Мезоліт.

За традиційною схемою, весь період між палеолітом і неолітом вважається епохою мезоліту. її поділяють на дві частини — ранню (або азільську) та пізню (тарденуазьку). За Д. Я. Телегіним, на території України ранній мезоліт почався ще в плейстоцені (в пізньому дріасі) й тривав протягом пізньо­го дріасу, пребореалу та початку бореалу, а пізній мезоліт відповідав бореальному та початку атлантичного періоду.

Зупинимося спершу на традиційній схемі мезоліту.

Мезоліт («середній кам'яний вік»), або епіпалеоліт («пі- сляпалеолетичний період»),— епоха кам'яного віку, що утвер­дилася з початком сучасних післяльодовикових природно-клі­матичних умов — голоцену. (Частина дослідників уважає, що мезоліт як історична епоха почався ще до голоцену — в плей­стоцені, а отже, палеоліт змінився мезолітом у льодовиковий період.) Протягом мезоліту на Півдні Східної Європи замість старих ландшафтних смуг — північної (тундри або лісотундри) та південної (холодного степу) виникли нові: північна лісова (вкрита спочатку шпильковим, а з пізнього мезоліту — листя­ним лісом) та південна степова, яка розлягалася від Чорного моря до Середнього Подніпров’я. Процес утворення сучасного грунту в мезоліті ще не почався, й тодішня земна поверхня являла собою верхній шар материка (яким у рівнинних місцях був звичайно суглинок або пісок). Загальний рівень підгрун­тових вод та водойм був дещо вищим за теперішній, до чого спричинювалося танення льодовика.

Поступово змінювалася фауна. Деякі види пізньопалеолітичних тварин, котрі існували в ранньому мезоліті (північний олень, шерстистий носоріг), зникли, й наприкінці мезоліту лишилися представники тільки «голоценової» фауни, серед яких найбільше значення для людини мали бик, кінь, благо­родний олень, кабан. Вимирання великих, повільних у рухах звірів призвело до кризи післяпалеолітичного полювання. Для здобування швидких полох­ливих тварин і птахів, особливо на відкритій місцевості, стали необхідними нові способи та нове мисливське спорядження. Були винайдені лук і стріли (можливо, однак, що вони з’явилися ще в пізньому палеоліті). Величезні обшири досить теплої води стали чудовим життєвим середовищем для чи­сленних видів птахів, риб, раків, молюсків. Другим за своїм значенням заняттям людей стала риболовля. Спочатку вона була, ймовірно, варіантом полювання (зі списом, гарпуном, луком), та вже з кінця мезоліту відомі кам’яні важки, кістяні гачки, блешні зі стулок річкових черепашок, засто­совувані під час ловлі риби вудкою. Можливо, це засвідчило виникнення нового заняття як особливого промислу й заразом відбило зростання його ролі в житті тогочасного населення. До цього заняття, очевидно, залучалися жінки й діти (бо саме вони, згідно з етнографічними даними стосовно су­часних відсталих народів, рибалили вудкою). Не виключено, що в цей самий час з’явилися й перші плетені сіті й тенета (на птахів і на рибу).

Близькість між окремими мезолітичними групами людей бу­ла, очевидно, досить значною. На думку С. А. Арутюнова, тоді ще не існували історико-етнографічні області або окремі госпо­дарсько-культурні типи (ГКТ).

Наприкінці мезоліту важливого значення набуло річкове збиральництво — ловля раків, молюсків, що підтверджується знахідками цілих куп їхніх панцирів.

Розвиток річкового збиральництва, риболовлі з вудкою, по­лювання на птахів засвідчив виникнення, а в пізньому мезолі­ті — й утвердження кризи вже мезолітичного мисливського гос­подарства. Одним із шляхів виходу з цієї кризи став пошук помічників людини. Наприкінці пізнього палеоліту — в ранньо­му мезоліті було приручено собаку. Його використовували, зо­крема, при облавному полюванні на звірів (що заступило за­гінне полювання епохи палеоліту), а також при полюванні на птахів. Можливо, собаками спершу й харчувалися. Згодом за їхньою допомогою почалося приручення інших тварин.

