Кельтські запозичення в українському словнику

Кельтські мови лишили слід не лише на карті Європи, а й у лексиці більшості європейських мов, носії яких свого часу мали історичні контакти з давніми кельтами. У тих країнах, що пер­винно були заселені кельтами, а згодом підкорені Римською дер­жавою, кельтські діалекти були витіснені більш престижною ла­тиною, яка найшвидше запанувала у вищих соціальних прошар­ках.

Зовсім інша ситуація із тими мовами, носії яких найбіль­ше контактували з кельтами за тих часів, коли вони перебували на вершині своєї потужності. Кельтська тоді була престижною мовою більш «просунутих» іноземців, а у випадках, де йшло­ся про завоювання, ще й засобом спілкування пануючого про­шарку. Саме тому з неї запозичувалися слова, пов’язані з соці­альною, військово-політичною, юридичною, торговельною або релігійною сферами. Кельтський вплив простежується навіть у латині, до якої потрапила ціла низка назв транспортних засо­бів — essedum (бойова колісниця), Carpentum (двоколісний візок), carruca, petoritum, reda (назви чотириколісних возів).^[224] Значно більше кельтизмів у германських мовах. Серед них такі важли­ві слова як reich «держава, імперія» (готськ.

Майже така сама історія й зі слов’янами, які вперше виходять на історичну арену під назвою венеди або венети. У VI ст. гот­ський історик Йордан, говорячи про слов’янські племена антів і склавинів, зазначав, що усі вони називаються венетами. Цей ет­нонім настільки міцно закріпився за ними, що німці ще в епоху середньовіччя називали вендами західних слов’ян, а для фіннів росіяни й досі Venaja. Відомо, що ця назва не була слов’янською, та й самі слов’яни так себе ніколи не називали. Натомість, вона була поширена насамперед у кельтському й іллірійському серед­овищі (наприклад, кельтське плем’я Veneti на узбережжі Атлан­тики, окремий зниклий етнос з такою ж назвою на півночі Італії, кельтське поселення Vindobona, сучасний Відень, або кельтське ж плем’я Vindelici), й пов’язана з низкою давніх індоєвропей­ських слів, у тому числі з кельтським Vindo-, «білий». Нещодав­но було висловлене припущення, за яким слов’яни могли пере­йняти етнонім венеди у II ст. до н. е., під час балканських похо­дів бастарнів.²⁷ Кельтизми наявні і безпосередньо в слов’янських мовах, у тому числі в українській. Частина з них потрапила на слов’янський ґрунт за посередництва романо-германських мов у XVIII — XIX століттях, як, наприклад, вже згадувані слова брюки (бриджі) та льє, а також біжутерія, фланель, клан, плед, віскі, ка- мізелька, бірет, бюджет, амбасада й навіть пінгвін.™ Проте, деякі кельтські слова почали вживатися слов’янами значно раніше.

До серйозного вивчення кельтської лексики у слов’янських мовах лінгвістика підійшла порівняно нещодавно, адже ця тема важко торувала собі шлях крізь упереджений погляд на форму­вання слов’янства.

Слова ймовірно кельтського походження у слов’янських мо­вах відбивають багатогранні контакти двох великих етнічних ма-

²⁷ Пачкова С. Зарубинецкая культура и латенизированные культуры Европы. - K., 2006. - С. 224.

²⁸ Stalmaszczyk P. From ‘ambasador’ to ‘whisky’: Celtic elements in Polish vocabulary H Studia Celto-Slavica 4. - Lodz, 2010 (forthcoming).

сивів Давньої Європи. Серед них привертають увагу соціаль­ні терміни, більшість яких була виявлена на початку XX ст. ви­датним російським мовознавцем О. Шахматовим.^[226] Це, зокрема, такі слова як бояри (д.-ірл. Ьоаіге, «вільний власник худоби»), влада (валл. gwlad, д.-ірл. flaith), броня (д.-ірл. Ьгиіппе), щит (д.- ірл. sciath), язик (валлійське iaith, бретонське yez) тощо.^[227] Особ­ливої уваги варте слово слуга, яке пов’язують із кельт, *slougo-s, «воїн, слуга який несе військову службу». Воно зберегло навіть кельтське звучання, як, наприклад, у назві галльського племені Catuslugi, буквально «слуги битви». Характерно, що в Україні ще за часів середньовіччя термін слуги означав насамперед шляхет­не військове служіння, що підтверджує наявність особливих со­ціальних категорій — князі-слуги та бояри-слуги.

Можливі торговельні контакти між кельтами та слов’янами, у яких найпоширенішим розрахунковим засобом мала би бу­ти худоба, можуть відзеркалювати слова «кінь» та «корова», які, на думку О. Трубачова, походять від кельтських kankos «кінь» та carvos, «олень».^[228] Чеський дослідник В. Блажек припускає, що слов’янське *котопь, «кінь» (звідти давнє українське комонь) по­ходить від кельт, *kammanios «кінь для їзди верхи».^[229] Враховуючи виняткову важливість конярства у військовій справі та господар­ському житті кельтів й роль самих кельтів у поширенні конярства у Давній Європі, можливість такого запозичення можна вважати цілком реальною.

