Складання найдавніших держав.

Дальшим кроком до сучас­ного суспільства стало виникнення держави. Традиційний підхід до закономірностей цього процесу, а також погляд, за яким дер­жавність в Україні почалася лише з Київської Русі, останнім часом істотно змінилися.

Основними економічними умовами виникнення держави є: виробництво в значних масштабах додаткового продукту; кон­центрація цього продукту в руках знаті; трансформація частини додаткового натурального продукту в престижні цінності, які підкреслювали особливий соціальний стан знаті. Очевидно, ви­никнення такого продукту в суспільствах, що розвиваються са­мостійно, можливе лише завдяки успіхам відтворюючого госпо­дарства. В землеробстві цього реально добитися двома шляха­ми: або вдосконаленням організації праці (до чого вдалися най­давніші землеробські цивілізації сухих субтропіків за переходу до бронзового віку), або вдосконаленням знарядь праці, успад­кованих з епохи металу, насамперед залізних (що мало особливе значення для населення помірних зон і тропічних лісів). При­ріст додаткового продукту у тваринництві досягався переходом до нових форм утримання худоби. Особливо відчутним такий приріст був за ефективного для степових і напівпустельних райо­нів кочового скотарства.

Додатковий продукт міг концентруватися при монополізації знаттю прав на матеріальні й трудові ресурси суспільства або виникненні експлуатації окремих незаможних одноплемінників багатими господарями. Оскільки дру­гий варіант реалізувався лише в умовах вже створеної держави, концентра­ція додаткового продукту в основному відбувалася при централізованому розподілі знаттю суспільного продукту, військової здобичі або данини, під­несених рядовими членами суспільства подарунків тощо.

Натуральний додатковий продукт слід було обов'язково переводити у престижно значущі цінності, адже вони служили не тільки ознакою соціаль­ного рангу, а й символом зв’язку керівника з богами (Космосом), його знань про закономірності існування Всесвіту, гарантією потрапляння його душі після смерті тіла у вищі небесні світи й подальшого піклування її (душі) про живих родичів. Натуральний продукт переходив у такі цінності (звичайно продукти ремесла) внаслідок обміну всередині свого суспільства (за високорозвиненого рівня власного ремесла) або обміну на продукти, виготовлені економічно розвинутими сусідами. Останнє було притаманне народам, які перебували на периферії вже існуючих державних утворень (особливо кочовим).

Іншим аспектом утворення держави є формування її політич­ної системи внаслідок трансформування влади племені, існуючої з протонеоліту (неоліту), В розвитку цієї влади виділяються три основні етапи, що умовно відповідають нижчому, середньому та вищому ступеням варварства. Наведемо їхні риси (за В. Ф. Генінгом та Ю. В. Павленком), нагадавши: поява племені зумовлювалася осіданням населення, що займалося рибальст­вом, тваринництвом і землеробством, посиленням ролі територій (які треба, зокрема, боронити) та військових сутичок, зростан­ням щільності населення, посиленням контактів і кооперації між сусідніми громадами (а отже, і їхнім соціальним, економічним і культурним зближенням).

На першому етапі господарською одиницею є рід, що може розпадатися на великосімейні автономні виробничі колективи, але це не перешкоджає зникненню культурних і мовних відмін­ностей між громадами та створенню в межах племені надгро- мадських трудових об’єднань.

На другому етапі названі процеси посилюються. Масовими стають міграції, відокремлюються групи племен-родичів; у ви­падку виникнення військової загрози виникають союзи племен (до яких можуть входити й племена-чужинці), де кожне плем’я, однак, є незалежним і має свою територію. Племенем керує рада вождів громад і військовий вождь, влада якого стає над цивільною і становить зародок вищої влади. В союзі племен правлять союзна рада вождів громад і союзний військовий вождь (іноді два). Статус верховного вождя поступово закріп­люється за членами одного з найзнатніших родів.

