Духовна культура людності палеоліту.
Переконливим доказом формування людської свідомості в палеоліті є наявність матеріалізованих пам’яток духовної культури. Важливе місце з-поміж них належить похованням. Вони вперше з'явилися в різних
Зображення оленя (?) на лопатці мамонта з мустьєрської стоянки Mo- лодова І
районах світу — і зокрема, як ми вже зазначали, на території України — в епоху мустьє.
Не виключено, що в майбутньому поховання будуть виявлені й на пізньопалеолітичних стоянках нашої країни, оскільки в суміжних місцевостях (наприклад, у Костенках під Воронежем) вони відомі. Всі палеолітичні поховання здійснені на місцях проживання людських колективів, тому можна погодитися з тими науковцями, котрі розглядають погреб померлих у межах жител і поселень у палеоліті — неоліті (і в мідному віці) як своєрідне жертвоприношення, що повинно було забезпечити спокійне життя їхнім родичам на цьо-му світі, а не як справжній поховальний обряд (що виник пізніше, очевидно, вже в бронзовому віці).
Духовне піднесення палеолітичної людини відбилося в її мистецтві. Найдавнішим предметом із наявними на його поверхні елементами графіки вважають фрагмент ребра бика з серед- ньоашельського шару стоянки Пеш де л’Азе (Франція). На ньому вирізьблені паралельні глибокі лінії; в комбінації з тоншими, паралельними між собою, короткими лініями вони утворюють начебто кути, а також подібність зигзагу з прямокутними зубцями. В Україні перші зразки мистецтва з'явилися, можливо, в епоху мустье. Зі стоянок Молодова І (Чернівецька об-
Пізній палеоліт. Кістки мамонта, орнаментовані червоною вохрою. Мізин
ласть) і Пронятин (Тернопільська область) походять кістки тварин, прикрашені прокресленими лініями.
На мамонтовій лопатці з Моло- дови відтворена композиція, в центрі якої — стилізована фігура тварини (частина археологів уважає, що це — не зображення, а лише його подоба, котра виникла внаслідок випадкового комбінування різночасових механічних пошкоджень поверхні лопатки під час використання її в трудових операціях).Зразки мистецтва епохи пізнього палеоліту відомі на території Євразії від Атлантичного до Тихого океану та в Малій Азії. Виявлені вони і в Україні. Так, розпис червоною вохрою зберігся на лопатці та двох щелепах мамонта (Мізин) і на черепі мамонта (Межиріч), прокреслені композиції — на мамонтових бивнях (Межиріч, Кирилівська стоянка в Києві, Гінці), різні риски та ямки, розташовані в певному порядку (що вважається доказом існування в пізньому палеоліті системи лічби) — на виробах із кістки, рогу, каменю (Мізин, Межиріч, Гінці, Молодова V). На Мізинській стоянці знайдені кістяні пластинки з орнаментом (меандр, кути, «ялинки»), а також два браслети: один зроблено у вигляді широкої пластинки, вирізаної з мамонтового бивня та орнаментованої зигзагом і меандром, інший — із п’яти дужок-пластинок, укритих рядами різьблених похилених ліній, що утворюють шеврони. В Молодові V виявлені жезл із зображенням людини та кілька статуеток, виготовлених із бивня мамонта й мергелю. Статуетки з мамонтового бивня відкопані також у Межирічі, Мізині (вироби з
останньої стоянки, прикрашені геометричним орнаментом, вважаються символами або жінки, або пташки, або фалоса; звідси ж походять також дві виразні фігурки тварин). Жіночі статуетки пов’язують із культом прародительки, інші — з мисливською магією.
