Утвердження найдавнішої системи світогляду.

Якісно новим етапом розвитку духовної культури давнини стала епоха протонеоліту, яка, хоча й продовжувала значною мірою традиції мезоліту, разом із тим відбила появу рис, притаманних світогля­ду сучасної людини.

До протонеолітичного часу на Кам’яній Могилі, крім згада-

них у попередніх лекціях, належить і частина інших зображень. Зокрема, В. М. Даниленко вважав «архаїко-неолітичними» (про- тонеолітичними) зони невеликих заглиблених у поверхню каме­ню зооморфних фігур, органічно «вмонтованих» у лінійно-гео­метричні композиції (ці зображення виконані за допомогою кре­мінних пластин), а також великих округлих просвердлених заглибин, які зберегли сліди суцільного фарбування вохрою. На­гадаємо, що саме до протонеоліту реальніше, на нашу думку, відносити й пісковикові плитки Кам’яної Могили та вважати їх не прообразами чуринг, а самими чурингами.

Особливо цікаві чуринги протонео­літу, що відповідають протонеолітичним шарам поселення під Червоною Горою, виявлені в Гроті Чуринг. Він являв со­бою порожнину заввишки 35—50 см, розкопану на площі до 50 см². За дно правив світлий материковий пісок, за стелю — нижня поверхня первинної піс­ковикової брили, з яких складається пагорб Кам’яної Могили. На дні (на площі близько 40 см²), а також на своєрідних поличках, утворених у стелі внаслідок вивітрювання у ній м’яких частин брили, ми виявили до 40 піско­викових чуринг завдовжки від п’яти до 70 см. Майже всі вони за своєю формою нагадували риб різних річкових порід і мали орнамент у ви­гляді лінійно-геометричних накреслень (іноді з обох боків). Окремі вироби зберегли сліди фарби — червоної (вохри) й чорної (можливо, сажі). Деякі лінії підкреслювали особливості форми риб, значення інших поки що не розшифроване, але іноді, на думку В.

Культ чуринги передував моделі організованого розчленова­ного Всесвіту. Ця модель стала одним із проявів уявлень про універсальні закономірності існування природи й суспільства, відомі звичайно під назвою «універсального закону» або «зако­ну універсального колобігу». «Закон» найкраще досліджений на прикладі давньоіндійського «рити». Поняття кола рити загалом аб’єднували перш за все: закон, звичай, порядок; територію, яка підлягала законові; людей (суспільство), підпорядкованих за­конові; час дії закону (початком часу вважали найвище свято рити — весняний Новий рік, що водночас символізувало й від­родження світу); Всесвіт, який підлягав дії закону та однією з геоцентричних моделей якого був зодіак. За «універсальним законом» все, що відбувалося в суспільстві й природі, почало

сприйматися як космос («порядок»). Така ідея не могла з'явити­ся поза розвинутою системою світогляду, під якою ми розуміємо цілісну систему поглядів на Всесвіт і суспільство, закономірності їхньої будови та розвитку, роль окремої людини в житті приро­ди та людства, на минуле, сучасне й перспективи майбутнього. Часом виникнення розвинутої системи світогляду давніх індо­європейців і семітів став, очевидно, протонеоліт.

Адже саме тоді сформувалися не лише сучасна структура людства, а й розвинуте виробництво (система трудової діяльнос­ті, система праці, штучні матеріали, універсальні вузли механіз­мів, домашнє виробництво, відтворююче господарство, система транспорту, кілька господарсько-культурних типів, а також вико­ристання всіх видів механічного руху, закону перетворення енер­гії та продуктивної сили «стихій природи»), сучасний клімат і, можливо, сучасна картина неба. Визначення моментів прильоту птахів із вирію, руху риби до нерестилищ, орієнтація у відкри­тому просторі на воді та суші, заняття землеробством могли грун­туватися лише на врахуванні закономірностей руху небесних сві­тил.

З формуванням уявлень про божества останні стали охорон­цями або персоніфікаціями «закону». В греків із «законом» най­виразніше пов’язані Зевс, Адрастея, Деметра, Персефона, в ін­дійців— 12 дітей богині Адіті — сонячні місяці (зодіакальні сузір’я) Адітті. Ядром «закону» був рух Сонця в колі зодіаку, а найвищим святом і початком дії «закону» — свято початку року й першого (головного) сузір'я зодіаку — весняне рівноден­ня. Зодіак став першою штучною геоцентричною моделлю, що виникла в протонеоліті; якісний стрибок у розвитку зодіаку від­бувся в умовах перемагаючого відтворюючого господарства. В індоєвропейців зодіакальні уявлення найкраще простежені в індійців і греків. Описи зодіаку, нерідко в символічній формі, зафіксовані в «Ригведі», «Махабхараті» (Індія), «Іліаді» та «Одіссеї» Гомера, «Щиті Геракла» Гесіода, «Законах», «Післяза- конні» Платона, «Метаморфозах» Овідія, «Пісні про Діоніса» Нонна Панатолійського (Греція, Рим), багатьох інших творах античності. Ряд зодіакальних картин містять міфи Месопотамії та «Біблія». Враховуючи пересування точок пір року в колі зоді­аку із швидкістю 50,256' на рік (явище так званої прецесії), зодіаки за своїми описами можуть бути датовані. Опис найдав­нішого зодіаку, очолюваного ще Близнятами (тобто зодіаку, що існував у 6680—4400 рр.

