ВІД РЕДКОЛЕГІЇ
Серед археологічних пам’яток Полтавщини Більське городище та пам’ятки його округи посідають одне з найголовніших місць.
Загальна характеристика. Більський археологічний комплекс знаходиться на вододільному плато рр.Ворскли та Сухої Груні, переважно на території Котелевського і Зіньківського районів Полтавської області.
Північна частина грандіозної пам’ятки виходить за межі Полтавщини — в Охтирський ра: йон Сумської області. Більшість пам’яток комплексу розташована в межах * умовного чотирикутника між селами Довжик Котелевського, Куземин Охтир- ського, Батьки і Глинське Зіньківського районів. На території Більського городища розкинулося с.Більськ Котелевського району.Більське городище — найбільше поселення Європи доби раннього залізного віку. Його площа складає за підрахунками Б.А.Шрамка 4020,6 га, а за останніми обмірами — до 4221,7 га. Це складний комплекс, утворений з чотирьох основних частин: Західне (72 га), Східне (65,2 га) та Куземинське укріплення (15,4 га), включені до єдиної системи Великого Більського укріплення (3868 га). Товщина культурних нашарувань в межах комплексу різна, в середньому складає 0,5-0,6 м.
Головні етапи досліджень. Вперше кургани та городища в районі Біль- ська згадуються в польсько-українських грамотах та документах початку XVII ст. про розробку на селітру насипів величезних курганів Скоробору польськими промисловиками. У другій третині XVII ст. найбільші кургани більської округи були оглянуті Г.Л.де Бопланом, який зобразив частину з них на одній зі спеціальних карт окремих територій України без визначення культурно-хронологічної атрибуції.
Перше суто археологічне обстеження території Більського городища та його опис здійснив 1784 р. відомий дослідник північно-східного Лівобережжя України О.Ф.Шафонський.
У середині XIX ст. характеристику окремих укріплень в районі Більська та пам'яток округи, передусім величезного майдану Розрита Могила поблизу с.Лихачівки, навів Д.Г.Гумілевський (архієпископ Філарет).
У 1888-1889 рр. пів-денно-західну частину округи пам’ятки обстежував І.А.Зарецький. Ним відкрито ряд поселень між рр.Мерлою та Ворсклою, описано Розриту Могилу, здійснено розкопки більше 10 курганів переважно скіфської доби.Досить детальну характеристику комплексу пам’яток дав граф О.О.Боб- ринський, який здійснив перші археологічні розкопки в окрузі, дослідивши 1897 р. зруйнований шукачами скарбів курган біля с.Глинське. Він вперше визначив належність пам’яток до скіфської епохи, навів опис Західного та час-
План Більського городища В.О.Городцова.
1906 р.
тини укріплень Великого Більського городища, звернув увагу на зольники, здійснив перші пам’яткоохоронні заходи, зупинивши поширення грабіжницьких розкопок курганів.
На початку XX ст. з’являються кілька детальних описів окремих пам’яток комплексу В.Г.Ляскоронського та Л.В.Падалки, спроби укладання плану городища Г.О.Коваленком.
Перші масштабні дослідження на Більському городищі здійснені В.О.Го- родцовим. За один польовий сезон 1906 р. вченим досліджені ділянки куль-
турних нашарувань на Західному городищі та в межах Великого укріплення, 22 кургани і майдани, проведені роботи на селищах в окрузі городища. В.О.Го- родцов переконливо довів належність пам’ятки до найбільших укріплених поселень землеробського населення скіфської доби Лісостепу України.
Епізодично вивчення Більського городища проводилося в 1920-1940-х рр. З розвідками його відвідали О.В.Грінченко, О.К.Тахтай, М.А.Стан, І.І.Ля- пушкін, Г.Т.Ковпаненко та ін.
З 1954 р. роботи на городищі розпочала Скіфо-слов’янська експедиція Харківського університету на чолі з Б.А.Шрамком. З 1958 р. Б.А.Шрамко щорічно проводить польові роботи в Більську. У 1958-1960 рр.
в них брала участь експедиція Московського університету під керівництвом Б.А.Гракова за участю Н.Г.Єлагіної, пізніше у складі дослідницької групи працювали окремі загони А.О.Моруженко, В.П.Андрієнка, Ю.М.Бойка, П.Я.Гавриша, І.Б.Шрам- ко та ін.Результати цих робіт узагальнені в ряді змістовних статей та монографічному дослідженні Б.А.Шрамка, схвально зустрінутому загалом науковців. Професор Б.А.Шрамко по праву вважається не тільки відомим фахівцем в галузі археології раннього залізного віку, але й патріархом „більської археології”.
