VIII. Доба мандрівок народів.

Найважнійшою історичною подією від 375 р. до кінця VI ст. по Xp. була т. зв. велика мандрівка народів, яка змінила зовсім етнографічну мапу східньої та середущої Европи, привела до упадку світову римську імперію та перервала у нас всякі звязки з клясичним світом.

Після вичислених у попередньому розділі народів появилися на українських землях з кінцем IV ст. перші історично ствер­джені турко-татарські орди. Були се Гуни, які у НІ—Il ст. пер. Xp. сиділи ще в центральній Азії (Монголії), а у І ст. по Xp. опинилися під напором Тунгузів біля Уралу та Аральського озера, несучи зі собою азійську залізну культуру. В половині III ст. дійшли Гуни вже до Волги й тоді створили сильну дер­жаву на північ від Аральського та Каспійського озера, випи­раючи алянські йлемена за Волгу. Щойно коло 370 р. руши­лися Гуни під проводом Валамира дальше на захід, і одним ударом розбили Алянів, з яких частина, приперта до Кавказу, осталася там до нинішнього дня під іменем Осетинів. Під їх на­пором не встоялася і добре зорганізована словяно-готська дер­жава. В 375 р. побили Гуни короля Германариха і виперли Готів на правий беріг Дунаю та до Семигороду. Тут стрінулися Готи з Вандалами і змусили їх до відвороту за Дунай до Па- нонії, але й сами скоро забралися дальше на захід, спусто­шили Балканський півостров і Італію та подалися звідтам до Франції та Еспанії, розносячи зі собою і свою культуру, яка ви творила відтак на заході культуру доби Меровінгів або меровей- ську. З кінцем IV ст. побили Гуни над долішнім Дністром короля

Візиготів Атанариха, дісталися горі Дунаем та семигородськими провалами на угорський низ і заложили там у половині V ст. сильну державу під проводом Аттилі (445—453) з центром між Дунаєм і Тисою. Після смерти Аттилі зворохобилися зараз гер­манські Гепіди, що сиділи над Тисою, разом з іншими племенами виперли Гунів назад за Карпати над долішний Дунай та захопили у свої руки стару Дакію аж по Тису.

Що діялося у Галичині за часів Аттилі, про се клясичні історики не говорять. Першою історичною подією на західніх землях після остаточного відходу Бастарнів був аж прихід жор­стокої орди Аварів, Обрів по київському літопису. Ci свояки Гунів кочували якийсь час на схід від Волги під зверхністю ту­рецького хана, біля 557 р. перейшли через неї на захід, кочували довший час по українських степах (розбивши південно-руських Антів), а відтак заняли Галичину і шляхом Гунів дісталися на угорський низ. Там воювали 567 р. по стороні Лянгобардів з Ге- підами та забрали їх землі, а після цілковитого їх відходу до північної Італії заняли цілий угорський низ. Рівночасно кольо- нізували наддунайські землі численні південно-словянські племена, які вже у V ст. заселили були край від Закарпаття аж по Саву. На північ від Карпат вдерлися Авари аж на Волинь, де „приму- чили“ словянсьчих Дулібів. Та мандрівки інших кочовиків осла­били їхню єдність і організацію, а кінець їхньому пануванню зробила нова турецька орда Хазарів, до чого прилучилися, по словам літописця, ще й морова зараза.

Археольогічних знахідок-останків по кочовиках Гунах та Аварах у нас ще не знаємо, але не ліпше мається справа і з па­мятками по осілих Словянах, що протягом IVct. заняли були вже всі наші західні землі. Із знахідок на прочій словянській території знаємо тільки, що панував у них обряд тілопалення, а над останками сипано могили. Інвентар сих найстарших сло- вянських могилок дуже незначний: під невеличким вже сьогодні насипом є на поверхні грунту, не конче по середині могилки, мала й тонка верства попелу, а в ній 2—3 спалені кісточки та кілька дрібних черепків першої знаної нам словянської кера­міки, робленої на гончарському колі з нечищеної глини. Мате- ріяльну культуру переняли Словяни у значній мірі від культурно висших тоді Готів, що видно в першу чергу на кераміці, робленій також на гончарському колі та подібно як у Готів орнаментованій. Супроти сього треба мабуть приписати Словянам якусь частину численних у нас селищ та тілопальних гробів з готською кера­мікою.

