.). Не враховуючи кількох незна­чних подряпин, вона пре­красно збереглася. Разом із цілою низкою інших латен- ських предметів цю фігурку випадково знайшли місце­ві мешканці на початку XX ст., від яких вона потрапила до колекції відомих україн­ських меценатів Богдана та Варвари Ханенків. У 1906 р. вони передали її до музей­ного зібрання, і нині вона зберігається у фондах На­ціонального музею історії України у Києві. Розміри фігурки невеликі, вона має лише 3 см заввишки. Го­лівка виготовлена у вигля­ді маски, порожня всереди-

Хвиляста шийна гривня з с. Пекарі та амулети у вигляді коліс з с. Пастерське, Черкаська обл. Б. Ханенко, В. Ханенко 1901

ні і з лицевої сторони має округлий отвір, очевидно, для емалевої вставки, яка не збереглася. Саме зображення виконане непропо­рційно, дещо гротескно, але дуже пластично й гармонійно.

ми у вигляді літери «S».

Таке зображення людського обличчя є типовим для кельтсько­го мистецтва, в якому образи людей зазвичай мало нагадують риси європеоїдних доліхоцефалів, якими у більшості були самі кель­ти. Деякі кельтські зображення ма­ють виразні монголоїдні риси, інші поєднують риси різних антрополо­гічних типів. До останніх належить і голівка з Пекарів, у якій розвине­ні монголоїдні скули поєдналися з великим «середземноморським» носом, а мигдалевидна форма очей — з нехарактерно великим їх розмі­ром. Водночас, у подібних зобра­женнях і не варто шукати якоїсь портретної схожості з самими дав­німи кельтами, які не вважали, що антропоморфний образ має з точ­ністю повторювати риси людсько­го обличчя чи фігури — достатньо загальної впізнаваної схеми. Пев­не світло на це питання проливає повідомлення Діодора, який, гово­рячи про пограбування кельтами святилища у Дельфах, розповідав, що ватажок кельтів Бренн був ду­же здивований, побачивши реаліс­тичні й анатомічно правильні ста­туї грецьких богів (Diod. Sic. XXII. 9. 4). Він, начебто, навіть глузував з греків, які зображували богів у ви­гляді звичайних людей.

Культове призначення голів­ки з Пекарів не викликає сумні­вів. У традиційному суспільстві образотворче мистецтво завжди є відбиттям певних релігійно-сві­тоглядних уявлень. Наша фігурка безперечно пов’язана з поши­реним у кельтів культом голови, яка вважалася вмістилищем ду­ховних сил. Ми вже згадували, що кельтські воїни зберігали голо­ви вбитих супротивників у якості оберега й, очевидно, численні зображення відокремлених людських голів у кельтському мисте­цтві були метафоричним втіленням цього уявлення.

Бронзова маска з с.Пекарі, Черкаська обл. Національний музей історії України (фото автора)

Бронзова маска II cm. до н. е. з Аквітанії (південно-східна частина Франції)

Пам’ятка з Пекарів виготовлена у ранньолатенському стилі й навряд чи з’явилася пізніше середини III ст. до н. е. З іншого боку, у кельтському мистецтві ця фігурка має численні аналогії, які охоплюють майже весь період його існування. Ю. Кухаренко бачив подібні зображення на руків’ях ранньолатенських мечів,⁵⁰ Д. Мачинський порівнює голівку з Пекарів із кельтською брон­зовою маскою з області Східних Піренеїв, що нині зберігається в музеї м. Тарб (Франція).⁵¹ Ця маска значно більша за розмірами

^[1] Кухаренко Ю. Распространение латенских вещей на территории Восточной Европы // Советская археология. - 1959. - № 1. - С. 40.

^[1] Мачинский Д. Кельты на землях к востоку от Карпат // Кельты и кельтские языки. - M., 1974. - С. 38 - 39.

Кельтська керамічна посудина з декором у вигляді людських голівок, III cm. до н. е., Ново Место, Югославія (Les Celtes 2001).

(заввишки 17,2 см), ніж попередня, але типологічна подібність обох предметів не викликає сумнівів. їх поєднує стиль виконан­ня та орнаментації, деякі конструктивні особливості (зокрема, наявність порожнин для емалевих вставок). Серед інших близь­ких аналогій варто відзначити декоративні людські голівки, які прикрашають керамічну посудину ПІ ст., знайдену в районі Но­во Место (Югославія).

Винятково цінною пам’яткою кельтського мистецтва є ко­роткий меч з фігурним руків’ям, який було знайдено у Галіш- Ловачці Т. Легоцьким.

Меч з Галіш-Ловачки. Ужгородський державний краєзнавчий музей (фото автора)

іншими предметами матеріальної культури кельтів Закарпаття, гідно представляв Україну на виставці I Celti у Венеції, де експо­нувалися предмети кельтської культури з понад двох сотен євро­пейських музеїв.

