Далекий родич гундеструпського казана

Серед виявлених на території України найбільш значуща й та­кою ж мірою загадкова пам’ятка, пов’язана з кельтським мисте­цтвом, походить із середовища латенізованих культур «кельтської вуалі».

Привертають увагу осо­бливості поховального об­ряду. Усі предмети озбро­єння були навмисно зла­мані або зігнуті згідно з практикою ритуально «вбивати» речі для пере­ходу їх в інший світ разом із померлим власником — як вже згадувалося, цей звичай носії пшеворської культури запозичили у дав­ніх кельтів. Водночас, зви­чай споруджувати з улам­ків меча своєрідний тре­ножник, який підтримував урну, має північно-західне, германське коріння. Він поширений у зоні контак­тів пшеворської культури з вельбаркською.^[248] Поява се­ред інвентарю ножиць де­монструє зв’язок з похо­вальним обрядом латен- ського світу Центральної Європи.^[249] У пшеворській культурі ця традиція спо­стерігається доволі рідко.

Найцікавішою пам’ят­кою, виявленою у гринів- ському похованні № 3, є ажурна накладка піхов ме­ча (21,Іх5,з см).

ГЕННАДІЙ КАЗАКЕВИЧ. КЕЛЬТИ НА ЗЕМЛЯХ УКРАЇНИ

∕ΛΛWMW∕∕w^w∕∕WMVΛ∕ΛWΛ∕Λ'∕ΛΛ>MWMΛmvΛ'∕wm∕Λ∕∕∕M'ΛΛV∕∕∕M'M∕M'∕Λ∣w∕∕MfM'∕Λ'M'∕∕∕∕M∣VM∕MΛ'∕∕∕ΛmM∕∕M∕M∕r∕M

Я. Філіп відносив появу накладок opus interasile до зони кельто-германських контактів,^[251] однак нині відомо, що ана­логічні предмети вперше з’являються у латенській зоні й проникають у пшевор- ську культуру під кельтським впливом. Знахідки, матеріалом для виготовлення яких послужило срібло або бронза, вва­жають кельтськими імпортами, залізні — продукцією місцевих майстрів, які «прак­тикувалися у кельтських майстернях й засвоїли їхні технічні навички, стиль та естетику».^[252] Кожні декоровані піхви ме­ча становили ексклюзивний предмет, по­кликаний не тільки відображати високий соціальний статус власника, а й викону­вати певну релігійно-ідеологічну функ­цію. Виготовлення таких піхов вимагало від майстра найвищого рівня кваліфіка­ції, тож цілком слушно припускають, що у кельтів виробництвом піхов займалася окрема категорія ремісників.^[253]

Переважна більшість піхов opus interasile прикрашена порівняно про­стим геометричним орнаментом, водно­час гринівську накладку відрізняє бага­тий декор у вигляді антропозооморфних зображень.

Обкладка піхов меча з могильника пшеворської культури, с. Гринів, Львівська обл. Львівський музеї історії релігії

позиції — чоловіча та жіно­ча постаті, що обіймаються стоячи. Зверху й знизу до них примикають інші пер­сонажі: хижий звір — вовк або, можливо, собака, що тримає спійманого птаха, грифон, якась травоїдна тварина, що схилилася над стеблом з листком, а також вершник на коні зі списом або дротиком і невеликим округлим щитом. Два ниж­ніх яруси зображення при­крашені рослинними еле­ментами — стеблинами з листям трикутної форми. Варто наголосити, що у єв­ропейському мистецтві за­лізної доби звичай прикра­шати піхви мечів подібни­ми композиціями вкрай рідкісний. Чи не єдиний приклад піхов, прикраше­них у подібний спосіб, по­ходить з гальштаттського поховання № 994 др. пол. V ст. до н. е., хоча там фігу­ри воїнів не вирізьблені, а вигравірувані на бронзовій поверхні предмету.^[254]

Помічено, що усі зобра-

Фалар з о-ва Сарк (Щукин 1994)

Ритуальний з Гундеструп, Данія. Кінець II - початок І ст. до н. е.

Національний музей м. Копенгаген

ження на накладці з Гриніва зроблені в руслі однієї сюжетної лінії.

Д. Козак та Р. Орлов небезпідставно вбачають у цій пам’ятці кос-

мологічну композицію.^[255] На їхню думку, центральним мотивом усієї композиції є священний шлюб героя- першопредка з земною бо­гинею, зображений у серед­ньому ярусі обкладки. Він же, герой-першопредок, зо­бражений в образі вершни­ка у нижньому ярусі компо­зиції. Центральним моти­вом твору є боротьба героя з силами хаосу заради впо­рядкування Всесвіту, звіль­нення життєдайних сил землі та плодючості худоби. Така схема реконструкції не викликає принципових заперечень, хоча пізніший висновок Д.