З 1992 р. некрополі та пам’ятки широкої округи Більського городища вивчає українсько-німецька експедиція IA HAH України і Гамбурзького університету під керівництвом В.Ю.Мурзіна і професора Р.Ролле. З 1993р. розкопки зольника на Західному укріпленні веде загін Харківського палацу дитячої та
юнацької творчості, який очолює І.Б.Шрамко. У 19941995 рр. дослідження Біль- ського курганного некрополю «Б» та курганів в ур.Мар- ченки проводить експедиція Полтавського обласного Центру охорони та досліджень пам’яток археології (керівник — О.Б.Супруненко). Центром також здійснюються розвідки пам’яток території та округи пам’ятки, охоронні роботи в межах комплексу (І.М.Гавриленко, Б.І.Золот- ницький, І.М.Кулатова та ін.). Експедицією Полтавського державного педінституту (П.Я.Гавриш) проводилися розкопки ділянки культурних нашарувань Західного укріплення, розпочаті дослідження селища скіфської доби біля с.Довжик. Роботи на Більському археологічному комплексі продовжуються.
Деякі підсумки вивчення. В результаті польових досліджень встановлено, що найдавніші культурні нашарування на території Великого Більського городища належать до зрубної та бондарихинської культур бронзового віку, коли тут існували невеликі відкриті селища. У VIII - на початку VII ст. до н.е., з початком формування ворсклинського локального варіанту лісостепової культури ранньозалізної доби, в межах пам’ятки з’являються нові поселення, а в VII-VI ст.
до н.е., майже одночасно, споруджуються два первинних укріплення — Західне, на правому березі Сухої Груні, та Східне, на правому березі Ворскли, які невдовзі були об’єднані оборонними спорудами Великого Більського укріплення. Пізніше, в V ст. до н.е., до останнього було добудоване Куземин- ське укріплення, що захищало торгові склади та пристань на березі Ворскли.Всі ці частини Більського городища були захищені потужними дерево- земляними оборонними спорудами, що складалися з глибоких ровів та високих валів, які вінчали дерев’яні стіни з баштами. За підрахунками Б.А.Шрамка загальна довжина оборонних споруд Західного кріплення складала — 3270 м, Східного — 3870 м, збережених Куземинського — S98 м, Великого Більського укріплення — 25995 м; загальна довжина всіх оборонних споруд — 33833 м.
Грандіозна фортеця надійно захищала мешканців від нападу ворогів, головним чином степових кочових скіфів. Деякі ділянки укріплень зберігають сліди нападів, хоча повністю взяти штурмом фортецю ворогам, імовірно, не вдавалося ніколи. Після нападів пошкоджені ділянки валів та стін не тільки відновлювалися, але й підсилювалися. З огляду на масштаби укріплень, така грандіозна діяльність була під силу лише величезній на той час кількості робітників — 30-50 тис. чол., зібраних до городища з різних частин підвладної території впродовж кількох сезонів.
За рядом ознак населення Більського городища було етнічно неоднорідним. Тут жили будини, переселенці з сучасного українського південного сходу чи півдня — гелони, неври і, напевне, представники інших етнічних утворень.
Більське городище було значним політичним та культурним центром скіфського часу. Під час розкопок виявлені залишки напівземлянкових та наземних жител, різноманітні присадибні споруди господарського призначення — льохи, ями-зерносховища, овини, погрібки, сушарні та ін., рештки майстерень ремісників — ковалів, бронзоливарників, ювелірів, гончарів, косторізів тощо.
Відзначені певні планувальні засади розміщення садиб на Східному укріпленні, наявність двоповерхових дерев’яних споруд. Є залишки жертовників і храмів, в одному з яких, можливо, проводилися й астрономічні спостереження. Численні знахідки керамічної пластики — антропо-, зоо- та орнітоморфних статуеток, інших вотивних предметів свідчать про існування у середовищі місцевого населення землеробських культів родючості. На городищі проводилися свята на честь Діоніса, про які згадує Геродот.Населення Більського городища існувало за рахунок ведення землеробства, городництва, скотарства, мисливства, різноманітних ремесел та домашніх
промислів, торгівлі. Торгові зЬ’йзки міського центру були інтенсивними і широкомасштабними. Вигідне географічне положення городища дозволяло використовувати розгалуджену систему річкових та суходільних шляхів. Основний річковий шлях вів від пристані біля Куземинського укріплення по Ворсклі (Пантікапі) до Дніпра (Борисфена), далі — до грецького міста Ольвії на узбережжі Дніпро-Бугського лиману. Суходільний — через брід на Ворсклі — прямував до стародавнього Муравського шляху, що йшов степами до Криму, де знаходився ряд давньогрецьких міст. Важливе значення мали й шляхи та їхні відгалудження вздовж плато правого корінного берега Ворскли до Перево- лочинської переправи та межиріччям Псла і Сули (Ромоданівський шлях), що з’єднували південно-західний і західний торгові напрямки зносин з правобережними лісостеповими сусідами через Кременчуцьку та Градизьку переправи.
Знахідки імпортних виробів і особливо античного розписного посуду, ам- форної тари, скляних виробів свідчать про зв’язки з багатьма центрами античного світу (Іонія, Аттіка, Самос, Родос, Xioc, Лесбос, Фасос, Кос, Сінопа, Ге- раклея, Навкратіс та ін.).