На третьому етапі утверджується повна структура влади пе- реддержавного рівня: рада вождів громад, народні збори, що стають верховним органом, вищий військовий керівник; харак­терним є союз племен, до якого входять і племена-родичі, й пле­мена-чужинці; існують органи влади союзу та військова дружи­на. Роль останньої істотно зростає: племінна влада починає захищати свої інтереси, котрі вже не завжди збігаються з інтере­сами всього племені. Від цього часу вона переростає в держав­ну владу.

Напередодні утворення держави ситуація є такою: зберігає­ться колективна власність громади на землю, але утверджую­ться приватне ведення господарства й володіння знаряддями праці великими та малими сім’ями. Велика патріархальна сім’я розкладається на малі, пов’язані міцними родинними зв’язками (патронімія); відокремлюється родо-племінна верхівка, яка на­буває спадкового характеру та особливого соціального статусу; зростають щільність населення, масового характеру набувають військові сутички, міграції, переселення, відбувається загальна озброєність народу, посилюється роль військового керівника.

Держава виникає як із поділом праці на виробничу й неви­робничу сфери (що створює, з одного боку, апарат насильства, а з іншого — верству експлуатованих), так і з поділом виробни­чої сфери на сільське господарство й ремесло, внаслідок чого з’являються посередники в розподілі та перерозподілі продукції, люди, котрі обслуговують панівні верстви, а також діячі куль­тури. Все населення, що не займається сільським господарством, територіально локалізується. Насамперед виникають багато­функціональні поселення, де зосереджуються органи влади, ре­месло, торгівля, культура. Внаслідок цього такі поселення набувають рис міста і стають центром певної округи. Місто-сто- лиця народжується з необхідністю, бо його основною суспіль­ною функцією є концентрація, перерозподіл і реалізація додат­кового натурального продукту. До міста-столиці прилягають мало- або однофункціональні містечка (фортеці, центри окремих галузей ремесла, торгівлі тощо) та сільськогосподарська округа. Таким чином, формуються всі три складові міста-держави — автономного співтовариства людей, яке здатне відтворювати себе біологічно, соціально та економічно. Іншої форми утворен­ня держави в давнину, очевидно, не існувало; наявність «немісь- ких цивілізацій» викликає сумнів.

вважається, що перші держави виникають на Близькому Сході з початку XXVIII ст. до н. в., тобто з епохи бронзи (в Єгип­ті — з Давнього царства, в Месопотамії — з Ранньодинастичного періоду), а на території України — з ранньозалізного віку. Од­нак нам здається, що можна говорити про створення найдавні­шої держави в нашій крсіїні на початку бронзового віку (так само, як і на Кріті, й у Малій Азії).

На користь цієї думки свідчить, гадаємо, таке.

1) Вже з неоліту на території України відомі культурно-історичні спіль­ності (дніпро-донецька, ямково-гребінцевої кераміки), що їх, очевидно, слід розглядати як відображення союзів племен, адже для мідного віку соціаль­не розшарування суспільства, коли відтворююче господарство вперше почи­нає домінувати над привласнюючим, сумнівів не викликає.

2) В епоху бронзи на території України (крім її північно-східних райо­нів) запанувало високопродуктивне відтворююче господарство, здатне ви­робляти додатковий продукт у розмірах, необхідних для концентрації (повністю сформувалося сучасне стадо худоби, в Лісостепу, Поліссі та річ­кових оазах Степу розвивалося орне землеробство). Наявність уже трьох природних смуг і різних господарсько-культурних типів сприяла спеціалізації окремих районів і взаємообміну між ними, а поширення основних культурно- історичних спільностей на Степ і Лісостеп (чи Полісся та Лісостеп) — кон­центрації ресурсів не однієї, а двох природних смуг. Високим був рівень розвитку й ремесла, насамперед гончарного та металургійного. Можна твер­дити, що його організація та характер були аналогічні організації та харак­терові ремесла на Близькому Сході, де воно, по суті, також залишалося громадським, адже його продукція здавалася храмам або державі, а не реалізувалася вільно виробником. Частину необхідних виробів, у тому числі й престижних цінностей, тодішнє населення України могло одержувати шля­хом постійного обміну з близькосхідними державами.