В уявленнях давніх европейцев священний шлюб мав ознаки космогонічного акту й був тісно пов’язаний з основним міфом про боротьбу солярного та хтонічного божеств, яка завершується встановленням порядку та гармонії. Для правильної інтерпрета­ції зображень гринівської накладки необхідно врахувати функці­ональне призначення предмету. Накладка прикрашала піхви ме­ча військового вождя, під владою якого, судячи з багатства по­ховання, перебувало досить потужне племінне об’єднання. У традиційному суспільстві залізної доби вождівську владу уяв­ляли як символічний шлюб між вождем та хтонічною богинею, яка опікувалася племенем і гарантувала плодючість землі й ху­доби. Союз, таким чином, служив запорукою прихильності бо­жественного начала й відновлення сил природи. Він відігравав і суто утилітарну роль, автоматично піднімаючи вождя над йо­го смертною природою й прирівнюючи його статус до рівня уо­соблення героїчного божества. З іншого боку, це тягло за собою й велику відповідальність, адже будь-які «неправильні» вчинки, несправедливі рішення або навіть фізичне каліцтво могли при­звести до його усунення й навіть ритуального вбивства.

Подібні уявлення досить чітко відображені у духовній культу­рі кельтів-язичників. Зокрема, в ірландській епічній традиції по­ширений сюжет, у якому молодий герой змушений зійтися з по­творною старою бабою, яка згодом перетворюється на прекрас-

Сцена «священного шлюбу» на гринівській обкладці й фігура воїна на гундеструпському казані

ну молоду дівчину. Такою, зокрема, є ірландська сага «Пригоди синів Еохайда Мугмедона». Її герой — Ніалл Нойгіаллах, засно­вник ірландської королівської династії Уі Нейлів.^[257] Уявлення про священний шлюб між богинею та вождем виявилося і в ритуалі інтронізації язичницьких ірландських королів.^[258] Очевидно, сце­на священного шлюбу на гринівській обкладці відображає саме уявлення про шлюб між племінною богинею та вождем, а сам предмет служив додатковим засобом легітимізації вождівської влади.

Як вже зазначалося, жодна з відомих нині накладок opus interasile не містить декору, який хоча б віддалено нагадував ан- тропозооморфні зображення з Гриніва. Останні відзначаються своєрідністю, однак паралелі все ж існують. Так, відносно до­бре впізнаваним є зображення вершника, близьке до стилю фра­кійських срібних пластин. Дуже схожий «фракійський вершник» представлений на відомій пластині з Летниці IV ст. до н.е.^[259] Сце­ну, де хижий звір схопив птаха зі складеними крилами, відтворює фалар східноєвропейського або центральноазіатського похо­дження зі скарбу з о. Сарк у Ла-Манші, який датується першою половиною І ст. до н. е.^[260] У свою чергу, зображення орлиноголо- вих грифонів, які майже до деталей співпадають з гринівськими, можна знайти на срібних пластинах С6572 й С6573 знаменитого ритуального казана з Гундеструп у Данії. На них грифони, разом з іншими фантастичними та реальними тваринами, оточують чо­ловіче та жіноче божества з явними солярними атрибутами у ви­гляді колес зі спицями.

Найближчі паралелі людських фігур з гринівської накладки також знаходимо на гундеструпському казані. їх поєднує харак­терний стиль, пропорції, а також костюми персонажів, найбільш явний елемент яких — короткі, до колін, штани. Цікаво, що на

гринівській накладці жіноча фігура з довгим заплетеним у косу волоссям також вдягнена у штани, що у мистецьких традиціях Давньої Європи трапляється вкрай рідко. В античному мистецтві така особливість зрідка притаманна зображенням образа жінки- воїтельки. Саме так зображена, зокрема, амазонка, що б’ється з Гераклом, на аттичній червонофігурній гідрії др. пол. VI ст. до н.е.^[261] На казані з Гундеструп ті жіночі персонажі, які зображені у

повний зріст, вдягнені у двогі сукні. Проте, на круглій пластині, яка прикрашає дно казана (С6563), саме у короткі штани вдяг­нена жіноча фігура з косою та чітко окресленими грудьми, яка з мечем бореться проти гігантського бика.