У слов'ян уявлення про «закон» і зодіак збереглися насам­перед в образах 12-ти сонячних місяців року як хазяїв життя, в початку року язичницького календаря з весняного рівноден­ня, в поділі цього року на дві частини — теплу (весняно-літню) та холодну (осінньо-зимову) або на чотири пори року по три місяці (отже, по три сузір'я зодіаку) в кожній, в наявності влас­них численних термінів «закону». В слов’янських мовах основ­ними поняттями «закону» можна вважати терміни типу давньо­руського, українського, білоруського, російського: бог, весна, власть-волость, доля, закон-покон, звичай, обычай, кош, лад, літо, мир, пора, правда, рада, рік-рок, род, ряд-ряда, свет, стан, страна, сторона, строй-устрой-устроение, суд-судьба та інші, що різняться між собою, ймовірно, як первісними територіями, так і часом свого виникнення у пращурів слов’ян.

Чимало термінів «закону» у слов’ян етимологічно пов’язані з іменами найважливіших божеств: лад — із Ладою, власть-во­лость — із Волосом, рада — з Радгостом, род — з Родом та ін. Глибока древність цих термінів очевидна, бо вони часто стають зрозумілими на фоні індоєвропейських паралелей і відповідають епосі обожнення великої рогатої худоби: божества — персоніфі­кації «закону» були пов’язані з культом великої рогатої худоби, а у слов’ян, як і в інших індоєвропейців, із коровою-биком по­в’язували проміжки часу, явища природи, різні об’єкти, такі ос­новні категорії, як майно, здобич, існування, життя. Пращури індійців прийшли в Індостан уже в середині II тис. до н. е., тому спільні уявлення, наприклад, у слов’ян та індійців про роль великої рогатої худоби та її обожнення мали існувати не пізні­ше III тис.

У слов’ян існували, очевидно, й інші, нині забуті, терміни «закону», зокрема арта (≈puτa), співзвучний і рівнозначний давньоперському «arta», авестийському «asa» (=ARTA), іранському божеству Arta та пов’язаний з іменем грецької Артеміди (за деякими середньовічними джерелами Русі, культ Артеміди-Артеміда існував у слов’ян-язичників) і відбитий у назві держави слов’ян Артанія (Arsania) зі столицею Арта.

Важливо наголосити також, що до основних термінів «закону» належать і край-украй, к р аї н а - у к раї н а! А це значить, що назва нашої держави набагато давніша, ніж перша згадка цього терміна в Київському

Посуд найдавнішої фази буго-дністровської культури з позитивно-негатив­ним зображенням астрономічного символу сузір’я Близнят (?)

літопису від 1187 р. Зважаючи на обгрунтовану В. М. Топоровим етимо­логічну близькість термінів типу німецького «ort» (місце), латинського «ars» (вільне [поле]), латинського «ars» (мистецтво), з термінами «рита»-«арта»- «аре» слушно пов’язувати й назву Рось-Русь. Останнє підтверджується ото­тожненням Русі з полянами («поляне, яке нине зовомая Русь»), названими так, як уважають, за своєю польовою (відкритою) територією,— у проти­лежність, наприклад, лісовим древлянам, назву яких пов’язують зі словом «дерево». Це рівнозначно, на наш погляд, таким термінам «закону», як латиське «ars» (вільне [поле]) та латинське «rus» (поле). Чи не варто в та­кому разі нагадати точку зору тих дослідників, які у відповідь на твер­дження про скандинавське походження терміна «русь» наголошували: цей термін не виник, а лише одержав новий розголос у зв'язку з поверненням у Середнє Подніпров'я варягів-русі, частина предків яких наприкінці антич­ності — на початку середньовіччя, відірвавшись від основного масиву сло­в'ян (з-поміж цих предків була й частина русі), емігрувала з наших земель до Прибалтики, а звідтіля — до Скандинавії?