Деякі предмети пізнього палеоліту були, можливо, музичними інструментами. На стоянках Подністров’я відкриті чотири флейти, одна з яких мала дуже складну на той час конструкцію: на її роговому корпусі лишилися сліди шести отворів, за допомогою яких можна було відтворювати цілу гаму звуків (Молодова V). Частина кісток з Мізина, наприклад лопатка,
Зразки мистецтва пізнього палеоліту:
1—2, 4 — кістяні статуетки; 3 — уламок бивня мамонта з різьбленим візерунком; 5 — кістяний браслет (1—2, 4—5 — Мізин, 3 — Кирилівська стоянка)
тазова кістка, гомілка, нижня щелепа мамонта використовувалися, на думку С.
М. Бібікова, як ударні музичні інструменти.Первісне мистецтво було тісно пов'язане з магічними обрядами, що їх справляли в культових приміщеннях або святилищах— рукотворних і природних. На думку В. М. Даниленка, одним із таких природних святилищ була Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.
Кам’яна Могила являє собою колишній острів, а нині пагорб, який підноситься на 15 м у степу над р. Молочна. Центр його становить розколотий на окремі частини колись монолітний пісковиковий щит площею близько 3 га і заввишки до 5 м, що залягає на материковому піску. Під цим кам’яним панцирем розташовуються гроти, утворені внаслідок вивітрювання його м’яких порід. Починаючи з пізнього палеоліту, ці гроти протягом тривалого часу використовувалися як приміщення для релігійних обрядів. Кам’яна Могила та місцевість навколо неї досліджувалися О. М. Бадером, В. М. Даниленком, М. Я. Py- динським та ін. В. М. Даниленко відніс до пізнього палеоліту
реалістичні зображення в Гроті Мамонта, протерті вглиб пісковина широкими площинами та пофарбовані. Це — група з чотирьох турів у позиції кругової оборони, а також ряд фігур турів, розташованих вздовж карниза. Перед ними стоїть удвоє- троє більша за кожного бика фігура мамонта. Більшість зображень цих тварин оточена рядами вертикальних насічок (а іноді — ще й округлими ямками, що імітують рани від списів) і поцяцькована слідами ударів гострим (крем’яним?) знаряддям. Отже, їх можна пов’язувати з мисливською магією. Вочевидь, таке ж значення мали й численні групи зображень пізньопалеолітичного часу, виконані прокресленими лініями в Печері Чаклуна. Серед образів, які вдалося тут розрізнити —тварини (мамонти, печерні леви, бики, носороги, кабани) та люди (в основному жінки), часто в рогатих масках і шкурах. Це свідчить про виконання ними якогось магічного обряду.
На думку В. М. Даниленка, пізньопалео- літичним зображенням на стінах гротів синхронні аналогічні зображення на одному чи обох боках сплощених підпрямокутно-оваль- них плиток із пісковику, що мають завдовжки від дев’яти до 47 см.
На Кам’яній Могилі знайдено 50 таких плиток. У первісному стані вони лежали на поличках, утворених колись при вивітрюванні м’яких частин стель гротів, але більшість їх була скинута вітром на еподи гротів (на поверхню світлого материкового піску), а потім прикидана гумусованим піском еолового походження. В. М. Даниленко визначив ці плитки як праобрази чуринг — тотемічних символів, із якими в аборигенів Австралії та близьких їм за розвитком народів були пов’язані основні уявлення про життя природи й людського суспільства. В австралійських аборигенів за чуринги або функціонально близькі до них символи звичайно правили видовжені пласкі камені (в тому числі й галька) або шматки дерева різних розмірів. Відомі чуринги й інших форм. Ці культові предмети часто вкривали орнаментом і натирали жиром. Орнамент являв собою реалістичні або схематичні — у вигляді концентричних кіл, спіралей, ліній, крапок — зображення тотемічних пращурів: змій, черепах, риб, птахів, тварин, рослин. Тотемічні символи використовувалися під час обрядів по-різному: одні з них тримали в руках, інші клали на землю, треті — встромляли в землю спеціально загостреним кінцем. Деякі чуринги мали на кінці отвір, до якого прив’язували шнур. Коли під час релігійної церемонії чурингу, тримаючи за шнур, обертали над головою, з’являвся специфічний звук, за який європейці назвали її «гуділка» або «хурчалка». Чуринга вважалася зосередженням зародків людей, тварин, рослин, каміння, явищ природи (поряд із чурингами місцями зосередження таких зародків могли бути й деякі інші об’єкти, наприклад, великі камені). Оживити зародки, вкладенідо чуринги тотемом у його давноминуле життя («час снів»), можна було, здійснюючи найважливіший для австралійських аборигенів обряд, коли чу- рингу натирали жиром та вохрою, а навколо неї підспівували та виголошували ритуальні заклинання. Вважалося, що після цього тотем примусить зародки вискакувати з чуринги, до якої вони повернуться, скінчивши свій життєвий шлях. Чуринга уособлювала тіло тотема і водночас — все або якусь частину тіла її власника.