Цілком очевидно, що обидві пам’ятки виготовлені в руслі од­нієї мистецької традиції й до певної міри пролити світло на по­ходження гринівської на­кладки може саме гунде- струпський казан. Він становить масивну, вагою майже 9 кг посудину, стін­ки якої складаються зі сріб­них пластин, раніше вкри­тих позолотою. Збереглося 13 пластин — 7 квадратних з зовнішнього боку, 5 пря­мокутних з внутрішньо­го, а також одна невелич­ка кругла пластинка, роз­міщена на дні посудини.^[262] Кожна з них становить за­вершену композицію. Во­ни змальовують погруд­дя богів та богинь, зокре­ма, вже згадану у зв’язку з мадобіганським ідолом бо­гиню у космологічній позі, бога з оленячими рогами, який сидить в оточенні зві­рів зі схрещеними ногами у «позі Будди», військо на марші тощо. Більше двох тисяч років ця унікальна пам’ятка давньої торевти­ки пролежала у розібрано­му стані у торф’яному бо­

BepuiHUK з гринівської обкладки (зверху) та срібної пластини з Летниці, Болгарія

лоті біля с. Гундеструп у Данії, поки у 1891 році вона не потрапи­ла до рук археологів. Коли почалося систематичне дослідження пам’ятки, майже одразу було виявлено, що на срібних пласти- нах казана зображені персонажі кельтських релігійних уявлень, які зазнали суттєвого фракійського впливу. Вони були настільки несхожі на всі відомі тоді пам’ятки кельтського образотворчого мистецтва, що було створено навіть спеціальний термін — гунде- струпський стиль.

Не вдаючись у деталі багаторічної дискусії щодо походжен­ня казана з Гундеструп та інтерпретації його образів, відмітимо, що сьогодні майже одностайно визнаний синкретичний харак­тер пам’ятки, у якій переплелися головним чином кельтські та фракійські релігійні уявлення та художні прийоми. Вплив фра­кійських срібних пластин на формування гундеструпського сти­лю вважається загалом глибшим.^[263] Ф. Каул, найбільш автори­тетний дослідник гундеструпського казана, вважає, що пам’ятка була виготовлена на замовлення елітарного прошарку етніч­но змішаного суспільства, яке ототожнюється з союзом кельтів- скордисків і фракійців-трибаллів на рубежі II-I ст. до н.е.^[264] Це датування й культурна атрибуція прийняті сьогодні у більшос­ті робіт. Водночас точна дата створення казана досі остаточно не з’ясована. Радіовуглецевий аналіз слідів воску, який використо­вувався в процесі виготовлення срібних пластин казана, дав дуже широкий діапазон дат, від VI ст. до н.е. до поч. V в. н. е., причо­му зразок, визнаний найбільш надійним, датується в межах дру­гої половини І ст. до н.е. — І ст. н. е.^[265]

В літературі найбільшого поширення набула точка зору, згід­но якої гундеструпський потрапив на територію сучасної Данії в результаті походів кімврів на рубежі II-I ст. до н.е., адже знайде­ний він був у Хіммерланді, області історично пов’язаній з кімв­рами. Проте Ф. Каул, який в цілому також поділяє цю думку, у

цитованій вище роботі зауважив, що міг бути вивезений з Фракії бастарнами у 29 р. до н. е., а згодом в результаті обміну потрапити до Ютландії. Саме цей останній шлях є найбільш вірогідним для вирішення питання про походження накладки з пшеворського поховання у Верхньому Подністров’ї, про зв’язок якого з пізніми бастарнами ми говорили у попередньому розділі. Очевидно, цим же шляхом вглиб пшеворського ареалу потрапив пізньолатен- ський шолом типу Ново Место, який був використаний у якості урни у похованні з Шемєхова, датованого кінцем І ст. до н. є.^[266]

Втім, було б невірно вважати гринівську накладку військовим трофеєм, захопленим у трибаллів, адже у Фракії піхви з наклад­ками opus Interasile невідомі. Швидше за все, предмет був виго­товлений вже у Подністров’ї якимось ремісником, добре обізна­ним із цим специфічним кельто-фракійським художнім стилем і синкретичними релігійними уявленнями. Ймовірно, він був ви­везений з Фракії для обслуговування потреб вищого прошарку варварської еліти. Варто відзначити, що у др. пол. І ст. до н. е. на могильниках тинецької (латено-пшеворської) групи у Мало- польщі з’являється виражений середземноморський антрополо­гічний тип, який наочно демонструє приплив якогось прийшло­го населення з півдня.^[267]

Культурне та історичне значення обкладки з Гриніва полягає ще й у тому, що вона є найбільш репрезентативним прикладом гундеструпського стилю, крім, звичайно, самого знайденого в Данії казана. Її наявність підтверджує сам факт існування цього стилю, який ставився під сумнів, адже гундеструпський казан до­вгий час вважався самодостатньою пам’яткою, яка не мала ана­логій серед інших пам’яток давнього мистецтва. Цей хибний ви­сновок значною мірою є наслідком того, що обкладка піхов меча з Гриніва практично невідома західним дослідникам кельтського мистецтва. Для нашого дослідження важливо те, що ця пам’ятка релігійного синкретизму виникла не в останню чергу під впли­вом кельтів, а отже, її можна розглядати як один з проявів кельт­ської спадщини українських земель.