Древність багатьох термінів «закону» у слов’ян підтверджує їхній зв’язок із культом сузір’я Тельця епохи його головування в зодіаку, що найкраще з’ясовано для термінів власть-волость і пора через їхній зв’язок із богами Волосом-Велесом і Порену-

Кукреііька культура.

том, Поревітом і, можливо, Перуном (Пороуном) і з такими назвами Плеяд Тельця, як Волосожара, Волосині, Влашичі тощо у слов’ян і Перуне в Авесті. Найочевидніше коріння зодіа­ку з Тельцем на чолі простежене в індоєвропейців — найдавні­ших пастухів великої рогатої худоби, що перейшли до землероб­ства та розведення дрібної рогатої худоби. Еволюцію тваринни­цтва, притаманну індоєвропейцям, відбито й у закріпленій у зодіаку послідовності голову­вання сузір’їв: спочатку Тель­ця, а потім — Овна. Оскільки ніяке інше населення до такої міри не пов'язане із загально­прийнятим зодіаком, а ритуал є одним із найвиразніших ет­нічних ознак, творцями й най­давнішими носіями загально­прийнятого зодіаку можна з упевненістю вважати індоєвро­пейців. У сусідів індоєвропей­ців, котрі зберегли власні наз­ви Тельця,— в угро-фінських народів, які займалися в V— III тис. до н. е. переважно мис­ливством, рибальством і зби­ральництвом,— сузір’я Тельця названо Великим Списом або Зорями Рукоятки, його основні частини — Гіади та Плеяди — Старим і Новим Ситом, а Пле­яди — й Стадом Оленят (це дозволяє припускати назву Оленя чи самиці Оленя, але не Корови-Бика, для сузір’я Тельця в цілому). В Месопотамії тваринництво почалося з приручення дрібної рогатої худоби (велика рогата худоба стала тут домінувати, можливо, з мідного віку), й поклоніння козі-вівці відбито в міфах і найдавнішому мистецтві Передньої Азії, в тому числі й у символах, які можна вважати зодіакальними. Таким чином, спочатку було кілька варіантів зодіаку, що від­різнялися не границями сузір’їв на екліптиці, а назвами деяких сузір’їв: індоєвропейський (нині загальноприйнятий), семітський (передньоазіатський) і, можливо, угро-фінський.

Іншою важливою особливістю господарства слов'ян є давній характер їхнього землеробства, яке, очевидно, досить рано стало орним. Не випадково у слов’ян саме із святом «закону» — Новим роком — пов’язані обряди з плугом чи його чепігами, відомі і в інших сучасних південних індоєвропейських народів (молдава- нів, румунів, греків, іспанців, індійців, іранців), а Гіади в Украї­ні називали Чепігами. Це дозволяє датувати виникнення культу плуга не пізніше ніж серединою V — початком II тис. до н. е., що не суперечить факту існування рала вже на етапі А трипіль­ської культури.

Все наведене вище доводить, що наші пращури належали до народів із розвинутими уявленнями про «універсальний закон» і зодіак.

Кукрецька культура. Кам’яна Могила. Зображення чотирьох биків. Ком­позиція лунок на тілі верхнього бика відповідає розташуванню основ­них зір сузір’я Тельця (Бика)

Витоки загальноприйнятого зодіаку простежені за зображеннями симво­лів зодіаку або астрономічних символів сузір’їв, котрі очолювали зодіак. Єдиним відомим можливим символом зодіаку з Близнятами на чолі (символом самих Близнят) є негативно-позитивні близнятські композиції на найдавні­ших горщиках буго-дністровської культури. Величезне число зображень зо­діакальних символів належить до епохи головування в зодіаку Тельця. Найбільш ранні з них відкриті на Кам’яній Могилі — на чуринзі та на стіні гроту. За чурингу править плитка із зображенням носорога й тура. На фі­гуру бика «накладено» кут, утворений вісьмома видовбаними ямками; його можна вважати варіантом кута основної частини сузір’я Тельця, а це зна­чить, що, як і інші аналогічні зображення Гіад, цей кут позначався вже в епоху головування в зодіаку Тельця (з 4400 р. до н. e.). В. М. Даниленко відносив цю плитку до пізнього палеоліту, ми ж тлумачимо її як прото- неолітичну. Кутом Гіад є, очевидно, підовальна композиція з лунок, нане­сених на тілі центральної серед чотирьох розташованих колом фігур биків

(йдеться про зображення на стіні гроту). Отже, зорі сузір’я Тельця (Бика) обидва рази зображали — в символічній формі—на тілі бика! Цілком віро- гідно, що бичачі фігури на стіні гроту відбивають чотири річні положення сузір’я Тельця стосовно лінії горизонту, тобто чотири пори року, основним серед яких е весна. В. М. Даниленко да­тував це зображення палеолітом. Надалі таке відтворення Гіад у вигляді їх основ­них зір мало місце й на трипільському посуді з Бринзен III.