Виконуючи обряд із чурингою, абориген залучався до героїчних діянь тотема, ототожнюючись із ним і переймаючи його могутність. Тобто чуринга сприймалася як найвищий символ єднання людини, суспільства та природи, а також — єднання минулого та сучасності. Одні чуринги призначалися для виконання лише деяких обрядів, інші вважалися універсальними. Чуринги тотемічної групи зберігалися в спеціальному сховищі, куди стороннім, невтаємниченим і жінкам заборонялося входити під загрозою смерті. Жінкам не дозволялося навіть бачити свою чурингу, а хлопчик ставав її власником лише після ініціації. Верховними зберіґача- ми колективних чуринг були звичайно старійшини тотемічних груп. Дорослий чоловік міг тримати особисту чурингу при собі.За межами Австралії культові предмети, близькі за своєю функцією до чуринг, відомі насамперед у населення островів Індійського океану. Проте окремі уявлення, котрі відповідають культу чуринг, побутували як пережитки в багатьох народів світу, в тому числі й у слов’ян.
На думку дослідників, чурингами або подібними до них символами були ритуальні предмети зі стоянок пізнього палеоліту, відкриті, зокрема, на території України. Мізинські статуетки з рисами жінки, пташки, фалоса слід, можливо, вважати образами відомого в багатьох народів двостатевого (безстатевого, середнього роду) пращура. Найдавнішими символами то- темів-жінок (чурингами-жінками) виступали, на наш погляд, численні жіночі, символами тотемів-чоловіків — поодинокі чоловічі статуетки, а символами тотемів-тварин — анімалістичні зображення. В періоди планетарних потеплінь, коли поширювалися види живої природи, потомство яких з’являється на світ із яєць та ікри, складалися уявлення про тотемів — птахів, плазунів, земноводних, а також тотемів — яєць і яєць-ікринок. Таким уявленням могли відповідати й рибоподібна плитка з Кам’яної Могили, котра мала водночас риси жіночої фігури, і два яйцеподібних предмети з бивня мамонта, що закінчувалися гострими шипами (один із цих предметів було встромлено шипом у дно житла) з Костенок І.
У пізньому палеоліті почали вживатися й вироби, що їх можна вважати «гуділками»,— посередині або на краю вони мають отвір для затягання шнура. Це, наприклад, мізинські пластинки з мамонтової кістки, вкриті орнаментом. До іншого типу «гуділок» відносяться, мабуть, предмети круглої форми з отвором у центрі (Костенки IV). Аналогії їм відомі в багатьох пам’ятках за межами України — від Франції до Сибіру. Вже в пізньому палеоліті з’явилися й гальки, прикрашені зображеннями тварин. їх можна вважати яйцеподібними чурингами. Вони знайдені, наприклад, у печері Кара’Ін (Туреччина).