Меч з Галіш-Ловачки відноситься до рідкісного типу антено- подібних мечів, яких в усій Європі налічується не більше півсо­тні. Найширше антеноподібні мечі використовувалися кельта­ми у V-IV ст. до н. е., але не вийшли з ужитку й пізніше. Кель­ти ставилися до таких мечів дуже шанобливо: вони відомі лише

на кельтських землях й, очевидно, ніколи не потрапляли до рук

іноземців у якості трофеїв. Вважається, що антенопо­дібні мечі мали статусний характер, символізуючи владу військового вождя.^[242] Предком антеноподібного меча вважається кинджал гальштатської доби, який за часів раннього лате ну набув детальнішого проро­блення руків’я й став більш масивним.

Кельтські антеноподібні (псевдоатнропоморфні) мечі

Головна деталь меча — старанно пророблене руків’я у вигля­ді літери «X», яка зверху має не подвійне, а потрійне розгалужен­ня. Середина руків’я має невелике потовщення, а кінці завершу­ється кульками. Знахідки аналогічних мечів із Західної Європи, окремі з яких мають навершя у вигляді людської голови, дозво­ляють судити, що дивне руків’я закарпатського меча є насправді символічною фігуркою людини. Саме тому такі мечі називають іще псевдоантропоморфними, тобто такими, що нагадують фор­му людини. Зрозуміло, що на вождівських мечах зображували не якусь абстрактну людину, а божество-захисника. З ірландських саг відомо, що кельти наділяли свої мечі надприродними мож­ливостями, зокрема, здатністю розповідати про здійснені ними подвиги, персоніфікували їх і навіть давали їм імена. Саме то­му меч з Галіш-Ловачки, який за формальними ознаками можна вважати пам’яткою прикладного мистецтва, насправді є прикла­дом відтворення надприродного образу.

З території Закарпаття походить ще дві важливі пам’ятки ла- тенського образотворчого мистецтва — бронзові статуетки з ма- лобіганського скарбу. Вони були випадково знайдені селянами у 1952 р. на південній околиці с. Мала Бігань (Виноградівський р-н, Закарпаття). В піщаному ґрунті на глибині 160-170 см зна­ходилося невеличке «корито» з предметами скарбу, а поруч, на тій же глибині — глиняний горщик. У цих двох посудинах, які, на жаль, не збереглися, знаходилося кілька предметів: браслет з прозорого зелено-блакитного скла діаметром 9,5 см і товщиною 1 см, один сегмент масивного бронзового браслету й дві бронзові статуетки — людини та дикого кабана. Сьогодні усі вони зберіга­ються у фондах Ужгородського державного краєзнавчого музею.

Обидві статуетки належать до пізньолатенського часу, очевид­но, до І ст. до н. е. На таку дату вказує й чудовий скляний брас­лет — прикраси саме такого типу кельти виготовляли на пізньому етапі існування латенської культури. Найбільшу художню цін­ність має статуетка дикого кабана або вепра. У невеличкій за роз­мірами фігурці, завдовжки 5 і заввишки 3 см, кельтський майстер спромігся відтворити динамічний та яскравий образ. Викликає інтерес характер виконання твору: на перший погляд малобіган- ський вепр видається грубим шматком металу, і лише якщо при­дивитися до нього уважніше, стає зрозуміло, що насправді звір зображений надзвичайно реалістично. Пропорції тіла тварини в цілому збережені — це одна з характерних рис образотворчого мистецтва доби пізнього латена. Поза вепра динамічна, він зо­бражений готовим до атаки, зі здибленим хутром та відкритою пащею з двома великими іклами.

Вепр — досить поширений персонаж у кельтському мисте­цтві, особливо у металопластиці. Добре відомі невеликі бронзові статуетки, аналогічні малобіганській, які датуються здебільшо­го кінцем II-I ст. до н. е., а у Галлії зустрічаються й за римських

Зооморфна пряжка з Неаполя Скіфського (Шульц 1953)

Фігурка вепра з с. Пастерське, Черкаської обл. (Б. Ханенко, В. ланенко 1901)

часів. Польський археолог 3. Возняк називає такі ста­туетки вепрів класичними пам’ятками кельтів, які не відомі поза межами роз­селення цього народу.^[243] За стилем виконання кельт­ські вепри істотно відріз­няються один від одного — від схематичних і майже гротескних до детальних і реалістичних. З території України, окрім малобіган- ського вепра, походить іще кілька аналогічних статуе­ток. Виготовлена з золота фігурка була знайдена на поселенні Галіш-Ловачка, але, на жаль, нині во­на втрачена, не зберегло­ся навіть жодного її зобра­ження. З цього ж поселення походить уламок статуетки у вигля­ді стилізованої голови вепра (висота 2,6 см).^[244] На початку XX ст. дуже примітивно й схематично виконана фігурка вепра була знайдена в районі с. Пастерського на Черкащині. Нині предмет вважається втраченим і надійно встановити його походження неможливо, хоча стилістично він швидше нагадує роботи піз- ньоскіфських ремісників. Не можна не згадати й золоту стату­етку дикого кабана зі скіфського кургану Хомина Могила, яка нині зберігається в київському Музеї історичних коштовностей. Стилістично вона дуже нагадує деякі пам’ятки галло-римського періоду, але датується V-IV ст. до н. е., що заважає вважати її за кельтський імпорт.