На шляху свого історичного розвитку Більське городище з центру союзу племен перетворилося в міський центр, котрий ототожнюється рядом дослідників (В.М.Щербаківський, Б.А.Шрамко, Б.О.Рибаков) зі згаданим Геродотом містом Гелоном.
Основою його розквіту були ремесла і торгівля. Так продовжувалося до III ст. до н.е., коли на півдні Східної Європи відбулися важливі політико-економічні зміни, викликані впливом кліматичних факторів, котрі порушили зв’язки Більського городища і призвели до занепаду місцевого ремесла та торгівлі, зменшення врожайності сільськогосподарських угідь. Життя на городищі поступово згасає і воно завершує своє існування як значний центр.Невеликі поселення на території Більського городища існували і в більш пізній час. Виявлені залишки селищ київської (ур.Сад), черняхівської (ур.Мар- 14 ченки, Перещепине, Сад, Центр, Східне укріплення), пеньківської, окремі зна
хідки салтівської та роменської культур, поодинокі печенізькі старожитності.
На Східному укріпленні городища існують сліди селища києво-руського часу, представлені уламками кружального посуду XII-XIII ст., наконечниками стріл, підковоподібною фібулою та шпорою. На південь та північ від городища, у Глинському і Куземині, в VIII-XIII ст. існували роменські і давньоруські городища. Культурні нашарування доби пізнього українського середньовіччя початку XVII ст. в межах Великого укріплення та ур.Скоробір пов’язані з розгортанням селітрового промислу і заселенням цієї території вихідцями з Правобережної України та козаками.
Полтавськими краєзнавцями на основі поодиноких топонімічних даних здійснюються спроби локалізації в окрузі Більського городища одного з етапів грандіозної битви на Ворсклі українсько-литовських дружин князя Вітовта із золотоординським військом Тімур-Кутлука 1399 р., які поки-що не підтверджені археологічними знахідками.
Більське городище існувало у Середньому Поворсклі не ізольовано. Воно було тісно пов’язане з іншими пам’ятками округи. До них належать, передусім, курганні некрополі, численні селища тощо.
Памятки округи. Курганні некрополі Більського городища розташовані на захід та північний захід від Великого укріплення. Це могильники в ур.Скоробір, Осняги, Марченки, Саранчеве поле та Перещепине. На початку XX ст. тут нараховувалося понад 1000 курганів різної висоти — від 0,5 до 3-4 м. На сьогодні, за неповними даними картографування, ця кількість не перевищує 600 збережених насипів. На території Більського городища знаходяться також і два окремі курганні могильники, пов’язані з життєдіяльністю селищ на території Великого укріплення — могильники «А» і «Б» у складі 7 та 17 насипів. До пам’ятки тяжіють і лівобережні ворсклинські некрополі скіфської доби біля сіл Деревки (група Опішлянки — Бітової могили) та Розритої Могили — одного з найбільших майданів Дніпровського «Лівобережжя.
У складі курганного некрополю в ур.Скоробір знаходяться найвеличніші майданоподібні споруди України — Великий та рештки Малого Скоробору,
певно, залишки грандіозних курганів, знищених селітроварниками XVII-XVIII ст.
Перелік пам’яток округи Більського городища буде далеко не повним, якщо не згадати численні селища його округи, з яких найбільш відомими є відкриті поселення поблизу сіл Глинське, Довжик, Лазьки, Лихачівка, Саранчів- ка. та ін.
Пам'ятки природи. На території комплексу розташовано чимало природних об’єктів, де рослинний світ і ландшафт є заповідними. З них вирізняються дуб Сковороди, угрупування степової рослинності на Скороборі та Розритій Могилі, валах Великого укріплення Більського городища. Широко відоме ще з XVII ст. Більське джерело під Барвінковою горою. Східна округа городища межує з пам’яткою природи всеукраїнського значення — Ковпаківським дендропарком.
Пам'ятки етнографії, промислового будівництва. В межах села Більськ збереглося до десятка хат XIX ст., ряд клунь, інших господарських будівель, характерних для Полтавщини та Слобожанщини, млин-вітряк кінця XIX ст. Цікавою спорудою є паровий млин початку XX.ст. в Більську.
Матеріали, запропоновані до збірника наукових праць, розкривають різноманітні аспекти вивчення грандіозної пам’ятки, ілюструють її величезний науковий потенціал. Сподіваємося, що представлена робота допоможе втілити в життя ідею створення на території та в окрузі Більського городища заповідника національної ваги, що, в свою чергу, сприятиме популяризації в суспільстві археологічних знань, використанню значного рекреаційного та експозицій-ного потенціалу, збереженню природних та історичних ландшафтів округи, і в майбутньому перетворить Більськ на значний центр туризму та просвітництва.
На звороті:
Фото В.І.Кожем'якіна, 1993.
О.Б.Супруненко