До протонеоліту належать також амулети з кістки, виготовлені у фор­мі астрономічного символу Тельця населенням культури Лепенського Виру в Сербії.

З неоліту Тельцеві символи кон­центруються навколо Чорного моря. Відомі вони й на дещо пізнішому порівняно із згаданим посуді буго- дністровської культури. Найпізніші з цих символів зникають на початку пізньої бронзи, коли їхнє місце за­ступають зображення зодіаку з Ов­ном на чолі. Найцікавіший зодіак позначено наколами, розташування яких відповідає зорям семи сузір’їв зодіаку весняно-літнього періоду в 1710—650 рр. до н. е., на торцевих площадках спиць прясла пізнього етапу тшинецької культури з Таце- нок. Обертання прясла, за міфами, символізувало рух кола зодіаку, а отже, таке позначення на таценків- ському пряслі є закономірним. Ці­каво також, що розташування зір показує, як виникли астрономічні символи сузір’їв, а зображення

Тельця продовжує традицію протонеоліту Кам’яної Могили.

Датування зміни Тельцевих зодіаків зодіаками Овна (близь­ко 1710 р. до н. е.) відповідає археологічному датуванню зламу середнього та пізнього бронзового віків. Розглянуті факти дають також підставу твердити, що найпізніше населення протонеоліту зникає з початком головування в зодіаку Тельця, а найбільш раннє населення неоліту — з кінцем головування Близнят. Та­ким чином, рубіж епох протонеоліту й неоліту припадає десь на 4400 р. до н. е.

Цілком ясно, що зодіак, очолюваний Близнятами чи Тель­цем,— явище пізнє, адже символом пори року в ньому прийнято

Відповідність композицій із наколів на тор­цевих площадках спиць прясла з Таценок основним зорям і символам семи сузір’їв, що їх Сонце проходило від точки весни до точки осені в 1620—650 рр. до н. е.

не те сузір’я, що кульмінує над землею вночі й добре видне, а протилежне йому, в котрому перебуває Сонце (точка пори року) й котре кульмінує над землею вдень, а отже, невидиме в сонячних променях. Тому, наприклад, точка весни відповідає сузір’ю осінньої кульмінації. Це можливе тільки за усвідомлен­ня принципу дії колеса, підказати ж цей принцип могло єдине на той час колесо (що оберталося, до речі, в горизонтальній площині) — прясло. Чи не тому прясло й стало символом кола зодіаку? Отже, зодіак із Близнятами чи Тельцем на чолі був зодіаком вже другого етапу. Передувати йому мав зодіак, де символом пори року сприймали саме кульмінуюче вночі над зем­лею сузір’я. В зодіаку VII — першої половини V тис. до н. е. пори року повинні були визначати Рак (пізніше — Близнята), Діва, Стрілець, Риби, й лише в тому разі, коли назви його су­зір'їв відповідали основним господарським роботам мезоліту — неоліту, цей зодіак спершу був зодіаком першого етапу. Початок полювання (і весну) уособлював Стрілець, літню рибну ловлю (і літо) —Риби, осіннє річкове збиральництво (і осінь) —Рак, зимові, переважно жіночі, роботи (і зиму) — Діва-Мати. Отже, сучасній структурі зодіаку передував зодіак першого етапу.

В протонеоліті, очевидно, повністю утвердилися уявлення про богів, які змінили уявлення про духів. Саме з цього часу збереглися й імена найважливіших божеств, у тому числі й ін­доєвропейських (а серед них і слов’янських, що мають аналогії в інших індоєвропейських народів). Зокрема, найважливіші серед численних божеств слов’ян, пов’язані з назвами терміна «закону», повинні були зародитися в протонеоліті як уособлення «закону» в окремих племенах праслов’ян. Деякі з них зберегли­ся до середньовіччя.

З огляду на відому в науці спорідненість гідронімів, топо­німів та етнонімів і назв племінних божеств, Волоса-Велеса можна пов’язувати з племенем велетів або їхньою складовою частиною — велинцями (волинянами) у Прибалтиці й волиняна- ми України; Митру — з районами гідронімів типу Мира та ін­ших у Середньому Подніпров’ї й на Балканах або із західно­слов’янськими мильцями (мильчанами) та назвою р. Мильця в басейні Ворскли; Ладу — з географічними назвами з основою на «лад» у Центральній Європі, на Балканах, у Північній Русі; Радгоста — з літописним Радком, радимичами, ратарами та з гідронімами й ойконімами на «рад-»; край-украй, країну-украї- ну — з надодорянським лівобережжям Укра, гідронімами типу Укра в Прибалтиці й із укранами чи вкранами, що жили там.