Виникнення громади.

Під час переходу до пізнього палеоліту в прагромадах розпочалися великі зміни. За Ю. В. Бромлеєм, О. І. Першицем, В. О. Шнірельманом, це виявлялося насампе­ред у зміні шлюбних стосунків, подоланні останнього з най­важливіших тваринних інстинктів — статевого (харчовий ін­стинкт, очевидно, було подолано вже архантропами), який до цього часу був основним джерелом конфліктів між чоловіками.

колективу, а по-друге, вони були повністю заборонені у своєму колективі (це явище називається агамія). Про становлення ага­мії свідчить наявність статевих табу, пов’язаних перш за все із полюванням. Ці заборони, пережитки яких зафіксовані прак­тично у всіх народів, стосувалися будь-якого члена прагрома- ди. Вони могли виникнути лише тоді, коли існували невпоряд- ковані статеві стосунки, які заважали нормальній господар­ській діяльності, згуртуванню людей.

Можливо, феномен табу розвивався в два етапи. На першому від участі в тривалих полюваннях, які нагадували дальні експедиції, усувалися молоді жінки (до цього вони полювали разом із чоловіками та юнаками), на дру­гому жінки вже перестали брати участь навіть у підготовці до полювання (це було викликане ускладненням мисливських походів, а також зайнятістю жінок у збиранні більшої маси рослинної їжі). Запровадження табу сприяло уникненню конфліктів між чоловіками та усталенню статево-вікового поділу праці. У свою чергу, такий поділ зміцнював саме табу: за етнографічними даними, під час цих періодичних заборон чоловіки не доторкалися до жінок, не споживали наготовлену ними їжу, не розмовляли з ними, навіть не ди­вилися на них...

Статеві табу почали формуватися досить рано. Вже в архантропів се­реднього — пізнього ашелю з’явилися окремі табори мисливців. Становлення табу як більш-менш розвинутого суспільного інституту (за наявності стате­во-вікового поділу праці) можна відносити до часу ранніх, а остаточне ут­вердження — пізніх палеоантропів. Можливо, поділ колективу на дві поло­вини (жінок із дітьми та чоловіків із юнаками) відбито в поділі деяких жител епохи мустьє на дві частини (наприклад, у Молодові V).

Однак поглиблення поділу праці, ускладнення соціальної структури прагромад призвело до втрачання статевими табу своєї суспільно-регулюючої функції. Вихід із цього становища почали шукати у статевих зносинах із членами інших колекти­вів. Ця тенденція простежена (за етнографічними даними) в кількох основних проявах: у так званих оргаїстичних нападах на представників чужих колективів — чоловіків на жінок, а жі­нок — на чоловіків; у переказах про «амазонок», що мають різ­ні варіанти, але всі передбачають колективні напади або ви­крадення жінками чоловіків із метою вступу з ними в статеві відносини з наступним народженням дітей (дівчаток), котрі виховуватимуться надалі без чоловіків; в «експедиціях» хлоп­ців або дівчат з одного колективу до іншого з метою пошуків партнерів. Все це зрештою привело до виникнення спеціальних днів (як правило, свят), коли в статеві відносини відкрито вступали чоловіки одного й жінки іншого колективів (після цьо­го, очевидно, виникали й окремі шлюбні пари). При цьому ага­мія не порушувалася, але вже не було й повного проміскуїте- ту. Оскільки шлюбними відносинами пов'язувалися насамперед два сусідніх колективи, виникала нова — дуально-громадська — організація. Вона складалася з двох прагромад, що перероста­ли в громади. Іноді її називають дуально-родовою, проте в цьо­му, наш погляд, немає рації, бо родової організації в палео­літі, мабуть, ще не існувало.

Підсумовуючи все сказане, зробимо висновок: переважна частина істориків уважає, що основою виникнення громади став передусім розвиток статевих і шлюбних відносин.

Коли представники різних прагромад породичалися, виник­ла внутрівидова гібридизація. Це привело не лише до появи міцного та життєздатного — як і за будь-якої гібридизації — покоління, а й до посилення його плодючості. Збагатилася спад­кова основа, зросла еволюційна пластичність (на противагу за­стиглій еволюції палеоантропів), з'явилася можливість розв'я­зання конфлікту між потребою дальшого розвитку виробництва та невідповідністю цій потребі фізичного типу людини. На цьо­му підгрунті склався носій сучасного людського фізичного ти­пу — кроманьйонець. Для нього було характерним морфоло­гічне «омолодження» — внутрішньовидова гібридизація спричи­нилася до відродження в ньому деяких рис ранніх (сапієнт- них) неандертальців, утрачених «загальмованими» пізніми (класичними) неандертальцями. На думку В. І. Козлова, спо­чатку кроманьйонців налічувалося лише кілька тисяч. їхній се­редній вік не перевищував 20 років, а проте вони були куди краще за неандертальців пристосовані — біологічно та соці­ально — до життя, а тому швидко замінили своїх попередників.

Цьому, як уважає С. А. Арутюнов, сприяли природні умови кінця му- стье — початку пізнього палеоліту. Саме в цей час унаслідок переходу до полювання на великих тварин мисливці могли проживати багато років на одному місці. За осілого способу життя й запровадження шлюбних відносин насамперед між двома сусідніми колективами жінки кожного з них були заінтересовані, щоб хлопці-мисливці залишалися в межах свого стада. Гурти тогочасної людності розташовувалися не далі, ніж у 40—50 км один від одного (відстань денного переходу пішки), а їхня чисельність заледве до­сягала 100 чоловік. За характерної для мисливських таборів побудови в лінію кожен із них мав сусідів з обох боків; два найближчі колективи утворювали дуально-громадську організацію.

Форма, при якій заборонялися шлюби всередині громади, а натомість вимагалися шлюби між представниками двох певних громад (так звана спрямована екзогамія) та спільність подружжя, одержала назву групового шлюбу. Одні дослідники твердять, що парна сім'я виникла вже в пізньому палеоліті, інші — що така сім'я (яка повинна була бути самостійним еконо­мічним осередком) у згадану епоху ще не існувала. Ми поділяємо останню думку.