3) Від початку епохи бронзи на території України існували багатофунк­ціональні поселення, які можна вважати містами-сто лицями (наприклад, Михайлівна). Додатковий продукт у*тих умовах міг концентруватися з ре­сурсів лише кількох племен за домінування одного з них та наявності роз­винутої системи транспорту. Цій умові ще з початку епохи бронзи відпові­дали нерівномірність розвитку різних частин тієї або іншої культурно-істо­ричної спільності, а також використання численних запряжених биками возів і коня, пристосованого для верхової їзди.

4) Існування держави неможливе без приватної власності (під якою ми традиційно розуміємо власність, створену на експлуатації людини) та знач­ного числа експлуатованих, першими з яких були полонені. Число невільни­ків можна було поповнювати під час збройних сутичок і воєн із чужинця­ми, а для цього потрібні справжня (спеціалізована) зброя, професійний про­шарок воїнів-дружинників, фортеці тощо. З епохи бронзи на території України поширюються зброя (чому сприяв розвиток металургії), поховання чоловіків, найважливішими символами при яких були саме предмети озброєн­ня (нерідко парадні), з’являються поселення з оборонними спорудами (навіть кам'яними), а в пізньобронзовому віці частина тодішнього населення нашої країни взяла участь у військових походах «народів моря» на Близький Схід.

5) Соціальна нерівність ранніх держав призводила до ворожнечі між знаттю та народом, тож верхівка суспільства намагалася жити в цитаде­лях. Останні, розташовані на оточених оборонними спорудами поселеннях, відомі в Україні з епохи бронзи (Михайлівка). Соціальна нерівність цього часу яскраво відбита в поховальному обряді (особливо курганному), почи­наючи з Трипілля CII. Рубежем між додержавним і державним рівнями су­спільства можна вважати момент, коли особа вождя, жерця чи вождя- жерця одержує в духовній культурі надлюдське значення й починає обож­нюватися. Тоді складається уявлення про те, що душі можновладців на відміну від душ простих смертних після смерті тіл не перевтілюються, а йдуть у вищі світи (на вище небо), де стають божествами або такими ж могутніми, як і божества, щоб потім — після чергового глобального (косміч­ного) катаклізму — забезпечити відродження Всесвіту та людства. На те­риторії України появу царя-бога (сина бога) найкраще репрезентує поши­рення курганного поховального обряду, космічна символіка якого (йдеться про саму поховальну споруду та інвентар, світоглядну суть обряду тощо) була спрямована на одержання душами представників владущих верств до­вічного блаженства на вищому небі.

6) Утвердженню державності на території України з епохи бронзи сприяли соціальний і екологічний катаклізми зламу епох неоліту та бронзи. Відбулися масові міграції, справжні війни, збільшилося число полонених, у суспільстві посилилося соціальне розшарування; були зруйновані старі соціально-економічні структури, змінилася етнічна ситуація. Погіршення клімату в епоху бронзи виявилося найсильнішим від часу зникнення льодо­вика — з неолітом закінчився кліматичний оптимум голоцену. В умовах соціальної та екологічної кризи використання невільників стало особливо вигідним. Знать володіла збереженими в міфах знаннями про передбачувані наслідки майбутнього космічного катаклізму й, очевидно, попереджала одно­племінників про його наближення, а коли він нарешті відбувся — набула величезного авторитету, посилила свою владу над народом і була, можливо, обожнена.

7) Формування держави викликає руйнацію кордонів територій племен, що входять до складу однієї держави. Показником цього на території України з епохи бронзи стали черезсмужжя та співіснування представників різних культур на одній і тій же території, захоронения їхніх померлих в одних і тих же або сусідніх могильниках.