Серед інших ймовірних кельтизмів у слов’янському побутово- господарчому лексиконі В. Мартинов виділяє такі слова, як яма (д.-ірл. йат «яма, печера»), кліть (д.-ірл. cliath «плетена огоро­жа, решітка»), староукраїнське брухо (кельт, *briuso, д.-ірл. Ьгй «черево»), брага (ірл. brach, валл. brag з відповідними значення­ми). Кельтське корінння має навіть близьке й зрозуміле кожно­му українцеві слово сало, споріднене з ірл. saill, sail «сало, соло­нина». Серед можливих кельтизмів, які не відображені в укра­їнській мові варто згадати праслов’янські траг (крок) й сета (скорбота).³³

В. Блажек вважає, що слов’яни запозичили у кельтів низку термінів сакрального та міфологічного лексикону. Це, зокрема, імена слов’янських божеств *Dazbbogb (ймовірно від кельт, *dago- deuo «добрий бог», д.-ірл. Дагда) та *Mokosb (від кельт. *Makasia, д.-ірл. Maxa), напівлегендарного чеського героя Premyzl (спів- ставляється з валлійським персонажем Pwyll), а також слов’янське слово *rota «клятва» (від галльськ. ratet «гарантує, обіцяє», д.-ірл. rath).™ Незалежним шляхом до висновку про кельтське похо­дження теоніму Мокошь дійшов В. Мартинов.³⁵

Від кельтських коренів походить кілька слов’янських слів, пов’язаних з металообробкою. Серед них поширений у більшості слов’янських мов термін лудити (д.-ірл. Iuaide),³⁶ а також чеська назва ковальського горна vyhen (кельт, *vygm>).^γl Кельтське похо­дження має й слово «багно» — давнє слов’янське найменування болота, добре збережене в українській мові. Болота у давнину ві­дігравали важливу господарську роль, адже саме вони були голо­вним джерелом залізної руди. Прикметно, що інші важливі тер­міни металургійної та ковальської справи — горн та молот (прас- лов. *gι>mb, *moltb, *kladivo) мають італійське походження: вони

³³ Мартынов В. Язык в пространстве и времени. К проблеме глоттогенеза сла­вян.-M., 1983.-С. 35-46.

³⁴ Blazek V. Celto-Slavic parallels in mythology and sacral lexicon // Parallels between Celtic and Slavic.

^3s Мартынов В. О кельто-славянских этноязыковых контактах // Этимология: 2003-2005. - M., 2007. - С. 134.

³⁶ Винайдення технології лудіння античні автори приписують саме кельтам (Plin. MaiorXXXIV. 48).

³⁷ Ncmcc I. Nejstarsi ceske kovarske terminy // Listy Alologicke. - 1984. - R. 107. - №3.-S. 167.

потрапили до слов’янських мов з лексикону ремісників рим­ських провінцій, які, у свою чергу, продовжували традиції кельт­ських майстрів.

Частину кельтських за походженням слів (як, наприклад, слово броня) слов’яни могли отримати за посередництвом гер­манців або інших народів, які одночасно контактували з кель­тами та слов’янами. Але у більшості випадків кельтські про­никнення можна пояснити як результат безпосередніх кельто- слов’янських контактів. Питання полягає лише у тому, де й коли ці контакти могли відбуватися. О. Шахматов, перший до­слідник кельто-слов’янських старожитностей, у 1912 р. нама­гався відшукати їх у басейні р. Вісли та у Прибалтиці. Це супер­ечило наявним на той час археологічним даним, що й зумовило нищівну критику цієї роботи О. Шахматова з боку його колег з лінгвістичного цеху. Підстави для неї давали й деякі неперекон­ливі етимології російського дослідника, який, без належної ар­гументації виводив з кельтських мов такі слова, як отець, яблу­ко, бик тощо. Внаслідок цього робота О. Шахматова була надов­го забута.

Лише через півстоліття після її публікації, у 60-70 роки XX ст., висновки О. Шахматова частково підтвердилися дослідженнями археологів та істориків. Виявилося, що давні кельти насправді селилися на землях Верхньої та Нижньої Сілезії, на верхній Віслі у Малопольщі, проникали далеко на північ — до Куявії, а, мож­ливо, й на узбережжя Балтики. Переконливим свідченням цьо­го стали близько сотні кельтських інгумаційних поховань у райо­ні Вроцлава, кілька поселень на території Глубчицької височини у Верхній Сілезії, велика кількість пам’яток тинецької групи ла- тенської культури навколо Кракова тощо.^[230] Деякі з цих свідчень були віднайдені ще до появи роботи О.

На території Польщі кельти проживали ізольованими анкла­вами, що поступово асимілювалися місцевим населенням — но­сіями пізньолужицької, поморської, а згодом і пшеворської культур. З них перша та друга більшістю археологів вважається слов’янськими, а третя мала у своєму складі слов’янський ком­понент принаймні з І ст. до н. е. Отже, цілком ймовірно, що од­ночасно з потужним впливом кельтів на формування археоло­гічних культур останніх століть до нашої ери, могло відбувати­ся проникнення кельтських слів до слов’янських мов. Причому, ареною цього проникнення могли бути не тільки польські, а й українські землі, де у цей час панувала зарубинецька культура. Про вплив кельтів, кельто-іллірійців та германців на її форму­вання вже детально йшлося. На пізньому ж етапі свого існуван­ня зарубинецькі старожитності мають виражений слов’янський характер. А це означає, що й ареал пшеворської та зарубинець- кої культур, Верхнє Подністров’я та Середнє Подніпров’я, мож­на цілком обґрунтовано вважати одним з місць зустрічі слов’ян із кельтами.