Тотемічні символи, що відповідають мезоліту (1, 8) та пізньому палеоліту (2—7):
/ — австралійська чуринга (гуділка), пов’язана з культом кенгуру; 2 — фігурка пташки (й жінки?). Мізин; З, 5 — яйцеподібний предмет та жіноча статуетка. Костенки І; -/ — пластинка із зображенням змій (?). Мальта (Сибір); 6—7 — иа- скельне зображення з Белдиби та галька з Кара’Іїн (Туреччина); 8 — галька з Мас д’Азиль (Франція)
.Дещо пізнішим (мезолітичним) часом датують розмальовані чуринги-гальки, відкриті в багатьох країнах Європи. Найцікавішими з-поміж них є гальки з печери Мас д’Азиль (Франція), на яких фарбою позначені кола, риски, зигзаги, а також, можливо, риси людського обличчя. Саме мезоліт (якому й відповідав рівень розвитку сучасних найвідсталіших народів світу, вивчених європейцями, в тому числі й аборигенів Австралії, бо народи палеолітичної стадії, нагадаємо, етнографам не відомі), а також протонеоліт (період, що на деяких територіях, зокрема в Україні, став проміжною епохою між мезолітом і неолітом) були, очевидно, часом кульмінації уявлень, пов'язаних із чурингами. Тим більше, що й на самій Кам’яній Могилі виявлена група пісковикових фігур, котра на відміну від згаданих вище плиток (хоча ці фігури зустрічалися разом із плитками) датована В. М. Даниленком архаїчним, або докераміч- ним неолітом (тобто протонеолітом), а Д. Я. Телегіним — мезолітом. У зв’язку з цим палеолітична дата плиток Кам’яної Могили, а отже, й близьких до них зображень у гротах, викликає в більшості археологів (і в нас теж) сумнів. Як сучасник досліджень Кам’яної Могили в 1973—1974 рр., автор цих рядків знає, що зображення на стелях гротів і плитках складні й заплутані, тож важко бути абсолютно певним стосовно всіх образів, прочитання яких запропоноване В. М. Даниленком. Разом із тим деякі з плейстоценових тварин, які, можливо, зображені на Кам’яній Могилі (наприклад, носоріг, північний олень), співіснували в ранньому мезоліті з новими — голоценовими—тваринами, а велика фігура мамонта з Гроту Мамонта трактується багатьма дослідниками як фігура бика. На поселенні, розташованому поряд із Кам’яною Могилою, найпізніший негумусо- ваний геологічний шар (суглинок), якому може відповідати пісок дна гротів, містить матеріали раннього неоліту (керамічного). Ні палеолітичного, ні мезолітичного — тобто більш раннього, ніж архаїчно-неолітичного — поселення поблизу немає, а під ранньонеолітичцим у суглинку (причому не від найрані- ших його прошарків) залягали шари протонеоліту. Отже, плитки з гротів можна датувати протонеолітом.
* * *
Таким чином, соціальною організацією населення раннього палеоліту, найімовірніше, було людське стадо, а пізнього палеоліту — дородова громада з груповим шлюбом. Починаючи з епохи мустьє, в неандертальців простежуються перші спроби осмислення навколишньої дійсності. Виразні зразки мистецтва з території України належать уже до пізньопалеолітичного часу. Найвищим досягненням палеолітичної людини в духовній сфері можна вважати тотемічні уявлення, а тому, як доводить А. Д. Столяр, основні обряди палеолітичної пори не виходили за межі мисливської магії.
Рекомендована література
Археологія Української PCP: У 3 т. K., 1971. Т. 1.
Археология Украинской CCP:-В 3 т. K., 1985. Т. 1.
Бромлей Ю. В., Гїершиц А. И., Семенов Ю. И. История первобытного общества: Общие вопросы. Проблема антропосоциогенеза. M., 1983.
Бромлей Ю. В., Першиц А. И., Шнирельман В. А. История первобытного общества: Эпоха первобытной родовой общины. M., 1986.
Даниленко В. М. Кам’яна Могила. К., 1986.
Мириманов В. В. Первобытное и традиционное искусство. M., 1973.
У истоков творчества. Новосибирск, 1978.
Чмыхов Н. А. Истоки язычества Руси. К., 1990.
Этнос в доклассовом и раннеклассовом обществе. M., 1982.