Фігурки вепрів з території Англії (рубіж н. e., British museum, London) та Угорщини (II cm. до н.е.).

крема, схематично позначені груди округлої форми, а також зо­

Інша статуетка з мало- біганського скарбу репре­зентує людську фігуру ви­сотою 6,2 см. На спині ста­туетки є невеликий отвір для палички-підпорки. Ця статуетка, яка в літературі отримала назву «ідола», іс­тотно відрізняється від зга­даної фігурки вепра схема­тичністю рис та примітив­ністю виконання. Втім, з точки зору кельтських ре­лігійних уявлень вона не менш цікава. Невелику ста­туетку вирізняє кілька ха­рактерних ознак. Гіпертро- фовані чоловічі статеві ор­гани безперечно вказують на зв’язок артефакту з уяв­леннями про божественну життєздатність роду. При цьому, фігурка має й кіль­ка суто жіночих ознак, зо­всім не характерну для кельтських чоловічих зображень зачіску — косу, що колись спадала на ліве плече. Її добре видно на перших фотографіях і малюнках, опублікованих П. Совою-Гмитровим,^[245] але згодом косу, очевидно, було відламано. Права рука статуетки піднята вгору і торкається голови. Зігнуту ліву руку «ідол» тримає на рівні грудей.

Зображення цього жесту було однією з найстійкіших традицій ся ще задовго до появи кельтів у Європі. Аналогічне положення рук спостерігається у палеолітичному зображенні жінки з пече­ри Jlocce у Франції. З однією піднятою (найчастіше правою) і од­нією опущеною чи зігнутою рукою зображена більшість кельт­ських жіночих божеств, що вели свій родовід від прадавньої Вели­кої Матері. Так само зображувалися й чоловічі хтонічні божества, пов’язані з плодючістю та захистом роду. Особливо цікавим є зо­браження жіночого божества з кельтського ритуального казана з Гундеструпу. Воно виглядає як своєрідна космологічна модель: піднята догори права рука символізує дерево, ймовірно, Світове Дерево, в гілках якого сидить птах. Навколо голови богині літа­ють інші птахи. Довге волосся, зібране в два «хвости», спадає на плечі («землю»), можливо, символізуючи дощ. На плечах зобра­жено дві невеликі жіночі фігурки — одна сидить, друга перебирає волосся богині. Ліва рука опущена у потойбічний світ, де на рівні грудей богині лежать мертві чоловік і собака.

кельтського сакрального мистецтва, яка, ймовірно, сформувала-

Фігурки кельтського чоловічого божества («Марса») Подунав'я та римської Галлії

Статуетка «ідола» з МалоїБігані, Закарпатська обл. Ужгородський державний краєзнавчий музей (фото І. Барана)

У кельтській культурі останніх століть до н. е. та галло-римській культурі перших століть н. е. ши­роко поширені невеликі, найчас­тіше бронзові, фігурки чоловічо­го божества, для якого характер­ний саме такий жест. Оскільки кельти вшановували свого племін­ного бога під багатьма іменами, в спеціальній літературі такого роду пам’ятки найчастіше позначають­ся як «статуетки Марса», адже са­ме цей теонім був перенесений на відповідних галльських богів піс­ля римського завоювання. Серед кельтських «Марсів» неважко від­шукати близькі аналогії малобі- ганського «ідола». Особливий ін­терес становить фігурка з Ідрія іль Бачі (колишня Югославія). Типо­ве для зображень хтонічних богів положення рук поєднується в ній з фалічною символікою у вигляді круглої шапки на голові. З огляду на ці аналогії, немає сумнівів, що малобіганська статует­ка «ідола» є пам’яткою саме кельтських релігійних уявлень. Во­на до певної міри унікальна у своєму поєднанні рис чоловічого та жіночого божества плодючості та роду. Яке ім’я носило це бо­жество, ми не знаємо, як не знаємо з точністю й тих уявлень, що призвели до створення статуетки. Але безперечно: цей неприміт­ний на перший погляд «ідол» становить одну з найбільш своє­рідних пам’яток сакрального мистецтва Східної Європи латен- ської доби.