Важливою рисою мезоліту України було поширення так зва­них мікролітів: дрібних відщепів і пластин, котрі нерідко мали геометричну форму (трикутників, трапецій, сегментів). Мікролі­ти застосовувалися як проколки, скребки, різці, а вставлені в древка стріл — як їхні наконечники. З мікролітів також утворю­вали робочий край мікровкладишевих знарядь. Для цього один або два ряди мікролітів закріплювали в пазах дерев’яних або кістяних наконечників гарпуна, списа, оправи ножа. Виник­нення й поширення мікролітів, що замінили при виготовленні господарських і мисливських знарядь великі шматки кременю, були спричинені не лише значними досягненнями в обробці ка­меню, а й економією крем’яної сировини напередодні сировин­ної кризи (що вже почала відчуватися) наступних епох.

З необхідністю спорудження жител із дерева, плотів для плавання та загородок для ловлі риби з'явилися макроліти — кам'яні знаряддя великих розмірів для обробки дерева (в тому числі й перші сокири).

Визначилася нова нерівномірність розвитку окремих тери­торій. Це стало наслідком відмінностей між природними умо­вами не лише значних ландшафтних смуг, а й відносно невели­ких місцевостей (адже в мезолітичний час вся територія ни­нішньої України була не просто заселена, а й поділена між людськими колективами). Відсутність можливості переселення на нові землі спонукала їх максимально пристосовуватися до конкретних умов свого місцепроживання.

Sa виробничим інвентарем, який відбивав основні заняття мезолітичного населення, територія останнього може бути поділена на дві культурні області — північну (Полісся, Лісостеп), якій притаманне поширення і мікро­літів, і макролітів, та південну (Степ), де панували мікроліти. (Іноді смугу

Кам’яні знаряддя мезоліту й протонеоліту України:

МЛ — епоха мезоліту (/—7) та пережитковий мезоліт (8—9)» 1,5— сокири; 2, 6, 8 — скребки; 3—4 — різці; 7, 9 — геометричні мікролітичпі вкладиші. ПН — протонеоліті/, 4 — різці; 2 — нуклеус; 3 — вкладиш-пла- стинка

Лісостепу пропонують виділяти як самостійну проміжну область.) Північна та південна області різнилися, за висновками Д. Я. Телегіна, також деякими рисами поховального обряду, планування поселень, антропологічного типу населення; отже, ці області являли собою, очевидно, два великі різнорідні етнокультурні масиви. Однак деякі інші фахівці, вважаючи відмінності між мікро-макролітичними областями не територіальними, а хронологічними, не погоджуються зі згаданими висновками.

Значна частина мезолітичних колективів не проживала три­валий час на одному місці, бо пересувалася слідом за стадами звірів. Тільки наприкінці мезоліту у зв'язку зі зміною господар­ства (ймовірно, насамперед із зростанням ролі рибальства) та суспільних відносин спосіб життя людей став більш осілим. Вони споруджували собі житла, а в гірських районах викори­стовували й скельні навіси, гроти та печери. Житла виглядали як укриті очеретом курені з жердин або як наземні чи заглиб­лені в грунт будівлі з прямовисними опорними стовпами, між якими випліталися стіни з верболозу (потім їх обмащували гли­ною). Більшість жител мала округлу або овальну в плані фор­му. В умовах розвитку рибальства та полювання на птахів, рухливого способу життя, наявності великих водних обиіирів виник найдавніший транспорт — водний. Спершу плавали на окремих колодах, потім — на плотах зі зв’язаних колод і, на­решті, на човнах, видовбаних із стовбурів дерев. Можливо, по­ширенню цих примітивних транспортних засобів сприяло й за­родження обміну природними багатствами між окремими ра­йонами.

Таким чином, ми виклали традиційні точки зору на мезоліт. Однак, на наш погляд, інтерпретація всього поданого вище мо­же бути дещо іншою, а саме: частина пізньомездлітичного на­селення жила вже в нову епоху, яка називається протонеолітом.