Природа в голоценову епоху.

Переважна більшість дослідників виділяє в пізньольодовиковому часі два (відносно теплий інтерстадіал аллеред, коли збільшилися площі лісів, та холодний пізній дріас, коли частково відновилися й поширилися прильодовикові позбавлені лісу ландшафти), а в післяльодови­ковому — п’ять (пребореальний, бореальний, атлантичний, суббо- реальний, субатлантичний) кліматичних періодів.

1) пізній (або верхній) дріас (9000—8300 рр. до н. е.);

2) пребореальний період (8300—7500 рр. до н. е.). Тоді від­булося короткочасне «половецьке» потепління, яке змінилося похолоданням — «переславським інтервалом»;

3) бореальний період (7500—6000 рр. до н. е.). Потепління з помірною або недостатньою вологістю. Загалом було дещо тепліше, ніж тепер;

4) атлантичний період (6000—2500 рр. до н. е.). Найтеплі- ший, порівняно із сучасним, клімат. Максимально пошири­лися широколисті ліси, досягаючи аж Білого моря. Через най­сприятливіші умови для проживання людей цей період одержав назву кліматичного оптимуму голоцену. Наприкінці періоду по­холоднішало;

5) суббореальний період (2500—500 рр. до н. е.). Різке по­холодання, що призвело до вимирання теплолюбних рослин та погіршення умов для широколистих лісів. Протягом періоду клімат був нестійким;

6) субатлантичний період (500 р. до н. е.— наш час). Ут­вердження клімату з холодними вітряними зимами та холод­ним літом. Запропоновано й сучасний варіант тричастинної пе­ріодизації голоцену для Причорномор’я: його нижньоголоцено- вий період складається з пребореального (або субарктичного) та бореального періодів (11—7 тис. років тому), середньоголо- ценовий — з атлантичного та суббореального (7—3 тис. років тому), верхньоголоценовий відповідає субатлантичному періо­ду (від 3 тис.

К. М. Шимкус, Є. М. Ємельянов та Е. С. Тримоніс твердять, що з трьома частинами голоцену пов’язані зміна рівня та бе­регової лінії Чорного моря, концентрація солі в його воді. З нижнього голоцену (або пізнього новоевксинського часу) рі­вень моря був на 20—ЗО м нижчим, ніж сьогодні, з середньо­го голоцену (або давньочорноморського часу) трансгресія до­сягла максимуму — рівень води перевищував сучасний на кіль­ка метрів, а з верхнього голоцену (або пізньочорноморського часу) рівень води змінився мало. Пізньоновоевксинському, дав- ньочорноморському та пізньочорноморському періодам відпо­відають три різні горизонти морських опадів, що фіксує зміну берегової лінії саме на зламах цих періодів.

За іншою періодизацією голоцен поділяють на ранню, се­редню та пізню частини, датовані відповідно 8150—5000 рр. до н. е.; 5000—2500 рр. до н. е.; 2500 р. до н. е.— по наш час.

У деяких періодизаціях атлантичний та субатлантичний пе­ріоди поділяють на дві фази: ранню (старшу) та пізню (мо­лодшу). Остання фаза субатлантичного періоду е кліматом на­шої сучасності.

Деякі періодизації голоцену базуються на дослідженні грунтів та пилку рослин, що містяться в них. Для лісових районів України виділені такі шари:

1) арктичні та частково субарктичні, що передували бореальному (11000—7800 рр. до н. е.). Переважання пилку ялини в нижніх шарах від­кладів;

Зміна обрисів Чорного моря:

j _ континентальні відклади; 2 — лиманні й латунні відклади; 3 — перешаровування прибережних морських опадів і річкових відкладів; 4 — берегова лінія, яка утворилася на зламі палеоліту та мезоліту, 5 — берегова лінія яка, утворилася на зламі про­тонеоліту та неоліту

2) бореальні (7800—5700 рр. до н. е.). Переважання пилку сосни та берези;

3) атлантичні та суббореальні (5700—1500 рр. до н. е.). Переважання пилку широколистих порід та вільхи;

4) субатлантичні (1500 рр.

5) період із 1500 р. по наш час. Переважання пилку ялини, сосни та берези.

Склад фауни засвідчує, що у верхньому вюрмі та нижньому голоцені (пізньоновоевксинський час) Чорноморський басейн був прісним, а солоним він став у середньому голоцені (давньочорноморський час), причому мак­симуму солоності досяг у давньосередньочорноморський час. У верхньому голоцені (пізньочорноморський час) солоність дещо понизилася й наблизи­лася до сучасної. Зміна палеосолоності Чорного моря була пов’язана з во­дообміном із Середземним морем (у разі припинення водообміну відбувало­ся опріснення чорноморського басейну і навпаки; водообмін контролювався коливанням рівня моря й припинявся під час його значного пониження). Таким чином, останнє осолонення Чорного моря почалося в давньочорно­морський час, коли воно з’єдналося із Середземним (злам нижнього та середнього голоцену), а з початку верхнього голоцену солоність стала близь­кою до сучасної.

Як бачимо, основні зміни з природі голоцену відбувалися через кожні два його періоди, а дещо менші — на рубежах пе­ріодів. Майже загальноприйнятою є точка зору, за якою мезо­літ відповідав пребореальному та бореальному кліматичним періодам, епоха неоліту (наприкінці якої на деяких територіях існували пам'ятки мідного віку) — атлантичному, епоха брон­зи — суббореальному, а залізний вік — субатлантичному, тобто основні зміни природи голоцену мали місце при переходах до мезоліту, неоліту й залізного віку.