Кромі сього знаємо зі схіцньої Галичини ще тільки дві зна­хідки, що їх можна певно покласти у добу мандрівок народів. Ce незнана нам близше знахідка з Увисли (Гусятин), бережена у збірках Академії Наук у Кракові, та срібний скарб Vl ст. з Крилосу біля Галича, зложений з масивних гривен з грубшими рівно втятими кінцями, великого каблукового вуха від ведра і золоченої тарілки византійської роботи зі знаком _nBιταλioo". Сей останній вказує на перші торговельні звязки Галичини з Византією, хоч вони ще були дуже слабі з уваги на інвазію турецьких номадів у надчорноморські степи. Ще дальші східні впливи виказує в добі мандрівок народів Волинь. Ce рідкий срібний скарб сасанід- ського походження, знайдений у Хонякові. Є в ньому дві овальні миски на ніжках з тисненим ростинним та звіринним орнаментом, ритон у виді голови сугака та срібні штабки.

Найціннійшою памяткою Закарпаття з доби мандрівок народів є скелетовий гріб богатої Германки з Косинова, якого Гампель кладе на V ст. В музею ім. Т. Легоцького в Мукачеві є з нього глиняна посудина у черепках, зроблена на гончар­ському колі з сивої відмуленої глини, срібна фібула з майже чотирокутною головкою, мідяна спряжка зверху золочена а низом сріблена, менша мідяна спряжка зверху золочена, металеве зер­кало зі споду релєфно орнаментоване, склянка подовгуватої тулі- панової форми з наліпленими пружками, глиняна прьсличка та орнаментовані скляні й бурштинові намистини. З інших гробів походить фрагмент срібної фібули з півкулистою головкою та два ковтки, прикрашені альмандинами (Шендре-Ладу), і подібна друга фібула (Кошиці). З окремих знахідок слід відмітити гладкий браслет з грубшими кінцями (Островяне), германську фібулу (Великі Михайлівції, дві інші тотожні фібули прикрашені грана­тами (Геленеш) та з околиці Мукачева золотий германський пер­стень, первісно з самоцвітним чи пастовим очком.

XV

Срібний скарб Vl ст.

Крім сих певно опреділених знахідок є ще на Закарпаттю памятки, замислювані тільки загально до доби мандрівок народів. Ce передусім останки селищ у Берегові та Мукачеві, відтак холм у Медясі, де мали знайти погребище з того часу, ріжні залізні і бронзові предмети та черепки з околиці Мукачева та незнані нам близше бронзові предмети з Мбауй-Бакта. Ніякого скарбу з того часу там ще не знайдено, а рівнож не знаємо з Закарпаття ще жадних словянських памяток з V—Vll ст. Ce явище треба в Галичині й на Закарпаттю розуміти мабуть так, що тодішні Словяни принесли зі собою до нас справді дуже вбогу культуру, до якої приняли опісля богато римських, гер­манських та східніх елементів і через се перетворили її у мішану культуру з перевагою чужого інвентаря. Зновуж, де словянська культура зберегла свою чистоту, там тяжко сьогодні віднайти її останки. Оскільки на пр. йде про гроби, то Словяни не зси­пали спалених останків до попельниць, тільки клали їх прямо на землю, як се було вже висше сказано, і то мабуть не всі кістки разом, присипаючи їх малою могилою, та й то може не все (на пр. похорони залюбки на роздіжжах). Тому не диво, що на таку памятку можна рідко коли звернути увагу, а ще й з того тільки якийсь відсоток трапляється археольогови.

Ннтропогеографічні відносини наших земель підпали в добі мандрівок народів очевидно великим змінам, передусім з огляду на цілковиту зміну дотеперішнього населення через словянську кольонізацію, але на основі знахідок годі ще про них щось певного сказати.