З огляду на все сказане можна зробити висновок: найдавніші держави на території України виникли, очевидно, на початку епохи бронзи — близько 2750 р. до н. е. Як показує дальший розвиток тодішнього місцевого населення, основні причини ви­никнення держави та її головні риси більше ніколи в Україні не зникали. Отже, державність у нас безперервно існує з почат­ку епохи бронзи й до наших днів. Кардинальні зміни в розвитку стародавніх держав відбувалися на зламах епох, а дещо слаб­ші — на рубежах періодів (третин) епох. Аналогії щодо цього в розвитку «царств» Єгипту та подібних державних систем інших країн дають підстави розглядати процес державотворення в Україні у вигляді поступальної зміни типів держав (їх було три — тип епохи бронзи, тип епохи раннього заліза й тип сучас­ної епохи), кожен з яких складався з трьох варіантів — відпо­відно до раннього, середнього та пізнього періодів кожної епохи. В цілому, таким чином, з епохи бронзи населення України про­жило в умовах дев'яти варіантів держави, останній з яких нині завершує своє існування.

Соціальна нерівність, однак, виникла набагато раніше мід­ного віку. її появу — як між етносами, так і між соціальними станами — фіксують насамперед матеріали оточених захисними кам'яними мурами поселень (протоміст) середини протонеоліту на Близькому Сході. Піднесення цих поселень було забезпечено не їхнім в основному привласнюючим господарством, а, воче­видь, експлуатацією чужинців шляхом як використання праці полонених, збирання данини, так і стягування «торговельного мита». Ознаки таких поселень, етнічні й соціальні конфлікти, що відбувалися в них, згадуються в міфічних періодизаціях давни­ни, створених індоєвропейцями та семітами (йдеться про харак­теристику в цих періодизаціях найдавнішого періоду — іноді зва­ного «золотим віком»,— що має риси протонеоліту). Протоміста на Близькому Сході збереглися до епохи бронзи, в Україні вони відомі з мідного віку (рештки протонеолітичних протоміст Укра­їни, нагадаємо, тепер перебувають, вочевидь, під водами Чорно­го та Азовського морів). Глибока традиція соціальної нерівності в стародавнього населення наших земель відбита в його косміч­них моделях із верховним богом на чолі (що можливо за цент­ралізованої соціальної структури з вождем на чолі), адже, як відомо, космічні моделі давнини відображали основні аспекти структури земного суспільства. Варіантом такої моделі був і зо­діак, символіка якого відома з протонеоліту Кам’яної Могили. Саме тому, на наш погляд, протонеоліт і неоліт імовірно вважати не первісним суспільством, а періодом складання державності, яка з'явиться в завершеному вигляді в епоху бронзи (або навіть раннім періодом державності, коли «спалахи» окремих держав­них утворень, проіснувавши деякий час, знову змінювалися пе- реддержавним рівнем).

* * *

Таким чином, розглянуті вище матеріали дають змогу при­пускати, що справжня структура людства в Україні (рід, парна сім'я, плем'я) виникли в протонеоліті (у відсталішої частини населення — в неоліті). З протонеоліту, очевидно, утвердилася й соціальна нерівність. Епоха протонеоліту була епохою племені, епоха неоліту — епохою союзу племен, епоха бронзи — часом існування державності, яка вже не зникала до наших днів. Епохи протонеоліту та неоліту на території України також важ­ко назвати первісним суспільством — можливо, це був період нетривких найпростіших державних утворень, грунтованих на привласнюючому господарстві.

Рекомендована література

История первобытного общества: Эпоха классообразования. M., 1988. История первобытного общества: Эпоха первобытной родовой общины. M., 1986.

Павленко Ю. В. Раннеклассовые общества (генезис и пути развития). К., 1989.

Павленко Ю. В. Шляхи розвитку первісного суспільства//Археологія. 1990. № 2.

Свод этнографических понятий и терминов: Социально-экономические отношения и соционормативная культура. M., 1986.

Фридрих Энгельс и проблемы истории древних обществ. К., 1984.

Этнос в доклассовом и раннеклассовом обществе. М.» 1982.